Постанова

від 01.04.2015 по справі 916/3052/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2015 року Справа № 916/3052/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Іванової Л.Б., Акулової Н.В.(доповідач), Козир Т.П. розглянувши касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 22.01.2015 року та рішення Господарського суду Одеської області від 10.12.2014 року у справі№ 916/3052/14 господарського суду Одеської області за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради доОдеського міського благодійного фонду соціальної підтримки бідуючих інвалідів ВВВ, учасників БД, удовиць та родин загинувших воїнів, ветеранів праці "Порятунок" пророзірвання договору оренди, виселення та стягнення 49950,08 грн. та за зустрічним позовомОдеського міського благодійного фонду соціальної підтримки бідуючих інвалідів ВВВ, учасників БД, удовиць та родин загинувших воїнів, ветеранів праці "Порятунок" доДепартаменту комунальної власності Одеської міської ради провизнання додаткового договору частково недійсним

За участю представників:

від позивача за первісним позовом: Смітюх В.В. (дов.№01-36/19 від 20.01.2015 року);

від відповідача за первісним позовом: Гудков С.О. (дов. б/н від 28.08.2014 року);

Баев В.І. (дов. б/н від 30.03.2015 року);

Махлов А.І. (дов. б/н від 30.03.2015 року);

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.12.2014 року у справі №916/3052/14 (головуючий суддя Я.В. Брагіна, судді: Т.Г. Д'яченко, О.Ю. Оборотова) у задоволенні первісного позову відмовлено повністю; зустрічний позов задоволено повністю: визнано недійсними пункти 1.3-1.4 додаткового договору №1 від 02.10.2013 про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення від 20.08.2003 №9/56, укладеного між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Одеським міським благодійним фондом соціальної підтримки бідуючих інвалідів ВВВ, учасників бойових дій, удовиць та родин загинувших воїнів, ветеранів праці "Порятунок".

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22.01.2015 року у справі №916/3052/14 (судді: Таран С.В., Величко Т.А., Туренко В.Б.) апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради залишено без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 10.12.2014 у справі №916/3052/14 залишено без змін.

Прийняті судові акти мотивовані відсутністю правових підстав для задоволення первісних позовних вимог та наявністю правових підстав для задоволення зустрічних позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить суд скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22.01.2015 року та рішення Господарського суду Одеської області від 10.12.2014 року у справі №916/3052/14 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради у повному обсязі, а у задоволенні зустрічної позовної заяви відмовити у повному обсязі.

В касаційній скарзі скаржник посилається на порушення та невірне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу, Одеський міський благодійний фонд соціальної підтримки бідуючих інвалідів ВВВ, учасників БД, удовиць та родин загинувших воїнів, ветеранів праці "Порятунок" просило залишити постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22.01.2015 року та рішення Господарського суду Одеської області від 10.12.2014 року у справі №916/3052/14 без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні представник позивача за первісним позовом підтримав вимоги та доводи касаційної скарги, просив її задовольнити.

Представники відповідача за первісним позовом, у судовому засіданні, заперечували проти задоволення касаційної скарги.

Заслухавши представників сторін, які з'явилися в судове засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.08.2003 між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, правонаступником якого відповідно пункту 1.1 Положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради є позивач за первісним позовом ("орендодавець") та Одеським міським благодійним фондом соціальної підтримки бідуючих інвалідів ВВВ, учасників БД, удовиць та родин загинувших воїнів, ветеранів праці „Порятунок" ("орендар") укладено договір №9/56 оренди нежитлового приміщення, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 135,4 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 12/1, під розміщення організації строком до 20.08.2013.

За орендоване приміщення орендар зобов'язується сплачувати орендну плату відповідно до розрахунку, приведеного в додатку №1 до договору. (п.2.2 Договору).

Згідно додатку №1 до договору №9/56 від 20.08.2003 річна орендна плата за приміщення становить 1 грн без урахування ПДВ.

Пунктом 4.2 договору сторони погодили, що орендар, крім своєчасного внесення орендної плати, зобов'язався, зокрема: застрахувати орендоване приміщення у страховій компанії у порядку, визначеному законодавством, а також укласти з балансоутримувачем орендованого приміщення договір на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання приміщення.

За невиконання або неналежне виконання орендарем обов'язків за договором, орендодавець має право розірвати договір оренди у відповідності з чинним законодавством (пункт 5.6 договору).

Відповідно до пункту 7.6 договору договір може бути розірваний на вимогу однієї із сторін за рішенням суду у випадках, передбачених чинним законодавством.

Після закінчення строку дії договору, орендар має право на його продовження. (п.7.7. Договору).

