Ухвала

від 26.02.2015 по справі 2а-804/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" лютого 2015 р. м. Київ К/9991/36741/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

за участю секретаря судового засідання: Міщенко Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 липня 2011 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2012 року

у справі № 2а-804/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфорт Плюс»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 липня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2012 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфорт Плюс» (далі - ТОВ «Інфорт Плюс»; позивач) до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС; відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0009752312/0 від 31 грудня 2010 року та № 0009762312/0 від 31 грудня 2010 року. Присуджено з Державного бюджету України на користь ТОВ «Інфорт Плюс» судові витрати в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 липня 2011 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2012 року та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Інфорт Плюс» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків Товариством з обмеженою відповідальністю «Будтехмонтаж» за період з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2009 року, за результатами якої складено акт № 4659/23-12/32798317 від 24 грудня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення № 0009752312/0 від 31 грудня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 2 652 479,00 грн. (1 385 821,00 грн. - основний платіж, 1 266 658,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0009762312/0 від 31 грудня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 663 033,00 грн. (1 108 689,00 грн. - основний платіж, 554 344,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення товариством підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним формуванням даних податкового обліку при придбанні підрядних робіт у ТОВ «Будтехмонтаж» за договорами № 5/2008 від 23 січня 2008 року та № 7/2009 від 02 березня 2009 року, які, за доводами відповідача, укладені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, а отже, є нікчемними.

Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач посилався на фіктивність контрагента позивача, а також на висновок експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві № 412 від 30 липня 2010 року, в якому викладено думку про те, що підписи в податкових накладних, виписаних ТОВ «Будтехмонтаж» на адресу позивача, виконано ймовірно не Зайцевим Володимиром Володимировичем (головний бухгалтер ТОВ «Будтехмонтаж»), а іншими особами.

Задовольняючи адміністративний позов повністю, суди попередніх інстанцій виходили з того, що фактичне виконання ТОВ «Будтехмонтаж» будівельних робіт підтверджується належним чином оформленими актами приймання виконаних підрядних робіт типової форми № КБ-2в, довідками про вартість виконаних підрядних робіт типової форми № КБ-3, податковими накладними, платіжними дорученнями, банківськими виписками, фотоматеріалами.

Проте, колегія суддів вважає вказаний висновок судів передчасним, зважаючи на таке.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР визначено, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас певні недоліки первинних документів, зокрема, їх підписання невстановленою особою, є свідченням недобросовісності контрагента та, у разі підтвердження дійсного виконання відповідних господарських операцій, не можуть слугувати підставою для притягнення платника податків-покупця до відповідальності.

Разом з тим, неналежним чином оформлені (підписані невідомою особою) первинні документи не можуть бути підставою для формування валових витрат та податкового кредиту при наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність виконаних робіт.

А відтак, з метою підтвердження правомірності формування платником податків даних податкового обліку необхідно встановити їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність представлених первинних документів, у тому числі щодо відомостей про учасників та умови господарських операцій.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

При вирішенні даного спору судовим інстанціям, з урахуванням принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, слід перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості контрагента позивача надати обумовлені договорами роботи як-от - наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, платежів, супутніх звичайній господарській діяльності будь-якого господарюючого суб'єкта (комунальні платежі, оренда приміщень, послуги зв'язку, управлінські витрати тощо).

При цьому необхідно врахувати, що якщо під час розгляду справи буде встановлено, що роботи справді виконувались на відповідних об'єктах, але не тією особою, що зазначена в первинних документах, то такі документи не є достовірними та не можуть підтверджувати право ТОВ «Інфорт Плюс» на валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість.

Крім того, поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось з'ясування обставин щодо прояву позивачем розумної обережності при укладанні договорів № 5/2008 від 23 січня 2008 року та № 7/2009 від 02 березня 2009 року з ТОВ «Будтехмонтаж», враховуючи доводи контролюючого органу про фіктивність названого товариства.

Адже, за звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб'єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов'язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.

При цьому Свідоцтво про державну реєстрацію та наявність реєстрації постачальника в органах податкової служби не характеризують підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентноспроможну особу на ринку, що гарантує виконання своїх зобов'язань через уповноважених представників. А відтак, доказами прояву розумної обережності слугують не лише установчі документи та витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, але й обґрунтування мотивів вибору контрагента, обставин укладення та виконання договору, перевірка ділової репутації постачальника, повноважень осіб, що діють від його імені.

Проте, суди відповідних обставин не перевірили, а обмежившись формальним дотриманням платником умов формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Враховуючи те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі з метою об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

При новому розгляді справи суду слід врахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби задовольнити частково.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 липня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2012 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.