Рішення

від 26.03.2015 по справі 920/1055/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.03.2015 Справа № 920/1055/14

За позовом: Приватного підприємства "Стрілець", м. Тернопіль,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Взаємна довіра",

м. Буринь, Сумська область,

про стягнення 19 500 грн. 00 коп.

Суддя С. В. Заєць

Представники сторін:

Від позивача: директор Ульбер Р. М., адвокат Лоза В. М.;

Від відповідача: Брикова Н.В.(дов. № 2015-10/03-01 від 10.03.2015 р.),

Калантай А. М. (дов. № 2015-16/03-01 від 16.03.2015 р.)

При секретарі судового засідання Сугоняко Н. В.

Суть спору : у червні 2014 року позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на свою користь 19500 грн. 00 коп. коштів за непоставлену продукцію відповідно до умов договору поставки від 01.01.2014; 1 950 грн. 00 коп. витрат на правову допомогу, а також витрати по сплаті судового збору.

04 серпня 2014 року господарським судом Сумської області по даній справі було винесено ухвалу про залишення позову без розгляду (суддя Рунова В. В.).

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24 вересня 2014 року (головуючий суддя Бондаренко В. П., судді: Ільїн О.В., Россолов В. В.) ухвалу господарського суду Сумської області від 04.08.2014 року по даній справі скасовано, справу № 920/1055/14 передано на розгляд до господарського суду Сумської області.

15.10.2014 року ухвалою судді Заєць С. В. справа № 920/1055/14 була призначена до розгляду.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 10.11.2014 року розгляд справи зупинено в зв'язку з направленням матеріалів справи з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України.

12.12.2014 року ухвалою суду провадження у справі було поновлено та призначено розгляд справи на 22.12.2014 року на 11 год. 50 хв., оскільки матеріали справи 09.12.2014 року були повернуті до господарського суду Сумської області.

В судове засідання 22.12.2014 року (вх. № 1273) від Харківського апеляційного господарського суду надійшов лист № 12-56/020646 від 15.12.2014 року, разом з касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Взаємна довіра" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.09.2014 року по справі № 920/1055/14.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 22.12.2014 року провадження у справі № 920/1055/14 було зупинено в зв'язку з направленням матеріалів справи разом з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України.

20.02.2015 року матеріали справи № 920/1055/14 надійшли до господарського суду Сумської області.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 20.02.2015 року розгляд справи поновлено і призначено в судове засідання на 10.03.2015 року.

Під час розгляду справи від представника позивач надійшло клопотання від 17.03.2015 року про забезпечення участі в судовому засіданні в режимі відео конференції. Ухвалою суду від 18.03.2015 року було задоволено клопотання позивача про забезпечення участі в судовому засіданні в режимі відео конференції, відповідно до ст. 74 1 ГПК України суд проводить судове засідання за допомогою технічних засобів відеозапису.

Представники позивача в судовому засіданні надали додаткові пояснення в обгрунтування позовнимх вимог, заявлені позовні вимоги підтримали в повному обсязі. Судом додаткові матеріали розглянуто та долучено до матеріалів справи.

Представники відповідача проти задоволення позовних вимог заперечували, посилаючись на те, що товар вони поставили відповідно до умов укладеного договору. Додатково пояснили, що товар відвантажувався зі складу відповідача на власний транспорт позивача, а тому товарно-транспортна накладна, яка б підтверджувала поставку товару у них відсутня.

Окрім цього представником відповідача було надано клопотання № 2015-18/03-01 від 18.03.2015 року, (яке дублює запит № 2014-08/07-01 від 08.07.2014 р.) про направлення запиту до розпорядника інформації Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів в Тернопільській області про надання відомостей стосовно взаємовідносин із контрагентом - ПП «Стрілець» поставивши наступні питання:

1. Чи скористався покупець ПП «Стрілець» своїм правом на податковий кредит згідно податкової накладної № 2, виданої ТОВ фірма «Взаємна довіра» 20.02.2014 року на суму 19500,00 грн. з ПДВ (вартість поставки без ПДВ 16250,00 грн., ПДВ 3250,00 грн.)? Якщо так, то в якому звітному періоді відображено цей документ в податковій звітності ПП «Стрілець»? Чи було здійснено будь які зміни після подання звітної декларації, направлені на зменшення задекларованого податкового кредиту ПП «Стрілець»?

2. Чи віднесено вартість зазначеної поставки до складу валових витрат підприємства? (за умови можливості встановлення цього факту за даними податкової звітності)?

