Рішення

від 27.03.2015 по справі 904/6438/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.03.15р. Справа № 904/6438/14 За позовом Прокуратури Дніпропетровської області, м. Дніпропетровськ

до

відповідача-1 : Іванівської сільської Ради Петриківського району Дніпропетровської області, с. Іванівка Петриківського району Дніпропетровської області

відповідача-2 : Товариства з обмеженою відповідальністю "Щит-Інвест", м. Дніпропетровськ

відповідача-3 : Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, смт. Курилівка Петриківського району Дніпропетровської області

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача : Головне управління юстиції у Дніпропетровський області в особі Реєстраційної служби Петриківського районного управління юстиції

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача : Обласне комунальне підприємство "Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації", м.Дніпродзержинськ

про визнання протиправними та скасування рішень та свідоцтв про право власності

Суддя Крижний О.М.

Представники:

від позивача: Каюк М.С. службове посвідчення № 001456 від 27.08.2012 року, прокурор прокуратури Дніпропетровської області;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: Денисенко М.М., довіреність від 19.11.2014 року, представник;

від відповідача-3: ОСОБА_4 довіреність від 18.09.2014 року, представник;

від третьої особи-1: не з'явився;

від третьої особи-2: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Дніпродзержинський міжрайонний прокурор з нагляду за додержання законів у природоохоронній сфері звернувся з позовом, у якому з урахуванням уточнення від 14.10.2014р., просив суд:

- визнати протиправним та скасувати Рішення виконавчого комітету Іванівської сільської ради № 51 від 24.06.2011 року про надання дозволу на подальшу експлуатацію та оформлення свідоцтва про право власності на базу відпочинку розташовану за адресою: АДРЕСА_2, Петриківського району, Дніпропетровської області, та № 52 від 24.06.2011 року, про надання дозволу на подальшу експлуатацію та оформлення свідоцтва про право власності на базу відпочинку розташовану за адресою: АДРЕСА_1

- скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно (базу відпочинку), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2, серії НОМЕР_1 від 15.07.2011 р. виданого Виконавчим комітетом Іванівської сільської ради та свідоцтво про право власності на нерухоме майно (база відпочинку) розташовану за адресою АДРЕСА_3, серії НОМЕР_2 від 15.07.2011 року виданого Виконавчим комітетом Іванівської сільської ради.

Позовні вимоги мотивовано порушенням норм земельного законодавства під час будування та експлуатації спірного майна, порушенням порядку введення в експлуатацію спірного майна та перевищення Іванівською сільською радою повноважень під час прийняття спірних рішень.

Також у позовній заяві міститься клопотання про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладенням заборони відчуження нерухомого майна, зазначеного в свідоцтвах про право власності на нерухоме майно, виданих Виконавчим комітетом Іванівської сільської ради серії НОМЕР_1 від 15.07.2011 року та серії НОМЕР_3 від 15.07.2011 року, а саме: АДРЕСА_4, Петриківського району та будинку відпочинку, загальною площею 295,6 кв.м., будинку відпочинку, загальною площею 232,8 кв.м., будинку відпочинку, загальною площею 2020,3 кв.м., рятувального пункту, загальною площею 391,0 кв.м., К-1 навіс, І-1 навіс, Ж-1 навіс(сцена), Л-1 навіс, Є-1 навіс, № 1 ворота, № 2огорожа, № 4 ворота, № 5 огорожа, № 6 басейн, № 7 ігрова площадка, 1 тротуар, 2 тротуар, яке розташоване за адресою АДРЕСА_5

Ухвалою від 05.03.2015 року здійснено заміну позивача - залучено до участі у справі у якості позивача Прокуратуру Дніпропетровської області замість Дніпродзержинської міжрайонної прокуратури з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері у зв'язку з тим, що на підставі наказу Генерального прокурора України № 141ш від 05.12.2014 року наказом прокурора Дніпропетровської області № 3651ш від 09.12.2014 року ліквідовано у структурі та штатному розписі прокуратури Дніпропетровської області Дніпродзержинську міжрайонну прокуратуру з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері. Актом від 30.12.2014 року №6296вх-15 справи, документи та майно Дніпродзержинської міжрайонної прокуратури з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері було передано до прокуратури Дніпропетровської області.

Ухвалою суду від 24.09.2014 року було залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Обласне комунальне підприємство «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації».

Ухвалою від 06.11.2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Щит-Інвест" було залучено до участі у справі в якості відповідача-2.

Ухвалою від 21.01.2015 року залучено фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 до участі у справі у якості відповідача-3.

Від відповідача-1, Іванівської сільської ради надійшло письмове пояснення по справі від 23.09.2014 року в якому зазначалось, що відповідач-1 позов визнає повністю, проти задоволення позову не заперечує та просить суд розглянути справу без участі представника сільської ради за наявними в справі матеріалами.

Відповідач-2, Товариство з обмеженою відповідальністю "Щит-Інвест", надав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволені позову, мотивуючи відсутністю порушеного інтересу держави та безпідставністю позовних вимог, враховуючи відсутність порушення прав позивача спірними рішеннями.

Також від відповідача-2 надійшло клопотання про застосування позовної давності до позовних вимог прокурора починаючи з липня 2011 року. Вказане клопотання обґрунтоване посиланнями на проведення перевірки підприємства в липні 2011 року заступником Дніпродзержинського міжрайонного природоохоронного прокурора. Під час проведення даної перевірки підприємством надавались всі правовстановлюючі документи на об'єкти нерухомості, тобто позивач мав дізнатися про порушення норм законодавства, які наводяться в обґрунтування позовних вимог, ще в липні 2011 року.

Відповідачем-3 (ще в статусі 3-ї особи) було подано відзив на позовну заяву, в якій зазначалось про залишення позову без розгляду, мотивуючи відсутністю порушеного інтересу держави, як обов'язкової підстави для подачі позову прокурором, та посиланням на Постанову пленуму ВГС України №7 від 23.03.2012 року. Також в відзиві зазначалось про неправильне визначення позивачем учасників спору та підвідомчості спору.

Від третьої особи, Реєстраційної служби Петриківського районного управління юстиції надійшло клопотання про проведення розгляду справи без участі їх представника, в клопотанні зазначалось, що реєстраційна служба не заперечує проти задоволення позовних вимог.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Щит-Інвест» та ОСОБА_1 (ще в якості 3-х осіб) подавали до суду клопотання про припинення провадження у справі за підстав підвідомчості даного спору суду адміністративної юрисдикції.

Судом відмовлено в задоволенні вказаних клопотань з наступних підстав.

Відповідно до ст. 3 КАС України адміністративною справою є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

При розмежуванні підвідомчості спорів між судами господарської та адміністративної юрисдикції важливим є визначення питання поняття публічно-правового спору.

Відповідно до абз.2 п.1 Інформаційного листа Верховного Суду України № 3.2.-2005 від 26 грудня 2005 року «Щодо застосування господарськими судами України положень процесуального законодавства стосовно розмежування компетенції між спеціалізованими адміністративними і господарськими судами»: справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

Таким чином, управлінські функції є правом суб'єкта владних повноважень керувати поведінкою іншої особи з одночасною наявністю у останньої кореспондуючого обов'язку виконувати такі вказівки.

У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції і відповідно не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Також, Верховний Суд України у названому Інформаційному листі (абз.4 п.2), вказав, що у порядку адміністративного судочинства здійснюється розгляд спорів осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у яких такий суб'єкт своїми владними рішеннями чи діями зобов'язує цих осіб вчиняти певні дії, утримуватись від вчинення певних дій, нести відповідальність. При цьому особи згідно з нормами чинного законодавства України зобов'язані виконувати такі владні рішення чи вимоги суб'єкта владних повноважень.

Аналогічна позиція міститься і в п.п. а) п. 17 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 24 жовтня 2011 року «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам». При цьому судом уточнено, що інші справи за участю господарюючих суб'єктів та суб'єктів владних повноважень не мають ознак справ адміністративної юрисдикції і повинні розглядатися господарськими судами на загальних підставах. До таких справ належать усі справи у спорах про право, що виникають з відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства.

Також необхідно враховувати, що єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір. У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказаних владних управлінських функцій (щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору), то такий суб'єкт не знаходиться "при здійсненні управлінських функцій", та не має встановлених нормами КАС України необхідних ознак суб'єкта владних повноважень.

Керуючись висновком Верховного Суду України (постанова від 16.12.2014 року по справі №21-544а14) , суд зазначає, що розглядувані по даній справі спірні правовідносини носять приватноправовий характер, так як задоволення позовних вимог по справі призведе до припинення права власності відповідача-3 на нерухоме майно, що вказує про неможливість розгляду даного спору в суді адміністративної юрисдикції.

Також аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Вищого господарського суду України від 20 серпня 2014 року по справі № 925/64/14.

Вирішуючи питання щодо можливості розгляду в межах даного судового провадження позовних вимог про скасування свідоцтв на право власності, виданих на підставі спірних рішень, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а суд може захистити таке право та інтерес способами, що встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до змісту ст.ст. 15, 18 вказаного закону, видача свідоцтва на право власності є завершальним етапом процедури державної реєстрації права власності та свідоцтво по суті є посвідчувальним документом, який підтверджує права власника нерухомого майна.

Таким чином свідоцтво про право власності на нерухоме майно є похідним документом, який посвідчує права особи на майно та видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування. Тому позовні вимоги щодо скасування спірних свідоцтв про право власності на нерухоме майно підлягають розгляду в межах даного судового провадження.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Вищого господарського суду України від 16.04.2013 року по справі № 5002-33/4254-2012.

Позивачем було подано клопотання про призначення колегіального розгляду спору у зв'язку зі складністю справи.

Відповідно до ч.1 статті 4 6 ГПК України справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.

Так як для призначення розгляду справи колегією суддів значення має саме складність та категорія спору, враховуючий обставини справи та характер спірних правовідносин суд не вбачає наявності передбачених процесуальним законодавством підстав для призначення колегіального розгляду даної справи.

Відповідач-1, третя особа-1 та третя особа-2 не скористались наданими їм правами на участь представника у судовому засіданні, про день, час, та місце розгляду справи повідомлені належним чином. 20 та 23 березня 2015 року до господарського суду повернулися рекомендовані поштові повідомлення про вручення відповідачу-1, третій особі -1 та третій особі-2 поштової кореспонденції. Згідно даних повідомлень поштова кореспонденція отримана уповноваженими представниками вказаних учасників судового процесу, про що свідчить наявні на повідомленнях підписи та прізвища представників учасників судового процесу.

Відповідно до п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У судовому засіданні 27.03.2015 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

21 червня 2011 року до Іванівської сільської ради звернулось ТОВ «Щит-Інвест» з заявою про надання дозволу на подальшу експлуатацію та оформлення права власності на базу відпочинку розташовану за адресою село Куліші, АДРЕСА_2 Петриківського району загальною площею 1104,9 м. кв.

21 червня 2011 року до сільської ради звернулась громадянка ОСОБА_1 з заявою про надання дозволу на подальшу експлуатацію та оформлення права власності на базу відпочинку розташовану за адресою АДРЕСА_3

Вказані заяви було розглянуто виконавчим комітетом Іванівської сільської ради та у зв'язку з цим прийнято Рішення № 51 від 24.06.2011 року про надання дозволу на подальшу експлуатацію та оформлення свідоцтва про право власності на базу відпочинку розташовану за адресою: АДРЕСА_2, Петриківського району, Дніпропетровської області та Рішення № 52 від 24.06.2011 року, про надання дозволу на подальшу експлуатацію та оформлення свідоцтва про право власності на базу відпочинку розташовану за адресою: Іванівська сільська рада, АДРЕСА_3

На підставі вищезазначених рішень Виконавчим комітетом Іванівської сільської ради, ТОВ «Щит-Інвест» видано свідоцтво від 15.07.2011 серії НОМЕР_1 на право власності на нерухоме майно, а саме центральний корпус А-3, загальною площа 1104,9 кв.м., тротуар І, та видано ОСОБА_1 свідоцтво серії НОМЕР_2 від 15.07.2011 року про право власності на нерухоме майно (база відпочинку) розташовану за адресою АДРЕСА_3.

Дніпродзержинською міжрайонною прокуратурою з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері Дніпропетровської області на підставі постанови від 08.07.2014 проведено перевірку в порядку прокурорського нагляду за додержанням та застосуванням законів в діяльності ТОВ «Щит-Інвест».

Прокурор зазначає, що перевіркою встановлено, що ТОВ «Щит-Інвест» користується земельною ділянкою за адресою: Дніпропетровська область, Петриківський район, АДРЕСА_2 на підставі договору оренди від 28.02.2007 загальною площею 1.8 га для розміщення бази відпочинку. Вказаний договір зареєстровано у Дніпропетровській регіональній філії Центру ДЗК 18.07.2007р.

Відповідно до Акту перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами ТОВ «Щит-Інвест» Державної екологічної інспекції у Дніпропетровській області, під час перевірки виявлені численні порушення земельного законодавства України, а саме фактична площа, яка використовується ТОВ «Щит-Інвест» під розташування бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» складає 4,6060 га. У зв'язку з відсутністю документів на землекористування на вищезазначені земельні ділянки при перевірці встановлено самовільне зайняття земельної ділянки площею 2,8060 га, на якій ОСОБА_1 побудовано нерухоме майно, а саме: рятувальний пункт, навіс (сцена) та частково басейн.

Відповідно до листа Інспекції державного архітектурного-будівельного контролю у Дніпропетровській області від 30.07.2014 року № 2269/20 за результатами проведення перевірки додержання вимог містобудівного законодавства ТОВ «Щит-Інвест» на базі відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1», що розташована за адресою АДРЕСА_2 Петриківського району Дніпропетровської області та АДРЕСА_3 встановлено, що на дані території збудовано споруди з порушенням вимог ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», зазначене підтверджується актом перевірки Інспекції державного архітектурного-будівельного контролю у Дніпропетровській області від 16.07.2014 року. Під час здійснення перевірки інспекцією від 16 липня 2014 року, було встановлено, що рішенням Іванівської сільської ради від 24.06.2011 №51 та №52 «Про надання дозволу на подальшу експлуатацію бази відпочинку розташованої за адресами: Іванівська сільська рада, АДРЕСА_3. Петриківського району Дніпропетровської області, та АДРЕСА_2 на підставі заяви, гр. ОСОБА_1 та директора ТОВ «Шит-Інвест», дозволено подальшу експлуатацію будівель бази відпочинку, без відповідного документу від інспекції ДАБК щодо введення будівель в експлуатацію, що є порушенням вимог ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Документів, що надають право на виконання будівельних робіт та щодо введення в експлуатацію об'єктів за вищезазначеними адресами представником підприємства під час проведення перевірки не надавались.

Прокурором на підтвердження позовних вимог наводилися обставини порушення ТОВ «Щит-Інвест» та ОСОБА_1 порядку введення в експлуатацію об'єктів нерухомого майна та оформлення права власності на дані об'єкти, встановленого Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 року.

В матеріалах справи наявний договір оренди землі від 28.02.2007 року відповідно до умов якого, Петриківська районна державна адміністрація в собі голови Лісного П.Г. (Орендодавець) надає, а ТОВ «Щит-Інвест» в особі директора Швеця С.М. (Орендар) приймає в строкове платне користування земельну ділянку для рекреаційного використання на підставі розпорядження голови районної державної адміністрації від 08.02.2007 року № 42-р-07, яка знаходиться на території Іванівської сільської ради в АДРЕСА_2

Відповідно до п. 2. Договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 1,8 га для рекреаційного використання (обслуговування бази відпочинку з метою подальшої її реконструкції та оновлення). На земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна, які належать орендарю на правах договору купівлі продажу № 243-03 (база відпочинку А-3, сторожка Б-2, навіс В-1). Строк дії договору 49 років. За цільовим призначенням надана в оренду земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення.

Позивачем до матеріалів справи було залучено «Техническое заключение № 67/ТЗ от 05.05.07 г. по результатам обследования о возможности дальнейшей безопасной эксплуатации самовольно построенного дома отдыха на АДРЕСА_3

Сторонами до матеріалів справи надавались копії та оригінали витягів з реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна стосовно правового статусу спірних об'єктів нерухомого майна.

Відповідно до зазначених документів станом на момент розгляду справи власником спірних об'єктів нерухомого майна є ОСОБА_1

Також сторонами по справі подавались наступні документи:

1) технічний висновок № ІІ-126/11 від 19.07.2011 року «Про результаты обследования строительных конструкций зданий и сооружений базы отдыха»;

2) технічний висновок № ІІ-127/11 від 19.07.2011 року «Про результаты обследования строительных конструкций зданий и сооружений базы отдыха»;

Відповідно до вказаних технічних висновків будівлі та споруди бази відпочинку, розташовані на АДРЕСА_3 та об'єкти розташовані по АДРЕСА_2 відповідно до переліку підлягають подальшій безпечній експлуатації.

Судом було досліджено документи та встановлено в хронологічному порядку підстави виникнення права власності щодо спірних об'єктів нерухомого майна.

В матеріалах справи містяться наступні документи, які посвідчують правові підстави набуття в право власності базу відпочинку за адресою АДРЕСА_2 ТОВ «Інтер-Дніпро»: Договір № 02/08 від 02.08.2002 р. за яким ТОВ «Інтер-Дніпро» придбало у ВАТ «Дз ДСК» об'єкт незакінченого будівництва на березі Дніпродзержинського водосховища, розпорядження голови районної державної адміністрації від 18.09.2003 року № 365-р-03 щодо затвердження акту державної технічної комісії про готовність будівлі бази відпочинку до експлуатації, розпорядження голови районної державної адміністрації від 15.09.2004 року №322-р-04 про внесення зміни до розпорядження від18.09.2003 року № 365-р-03 щодо зміни адреси, рішення № 79 від 08.07. 2004 року про затвердження акту державної технічної комісії про готовність закінченої будівництвом бази відпочинку до експлуатації, розташованої за адресою: с. Куліші, АДРЕСА_2 Петриківського району, акт державної технічної комісії про готовність об'єкта до експлуатації від 04.10.2002 року, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 06.12.2004 р.

Також до матеріалів справи долучались документи на спірне майно та земельну ділянку, відповідно до яких відповідач-2 по справі здійснював права власника нерухомого майна до прийняття спірних рішень, а саме договір купівлі-продажу № 243-03 від 07.12.2004 р., відповідно до умов якого ТОВ «Інтер-Дніпро» продало, а ТОВ «Щит-Інвест» придбало майно, а саме базу відпочинку, розташовану в АДРЕСА_2 на земельній ділянці площею 1,8 га, яка знаходиться у тимчасовому користуванні на підставі Договору на право тимчасового користування землею, укладеного між Іванівською сільською радою і ТОВ «Інтер-Дніпро» від 04.06.2004 року на умовах оренди.

До матеріалів справи залучено акт на право довгострокового тимчасового користування землею Дніпродзержинському домобудівному комбінату від 07.03.1979 року.

Позивачем було залучено до матеріалів справи технічний паспорт на громадський будинок «База відпочинку» за адресою: с. Куліші, АДРЕСА_2, виготовлений Обласним КП «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» від 25.06.2011 року., технічний паспорт на громадський будинок «База відпочинку» за адресою: АДРЕСА_3, виготовлений Обласним КП «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» від 25.06.2011 року. В паспорті наводиться технічна характеристика об'єктів, подальша експлуатація яких була дозволена відповідно до спірних рішень від 24.06.20011 року.

З метою всебічного дослідження обставин справи судом були досліджені надані позивачем плани земельної ділянки з схематичним зображенням об'єктів нерухомості, на які було оформлено право власності за відповідачем-2 та відповідачем-3 відповідно до спірних рішень.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

З'ясовуючи питання про порушення права чи охоронюваного законом інтересу позивача (ст.1 Господарського процесуального кодексу України), суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

В позовній заяві прокурор зазначає, що так як чинним законодавством прямо не визначено коло осіб, які можуть бути позивачами по справі та те, що орган уповноважений здійснювати функції держави у даних спірних правовідносинах відсутній, Дніпродзержинський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері набуває статус позивача.

Дослідивши дане питання, суд звертає увагу на неправильність визначення прокурором суб'єктного складу учасників судового процесу. В обґрунтування позовних вимог зазначаються обставини порушення норм земельного, природоохоронного та містобудівного законодавства під час будівництва, оформлення права власності та використання нерухомого майна відповідачем-2 та відповідачем-3. В обґрунтування позовних вимог наводяться обставини встановлені в результаті перевірок ТОВ «Щит-Інвест» проведених інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області та Державною екологічною інспекцією у Дніпропетровській області.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 08.04.2011 р. № 439/2011 та п.1 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 294 від 9 липня 2014 року, державна архітектурно-будівельна інспекція України (Держархбудінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Відповідно до п. 5 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 08.04.2011 р. № 439/2011 Держархбудінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку здійснювати претензійно-позовну роботу, звертатися до суду з позовами щодо захисту своїх прав та законних інтересів, а також інтересів держави з питань державного архітектурно-будівельного контролю та контролю у сфері житлово-комунального господарства.

Враховуючи зміст норм ст. 34 Закону України «Про містобудівну діяльність» та п.п. 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України № 461 від 13.04.11 «Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів» (в редакції чинній на момент прийняття спірних рішень) здійснення функцій з надання дозволів на будівництво об'єктів нерухомого майна та проведення процедури введення в експлуатацію даних об'єктів покладається на відповідні органи Державної архітектурно-будівельного контролю.

Суд також зазначає, відповідно що п. 9 Перехідних положень Конституції України прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства - до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що органом повноважним здійснювати функції держави у сфері містобудівних відносин, нагляд за дотриманням норм законодавства щодо здійснення містобудівної діяльності є інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю України.

Згідно до п. 3 ч. 1 ст.16 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів. Статтею 21 вказаного Закону встановлено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

В свою чергу положеннями ч. 3 та ч.5 ст. 122 Земельного кодексу України передбачено здійснення повноважень щодо розпорядження землями державної власності районними та обласними державними адміністраціями.

Відповідно до довідки Петриківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 01.08.2014р. вих. № 01-17-2016/0/342-14 (том 1 а.с. 51) земельна ділянка площею 1,8 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_2 надавалась відповідачу 2 за договором оренди від 28.07.2007р. для обслуговування та реконструкції бази відпочинку. В зазначеній довідці вказується, що вказана земельна ділянка належить до земель рекреаційного призначення та земель державного лісового фонду ДП «Дніпродзержинський лісгосп».

Згідно до ст.ст. 31, 32 Лісового кодексу України обласні та районні державні адміністрації надають у користування земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності в залежності від місця знаходження.

Таким чином, органом повноважним здійснювати функції держави у сфері охорони та використання спірних земель є місцеві державні адміністрації . При цьому суд звертає увагу, що договір оренди земельної ділянки укладено відповідачем-3 з Петриківською районною державної адміністрацією Дніпропетровської області.

Враховуючи викладене, чинне законодавство встановлює чіткий перелік органів уповноважених здійснювати функції держави в сферах, на порушення законодавства в яких, посилається прокурор в позовній заяві. Тому висновок прокурора про відсутність органів уповноважених здійснювати функції держави в сфері спірних правовідносин суперечить нормам чинного законодавства та обставинам справи.

З урахуванням викладеного суд звертає увагу, що згідно ст.ст. 2, 29 Господарського процесуального кодексу прокурор набуває статусу позивача виключно у двох випадках:

- у разі відсутності органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах;

- у випадку відсутності у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду.

Інших випадків набуття прокурором статусу позивача при поданні позову в інтересах держави чинне законодавство не передбачає.

Як вже зазначалося, органами, уповноваженими державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є:

1) Державна архітектурно-будівельна інспекція України - щодо позовних вимог, обґрунтованих порушенням порядку введення об'єкта в експлуатацію;

2) органи виконавчої влади (місцеві державні адміністрації) - щодо позовних вимог, обґрунтованих порушенням порядку використання земельних ділянок.

Саме вказані органи повинні бути зазначені прокурором як позивачі в даному позові.

Згідно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України по справі № 1-1/99 від 08.04.1999р. інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Позовні вимоги мотивовано посиланням на порушення відповідачем-1 встановленого законодавством порядку прийняття об'єктів нерухомого майна до експлуатації та у зв'язку з цим порушення вимог законодавства щодо оформлення права власності на нерухоме майно.

Суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту прав не може мати наслідком захист та не призведе до реального відновлення інтересу держави в сфері земельних та містобудівних відносин. Так, задоволення позовних вимог в повному обсязі шляхом скасування спірних рішень та свідоцтв на право власності не буде мати наслідком саме відновлення порушеного інтересу держави в зазначених в позові сферах. Суд звертає увагу, на той факт, що скасування документів, що посвідчують право власності на об'єкти нерухомості не може бути способом відновлення стану самовільно зайнятої, як зазначає позивач, земельної ділянки та приведення її в первісний стан, враховуючи порядок виконання рішення відповідно до заявлених позовних вимог.

Розглядаючи позовні вимоги про визнання недійсними свідоцтв про право власності, суд звертає увагу, що прокурором не надано належних та допустимих доказів наявності тих обставин, за наявності яких згідно практики Європейського Суду з прав людини можливе позбавлення права власності у судовому порядку, як-то, наприклад, вчинення спільних незаконних дій з боку посадових осіб органу публічної влади (з точки зору Європейського суду з прав людини відповідач-1 є органом публічної (державної) влади) та відповідачів-2,3, або ж обману, вчиненого відповідачами-2,3, що мало наслідком прийняття відповідачем-1 незаконного, на думку прокурора, рішення тощо.

У той же час, відповідно до ч.1 ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод : кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Рішенням Європейського Суду з прав людини від 26.03.2013 у справі "Рисовський проти України" Європейський Суд зауважив, що потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (PincovaandPinc v. theCzechRepublic), заява №36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Отож, державні органи, які не впроваджують або недотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п.74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (PincovaandPinc v. theCzechRepublic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява №35298/04, п.67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (PincovaandPinc v. theCzechRepublic), п.53, та "Тошкуце та інші проти Румунії" (ToscutaandOthers v. Romania), п.38).

Стосовно розглядуваних правовідносин позиція Європейського Суду з прав людини є однозначною. Так, у численних рішеннях, зокрема, рішенні від 24 червня 2003 року у справі «Стретч проти Об'єднаного Королівства» (Stretch v. The United Kingdom) Європейський суд з прав людини зазначив, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила.

У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що позбавлення права на майно громадянина лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, є непропорційним втручанням у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, є порушенням статті 1 Першого протоколу Конвенції .

З урахуванням викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

Стосовно заяви відповідача-1 про визнання позову суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 78 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Зазначене узгоджується і з ч. 6 ст. 22 ГПК України, відповідно до якої господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Як вже було вказано, прокурором у даному випадку невірно визначено позивачів у справі. Визнання ж позову можна приймати до уваги виключно у випадку, коли позовні вимоги є законними та підлягають задоволенню (у тому числі при вірному визначенні суб'єктного складу учасників судового процесу). Крім того, задоволення позову на підставі заяви відповідача-1 матиме наслідком порушення прав та охоронюваних законом інтересів відповідачів-2,3 по справі, а також осіб, які повинні бути визначені прокурором як позивачі по даній справі.

Таким чином, визнання позову відповідачем-1 судом не приймається.

Стосовно клопотання відповідача-2 про застосування позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до п 4.1. Постанови Пленуму ВГС України від 29.05.2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» у разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор, позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

Відповідно до ст. 257 ЦК України до спірних правовідносин застосовується загальна позовна давність у три роки. Відповідно до частини 3 та 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд не вбачає за можливе застосувати позовну давність так як сторонами по справі не надано відповідного документального підтвердження того, що обставини, які стали підставою для звернення з даним позовом, досліджувались та стали відомі позивачу під час проведення перевірки в липні 2011 року. Крім того, позовна давність може бути застосована лише за наявності підстав для задоволення позову.

Стосовно клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову суд зазначає наступне. Клопотання мотивовано наявністю у третіх осіб (на момент подання позову) по справі можливості здійснити відчуження спірного майна, що унеможливить розгляд даного спору по суті.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову": заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: - розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; - забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; - наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; - імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; - запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Позивачем, крім припущень, не було наведено доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду по справі. Тому суд вважає, що клопотання позивача про вжиття заходів забезпечення позову є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

Відповідно до п.п.11 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються органи прокуратури - при здійсненні своїх повноважень. Відповідно до п.4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21 лютого 2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України": приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор.

Таким чином, з урахуванням ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 12, 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог - відмовити у повному обсязі.

В задоволенні клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову - відмовити у повному обсязі.

Повне рішення складено - 01.04.2015 року.

Суддя О.М. Крижний