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що за актом приймання-передачі від 20.08.2003 орендоване приміщення передано орендодавцем орендареві.

Додатковим договором №1 від 02.10.2013 до договору оренди №9/56 від 20.08.2013 внесено зміни, зокрема, визначено строк дії договору: з дати підписання договору оренди до 02.08.2016; пункт 2.2 договору викладено в наступній редакції: „За орендоване приміщення орендар зобов'язується сплачувати орендну плату із 20.08.2013, що розрахована на 01.09.2013 та становить 3329,22 грн (без врахування ПДВ та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць" (пункт 1.3 додаткового договору); відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (з наступними змінами), додаток розрахунку орендної плати викладено в новій редакції, згідно якої розмір орендної плати становить 3329,22грн без врахування ПДВ (пункт 1.4 додаткового договору).

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно приписів статей 6, 627, 628 та 638 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Частиною 1 статті 763 Цивільного кодексу України встановлено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. (ст.764 Цивільного кодексу України)

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. (ст.217 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" громадські організації та інші об'єднання ветеранів війни в межах своїх повноважень сприяють розробленню рішень органами законодавчої і виконавчої влади, представляють і захищають законні інтереси своїх членів у державних органах і громадських організаціях, здійснюють інші повноваження, передбачені законодавством України про об'єднання громадян. Центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, Рада міністрів Автономної Республіки Крим у межах своєї компетенції надають ветеранським організаціям фінансову підтримку, кредити з коштів відповідних бюджетів, а також безплатно надають будинки, приміщення, обладнання та інше майно, необхідне для здійснення їх статутних завдань. Ветеранські організації звільняються від плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) в межах середніх норм споживання (надання), телефоном у приміщеннях та будинках, які вони займають.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Одеський міський благодійний Фонд соціальної підтримки бідуючих інвалідів ВВВ, учасників БД, удовиць та родин загинувших воїнів, ветеранів праці „Порятунок" є неприбутковою благодійною організацією, членами якої є ветерани війни та праці.

Одеська міська рада рішеннями №1381-ХХІV від 11.07.2003 та №1803-V від 05.10.2007, зокрема, для Одеського міського благодійного фонду соціальної підтримки бідуючих інвалідів ВВВ, учасників БД, удовиць та родин загинувши воїнів, ветеранів праці „Порятунок" за користування нежитловим приміщенням першого поверху площею 135,4 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 12/1, встановила пільговий розмір орендної плати у розмірі 1 грн на рік на весь строк дії договору оренди.

Зазначені рішення Одеської міської ради є чинними, не скасовані і не визнані недійсними, про що свідчить відповідь Одеської міської ради від 02.12.2014 року.

Суди попередніх зазначили, що відповідно до вимог статті 764 Цивільного кодексу України та статті 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" договір №9/56 від 20.08.2003 вважається продовженим на тих же умовах, тобто з визначеною орендною платою в розмірі 1 грн в рік; доводи позивача за первісним позовом,щодо наявності підстав для розірвання договору оренди №9/56 від 20.08.2003 з причин не застрахування об'єкту оренди спростовуються договором добровільного страхування майна №МСОМ/17/96/2012 від 23.10.2012, згідно якого відповідач застрахував орендоване приміщення, яке знаходиться у м. Одесі, Французький бульвар, 12/1, у „Страховій компанії „Мегаполіс"; посилання позивача за первісним позовом на не укладення договору з балансоутримувачем, не прийняті до уваги, оскільки доказів, які б підтверджували ухилення відповідача від укладення договору з балансоутримувачем позивач за первісним позовом не надав і такі відсутні в матеріалах справи.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про визнання недійсними пунктів 1.3 - 1.4 Додаткового договору №1 від 02.10.2013 року та задоволення зустрічного позову.

Врахувавши визнання недійсними положень додаткового договору №1 від 02.10.2013 про внесення змін до договору оренди №9/56 від 20.08.2003 в частині збільшення розміру орендної плати, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для стягнення боргу по орендній платі та пені на підставі додаткового договору №1 від 02.10.2013, а відтак і підстави для розірвання договору №9/56 від 20.08.2003 і виселення відповідача за первісним позовом.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій такими, що відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, оскільки суд першої інстанції та апеляційний господарський суд в порядку ст. ст.4 3 , 4 7 , 33, 34, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин з'ясували дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосували матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Згідно ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково їх перевіряти.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанції норм права при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду колегією суддів Вищого господарського суду України не вбачається.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 ,111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22.01.2015 року та рішення Господарського суду Одеської області від 10.12.2014 року у справі №916/3052/14 залишити без змін.

Головуючий суддя Л.Б. Іванова

Судді: Н.В. Акулова

Т.П. Козир