cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.04.2015Справа №910/25707/14
За позовом Публічного акціонерного товариства «НЕОС БАНК»
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «НВФ «Масальот»
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесвіза»
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:
1) Товариство з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Олеван плюс»
2) Товариство з обмеженою відповідальністю «Еліт Менеджмент Груп»
3) Шатілін Микита Андрійович
4) Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Петрова Світлана Миколаївна
5) Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мамай Ірина Володимирівна
про визнання права власності
Суддя Пригунова А.Б.
Представники:
від позивача: Кравченко Р.М., Козленко О.В.
від відповідача 1: не з'явились
від відповідача 2: не з'явились
від третьої особи 1: Воробйова Є.С.
від третьої особи 2: Матюшко В.В.
від третьої особи 3: Славянін М.О.
від третьої особи 4: не з'явились
від третьої особи 5: не з'явились
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Публічне акціонерне товариство «Неос Банк» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «НВФ «Масальот» про визнання за Публічним акціонерним товариством «Неос Банк» права власності на предмет іпотеки, а саме: квартири № 31 в будинку № 18 по вулиці Павлівській у місті Києві, загальною площею 191, 60 кв.м., яка складається з 4 жилих кімнат жилою площею 80,40 кв.м., машиномісце номер 30 в підвалі жилого будинку номер 18 по вулиці Павлівській у місті Києві, загальною площею 13,70 кв.м. в рахунок погашення заборгованості Товраиства з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесвіза» перед Публічним акціонерним товариством «Неос Банк» за кредитним договором № 002-91/2008 від 07.08.2008 р. у розмірі: 5 600 000, 00 грн. - заборгованості за кредитом, 32 065, 76 грн. - заборгованості за процентами, 349 808, 24 грн. заборгованості за простроченими процентами, 11 268, 62 грн. - пеня за простроченими процентами.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесвіза» зобов'язань за кредитним договором № 002-91/2008 від 07.08.2008 р., виконання зобов'язань за яким забезпечено іпотечними договорами від 07.08.2008 р. предметом яких є квартира № 31 в будинку № 18 по вулиці Павлівській у місті Києві, загальною площею 191, 60 кв.м., яка складається з 4 жилих кімнат жилою площею 80,40 кв.м. та машиномісце номер 30 в підвалі жилого будинку номер 18 по вулиці Павлівській у місті Києві, загальною площею 13,70 кв.м., останнім набувачем яких є Товариство з обмеженою відповідальністю «НВФ «Масальот».
Також позивач подав заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «НВФ «Масальот», а саме: квартиру № 31 в будинку № 18 по вулиці Павлівській у місті Києві, загальною площею 191, 60 кв.м., яка складається з 4 жилих кімнат жилою площею 80,40 кв.м.; машиномісце номер 30 в підвалі жилого будинку номер 18 по вулиці Павлівській у місті Києві, загальною площею 13,70 кв.м., яку обґрунтовує тим, що внаслідок прийняття низки судових рішень встановлено незаконність відчуження спірних приміщень та виключено їх з реєстру заборон, у зв'язку з чим останні нічим не обтяжені та можуть бути відчужені новим власником, що унеможливить виконання рішення у даній справі у разі задоволення позову.
30.01.15р. позивач подав клопотання про вихід за межі позовних вимог у даній справі в порядку ст.83 Господарського процесуального кодексу України.
У процесі провадження у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Олеван плюс» подало відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що на момент укладення договорів купівлі продажу квартири та купівлі-продажу машиномісця від 29.12.2011 р. рішення Шевченківського суду міста Києва від 16.04.10р. у справі №8394/2010 набрало законної сили; крім того, спірне майно було відчужене на підставі правочинів, які в судовому порядку не визнані недійсними, тому Товариство з обмеженою відповідальністю «НВФ «Масальот» не могло знати про можливі претензії на об'єкти нерухомості з боку третіх осіб, а відтак - є добросовісним набувачем спірного майна. Також звертає увагу на те, що спірне майно не передавалось в іпотеку Публічному акціонерному товариству «Неос Банк», відповідні записи до Державного реєстру іпотек не вносились. Враховуючи вищевикладене, просить суд відмовити у задоволенні позову.
Також Товариство з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Олеван плюс» стверджує, що у даному випадку позивачем невірно обрано спосіб захисту порушених прав, оскільки нормами ст. 388 Цивільного кодексу України визначений перелік виняткових умов, за яких майно може бути витребувано у добросовісного набувача.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Еліт Менеджмент Груп» подало письмові пояснення на позовну заяву, у яких зазначає, що на момент укладення договорів купівлі- продажу квартири та машиномісця від 29.12.2011 р. у Товариство з обмеженою відповідальністю «Еліт Менеджмент Груп» було власником спірного майна, а тому Товариство з обмеженою відповідальністю «НВФ «Масальот» є його добросовісним набувачем; крім того, вважає, що позивачем нерівно обрано спосіб захисту порушених прав, оскільки чинний на момент укладення іпотечного договору від 07.08.2008 р. Закон України «Про іпотеку» не передбачав можливості набуття права власності на предмет іпотеки.
У судовому засіданні 26.01.2015 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Олеван плюс» подало клопотання про направлення письмового запиту до Державної реєстраційної служби про отримання витягу з Державного реєстру іпотек щодо спірного майна.
