Ухвала

від 18.03.2015 по справі 826/13193/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2015 року м. Київ К/800/18438/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М. за участю секретаря Титенко М.П. за участю представників: позивача:не з'явився, відповідача:Сакала Я.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі

Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.01.2014

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2014

у справі № 826/13193/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СЛАЙДЕР-ПЛЮС»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі

Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових

повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.01.2014, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СЛАЙДЕР-ПЛЮС» (надалі - ТОВ «СЛАЙДЕР-ПЛЮС») задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби (надалі - ДПІ у Дніпровському районі м. Києва) від 02.04.2013 № 0002282220, № 0002292220.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2014 апеляційну скаргу ДПІ у Дніпровському районі м. Києва залишено без задоволення; постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.01.2014 змінено; викладено її третій абзац резолютивної частини наступним чином: «Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СЛАЙДЕР-ПЛЮС" понесені ним витрати по сплаті судового збору розмірі 2 294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні 00 копійок)»; в іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.01.2014 року залишено без змін.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо реальності господарських операцій, здійснених позивачем з його контрагентами.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.01.2014 і постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2014 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити ТОВ «СЛАЙДЕР-ПЛЮС» у задоволенні позовних вимог.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначив, зокрема, що ним належним чином підтверджено реальність здійснених господарських операцій, доводи податкового органу є безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій - законними та обґрунтованими.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями ДПІ у Дніпровському районі м. Києва проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «СЛАЙДЕР-ПЛЮС» з питань правильності нарахування та повноти сплати до державного бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток щодо фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Інтербукс», ТОВ «Кодекс-Плюс», ТОВ «Проінтеріоз», ТОВ «Виток», ФОП ОСОБА_6, ПРАТ «НКП», ТОВ «Побутелектротехніка», ТОВ «Видавничий дім УМХ», ПРАТ «Харківська книжкова фабрика ім. М.В. Фрунзе» за період з 01.02.2011 по 19.02.2013.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 2624725,00 грн.; п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР (надалі - Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств"), п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 3975325,00 грн. Також, перевіркою встановлено, що ТОВ "СЛАЙДЕР-ПЛЮС" у перевіряємий період не мало господарських взаємовідносин з ТОВ "Кодекс-Плюс", ФОП ОСОБА_2, ПРАТ "НКП", ТОВ "Побутелектротехніка", ТОВ "Видавничий дім УМХ", ПРАТ "Харківська книжкова фабрика ім. М.В. Фрунзе".

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки № 919/22-221-34727625 від 13.03.2013 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 02.04.2013: № 0002282220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 3691442,00 грн.; № 0002292220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 4465154,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення оскаржені позивачем в адміністративному порядку до Головного управління Міндоходів у м. Києві та Міністерства доходів і зборів України, які своїми рішеннями від 14.06.2013 року № 1013/10/12-1-03 та від 16.07.2013 № 7012/6/99.99.10.01-1г відповідно скарги позивача залишили без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач здійснював господарські відносини з: ТОВ «Інтербукс» на підставі Договору купівлі-продажу друкованої продукції № 16 від 30.04.2010; ТОВ «ПРО ІНТЕРІОРЗ» на підставі Договору поставки друкованої продукції № 1 від 21.01.2011; ТОВ «ВИТОК» на підставі Договору поставки № 28В від 29.08.2012.

На підтвердження реальності здійснених господарських операцій позивачем із вищезазначеними контрагентами надано: видаткові накладні, акти прийому-передачі товару, податкові накладні, докази оплати.

Крім того, судом першої інстанції здійснено заходи щодо виклику та допиту як свідків директорів ТОВ "Інтербукс", ТОВ "Виток", які підтвердили, що господарські операції по вищезгаданим правочинам фактично відбувались.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що діяла до 01.04.2011, валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, що набув чинності з 01.01.2011, визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціям, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

В касаційній скарзі податковий орган вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проте жодних доказів на підтвердження зазначеного ним не надано. Зміст касаційної скарги полягає в цитуванні окремих норм податкового законодавства без жодного посилання на конкретні обставини та факти.

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.01.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2014 у справі № 826/13193/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна