Постанова

від 03.04.2015 по справі 810/334/15

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2015 року м. Київ 810/334/15

Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Панової Г.В., суддів Басая О.В., Щавінського В.Р., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства"Миронівський хлібопродукт"

до Державної реєстраційної служби України,

Державного реєстратора прав на нерухоме майно Хафусової В.В.

про визнання протиправними дії, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Публічне акціонерне товариство "Миронівський хлібопродукт" (далі - позивач) з позовом до Державної реєстраційної служби України (далі - відповідач - 1), державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Хафусової В.В. (далі - відповідач - 2) про визнання протиправними дії, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії (з урахуванням заяви від 25.02.2015 про уточнення позовних вимог).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням від 26.12.2014 № 18392318 державним реєстратором прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Хафусовою В.В. підприємству було відмовлено у проведенні державної реєстрації права власності на комплекс будівель та споруд по забою курчат бройлерів (І черга) з підстав не відповідності поданих документів вимогам або відсутності змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. Позивач вважає зазначене рішення протиправним та таким, що прийнято з порушенням норм чинного законодавства, оскільки Держреєстратор чітко не визначив підстави для прийняття такого рішення, а лише послався на попереднє рішення від 24.10.2014 року № 16741258. В свою чергу, викладені у рішенні від 24.10.2014 року № 16741258 припущення щодо наявності в поданих документах суперечностей та їх не узгодження між собою, а саме в частині загальної площі складових частин об'єкта нерухомого майна - не відповідають дійсності, оскільки державним реєстратором помилково було визначено загальну площу комплексу будівель та споруд, яка визначена в технічному паспорті.

За наведених обставин позивач просив суд визнати протиправними дії державного реєстратора прав на нерухоме майно Хафусової В.В. Державної реєстраційної служби України щодо прийняття рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень на комплекс будівель та споруд по забою курчат бройлерів (І черга), що розташований за адресою: Вінницька область, м.Ладижин, вул.Хлібозаводська, будинок 14 та скасувати рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 18392318 від 26.12.2014. Зобов'язати Державну реєстраційну службу України прийняти рішення щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень на комплекс будівель та споруд по забою курчат бройлерів (І черга), що розташований за адресою: Вінницька область, м.Ладижин, вул.Хлібозаводська, будинок 14, із дня набрання чинності рішенням суду.

Ухвалами Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2015 відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду на 31.03.2015.

Від позивача до суду надійшло клопотання від 31.03.2015 про судовий розгляд справи за відсутності його уповноважених представників в порядку письмового провадження.

У судове засідання 31.03.2015 представникик відповідача-1 не з'явились. Відповідач - 1 про дату час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується даними наявного у матеріалах справи повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення № 0266007065116.

Від відповідача-1 до суду надійшли заперечення на адміністративний позов. В обґрунтування доводів заперечень зазначив, що реєстраційною службою жодного рішення відносно позивача не приймалось, тому Державна реєстраційна служба України є неналежним відповідачем у даній справі. Прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації належить до виключної компетенції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідного органу державної реєстрації прав. У свою чергу, Укрдержреєстр не має права впливати на прийняття державними реєстраторами рішень щодо реєстрації прав або відмови у ній. Також, на думку відповідача - 1, державним реєстратором прав на нерухоме майно Хафусовою В.В. правомірно прийнято рішення про відмову в проведенні державної реєстрації права власності, оскільки підприємством, всупереч вимогам законодавства, не було надано документа, який засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, що в свою чергу не давало змоги встановити відповідність заявлених прав поданим для реєстрації документам. Крім того, в своїх запереченнях відповідач - 1 наголошував про неможливість суду втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень при прийняті рішення та зауважив, що зобов'язавши провести державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, суд фактично вирішить питання про визнання права власності на нерухоме майно за позивачем, що не відноситься до компетенції суду.

Відповідач-2 у судове засідання 31.03.2015 не з'явився. Відповідач - 2 був належним чином повідомлений судом про дату, час та місце судового розгляду справи, що підтверджується даними наявного у матеріалах справи повідомлення ро вручення рекомендованого поштового відправлення № 0266007065795.

Від відповідача-2 до суду надійшли заперечення проти адміністративного позову. В обґрунтування доводів заперечень зазначив, що подані позивачем на реєстрацію документи, а саме декларація про готовність об'єкта до експлуатації та технічний паспорт містили суперечливі відомості у визначені площі об'єкта нерухомого майна, у зв'язку із чим здійснити реєстрацію не вбачалось за можливе. Крім того, скориставшись правом повторного звернення із заявою для державної реєстрації прав та їх обтяжень, позивач не усунув перешкоди, які були визначені реєстратором в рішенні про відмову у проведенні державної реєстрації прав на нерухоме майно № 16741258 від 24.10.2014. Таким чином, відповідач - 2 вважає, що рішення про відмову у проведенні державної реєстрації права власності від 26.12.2014 № 18392318 прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. За наведених обставин, державний реєстратор прав на нерухоме майно Хафусова В.В. просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Крім того, у вказаних заперечннях відповідач-2 просив суд розглядати справу за його відсутності.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою всебічного та об'єктивного вирішення даної справи, ухвалою від 04.03.2015 судом було витребувано від відповідачів належним чином засвідчені копії документів та матеріалів на підставі яких прийнято рішення від 26.12.2014 про відмову в державній реєстрації.

Разом з тим, вимоги ухвали Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2015 відповідачами не виконано. Доводи відповідача-1 про те що, державні реєстратори Укрдержреєстру працюють зі сканкопіями документів, що виготовляються органом державної реєстрації прав, який прийняв заяву про державну реєстрацію, а також те що, реєстраційна справа підлягає довічному зберіганню в архіві, який створюється в органі державної реєстрації прав - не приймаються до уваги, оскільки судом витребовувались саме ті документи на підставі яких було прийнято оспорюване рішення, і які мають бути наявні у відповідачів навіть якщо такі документи у сканкопіях, а не матеріали реєстраційної справи в цілому.

Відповідно до ухвали від 31.03.2015 суд прийняв рішення про здійснення судового розгляду даної справи в порядку письмового провадження в межах строку розгляду адміністративних справ.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких грунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

Як встановлено судом, 06.10.2014 уповноважена особа позивача Гошкодер О.В. звертався до Державної реєстраційної служби України із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (реєстраційний номер 8418755) для проведення державної реєстрації права власності на комплекс будівель та споруд по забою курчат бройлерів (І черга), що розташований у Вінницькій області, м. Ладижин, вул. Хлібозаводська, буд. 14, форма власності: приватна, спільна часткова.

Проте, за результатом розгляду даної заяви державним реєстратором прав на нерухоме майно Молдовановою Г.М., Державною реєстраційною службою України встановлено, що подані для проведення державної реєстрації документи містять суперечності та не узгоджуються між собою в частині загальної площі складових частин об'єкта нерухомого майна, речові права на який підлягають державній реєстрації, а саме: загальна площа цеху технічних фабрикатів згідно з актом готовності об'єкта до експлуатації від 21.12.2012 становить 6979,5 кв.м., в той час як відповідно до технічного паспорту її розмір складає 5414,8 кв.м., а площа котельні в акті готовності об'єкта до експлуатації від 21.12.2012 визначена в розмірі 946,3 кв.м., проте в технічному паспорті вказано 861 кв.м.

Таким чином, з огляду на зазначене та керуючись статтею 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пунктами 20 та 28 «Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868, державним реєстратором прав на нерухоме майно Молдовановою Г.М. прийнято рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень № 16741258.

Скориставшись правом повторного звернення уповноважена особа позивача Гошкодер О.В. 18.12.2014 знову звернувся до Реєстраційної служби по м.Ладижину Тростянецького міськрайонного управління юстиції у Вінницькій області із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (реєстраційний номер 9485891) для проведення державної реєстрації права власності на комплекс будівель та споруд по забою курчат бройлерів (І черга), що розташований у Вінницькій області, м. Ладижин, вул. Хлібозаводська, буд. 14, форма власності: приватна, спільна часткова.

За результатом розгляду вказаної заяви державним реєстратором прав на нерухоме майно Хафусовою В.В. Державної реєстраційної служби України встановлено, що заявником не усунуто підстави відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень, які були зазначені в рішенні № 16741258 від 24.10.2014 та у зв'язку з тим, що подані заявником документи не відповідали вимогам, або не давали змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують державним реєстратором було прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 18392318 від 26.12.2014.

Не погоджуючись із вказаним рішенням Публічне акціонерне товариство "Миронівський хлібопродукт" звернулось до адміністративного суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з такого.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна, визначено Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 № 1952-IV.

Процедура проведення державної реєстрації, перелік документів, необхідних для її проведення, а також права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав визначаються Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868 (далі - Порядок № 868).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з приписами частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

Статтею 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також пунктом 8 та 13 Порядку № 868 визначено, що для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Мін'юст. Заявник подає разом із заявою органові державної реєстрації прав, нотаріусові необхідні для державної реєстрації прав документи, визначені цим Порядком, їх копії, документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, та документ про сплату державного мита.

Порядок проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень визначений у статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пунктів 15, 20 Порядку № 828 під час розгляду заяви і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями. За результатами розгляду заяви та документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав або рішення про відмову в такій реєстрації.