У процесі розгляду справи учасники провадження у справі, в тому числі й позивач, пояснили суду, що станом на день розгляду спору у Державному реєстрі іпотек відсутній запис щодо Публічного акціонерного товариства «Неос Банк», як іпотекодержателя майна.
Враховуючи вищенаведене, а також беручи до уваги, що у матеріалах справи міститься витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в якому містяться відомості про державну реєстрацію іпотеки спірного майна, суд відмовив у задоволенні поданого клопотання.
29.01.2015 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва Товариство з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Олеван плюс» подало клопотання про розгляд справи № 910/25707/14 колегіально у складі трьох суддів.
Розглянувши вищевказане клопотання, суд відмовив у його задоволенні з тих підстав, що за приписами ст. 4-6 Господарського процесуального кодексу України справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.
В той же час, дана справа не відноситься до категорії складних, у зв'язку з чим суд не вбачає підстав для призначення їколегіального розгляду.
Товариство з обмеженою відповідальністю «НВФ «Масальот» подало відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечило, мотивуючи свої заперечення тим, що спірне майно відчужувалось власниками на підставі договорів купівлі-продажу, посвідчених нотаріально та за відсутності заборон, визначених Законом України «Про іпотеку» та Законом України «Про нотаріат» на момент укладення таких договорів.
10.02.2015 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Шатіліна Микити Андрійовича надійшло клопотання про припинення провадження у даній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з непідвідомчістю спору господарському суду.
В обґрунтування свого клопотання Шатілін Микита Андрійович зазначає, що він є учасником процесу у даній справі та на підставі рішення можуть бути припинення його права щодо спірного майна, однак не є суб'єктом господарювання, у зв'язку з чим спір має вирішуватись в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Згідно з п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам»№ 10 від 24.10.2011 р. у вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин.
Суд відзначає, що сторонами у даній справі є юридичні особи - суб'єкти господарської діяльності та, при цьому, предметом розгляду у даній справі є спір про право, що відповідає вимогам ст. 1, 12, 21 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, норми ст. 27 Господарського процесуального кодексу України не містять заборони щодо участі у розгляді справи фізичних осіб у статусі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що даній спір підвідомчий господарському суду, у зв'язку з чим клопотання Шатіліна Микити Андрійовича визнається судом необґрунтованими та таким, що не підлягає задоволенню.
Також Шатілін Микита Андрійович подав письмові пояснення, у яких зазначає, що позивачем не доведено переходу прав іпотекодержателя спірного майна і відповідний реєстраційний запис про обтяження нерухомого майна іпотекою відсутній та, при цьому, на момент укладення кредитного договору № 002-91/2008 від 07.08.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесвіза» та Акціонерним банком «АвтоЗАЗбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Неос Банк», норми Закону України «Про іпотеку» не передбачали звернення стягнення на іпотечне майно шляхом визнання права власності на нього.
11.02.2015 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «НВФ «Масальот», Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Олеван плюс» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліт Менеджмент Груп» надійшло клопотання про призначення судової експертизи у даній справі з метою визначення ринкової вартості спірного майна, у зв'язку з тим, що в матеріалах справи містяться звіти про експертну оцінку ринкової вартості нерухомості, які, ну думку заявників, є взаємно суперечливими, оскільки містять відомості про різну вартість квартири № 31 в будинку № 18 по вулиці Павлівській у місті Києві, що є предметом спору у даній справі.
Так, Публічним акціонерним товариством «Неос Банк» надано суду звіт про експертну оцінку ринкової вартості нерухомості від 11.12.2014 р., виконані Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «Бі.Еф.Сі.» відповідно до якого вартість машиномісця номер 30 в підвалі жилого будинку номер 18 по вулиці Павлівській у місті Києві, загальною площею 13,70 кв.м. становить 328 587, 00 грн.; вартість квартири № 31 в будинку № 18 по вулиці Павлівській у місті Києві, загальною площею 191, 60 кв.м., яка складається з 4 жилих кімнат жилою площею 80,40 кв.м. становить 5 617 273, 00 грн.
Як встановлено судом, Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «Бі.Еф.Сі.» є суб'єктом оціночної діяльності відповідно до сертифікату № 16085/14 від 04.03.2014 р.
Також суду надано висновок про вартість майна, виконаний Товариством з обмеженою відповідальністю «Будфінанс-Консалт» на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Олеван плюс» відповідально до якого вартість спірного майна станом на 03.02.2015 р. становить 10 965 000, 00 грн.
Крім того, Товариством з обмеженою відповідальністю «Еліт Менеджмент Груп» надано звіт від 06.02.2015 р. про незалежну оцінку нерухомого майна, виконаний Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська комерційна власність», що є суб'єктом оціночної діяльності відповідно до сертифікату № 13595/12 від 25.06.2012 р., у відповідності до якого вартість квартири № 31 в будинку № 18 по вулиці Павлівській у місті Києві, загальною площею 205, 0 кв.м. становить 10 243 568, 00 грн.
В свою чергу, суд відзначає, що площа спірної квартири за договором купівлі-продажу від 07.08.08р., укладеного між Павловою Галиною Пиліпівною та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесвіза» становить 191,6 кв.м. Така ж площа відображена і в судових рішеннях у справі №34/62 від 17.08.09р., договорі іпотеки від 07.08.08р., тощо.
Згідно зі ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» № 4 від 23.03.2012 р. судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас, згідно з ч. 1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.
Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.
В силу наведених норм закону, вартість предмету іпотеки є тією обставиною, що може підтверджуватись виключно оцінкою, проведеною суб'єктом оціночної діяльності.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про іпотеку» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.
В той же час, суд звертає увагу, що приписами ст. 13 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна , а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна).
Водночас, в матеріалах справи містяться рецензії Всеукраїнської громадської організації «Асоціація Фахівців Оцінки» на звіт Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «Бі.Еф.Сі.» про експертну оцінку ринкової вартості нерухомості, за змістом яких звіти в цілому відповідають вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але мають незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки.
Таким чином, відповідність звітів про експертну оцінку ринкової вартості нерухомості від 11.12.2014 р., виконаних Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «Бі.Еф.Сі.» на замовлення Публічного акціонерного товариства «Неос Банк», підтверджено у встановленому порядку.
Разом з тим, Товариством з обмеженою відповідальністю «НВФ «Масальот», Товариством з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Олеван плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еліт Менеджмент Груп» не надано суду доказів, які б ставили під сумнів вищевказані рецензії, або спростовували наведені в них відомості.
Водночас, рецензії на звіт Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська комерційна власність» від 06.02.2015 р. та Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Олеван плюс» від 03.02.2015 р. матеріали справи не містять.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідачами та третіми особами 2, 3 не доведено факту наявності взаємно суперечливих доказів у справі щодо вартості предмета іпотеки. Разом з тим, встановлення вартості предмету іпотеки суд в змозі здійснити на підставі наявних в матеріалах справи доказів, належність та допустимість яких учасниками провадження у справі не спростована.
За таких обставин суд не вбачає доцільності у призначенні судової експертизи із визначення вартості предмета іпотеки та відмовляє в задоволенні поданих клопотань.
11.02.2015 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Шатіліна Микити Андрійовича надійшло клопотання про припинення провадження у даній справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з тим, що Господарським судом міста Києва прийнято рішення між тими ж сторонами, про той же предмет та з тих же підстав, що і у даній справі.
Як вбачається зі змісту вищевказаного клопотання, на думку Шатіліна Микити Андрійовича аналогічним є рішення Господарського суду міста Києва від 17.08.2009 р. у справі № 34/432 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Банк Кіпру», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Неос Банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесвіза» про розірвання кредитного договору № 002-91/2008 від 07.08.2008 р., стягнення 5 993 142, 62 грн. заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, яким позов задоволено повністю.
Крім того, ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2011 р. змінено спосіб та порядок виконання рішення Господарського суду міста Києва від 17.08.2009 р. у справі № 34/432; присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрібізнесвіза" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк Кіпру" заборгованості за кредитом у розмірі 5 600 000, 00 грн.; 32 065, 76 грн. - заборгованості за процентами нарахованими за період з 21.05.2009 р. до 31.05.2009 р.; 349 808, 24 грн. - заборгованості за простроченими процентами нарахованими за період з 21.01.2009 р. до 20.05.2009 р.; 11 268, 62 грн. - пені за простроченими процентами за період з 02.03.2009 р. до 02.06.2009 р., 25 500, 00 грн. - витрат по сплаті державного мита та 312, 50 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, у порядку передбаченому статтею 50 Закону України "Про виконавче провадження".
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.
Під предметом позову слід розуміти певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення та яка кореспондує із встановленими законом способами захисту порушених прав.
Водночас суд відзначає, що предметом спору у даній справі фактично є визнання права власності, в той час як в межах справи № 34/432 предметом позову є стягнення грошових коштів шляхом реалізації предмета іпотеки.
Тобто, заявлені у даній справі та у справі № 34/432 вимоги не є тотожними, виходячи із встановлених законом способів захисту порушених прав, а відтак - у суду відсутні правові підстави для застосування приписів ст. 80 Господарського процесуального кодексу України та припинення провадження у справі.
12.02.2015 р. через відділ Господарського суду міста Києва від Шатіліна Микити Андрійовича надійшло клопотання про застосування до вимог Публічного акціонерного товариства «Неос Банк» наслідків спливу позовної давності та відмову у позові, оскільки позивач дізнався про порушення його прав у 2009 році, у зв'язку з прийняттям Господарським судом міста Києва рішення у справі № 34/432 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Банк Кіпру», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Неос Банк», до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесвіза» про розірвання кредитного договору № 002-91/2008 від 07.08.2008 р. та стягнення 5 993 142, 62 грн. заборгованості за рахунок коштів, отриманих від реалізації предмета іпотеки.
Публічне акціонерне товариство «Неос Банк» заперечило проти клопотання про застосування позовної давності, оскільки перебіг позовної давності щодо вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки почався після порушення справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесвіза», тобто 03.08.2012 р. та на момент звернення до суду з даним позовом не сплинула.
У процесі провадження у справі Шатілін Микита Андрійович подав письмові пояснення, в яких зазначає, що на даний час Публічне акціонерне товариство «Неос Банк» не є ані власником, ані правонабувачем, ані іпотекодержателем спірного майна з оглядну на відсутність в Державному реєстрі речових прав відомостей щодо наявності у позивача жодного з наведених титулів.
Публічне акціонерне товариство «Неос Банк» подало письмові пояснення по справі за змістом яких на моменту укладення договорів купівлі-продажу від 21.09.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Олеван плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еліт Менеджмент Груп», а також договорів купівлі-продажу від 29.12.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Еліт Менеджмент Груп» та Товариством з обмеженою відповідальністю «НВФ «Масальот» спірне майно перебувало в іпотеці у Публічного акціонерного товариства «Неос Банк», яка не була припинена згідно з положеннями Закону України «Про іпотеку».
Крім того, позивач відзначає, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02.09.2011 р. у справі № 2-7039/2011 на підставі якого з Державного реєстру іпотек було виключено запис про обтяження спірного майна, скасовано та на даний час позивачем вживаються заходи щодо відновлення вказаного запису.
Серед іншого, позивач відзначає, що іпотечні договори від 07.08.08 р. є чинними та, відповідно, іпотекодержателем спірного майна є Публічне акціонерне товариство «Неос Банк», а відтак - в силу вимог ст. 12 Закону України «Про іпотеку» передача вищевказаного майна в наступну іпотеку без згоди позивача суперечить приписам Закону України «Про іпотеку».
Крім того, у даному судовому засіданні представники Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Олеван плюс» та Шатіліна Микити Андрійовича заявили усне клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 16.03.2015 р. у справі № 761/34634/14-ц за заявою Публічного акціонерного товариства «Неос Банк» про роз'яснення ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 08.12.2014 р. у справі № 761/34634/14-ц за заявою Публічного акціонерного товариства «Неос Банк» про поворот виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02.09.2011 р. у справі № 2-7039/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Олеван плюс» до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Петрової С.М., третя, третя особа: Публічне акціонерне товариство «Банк Кіпру», про усунення перешкод у розпорядження майном шляхом виключення його з реєстру заборон.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.
Зупинення провадження у справі - тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені
В той же час, суд відзначає, що справа № 761/34634/14-ц не є пов'язаною із даною справою, а вищевказана ухвала Шевченківського районного суду міста Києва від 16.03.2015 р. у справі № 761/34634/14-ц не впливає на загальну оцінку судом наявних у справі доказів у їх сукупності та не містить фактів, які мають преюдиціальне значення для розгляду даної справи, а відтак - суд не вбачає підстав для зупинення провадження у даній справі та відмовляє у задоволенні вищевказаного клопотання.
У даному судовому засіданні присутні учасники провадження у даній справі підтримали свої правові позиції.
Представники відповідачів та третіх осіб 4, 5 на виклик суду не з'явились, про поважні причини неявки суд не повідомили.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками процесу, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.
У судовому засіданні 01.04.2015 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
07.08.2008 р. між Павловою Галиною Пилипівною та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесвіза» укладено договори купівлі-продажу квартири № 31 в будинку № 18 по вулиці Павлівській у місті Києві, загальною площею 191, 60 кв.м., яка складається з 4 жилих кімнат жилою площею 80,40 кв.м. та машиномісця номер 30 в підвалі жилого будинку номер 18 по вулиці Павлівській у місті Києві, загальною площею 13,70 кв.м.
Вищевказані договори посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петровою С.М. та зареєстровані в реєстрі за № 3666 та № 3672 відповідно.
07.08.2008 р. між Акціонерним банком «АвтоЗАЗбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Неос Банк», та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесвіза» укладено кредитний договір № 002-91/2008, за умовами якого Акціонерний банк «АвтоЗАЗбанк» зобов'язався відкрити відповідачу 2 кредитну лінію у сумі 5 600 000, 00 грн. в тому числі для придбання нерухомості в сумі 2 410 000, 00 грн. строком за 07.08.2008 р. до 04.08.2023 р. зі сплатою 19 % річних та проведення ремонту, придбання меблів та на сплату інших витрат пов'язаних з поточною діяльністю товариства в сумі 3 190 000, 00 грн. строком за 07.08.2008 р. до 04.08.2023 р. зі сплатою 19 % річних.
07.08.2008 р. між Акціонерним банком «АвтоЗАЗбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Неос Банк», та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесвіза» укладено іпотечний договір, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесвіза» зобов'язалось відповідати за задоволення вимог Акціонерного банку «АвтоЗАЗбанк» нерухомим майном - машиномісце номер 30 в підвалі жилого будинку номер 18 по вулиці Павлівській у місті Києві, загальною площею 13,70 кв.м., що є предметом іпотеки заставною вартістю 174 540, 00 грн., у разі порушення відповідачем 2 зобов'язань, що випливають з кредитного договору № 002-91/2008 від 07.08.2008 р. та додаткових угод, що укладені або укладатимуться між сторонами у майбутньому.
Одночасно, 07.08.2008 р. між Акціонерним банком «АвтоЗАЗбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Неос Банк», та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесвіза» укладено іпотечний договір, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесвіза» зобов'язалось відповідати за задоволення вимог Акціонерного банку «АвтоЗАЗбанк» нерухомим майном - квартира № 31 в будинку № 18 по вулиці Павлівській у місті Києві, загальною площею 191, 60 кв.м., яка складається з 4 жилих кімнат жилою площею 80,40 кв.м., що є предметом іпотеки заставною вартістю 5 717 200, 00 грн., у разі порушення відповідачем 2 зобов'язань, що випливають з кредитного договору № 002-91/2008 від 07.08.2008 р. та додаткових угод, що укладені або укладатимуться між сторонами у майбутньому.
За змістом п.п. 2.1.7., 2.1.2. вказаних договорів Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесвіза» зобов'язалось вживати всіх необхідних заходів щодо захисту предмета іпотеки від посягань будь-яких третіх осіб, без письмової згоди Акціонерного банку «АвтоЗАЗбанк» не відчужувати предмет іпотеки, не обятяжувати його будь-якими зобов'язаннями. Правочини укладені всупереч даному пункту є недійсними.
Відповідно до п. 2.2.3. іпотечних договорів Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесвіза» має право у разі надання письмової згоди Акціонерного банку «АвтоЗАЗбанк» реалізувати предмет іпотеки з переведенням на набувача зобов'язань за іпотечними договорами.
Вищевказані договори 07.08.2008 р. посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петровою С.М. та зареєстровані в реєстрі за №№ 3675 та 3669 відповідно.
Крім того, 07.08.2008 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петровою С.М. на підставі ст. 73 Закону України «Про нотаріат» накладено заборону на відчуження вказаного в договорах нерухомого майна, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесвіза» до припинення або розірвання відповідного договору, про що зазначено безпосередньо в тексті договору містяться відомості у витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.08.2009 р. у справі 34/432 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Банк Кіпру» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесвіза» розірвано кредитний договір № 002-91/2008 від 07.08.2008 р. та присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрібізнесвіза" на користь Відкритого акціонерного товариства "Банк Кіпру" 5 600 000, 00 грн. заборгованості за кредитом; 32 065, 76 грн. - заборгованості за процентами нарахованими за період з 21.05.2009 р. до 31.05.2009 р.; 349 808, 24 грн. - заборгованості за простроченими процентами нарахованими за період з 21.01.2009 р. до 20.05.2009 р.; 11 268, 62 грн. - пені за простроченими процентами за період з 02.03.2009 р. до 02.06.2009 р., за рахунок коштів, отриманих від реалізації предметів іпотеки: за іпотечним договором від 07.08.2008 р., яким передано в іпотеку нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Укрібізнесвіза" на праві власності - машиномісце номер 30 в підвалі жилого будинку номер 18 по вулиці Павлівській у місті Києві, загальною площею 13, 70 кв.м., заставна вартість якого становить 174 540, 00 грн.; за іпотечним договором від 07.08.2008 р., яким передано в іпотеку нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Укрібізнесвіза" на праві власності - квартира номер 31 в будинку номер 18 по вулиці Павлівській у місті Києві, загальною площею 191,6 кв.в., яка складається з 4 жилих кімнат площею 80, 40 кв.м., заставна вартість якого 5 717 200, 00, 00 грн., шляхом проведення публічних торгів.
Рішення Господарського суду міста Києва від 17.08.2009 р. у справі № 34/432 залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2009 р. та постановою Вищого господарського суду України від 11.02.2010 р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2011 р. змінено спосіб та порядок виконання рішення Господарського суду міста Києва від 17.08.2009 р. у справі № 34/432; присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрібізнесвіза" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк Кіпру" заборгованості за кредитом у розмірі 5 600 000, 00 грн.; 32 065, 76 грн. - заборгованості за процентами нарахованими за період з 21.05.2009 р. до 31.05.2009 р.; 349 808, 24 грн. - заборгованості за простроченими процентами нарахованими за період з 21.01.2009 р. до 20.05.2009 р.; 11 268, 62 грн. - пені за простроченими процентами за період з 02.03.2009 р. до 02.06.2009 р., 25 500, 00 грн. - витрат по сплаті державного мита та 312, 50 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, у порядку передбаченому статтею 50 Закону України "Про виконавче провадження".
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16.04.2010 р. у справі № 2-8394/2010 Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Олеван плюс» до Павлової Галини Пилипівни, Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрібізнесвіза" про визнання переважного права купівлі об'єкту оренди та переведення прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу позов задоволено; за Товариством з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Олеван плюс» визнано переважне право купівлі машиномісця номер 30 в підвалі жилого будинку номер 18 по вулиці Павлівській у місті Києві, загальною площею 13,70 кв.м. та квартири № 31 в будинку № 18 по вулиці Павлівській у місті Києві, загальною площею 191, 60 кв.м., яка складається з 4 жилих кімнат жилою площею 80,40 кв.м.; переведено на Товариство з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Олеван плюс» права та обов'язки покупця вищевказаного нерухомого майна за договорами купівлі-продажу від 07.08.2008 р., укладеними між Павловою Галиною Пилипівною та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесвіза», що посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петровою С.М. та зареєстровані в реєстрі за № 3666 та № 3672 відповідно.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 02.09.2011 р. у справі № 2-7039/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Олеван плюс» до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Петрової С.М., третя особа - Відкрите акціонерне товариство "Банк Кіпру" зобов'язано приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Петрову С.М. виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна записи про заборону на нерухоме майно, зареєстровані 07.08.2008 р. за № 7705621 на підставі іпотечного договору № 3669 від 07.08.2008 р. та № 7705777 на підстав іпотечного договору № 3675 від 07.08.2008 р.; виключити з Державного реєстру іпотек записи зареєстровані за № 7705708 на підставі іпотечного договору № 3669 від 07.08.2008 р. та № 7705849 на підставі іпотечного договору № 3675 від 07.08.2008 р.
21.09.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Олеван плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еліт Менеджмент Груп» укладено договір купівлі-продажу квартири № 31 в будинку № 18 по вулиці Павлівській у місті Києві, загальною площею 205 кв.м. яка складається з 4 жилих кімнат жилою площею 96, 70 кв.м., який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мамай І.В. та зареєстровано в реєстрі за № 6620.
Також 21.09.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Олеван плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еліт Менеджмент Груп» укладено договір купівлі-продажу машиномісця номер 30 в підвалі жилого будинку номер 18 по вулиці Павлівській у місті Києві, загальною площею 13,70 кв.м., який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мамай І.В. та зареєстровано в реєстрі за № 6616.
У тексті вказаних договорів зазначено, що спірне нерухоме майно належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Олеван плюс» на праві власності на підставі рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06.04.2010 р. у справі 2-8394/2010 та договорів купівлі-продажу квартири, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петровою С.М. та зареєстрованих в реєстрі за № 3666 та № 3672, а також не обтяжене забороною відчуження.
29.12.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Еліт Менеджмент Груп» та Товариством з обмеженою відповідальністю «НВФ «Масальот» укладено договір купівлі продажу квартири № 31 в будинку № 18 по вулиці Павлівській у місті Києві, загальною площею 205 кв.м. яка складається з 4 жилих кімнат жилою площею 96, 70 кв.м. та договір купівлі-продажу машиномісця номер 30 в підвалі жилого будинку номер 18 по вулиці Павлівській у місті Києві, загальною площею 13,70 кв.м.
Зазначені договори посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мамай І.М. та зареєстровані в реєстрі за № 8173 та № 8176 відповідно.
Як зазначається у вказаних договорах, відсутність заборони на відчуження вказаного в договорах майна підтверджується витягом з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 24.05.2012 р. у справі № 22-ц/2690/7623/12 рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16.04.2010 р. у справі № 2-8394/2010 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Олеван плюс» до Павлової Галини Пилипівни, Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрібізнесвіза" про визнання переважного права купівлі об'єкту оренди та переведення прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва у справі № 22-2690/924/12 від 25.04.2012 р. рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02.09.2011 р. у справі № 2-7039/2011 скасовано, у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Олеван плюс» відмовлено.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 30.03.2012 р. у справі № 2-9193/11 за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Кіпру" до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Олеван плюс», Павлової Галини Пилипівни та Комунального підприємств «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» про визнання правочину недійсним та скасування реєстрації права власної, позов задоволено частково та визнано недійсним договір оренди майна з правом викупу від 09.08.2007 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Олеван плюс» та Павловою Галиною Пилипівною.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-15/10488-2012 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрібізнесвіза".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2012 р. у справі № 5011-15/10488-2012 визнано безспірні грошові вимоги Відкритого акціонерного товариства "Банк Кіпру" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрібізнесвіза" у розмірі 6 018 955, 12 грн., які виникли на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 17.08.2009 р. у справі № 34/432.
Постановою Господарського суду міста Києва від 28.01.2013 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрібізнесвіза" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що відповідачем -2 порушені умови кредитного договору № 002-91/2008 від 07.08.2008 р., у зв'язку з чим рішенням Господарського суду міста Києва від 17.08.2009 р. у справі 34/432 розірвано кредитний договір № 002-91/2008 від 07.08.2008 р. та присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрібізнесвіза" на користь Відкритого акціонерного товариства "Банк Кіпру" 5 600 000, 00 грн. заборгованості за кредитом; 32 065, 76 грн. - заборгованості за процентами нарахованими за період з 21.05.2009 р. до 31.05.2009 р.; 349 808, 24 грн. - заборгованості за простроченими процентами нарахованими за період з 21.01.2009 р. до 20.05.2009 р.; 11 268, 62 грн. - пені за простроченими процентами за період з 02.03.2009 р. до 02.06.2009 р., за рахунок коштів, отриманих від реалізації предметів іпотеки: за іпотечним договором від 07.08.2008 р., яким передано в іпотеку нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Укрібізнесвіза" на праві власності - машиномісце номер 30 в підвалі жилого будинку номер 18 по вулиці Павлівській у місті Києві, загальною площею 13, 70 кв.м., заставна вартість якого становить 174 540, 00 грн.; за іпотечним договором від 07.08.2008 р., яким передано в іпотеку нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Укрібізнесвіза" на праві власності - квартира номер 31 в будинку номер 18 по вулиці Павлівській у місті Києві, загальною площею 191,6 кв.в., яка складається з 4 жилих кімнат площею 80, 40 кв.м., заставна вартість якого 5 717 200, 00 грн., шляхом проведення публічних торгів.
В той же час, позивач стверджує, що заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрібізнесвіза" за кредитним договором № 002-91/2008 від 07.08.2008 р. фактично не погашена, у зв'язку з чим Публічне акціонерне товариство «Неос Банк» вважає за необхідне визнати права власності на спірне майно, як це передбачено умовами іпотечного договору.
Нормативно обґрунтовуючи позов, Публічне акціонерне товариство «Неос Банк» посилається на приписи ст.ст. 12, 37 Закону України «Про іпотеку» за змістом яких у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на нього.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Договором, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні норми закріплені також і в Господарському кодексу України.
Так, відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу положень ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Як встановлено ч.ч. 1, 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних йому.
Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.
За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Як зазначалось вище, факт заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрібізнесвіза" за кредитним договором № 002-91/2008 від 07.08.2008 р. встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 17.08.2009 р. у справі 34/432, ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2012 р. у справі № 5011-15/10488-2012 та під час розгляду даного спору сторонами не спростовано, а відтак - визнається судом доведеним.
Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
У відповідності до ч. 1 ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Іпотекою, відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку", є вид забезпечення виконання зобов'язань нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі не виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього божника у порядку встановленому цім законом.
Згідно зі ст. 3 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент укладення договорів іпотеки) іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.
У відповідності до ст. 4 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент укладення договорів іпотеки) обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно.
Як встановлено судом з наявних у справі документів, у зв'язку з укладенням іпотечних договорів від 07.08.2008 р. № 3669 та № 3675, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петровою С.М. накладено заборону на відчуження спірного майна відповідно до вимог ст. 4 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент укладення договорів іпотеки).
З наявних у справі доказів та пояснень сторін, судом встановлено, що запис про заборону відчуження спірного майна, виключено на підставі рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02.09.2011 р. у справі № 2-7039/2011.
При цьому, після виключення вищевказаного запису з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, спірне майно було відчужено, послідовно, Товариству з обмеженою відповідальністю «Еліт Менеджмент Груп» за договорами купівлі-продажу від 21.09.2011 р. № 6620 та № 6616, а також Товариству з обмеженою відповідальністю «НВФ «Масальот» за договорами від 29.12.2011 р. № 8176 та № 8173 та на час розгляду даного спору право власності на квартиру номер 31 в будинку номер 18 по вулиці Павлівській у місті Києві, загальною площею 191,6 кв.в., яка складається з 4 жилих кімнат площею 80, 40 кв.м. та машиномісце номер 30 в підвалі жилого будинку номер 18 по вулиці Павлівській у місті Києві, загальною площею 13, 70 кв.м. зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «НВФ «Масальот», що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.01.2015 р.
Крім того, із вказаної довідки вбачається, що квартира номер 31 в будинку номер 18 по вулиці Павлівській у місті Києві, загальною площею 191,6 кв.в., яка складається з 4 жилих кімнат площею 80, 40 кв.м. наразі обліковується за Шатіліним Микитою Андрійовичем на підставі договору іпотеки від 26.06.2014 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клименком Д.Б. та зареєстрованого в реєстрі за № 1149, іпотекодавцем за яким є Товариство з обмеженою відповідальністю «НВФ «Масальот».
Як встановлено судом, квартира номер 31 в будинку номер 18 по вулиці Павлівській у місті Києві передана в іпотеку Шатіліну Микиті Андрійовичу за договором іпотеки від 26.06.2014 р., укладеним між Шатіліним Микитою Андрійовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю «НВФ «Масальот», як майновим поручителем Вербеця Сергія Леонідовича, у якості забезпечення виконання зобов'язань останнього перед Шатіліним Микитою Андрійовичем за договором позики від 26.06.2014 р. № 1148.
Вказаний іпотечний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клименком Дмитром Борисовичем та зареєстровано за № 1149 та, крім того, нотаріусом одночасно накладено заборону на відчуження зазначеного майна, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «НВФ «Масальот» за № 1150.
Розглядаючи даний спір по суті судом також встановлено, що ухвалою Шевченківського районного суду від 08.12.2014 р. у справі № 761/34534/14-ц зобов'язано будь-якого приватного нотаріуса, який виконує функції реєстратора Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна поновити в Державному реєстрі іпотек та Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна раніше існуючі в них записи, а саме: поновити в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна записи про заборону на нерухоме майно зареєстровані 07.08.2008 р. № 7705621 на підставі іпотечного договору № 3669 від 07.08.2008 р. та №7705777 на підставі іпотечного договору № 3675 від 07.08.2008 р.; поновити в Державному реєстрі іпотек записи про іпотеку зареєстровані 07.08.2008 р. за №7705708 на підставі іпотечного договору № 3669 від 07.08.2008 р. щодо квартири номер 31 в будинку номер 18 по вулиці Павлівській у місті Києві, іпотекодавець Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесвіза» та запис № 705849 на підставі іпотечного договору № 3675 від 07.08.2008 р. щодо машиномісця номер 30 в підвалі жилого будинку номер 18 по вулиці Павлівській у місті Києві, іпотекодавець Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесвіза» в порядку повороту виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02.09.2011 р. у справі № 2-7039/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Олеван плюс» до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Петрової С.М., третя особа: Публічне акціонерне товариство «Банк Кіпру», про усунення перешкод у розпорядження майном шляхом виключення його з реєстру заборон.
Ухвалою Шевченківського районного суду від 16.03.2015 р. у справі № 761/34534/14-ц роз'яснено резолютивну частину ухвали Шевченківського районного суду від 08.12.2014 р. у справі № 761/34534/14-ц.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
В той же час, в матеріалах справи відсутні докази наявності обставин, які відповідно до ст. 17 Закону України «Про іпотеку» тягнуть наслідком припинення іпотеки.
