Ухвала

від 26.03.2015 по справі 826/7605/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/7605/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Скочок Т.О. Суддя-доповідач: Горяйнов А.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Горяйнова А.М.,

суддів - Мамчура Я.С. та Шостака О.О.,

при секретарі - Дроздовій М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 20 лютого 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 05 січня 2012 року № 000001/1704 та № 000002/1704.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 20 лютого 2015 року вказаний адміністративний позов був задоволений.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема апелянт вказує на те, що обсяг виручки позивача у 2009-2010 роках перевищував граничну суму, встановлену Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03 липня 1998 року № 727/98, у зв'язку з чим зобов'язаний був сплачувати податок на доходи фізичних осіб та податок на додану вартість.

Під час судового засідання представник відповідача підтримав свою апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити з підстав, викладених в ній.

Позивач та його представник в судовому засіданні заперечували проти апеляційної скарги та просили суд відмовити в її задоволенні посилаючись на те, що судом першої інстанції було винесене законне і обґрунтоване рішення, а підстави для його зміни чи скасування - відсутні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 20 лютого 2015 року - без змін виходячи із наступного.

Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві була проведена документальна позапланова виїзна перевірка дотримання вимог чинного законодавства з питань оподаткування ФОП ОСОБА_2 за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2010 року, про що складено акт від 20 грудня 2011 року № 61/1704-2109606290.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було винесене податкове повідомлення-рішення від 05 січня 2012 року № 0000011704, яким позивачу нараховані податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 169391 грн. 25 коп., з яких 135513 грн. за основним платежем та 33878 грн. 25 коп. - штрафні (фінансові) санкції, та податкове повідомлення-рішення від 05 січня 2012 року № 0000021704, яким позивачу нараховані податкові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 89822 грн. 48 коп.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями податкового органу, ФОП ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про їх скасування.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог ФОП ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що позивач перевищив граничний обсяг виручки, який надає право перебувати на спрощеній системі оподаткування, однак підстави для нарахування йому податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на доходи фізичних осіб - відсутні.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

З матеріалів справи вбачається, що у період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2010 року ФОП ОСОБА_2 перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності і сплачував єдиний податок в сумі 200 грн. 00 коп. у місяць.

У відповідності до ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03 липня 1998 року № 727/98, норми якого були чинними на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Указ) спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується у тому числі для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Під час проведення перевірки податковим органом було встановлено, що ФОП ОСОБА_2 задекларував обсяг виручки від здійснення підприємницької діяльності за 2009 рік у сумі 490000 грн. 00 коп. та за 2010 рік у сумі 00 грн. 00 коп.

Також відповідачем за результатами проведення зустрічної звірки було встановлено, що за даними основного контрагента позивача - ТОВ «Філ Гуд-Україна» протягом 2009 року на користь ФОП ОСОБА_2 в якості орендної плати були сплачені кошти у розмірі 637059 грн. 12 коп., а протягом 2010 року - 661362 грн. 91 коп.

На підставі зазначених відомостей ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві було зроблено наступні висновки:

- обсяг валового доходу ФОП ОСОБА_2 за 2009 рік складає 147059 грн. 12 коп., а за 2010 рік - 661362 грн. 91 коп.;

- обсяг валових витрат ФОП ОСОБА_2 за 2009 рік складає 32264 грн. 78 коп., а за 2010 рік - 165340 грн. 70 коп. (витрати розраховано як 25 відсотків від сум валового доходу за відповідні роки);

- розмір заниженого об'єкта оподаткування податком з доходів фізичних осіб (чистий дохід) за 2009 рік на суму 102 794 грн. 34 коп. і за 2010 рік - 496022 грн. 18 коп.

Під час розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що обсяги виручки позивача за 2009-2010 роки були сформовані за результатами здійснення ним підприємницької діяльності, а саме: від здавання в оренду власного нерухомого майна (нежилі приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ по вул. Щорса, буд. 32-Б, загальною площею 319,05 кв.м.) згідно нотаріально посвідченого договору оренди за № 1 від 22 серпня 2007 року.

На підставі витягів з книги обліку доходів та витрат ОСОБА_2 за період з 29 серпня 2008 року по 10 жовтня 2011 року, карток аналізу взаєморозрахунків з контрагентом ОСОБА_2, що надані ТОВ «Філ Гуд-України» та довідки ПАТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» від 23 січня 2015 року № 70-20/3536 судом першої інстанції було також встановлено, що обсяг виручки позивача у 2009 році складав 637128 грн. 14 коп., у 2010 році - 500000 грн. 00 коп.

Таким чином, сума перевищення граничного обсягу виручки у 2009 році, встановленої ст. 1 Указу, складає 137128 грн. 14 коп.

Відповідно до ст. 5 Указу у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Положеннями ст. 6 Указу визначено, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на доходи фізичних осіб, оскільки вказаний податок сплачується ним у складі єдиного податку, а також податок на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків.

Згідно ст. 2 Указу фізична особа, зареєстрована як платник єдиного податку, сплачує такий податок за ставкою, встановленою місцевими радами за місцем державної реєстрації платника, залежно від виду його діяльності. Разом з тим, лише за умов додержання приписів зазначеного Указу, доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладаються єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника податку та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.

