Ухвала

від 19.10.2016 по справі 826/624/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2016 року м. Київ К/800/29244/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О . Маринчак Н.Є.

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.03.2015 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2015 р.

у справі № 826/624/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Промбудмеханізація»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача товариство з обмеженою відповідальністю «Вантажно-транспортна компанія»

про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Промбудмеханізація» (далі - позивач, ТОВ «Промбудмеханізація») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю «Вантажно-транспортна компанія» (далі - третя особа, ТОВ «Вантажно-транспортна компанія»), в якому просило суд: - визнати протиправними дії відповідача щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача, оформленої актом від 04.12.2014 p. № 1163/26-55-22-07/37702089 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Промбудмеханізація» (код ЄДРПОУ 37702089) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «Вантажно-транспортна компанія» (код 38926718) за період з 01.07.2014 р. по 31.07.2014 p.»; - визнати протиправними висновки відповідача, які викладені в акті від 04.12.2014 р. № 1163/26-55-22-07/37702089; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.12.2014 р. № 178426552201; - зобов'язати відповідача утриматись від вчинення певних дій, а саме: використання та поширення іншим органам Міністерства доходів і зборів України та/або Державної фіскальної служби України акта від 04.12.2014 р. № 1163/26-55-22-07/37702089; - зобов'язати відповідача вилучити з АІС «Податковий блок» та інших інформаційних баз органів доходів і зборів акт від 04.12.2014 р. № 1163/26-55-22-07/37702089; - зобов'язати відповідача відновити в АІС «Податковий блок» та інших інформаційних баз органів доходів і зборів показники податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, задекларованих ТОВ «Промбудмеханізація», які були змінені відповідачем на підставі акту від 04.12.2014 р. № 1163/26-55-22-07/37702089.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.03.2015 р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2015 р., адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 19.12.2014 р. № 178426552201; в іншій частині позову відмовлено; вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.03.2015 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2015 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. При цьому, як слідує зі змісту касаційної скарги, податковий орган оскаржує рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.12.2014 р. № 178426552201, тому касаційна інстанці діє в межах визначених положеннями статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 14.11.2014 р. по 27.11.2014 р., на підставі направлення від 14.11.2014 р. № 2431/26-55-22-01, пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та наказу від 12.11.2014 р. № 3307, посадовою особою ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві була проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ «Промбудмеханізація» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «Вантажно-транспортна компанія» за період з 01.07.2014 р. по 31.07.2014 р., за результатами якої складено акт від 04.12.2014 р. № 1163/26-55-22-07/37702089 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог підпунктів 14.1.231, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 211 869 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 19.12.2014 р. № 178426552201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 264 836 грн., з яких 211 869 грн. - за основним платежем та 52 967 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Як вбачається з акту перевірки від 04.12.2014 р. № 1163/26-55-22-07/37702089, фактичною підставою для донарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість слугували твердження перевіряючого про безпідставне формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Вантажно-транспортна компанія», оскільки, за твердженнями відповідача, правочини укладені позивачем з вказаним контрагентом не спричиняють реального настання правових наслідків обумовлених ними.

Суд першої інстанції, висновки якого підтримала колегія суддів апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги в частині щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 19.12.2014 р. № 178426552201, виходив з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладених позивачем зі своїм контрагентом правочинів, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Пунктами 201.4, 201.6 статті 201 Податкового Кодексу України, встановлено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, судами попередніх інстанцій вірно зазначено про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Частиною першою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із пунктом 2.1 Розділу 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до пункту 2.4 Розділу 2 зазначеного Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Також, згідно пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Отже, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту з податку на додану вартість не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді ТОВ «Промбудмеханізація», в межах своєї господарської діяльності, було укладено договори перевезення вантажу та надання послуг транспортними засобами та механізмами із контрагентом-виконавцем - ТОВ «Вантажно-транспортна компанія».

В матеріалах справи в повному об'ємі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом. Зазначені документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Вантажно-транспортна компанія» мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарських операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаним контрагентом за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до частини третьої статті 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, постанова суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві - відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.03.2015 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2015 р. у справі № 826/624/15 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) Н.Є. Маринчак