3. В разі наявності просимо надати відомості про розбіжності з податкових зобов'язань ТОВ фірма «Взаємна довіра» і податкового кредиту ПП «Стрілець» за 2012-2014 роки та повідомити, чи було здійснено будь які зміни направлені на зменшення задекларованих податкових зобов'язань та податкового кредиту у 2012-2014 роках.

Обгрунтовуючи тим, що дана інформація потрібна для встановлення факту використання податкового кредиту Позивачем, який стосується факту поставки товару по договору б/н від 01 січня 2014 року.

Стосовно наданого клопотання представник позивача зазначив, що після сплати суми вартості товару, обумовленого договором б/н від 01 січня 2014 року ПП «Стрілець» скористався своїм правом на податковий кредит згідно податкової накладної № 2 виданої ТОВ фірма «Взаємна довіра» 20.02.2014 р на суму 19500, грн., очікуючи отримання товару в обумовлені договором строки.

Суд розглянувши зазначене клопотання та заслухавши представників сторін щодо питань, які в ньому ставляться визнав за не доцільне в його задоволення, оскільки позивач надав всі відповіді на поставлені відповідачем питання.

Також представником відповідача було надано клопотання № 2015-18/03-02 про направлення запиту до розпорядника інформації Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта», м. Буринь індекс 41700 про надання відомостей стосовно проходження та підтвердження вручення рекомендованого листа від ПП «Стрілець», відправленого згідно даних ПП «Стрілець» 08.05.2014 року на адресу ТОВ фірма «Взаємна довіра». З проханням перевірити відповідність адресата та наявність письмової відмови цього адресата від отримання листа.

Розглянувши зазначене клопотання суд відмовляє в його задоволенні, оскільки матеріалами справи (а. с. 14 т. 1), а саме описом вкладення у цінний лист підтверджується, що на ім'я ТОВ "Взаємна довіра» (41700, Сумська область, м. Буринь, вул. Першотравнева,10/9 було надіслано: Вимогу про повернення коштів у сумі 19500 грн. за непоставл. товар, та копію платіжного доручення № 70 від 20.02.2014 р., на якому міститься відтиск штампу «Укрпошта» з зазначенням дати 08.05.2014 р.

Окрім цього представником відповідача було надано клопотання про перенесення розгляду справи в зв'язку зі зміною юриста, та проханням надати час для ознайомлення з матеріалами справи.

Суд відмовляє в задоволенні зазначено клопотання, оскільки розгляд справи в цілому відбувається з 19.06.2014 року, протягом якого сторони не були позбавлені можливості брати участь у розгляді справи, в данному випадку це є необгрунтованим затягування розгляду справи, що суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Представниками сторін в судовому засіданні було заявлене усне клопотання про залучення до участі у справі фізичну особу Кий В. В. Однак враховуючи, що представнику позивача невідомі координати зазначеної особи для листування (не відоме місце проживання), а спілкування здійснюється лише в телефонному режимі, а також те що він не є працівником позивача, беручи до уваги, те що представник відповідача зазначив, що дана особа не працює на підприємстві відповідача, а лише в минулому працював його батьку, то суд приходить до висновку про відмову в задоволенні зазначено клопотання.

Таким чином, враховуючи достатність часу, наданого позивачу та відповідачу для підготовки до судового засідання та надання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принцип змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4 3 та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, господарський суд, встановив:

01 січня 2014 року між Приватним підприємством «Стрілець», що виступило покупцем (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма «Взаємна довіра» - постачальник (відповідач) було укладено Договір поставки б/н.

Згідно з п. 1.1. Договору постачальник зобов'язується протягом терміну дії договору поставляти й передавати у власність покупця, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати майно (товар), перелік і якість якого визначається накладними.

Відповідно до п. 2.2. Договору розрахунки за договором здійснюються шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця в наступному порядку: аванс в розмірі 100% вартості партії товару, визначеної рахунком-фактурою (п. 2.2.1), зобов'язання покупця по оплаті товару вважаються виконаними з моменту списання коштів з поточного рахунку покупця (п. 2.3).

З матеріалів справи вбачається, що покупцю виставлено рахунок № 19/02 від 19.02.2014 року на загальну суму 19 500 грн. ( а.с. 11, т. 1), на підставі якого покупцем (позивачем) платіжним дорученням № 70 від 20 лютого 2014 року відповідачу перераховано 19500 грн. 00 коп.

Факт отримання коштів згідно зазначеного платіжного доручення відповідачем не заперечується.

Згідно з п. 3.1. договору, поставка піртії товару здійснюється протягом 5-30 календарних днів від дня оплати покупцем авансу в розмірі, визначеноу п. 2.2.1.