В свою чергу, пункт 28 Порядку № 828 визначає, що державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Так, статтею 24 Закону України Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено зокрема в разі, якщо подані документи не відповідають вимогам встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. Проте, законодавець вказує, що така підстава не позбавляє заявника права повторно звернутися із заявою за умови, усунення перешкод для державної реєстрації прав та їх обтяжень.

Аналіз положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядку № 868 свідчить про те, що вчиненню реєстраційної дії, пов'язаної з державною реєстрацією прав та їх обтяжень, передує встановлення державним реєстратором відповідності заявленого права і поданих документів відомостям, що у них містяться. При цьому, державний реєстратор не уповноважений ставити під сумнів автентичність документів на підставі яких здійснюється реєстраційна дія, якщо такі документи відповідають встановленій законом формі та містять необхідні реквізити.

Водночас, правом на тлумачення прав або змісту правовстановлюючих документів у разі відсутності необхідних даних, що ідентифікують об'єкти нерухомого майна, реєстратора не наділений.

Як вбачається з матеріалів справи, в рішенні про відмову в державній реєстрації № 18392318 від 26.12.2014 державний реєстратор Хафусова В.В. зазначає, що подані для проведення державної реєстрації прав документи не відповідають вимогам, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують оскільки заявником не усунуто підстави відмови у державній реєстрації які були зазначені у рішенні від 24.10.2014 року № 16741258.

Однак, суд звертає увагу, що чинним законодавством не передбачено такої підстави для відмови у проведенні державної реєстрації прав та їх обтяжень як неусунення підстав відмови у проведенні державної реєстрації прав та їх обтяжень встановлених іншим рішенням.

Крім того, в запереченнях проти адміністративного позову державний реєстратор Хафусова В.В. зазначає, що підставою для прийняття рішення про відмову в державній реєстрації № 18392318 від 26.12.2014 стало встановлення нею суперечливих відомостей у визначенні площі об'єкту нерухомого майна, що містяться в декларації про готовність об'єкта до експлуатації та технічному паспорті.

Водночас, під час судового розгляду справи судом встановлено, що про відомості, які містяться в декларації про готовність об'єкта до експлуатації взагалі не йшла мова, оскільки рішенням від 24.10.2014 року № 16741258, на яке посилався відповідач-2 в оспорюваному рішенні, позивачу було відмовлено з підстав наявності суперечностей та неузгодженості між собою поданих для державної реєстрації документів, а саме в частині загальної площі складових частин об'єкта нерухомого майна, речові права на який підлягають державній реєстрації, так загальна площа цеху технічних фабрикатів згідно з актом готовності об'єкта до експлуатації від 21.12.2012 становить 6979,5 кв.м., в той час як відповідно до технічного паспорту її розмір складає 5414,8 кв.м., а площа котельні в акті готовності об'єкта до експлуатації від 21.12.2012 визначена в розмірі 946,3 кв.м., проте в технічному паспорті вказано 861 кв.м.

Проте, судом також встановлено, що підстави для відмови у проведенні державної реєстрації прав та їх обтяжень зазначені у рішенні від 24.10.2014 року № 16741258 також не відповідають дійсності.

Як вбачається з акта готовності об'єкта до експлуатації від 21.12.2012 площа цеху технічних фабрикатів дійсно становить 6979,5 м.кв., а відповідно до технічного паспорту цех технічних фабрикатів (літер за переліком 2.1) складається із цеху технічних фабрикатів № 1 (літер за переліком 2.1.1) площею 5414,8 м.кв.; побутового блоку (літер за переліком 2.1.3.) площею 529,8 м.кв.; відділення флотації (літер за переліком 2.1.4 та 2.1.5) площею 920,2 м.кв. та трансформаторної підстанції № 11 (літер за переліком 2.1.12) площею 114,7 м.кв., що у сукупності складає 6979,5 м.кв. та відповідає відомостям визначеним в акті готовності об'єкта до експлуатації від 21.12.2012.

Площа котельні відповідно до акта готовності об'єкта до експлуатації від 21.12.2012 складає 946,3 м.кв., в технічному паспорті містяться аналогічні відомості, оскільки площа котельні складається із котельні на газовому паливі (літер за переліком 2.2.1) площею 861,0 м.кв. та трансформаторної підстанції (літер за переліком 2.2.3) площею 85,3 м.кв.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що державним реєстратором прав на нерухоме майно Хафусовою В.В. протиправно прийнято рішення № 18392318 від 26.12.2014 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, у зв'язку з чим воно підлягає скасуванню.

Разом з цим, суд звертає увагу, що вимога позивача про визнання протиправними дій державного реєстратора прав на нерухоме майно Хафусової В.В. щодо прийняття рішення про відмову у державній реєстрації права власності за позивачем на комплекс будівель та споруд по забою курчат бройлерів (І черга), що розташований за адресою: Вінницька область, м.Ладижин, вулиця Хлібозаводська, будинок 14, кадастровий номер земельної ділянки 0510600000:05:004:0019, 0510600000:05:004:0021, 0510600000:05:004:0020, 0510600000:05:004:0025, 0510600000:05:004:0066, 0510600000:05:004:0023, 0510600000:05:004:0018, 0510600000:05:004:0024, 0510600000:05:004:0065, 0510600000:05:004:0026, 0510600000:05:004:0040 не підлягає задоволенню, оскільки суд, скасовуючи оскаржуване рішення, та задовольняючи позов в такій спосіб, в повній мірі захищає порушене право позивача, зважаючи на те, що при оскарженні такого рішення, суд перевіряє правомірність дій щодо його винесення (прийняття) і у випадку встановлення протиправності в таких діях, скасовує відповідне рішення. Вказане свідчить про те, що визнання протиправним та скасування рішення охоплює в собі й визнання неправомірними дій при його прийнятті, а тому питання неправомірності дій, у даному випадку, окремого окреслення судовим рішенням не потребує.

Суд не приймає до уваги твердження відповідача-1, викладені у запереченнях відносно того, що Державна реєстраційна служба України не приймала жодного рішення щодо позивача, а тому є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки позивачем заявлені позовні вимоги в частині визнання протиправними дій та скасування рішення про відмову у державній реєстрації до державного реєстратора Державної реєстраційної служби України Хафусової В.В., а не до відповідача-1.

Стосовно заявленої позивачем вимоги про зобов'язання відповідача-1 прийняти рішення щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень на комплекс будівель та та споруд по забою курчат бройлерів (І черга), що розташований за адресою: Вінницька область, м.Ладижин, вулиця Хлібозаводська, будинок 14, з дня набрання чинності рішенням суду, суд зазначає наступне.

Здійснюючи реєстрацію прав і їх обтяжень на нерухоме майно, органи державної реєстраційної служби і їх посадові особи як суб'єкти владних повноважень, у відповідності до частини другої статті 19 Конституції України, зобов'язані діяти виключно на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що визначений Конституцією і чинним законодавством України.

Зазначені повноваження відповідачів є дискреційними повноваженнями, тобто, повноваженням, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, а саме, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень та єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Таким чином, позовна вимога про зобов'язання Державної реєстраційної служби України вчинити конкретні дії (щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на комплекс будівель та споруд по забою курчат бройлерів) є формою втручання у його дискреційні повноваження і виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягає.

При цьому, зважаючи на встановлений у ході розгляду справи факт протиправності оскаржуваного рішення та керуючись положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, з метою належного захисту прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку суб'єктів владних повноважень суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача-1 повторно розглянути заяву позивача, з урахуванням викладених у даному рішенні висновків.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем-2, як суб'єктом владних повноважень, не доведено суду правомірність прийнятого рішення від 26.12.2014 щодо відмови у проведенні державної реєстрації права власності на комплекс будівель та споруд по забою курчат бройлерів (І черга), що розташований за адресою: Вінницька область, м.Ладижин, вулиця Хлібозаводська, будинок 14, кадастровий номер земельної ділянки 0510600000:05:004:0019, 0510600000:05:004:0021, 0510600000:05:004:0020, 0510600000:05:004:0025, 0510600000:05:004:0066, 0510600000:05:004:0023, 0510600000:05:004:0018, 0510600000:05:004:0024, 0510600000:05:004:0065, 0510600000:05:004:0026, 0510600000:05:004:0040.

Враховуючи зазначене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Як встановлено судом, відповідачі не понесли судових витрат, тому вони на їх користь стягненню не підлягають.

Статтею 97 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Оскільки позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір у розмірі 146,16 грн., водночас, позов задоволено частково, сума судового збору, яка підлягає стягненню на користь позивача пропорційно до розміру позовних вимог складає 48,72 грн.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 128, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Хафусової Владислави В'ячеславівни про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 18392318 від 26.12.2014.

3. Зобов'язати Державну реєстраційну службу України у встановленому законом порядку повторно розглянути заяву Публічного акціонерного товариства "Миронівський хлібопродукт" про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) на комплекс будівель та споруд по забою курчат бройлерів (І черга), що розташований у Вінницькій області, м. Ладижин, вул. Хлібозаводська, буд. 14, з урахуванням викладених у даному рішенні висновків.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариство "Миронівський хлібопродукт" судовий збір у сумі 48 (сорок вісім) грн. 72 коп.

5. У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий - суддя: Панова Г. В.

Судді: Басай О.В.

Щавінський В.Р.