Порушення умов запровадження спрощеної системи оподаткування, визначених ст. 1 Указу є юридичним фактом, який виключає можливість застосування до суб'єкта малого підприємництва правил оподаткування, передбачених для платників єдиного податку.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується із висновком податкового органу та суду першої інстанції про те, що ФОП ОСОБА_2 зобов'язаний був перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності.

Разом з тим, колегія суддів вважає також правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для нарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб та податку на додану вартість.

Так, пп. 9.12.2 п. 9.12 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» встановлено, що якщо фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності або фізична особа, яка сплачує ринковий збір, отримує інші доходи, ніж визначені у підпункті 9.12.1 цього пункту, то такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Законом для платників податку, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності.

Положеннями ч. 1 ст. 13 Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26 грудня 1992 року № 13-92 (далі - Декрет) передбачено, що оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Декрету оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

Під час нарахування позивачу податку на доходи фізичних осіб податковий орган виходив з того, що валові витрати визначити та документально підтвердити неможливо, а тому визначив їх у розмірі 25 відсотків від валового доходу. Такий висновок був зроблений з огляду на п.п. 1.12, 2.1 акту перевірки від 20 грудня 2011 року № 61/1704-2109606290, у яких зазначено, що документи та книга обліку доходів та витрат до перевірки не надані.

Разом з тим, як було вірно встановлено судом першої інстанції, наявність у позивача книги обліку доходів та витрат підтверджується актом виїзної планової перевірки ФОП ОСОБА_2 від 22 грудня 2010 року № 1193/17-40/2109606290.

Позивачем до суду першої інстанції були надані документи первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують понесення ним витрат на ремонт приміщень, які здаються в оренду. У 2009 році такі витрати становили 139000 грн. 00 коп., у 2010 році - 658000 грн. 00 коп.

З огляду на те, що витрати ФОП ОСОБА_2 у 2009-2010 роках перевищували доходи, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відсутність об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

Також суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що поширення на ФОП ОСОБА_2 положень Закону України «Про податок на додану вартість» можливе з моменту перевищення обсягу виручки, визначеного ст. 1 Указу. Обсяг виручки позивача перевищує обсяг, встановлений ст. 1 Указу, на 137128 грн. 14 коп.

У відповідності до пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість», норми якого були чинними на час виникнення спірних правовідносин, особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

З огляду на те, що у 2009 році загальна сума від здійснення ФОП ОСОБА_2 господарських операцій, щодо яких застосовується Закон України «Про податок на додану вартість», становила 137128 грн. 14 коп., тобто була меншою, ніж 300000 грн. 00 коп. - у відповідача були відсутні підстави для нарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

У 2010 році загальна сума від здійснення ФОП ОСОБА_2 господарських операцій, що оподатковуються податком на додану вартість, перевищувала 300000 грн. 00 коп., а тому у позивача у 2010 році виник обов'язок щодо нарахування та сплати зазначеного податку.

Згідно абз. 2, 4 п. 9.4 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо обсяг оподатковуваних операцій особи протягом звітного податкового періоду перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не більше ніж у два рази, така особа зобов'язана надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом двадцяти календарних днів, наступних за таким звітним податковим періодом.

Особа, що не надсилає таку заяву у таких випадках та у такі строки, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Сторонами даної справи не заперечується, що ФОП ОСОБА_2 не звертався до податкового органу із заявою про реєстрацію платником податку на додану вартість. За таких обставин колегія суддів вважає, що відповідач мав право нарахувати позивачу податкові зобов'язання з податку на додану вартість.

Разом з тим, визначаючи розмір податкових зобов'язань, відповідач повинен був керуватися п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 та п. 4.1 Закону України «Про податок на додану вартість» та встановити об'єкт і базу оподаткування, а також надати документи, які підтверджують правильність їх встановлення.

У відповідності до п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 вказаного Закону об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Згідно п. 4.1 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)).

Як було вірно встановлено судом першої інстанції, документом, на підставі якого в даному випадку може бути встановлена база оподаткування податком на додану вартість є акти надання послуг.

Відповідач в акті перевірки від 20 грудня 2011 року № 61/1704-2109606290 зазначив, що ФОП ОСОБА_2 у 2010 році надав ТОВ «Філ Гуд-Україна» послуги оренди на загальну суму 677555 грн. 97 коп., однак документів, на підставі яких була визначена така сума - не надав.

За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, в порушення ч. 2 ст. 71 КАС України, не надав доказів на підтвердження правомірності податкових повідомлень-рішень від 05 січня 2012 року № 000001/1704 та № 000002/1704.

У зв'язку з цим колегія суддів також вважає, що судом першої було прийняте законне і обґрунтоване рішення про задоволення адміністративного позову ФОП ОСОБА_2 та скасування вказаних податкових повідомлень-рішень ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві.

Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в постанові від 20 лютого 2015 року, та не можуть бути підставами для її скасування.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам та прийнято законне і обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ДПІ у Печерському районі Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 20 лютого 2015 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

В задоволенні апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві - відмовити.

Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 20 лютого 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.М. Горяйнов

Судді Я.С. Мамчур

О.О. Шостак

Ухвала складена в повному обсязі 31 березня 2015 року.

Головуючий суддя Горяйнов А.М.

Судді: Шостак О.О.

Мамчур Я.С