Ухвала

від 11.03.2015 по справі 2а-2193/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.03.2015р. м. Київ К/800/41805/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

при секретарі Ігнатенко О.В.,

за участю представників:

позивача - Павлюківського С.М.,

відповідачів - Воєводіна Р.І., Денисенка Ю.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Телехаус" (далі - Товариство)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.04.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2014

у справі № 2а-2193/12/2670

за позовом Товариства

до державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - Інспекція)

та Міністерства доходів і зборів України

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про скасування податкового повідомлення-рішення від 07.11.2011 № 0030641510, а також рішення про результати розгляду первинної скарги від 16.01.2012 № 408/10/25114 та рішення про результати другої скарги від 10.02.2012 № 2483/6/10-2415.

Справа розглядалася судами неодноразово. Так, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.01.2014 прийняті у справі судові акти скасовано в частині позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 07.11.2011 № 0030641510, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції у цій частині з метою перевірки підстав виникнення у податковому обліку позивача від'ємного значення податку на прибуток в оспорюваній сумі.

За наслідками нового розгляду справи постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.04.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2014, у позові відмовлено. При цьому суди виходили з того, що чинне податкове законодавство не обмежує право платника на врахування у складі валових витрат у 2011 році від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, що утворилося за попередні звітні роки. У той же час суди дійшли висновку, що валові витрати в оспорюваній сумі були сформовані позивачем з порушенням пункту 1.32 статті 1 та пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі рішення та задовольнити позов. При цьому позивач зазначає, що судами не було належним чином проаналізовано дійсні перспективи отримання прибутку платником внаслідок провадження збиткової діяльності протягом 2009-2011 років.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.

Судами під час розгляду справи встановлено, що підставою для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення, згідно з яким Товариству визначено суму завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за ІІ квартал 2011 року в розмірі 3 777 332 грн., став висновок Інспекції, викладений в акті перевірки від 27.10.2011 № 3604/15-127/33777429, про незаконне відображення позивачем у рядку 06.6 декларації з цього податку за ІІ квартал 2011 року збитків Товариства у відповідній сумі, що утворилися станом на 01.01.2011.

Правова позиція податкового органу по справі мотивована посиланням на пункти 1, 2, 3 підрозділу 4 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, які, за висновком Інспекції, передбачають можливість включення до значення показника рядка 06.6. декларації з податку на прибуток підприємства виключно від'ємне значення об'єкта оподаткування цим податком за перший квартал 2011 року.

Таке тлумачення наведеної правової норми цілком об'єктивно були визнано судами обох попередніх інстанцій неправильним, які зазначили, що до складу валових витрат другого календарного кварталу 2011 року підлягає включенню сума від'ємного значення об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року, яка, у свою чергу, розраховується з урахуванням у складі валових витрат першого календарного кварталу 2011 року сум від'ємного значення, що утворилися за минулі звітні роки.

Цей висновок судів цілком відповідає правовій позиції, викладеній Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 29.01.2014 з даної справи, учасниками провадження не оспорюється, а тому не підлягає повторному аналізу при розгляді даної справи в касаційному порядку.

У той же час, відмовляючи у задоволенні цього позову, суди послалися на те, що від'ємне значення об'єкта оподаткування податку на прибуток у сумі 3 777 332 грн. було сформовано платником з порушенням правил оподаткування.

Зокрема, суди встановили, що протягом 2009-2011 року діяльність позивача у справі полягала у наданні процесінгових послуг для платіжної системи «Флешчек», наданні клієнтам прав користування програмним забезпеченням з метою отримання роялті та мала виключно збитковий характер.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Наведені законодавчі положення дають підстави для висновку про те, що однією з визначальних умов зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є здійснення господарської операції в рамках провадження господарської діяльності платника.

Згідно з визначенням, що міститься у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Таким чином, для цілей оподаткування кваліфікуючою ознакою господарської діяльності є її спрямованість на отримання доходу, що, в свою чергу, передбачає наявність у платника відповідної мотивації при вступі у господарські правовідносини з іншими суб'єктами господарювання.

Наведене, однак, не означає обов'язкову прибутковість кожної окремої операції, адже у вказаній нормі йдеться не про позитивний фінансовий результат та не про прибуток як об'єкт оподаткування, а про доход як один з елементів обчислення бази оподаткування. Господарська операція, спрямована на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є об'єктивним процесом здійснення господарської діяльності, яка опосередковується комерційним ризиком неодержання очікуваного доходу.

У той же час у справі, що переглядається, суди, керуючись наведеними правилами оподаткування, не виявили об'єктивних причин господарського характеру, які б зумовили тривале (протягом 2009-2011 років) здійснення платником збиткової діяльності. Суди також зазначили про те, що будь-яких доказів понесення Товариством розглядуваних витрат з очікуванням прибутку у майбутньому позивачем не подано.

Вказані обставини за своїм процесуальним змістом належать до фактичних даних, установлених судами, переоцінка та перевстановлення яких не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Скаржником, в свою чергу, не подано доказів щодо порушення судами правил оцінки доказів при встановленні цих обставин. Зокрема, у ході вирішення цього спору позивач не навів, якою була запланована мета спірних збиткових господарських операцій та які фактори перешкодили її досягненню, у чому полягали об'єктивні економічні підстави, не пов'язані з отриманням податкових переваг, для виконання цих операцій, не довів співрозмірності залучених платником коштів та ресурсів для виконання цих операцій із запланованим отриманням доходом з точки зору господарської розумності, відповідності дій суб'єкта господарювання звичаям ділового обороту тощо.

А відтак суди, встановивши факт відображення платником у податковому обліку витрат з порушенням правил оподаткування (викладених, зокрема, у пункті 5.1, підпункті 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»), цілком об'єктивно відмовили у задоволенні даного позову.

Норми матеріального права було правильно застосовано судами, їх висновки відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, а відтак підстави для скасування оскаржуваних судових актів відсутні. Інша ж оцінка скаржником фактичних обставин зі спору та тлумачення закону не є свідченням судової помилки.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Телехаус" залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.04.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2014 у справі № 2а-2193/12/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько