Ухвала

від 02.03.2015 по справі 826/8552/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2015 року м. Київ К/800/51777/13

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіЦвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), суддів Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «АВС-ФортМастер»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.06.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2013 року

у справі № 826/8552/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВС-ФортМастер»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АВС-ФортМастер» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.06.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2013 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «АВС-ФортМастер» з питань правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій із ТОВ «Дюполь Системс», ТОВ «Еліре», ПП «ЕВМ Сервіс» та ТОВ «Негоціант» за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року, відповідачем складено акт від 15.04.2013 року № 38/16-30/34999599, яким встановлено порушення позивачем п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 93 493, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 13.05.2013 року № 0002302260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 109 231, 00 грн., в т.ч. основний платіж - 93 493, 00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 15 738, 00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом та, як наслідок, безпідставному формуванні податкового кредиту.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну території України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезення таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримані послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Однак наявність законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту, зокрема податкових накладних, виписаних платником податку, є обов'язковою, для визнання правомірності формування такого за умови, якщо відомості в таких документах відповідають дійсності, і якщо господарські операції мали реальний характер та придбані товари (роботи, послуги) використовувалися в господарській діяльності платника податку.

Встановлено, що між позивачем та ТОВ «Еліре» укладено договір поставки та додаткову угоду до даного договору, на виконання яких в матеріалах справи видаткові накладні, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкові накладні, банківські виписки.

При цьому судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач не надав в якості доказів передбачені умовами даного договору заявки (невід'ємна частина договору згідно п. 1.1 Договору), прайс-листи (п. 2.1 Договору), рахунки-фактури (п. 2.4), довіреності, на які є посилання у видаткових накладних, складених ТОВ «Еліре», доказів придбання фарби, якою мали бути пофарбовані металеві двері, згідно Додаткової угоди № 1, рахунки-фактури (п. 2.2 Додаткової угоди № 1).

На підтвердження виконання господарських операцій між позивачем та ТОВ «Дюполь Системс» в матеріалах справи наявні видаткові накладні та податкові накладні, банківські виписки, однак рахунків-фактур та довіреностей, на які є посилання у видаткових накладних, позивачем не надано.

На підтвердження виконання господарських операцій між позивачем та ТОВ Негоціянт» в матеріалах справи наявні видаткова накладна та податкова накладна, однак довіреності, згідно якої мав бути отриманий товар, доказів здійснення розрахунків з даним контрагентом, а також відображення у бухгалтерському обліку кредиторської заборгованості позивачем не надано.

Встановлено, що між позивачем та ТОВ «ЕВМ Сервіс» укладено договір про надання послуг та додаткову угоду, на виконання яких в матеріалах справи є акти приймання-передачі виконаних робіт та податкові накладні, однак із наданих позивачем копій первинних документів неможливо встановити об'єм послуг, що надавались. Так із наданих копій актів приймання-передачі виконаних робіт вбачається, що ТОВ «ЕВМ Сервіс» надавало позивачу два види послуг - технічне обслуговування нежитлового приміщення та влаштування металевих дверей. При цьому щоразу вартість послуг була різною. Одиницею вимірювання встановлено гривню, що не дає можливості встановити об'єм наданих послуг та порядок формування їх вартості.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з позицією попередніх судів, що позивач, як замовник послуг, не спростував доводів податкового органу нереальності їх надання.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову у зв'язку з правомірністю податкового повідомлення-рішення від 13.05.2013 року № 0002302260.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АВС-ФортМастер» відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.06.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2013 року у справі № 826/8552/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук