Ухвала

від 19.02.2015 по справі 5/400-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2015 року м. Київ К/800/262/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Маринчак Н.Є.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Малого приватного підприємства «Гранат»

на постанову Господарського суду Закарпатської області від 05 січня 2011 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2013 року

у справі № 5/400-А

за позовом Малого приватного підприємства «Гранат»

до Державної податкової інспекції у Тячівському районі Головного управління Міндоходів у Закарпатській області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Мале приватне підприємство «Гранат» (далі - МПП «Гранат»; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Тячівському районі Головного управління Міндоходів у Закарпатській області (далі - ДПІ у Тячівському районі ГУ Міндоходів у Закарпатській області; відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0001722332/0/642-231/20440853/7926 від 11 серпня 2006 року, № 0001792332/0/644-231/20440853/7928 від 11 серпня 2006 року та № 0001742332/0/643-231/20440853/7927 від 11 серпня 2006 року.

Постановою Господарського суду Закарпатської області від 05 січня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, МПП «Гранат», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Господарського суду Закарпатської області від 05 січня 2011 року, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2013 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено комплексну документальну перевірку МПП «Гранат» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2004 року по 31 березня 2006 року, за результатами якої складено акт № 379-231-20440853 від 28 липня 2006 року.

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у Тячівському районі ГУ Міндоходів у Закарпатській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001792332/0/644-231/20440853/7928 від 11 серпня 2006 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 207 308,51 грн. (146 076,91 грн. - основний платіж; 61 231,60 грн. - штрафні (фінансові) санкції), податкове повідомлення-рішення № 0001722332/0/642-231/20440853/7926 від 11 серпня 2006 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 163 368,96 грн. (108 232,64 грн. - основний платіж; 55 136,32 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0001742332/0/643-231/20440853/7927 від 11 серпня 2006 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з ринкового збору в розмірі 37 747,04 грн. (24 730,31 грн. - основний платіж; 13 016,73 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення підприємством статей 4, 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), статті 3 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням суми витрат у розмірі 146 076,91 грн. до складу валових витрат, а також суми податку на додану вартість у розмірі 108 232,64 грн. до складу податкового кредиту, з огляду на непідтвердження вказаних сум відповідними документами.

Крім того, контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року № 56-93 «Про місцеві податки і збори» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з огляду на нездійснення нарахування та перерахування до бюджету ринкового збору за четвертий квартал 2004 року, другий квартал 2005 року та перший квартал 2006 року.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на формування даних податкового обліку є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, а також оформлення відповідних операцій первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

При цьому варто враховувати, що обов'язок довести правомірність та обґрунтованість сформованих даних, у тому числі шляхом подання документів, які відповідають критеріям, наведеним у статті 9 Закону № 996-XIV, належить саме позивачу у справі. Крім того, відповідні документи повинні відображати достовірну інформацію та підтверджувати реальність виконаних операцій.

Проте, як встановлено судами, доказів на підтвердження правомірності формування даних податкового обліку в розглядуваному випадку (в тому числі договорів, первинних та платіжних документів тощо) МПП «Гранат» не подано, що обумовлює законність оспорюваних податкових повідомлень-рішень № 0001722332/0/642-231/20440853/7926 від 11 серпня 2006 року та № 0001792332/0/644-231/20440853/7928 від 11 серпня 2006 року.

Також, достеменно встановивши факт нездійснення позивачем нарахування та перерахування до бюджету ринкового збору за четвертий квартал 2004 року, другий квартал 2005 року та перший квартал 2006 року, судові інстанції дійшли цілком обґрунтованого висновку про правомірність здійсненого контролюючим органом донарахування з цього місцевого збору.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Господарського суду Закарпатської області від 05 січня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2013 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Малого приватного підприємства «Гранат» відхилити, а постанову Господарського суду Закарпатської області від 05 січня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Маринчак Н.Є.