Враховуючи матеріали справи, оскільки оплата за товар була здійснена 20.02.2014 року з наступного дня 21.02.2014 року - тридцятий календарний день, визначений кінцевим днем оплати, завершився 22 березня 2014 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що ним зобов'язання виконані належним чином, здійснено 100% предоплату товару, однак відповідач свої зобов'язання не виконав і не здійснив поставку товару в обумовлені договором строки.

Відповідно до ст. ст. 526, 629 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов Договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання не допускається; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати, господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог до виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), якій здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зіст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Судом встановлено, що факт попередньої оплати за товар згідно умов договору підтверджується матеріалами справи, проте відповідач в порушення умов договору не поставив товар.

В заперечення поданого позову, відповідач у відзиві, письмових поясненнях та в судових засіданнях стверджував, що поставка товару відбулася належним чином, а саме за проведеними попередніми телефонними переговорами було досягнуто домовленості, що після отримання оплати на підставі видаткової накладної продавець має здійснити фактичну поставку товару відповідно до п. 3.2 договору на умовах FCA- м. Суми (згідно Міжнародних правил тлумачення торгівельних термінів Інкотермс в редакції 2010 р.) Також представник відповідача стверджує, що від позивача прибув представник і власним транспортом ( автомобіль «Рено») отримав товар, обумовлений в договорі і всі належні документи, а саме: рахунок-фактуру, податкову накладну, видаткову накладну та товаро-транспортну накладну. При цьому представник відповідача зазначає, що особу, яка отримувала товар він не знає, оскільки довіреність на отримання товару була виписана не на нього, а на директора Ульбер Руслану Мирославівну. Також зазначає, що підтвердженням поставки товару є податкова накладна, відповідно до якої позивачем скористався податковим кредитом.

Дійсно з матеріалів справи вбачається, що 21.02.2014 року за № 9 була виписана довіреність на директора Ульбер Руслану Мирославівну на отримання від ТОВ фірма «Взаємна довіра» цінностей згідно рахунка № 19/02 від 19.02.2014 р., Ульбер Р. М. в судових засіданнях стверджувала, що довіреність дійсно була виписана на неї, однак товар вона не отримувала, іншого представника не уповноважувала на отримання товару і машину для отримання товару не направляла, а відповідно не отримувала і документів: накладної та товаро-транспортної накладної, які як первинні документи свідчили б про поставку товару .

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться.

Належним виконанням є виконання, що відповідає умовам договору та вимогам закону, тобто виконання його належними суб'єктами, у належному місці, в належний строк (термін), щодо належного предмета і належним способом.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Сторони, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Ці докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Крім того, забезпечення судового процесу доказами покладено виключно на сторони у справі.

Таким чином, обов'язком відповідача, як постачальника товару, є надання належних доказів на підтвердження виконання своїх обов'язків за договором поставки від 01.01.2014 року, саме щодо поставки чи передачі товару, тобто виконання зобов'язання в належний термін, щодо належного предмета та передбаченим договором способом.

Відповідно до п. 3.2 договору сторони обумовили, що умови поставки товару - FCA м. Суми згідно Міжнародних правил тлумачення торгівельних термінів ІНКОТОРМС в редакції 2010 р.

Відповідно до Міжнародних правил тлумачення торгівельних термінів ІНКОТОРМС в редакції 2010 р FCA - (Франко-перевізник). Вказані умови поставки передбачають, що «зобов'язання продавця щодо поставки вважається виконаним після передачі товару, очищеного від мита на експорт, під відповідальність перевізника, названого покупцем, у погодженому місці або пункті. Під перевізником, розуміють будь-яку особу, яка за договором перевезення зобов'язується виконати або забезпечити виконання перевезення залізницею чи автомобільним шляхом, морем, повітрям, внутрішніми (судноплавними) шляхами, або сполучаючи ці способи. Якщо покупець дає вказівку продавцеві поставити вантаж якійсь особі, наприклад, експедиційному агентству, яке не є перевізником, то продавець вважається таким, що виконав своє зобов'язання по поставці товару з моменту, коли він опиниться на зберіганні в цієї особи». Подібної вказівки покупець не надавав, тож свого зобов'язання по поставці він не виконав.

Згідно з п. А.8. «Доказ доставки - транспортний документ або еквівалентне електронне повідомлення. Якщо це загальноприйнято, надати покупцю за рахунок продавця звичайний документ, що доводить поставку товарів згідно з пунктом А.4. Якщо ж цей документ не є транспортним документом, то слід уповні посприяти покупцеві на його прохання, на його ризик і за його рахунок в отриманні транспортного документа для договору перевезення (наприклад, транспортна накладна, що передається).

Однак відповідачем не надано належних доказів на підтвердження виконання своїх обов'язків за договором щодо поставки певного товару у певний строк, податкова накладна не є належним доказом поставки товару.

Позивач категорично заперечує факт отримання від позивача товару, а саме за накладною № 24/02 від 24.02.2014 р., стверджуючи, що підтвердженням цього є відсутність підпису і печатки підприємства на зазначеній накладній, а отже і відсутність первинних документів, що підтверджують поставку товару.

Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (ст. 1) закріплено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Натомість накладна № 24/02 від 24.02.2014 року, не відповідає вимогам ст. 9 зазначеного Закону, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, відповідно до яких саме видаткові накладні є первинним документом які фіксують факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин.

У накладній № 24/02 від 24.02.2014 року відсутні підпис і печатка отримувача, (тобто позивача в даній справі), відсутність яких свідчить про відсутність участі особи в проведенні даної господарської операції, а саме прийманні-передачі товару.

Зазначене свідчить про те, що відповідачем - постачальником не надано доказів які б свідчили про те, що ним належним способом виконано зобов'язання за договором поставки в передбачений договором спосіб, що є порушенням вимог ст. 526 ЦК України, а також 599 ЦК України, відповідно до якої припиненням зобов'язання є лише належне його виконання.

Відповідно до п. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З матеріалів справи вбачається, що 08.05.2014 року відповідачу була направлена вимога про повернення суми попередньої оплати у сумі 19500 грн. за поставлений товар, проте кошти повернуті не були.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до абз.1 ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на досліджені матеріали справи, доводи позивача та відповідача, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню, шляхом стягнення з відповідача 19500 грн. 00 коп.

В обґрунтування позовних вимог щодо стягнення 1950 грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката позивач зазначає, що у зв'язку з необхідністю захисту своїх прав та інтересів позивач був змушений звернутись за правовою допомогою до адвоката та понести витрати.

Згідно з ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

В розумінні даних статей судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у ст.ст.4, 13, 14, 15 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно з ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як вбачається із матеріалів справи, правовідносини між позивачем та адвокатом Лозою Віктором Миколайовичем підтверджуються Договором доручення № 1-04 від 30.04.2014 року. Згідно квитанції до прибуткового касового ордера № 01-05 від 13.05.2014 року адвокат Лоза В. М. отримав від позивача кошти у розмірі 1950 грн. 00 коп. відповідно до договору доручення № 1-04 від 30.04.2014 року.

У матеріалах справи міститься копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 507, виданого на підставі рішення Тернопільської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 16.05.2014 року № 11 на ім'я Лози Віктора Миколайовича.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи адвокат Лоза Віктор Миколайович приймав участь у судових засіданнях у якості представника позивача, надавав усні пояснення та відповідні письмові заяви.

Пунктом 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем надано договір доручення, підтверджено правовий статус адвоката, якому здійснено оплату, зважаючи на наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, господарський суд дійшов висновку про кваліфікацію зазначених позивачем судових витрат в якості витрат на оплату послуг адвоката в розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України.

Формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар, який повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром. Фактори, які можуть бути враховані при визначенні обґрунтованого розміру гонорару визначені, зокрема, ст. 28 Правил адвокатської етики.

При вирішенні питання про розмір суми, яка підлягає відшкодуванню стороні за послуги адвоката, має бути врахована як ціна позову, яку вказав позивач у позовній заяві, так і критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

Згідно з ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до п. 6.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Проте, позивачем не надано суду доказів, які підтверджують розумність витрат на послуги адвоката та вартість почасової оплати послуг адвоката.

Враховуючи зазначене, беручи до уваги предмет позовних вимог, співрозмірність його із розміром адвокатських витрат, які відповідач зобов'язаний відшкодувати, суд дійшов до висновку про часткове покладення на відповідача понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 1000, 00 грн..

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторонни, також якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору. Враховуючи, що відповідач порушив договірні зобов'язання, з нього на користь позивача підлягають стягненню 1827 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування витрат останнього зі сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Взаємна довіра» (41700, Сумська область, м. Буринь, вул. Першотравнева, буд. 10/9, код 22984439) на користь Приватного підприємства «Стрілець» (46005, м. Тернопіль, вул. Козацька, буд. 18, код 31914470) 19500 грн. 00 коп. боргу, 1000 грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката, 1827 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 31.03.2015 року

СУДДЯ С. В. ЗАЄЦЬ