Обґрунтовуючи свої заперечення, Товариство з обмеженою відповідальністю «НВФ «Масальот», а також Товариство з обмеженою відповідальністю «Еліт Менеджмент Груп» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Олеван плюс» стверджують, що право власності на спірне нерухоме майно перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Олеван плюс» від Павлової Галини Пантеліївни відповідно до рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16.04.2010 р. у справі № 2-8394/2010 та за договорами купівлі-продажу від 07.08.2008 р. та у подальшому було відчужено Товариству з обмеженою відповідальністю «Еліт Менеджмент Груп» та Товариству з обмеженою відповідальністю «НВФ «Масальот» за відсутності будь-яких обтяжень та передбачених Законом України «Про іпотеку» та Цивільним кодексом України зобов'язань, а відтак - відповідач 1 є добросовісним набувачем такого майна та до нього не підлягають застосуванню приписи ст. 23 Закону України «Про іпотеку».
Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «НВФ «Масальот», а також Товариство з обмеженою відповідальністю «Еліт Менеджмент Груп» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Олеван плюс» у своїх поясненнях стверджують, що договори іпотеки між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесвіза» та Публічним акціонерним товариством "Банк Кіпру", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Неос Банк» є неукладеними, оскільки взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.
Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За змістом ст. 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Статтею 388 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
У даному випадку спірне майно Товариством з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Олеван плюс» було набуте на підставі рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16.04.2010 р. у справі № 2-8394/2010 шляхом переведення на Товариство з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Олеван плюс» прав та обов'язків покупця за договорами купівлі-продажу від 07.08.2008 р., укладеними між Павловою Галиною Пилипівною та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесвіза», що посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петровою С.М. та зареєстровані в реєстрі за № 3666 та № 3672 відповідно, яке у подальшому скасовано рішенням Апеляційного суду міста Києва від 24.05.2012 р.
Крім того, рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 30.03.2012 р. у справі № 2-9193/11 за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Кіпру» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Олеван плюс» что именно?
З наведеного випливає, що нерухоме майно, що є предметом спору у даній справі вибуло з володіння власника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесвіза» поза його волею.
Вищевикладене у повній мірі узгоджується з правовою позицією Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, що викладена у постанові від 11.06.2014 р. № 6-52цс14.
Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Відповідно до ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
У статті 319 Цивільного кодексу України закріплено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За змістом ст. 346 Цивільного кодексу України право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.
За договором купівлі-продажу, відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
Тож, виходячи з аналізу вищенаведених норм, відчужувач майна повинен мати повний обсяг прав на таке майно.
Приймаючи до уваги, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16.04.2010 р. у справі № 2-8394/2010, на підставі якого Товариством з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Олеван плюс» набуло у власність спірне нерухоме майно, скасовано рішенням Апеляційного суду міста Києва від 24.05.2012 р. відчуження вказаного майна Товариству з обмеженою відповідальністю «Еліт Менеджмент Груп» суперечить приписам частин 1, 2 ст. 319, ч. 1 ст. 321 та ст. 658 Цивільного кодексу України.
За правилами ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.ст. 203, 204 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до п. 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину. Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.
Пунктом 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. № 6 "Про судове рішення" суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).
Таким чином, приймаючи до уваги, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Олеван плюс» не мало прав на відчуження спірного майна, суд дійшов висновку, що договір купівлі-продажу квартири від 21.09.2011 р., а також договір купівлі-продажу машиномісця від 21.09.2011 р. укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Олеван плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еліт Менеджмент Груп» суперечать вимогам чинного на момент їх укладення законодавства, а відтак - враховуючи, що вказані договори пов'язані з предметом спору у даній справі, суд дійшов висновку про необхідність застосування приписів п. 1 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України та визнання вищевказаних правочинів недійсними.
У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають, зокрема, на підставі договорів та інших правочинів.
За змістом договору купівлі-продажу квартири від 29.12.2011 р. та договору купівлі-продажу машиномісця від 29.12.2011 р., укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю «Еліт Менеджмент Груп» та Товариством обмеженою відповідальністю «НВФ «Масальот» спірне майно належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Еліт Менеджмент Груп» на праві власності на підставі договорів купівлі-продажу від 21.09.2011 р., укладених з Товариством з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Олеван плюс».
Частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
За таких обставин, приймаючи до уваги висновки суду про недійсність договорів купівлі-продажу від 21.09.2011 р., укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Олеван плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еліт Менеджмент Груп», останній не набув майнових прав на спірні об'єкти нерухомості та, відповідно, не мав правових підстав розпоряджатись ними.
Таким чином, з вищенаведеного випливає, що укладаючи договори купівлі-продажу квартири від 29.12.2011 р. та купівлі-продажу машиномісця від 29.12.2011 р., Товариство з обмеженою відповідальністю «Еліт Менеджмент Груп» діяло за відсутності визначеного нормами Цивільного кодексу України змісту права власності, що передбачає право власника володіти, користуватись та розпоряджатись належним йому майном.
Відтак, з огляду на вищенаведені висновки, суд дійшов висновку, що договори купівлі-продажу квартири від 29.12.2011 р. та купівлі-продажу машиномісця від 29.12.2011 р, укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю «Еліт Менеджмент Груп» та Товариством обмеженою відповідальністю «НВФ «Масальот» всупереч приписами ст. 203 Цивільного кодексу України, що тягне наслідком їх недійсність відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України.
Виходячи з наданих ст. 83 п. 1 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України повноважень, приймаючи до уваги, що вищевказані договори пов'язані з предметом спору та безпосередньо покладені в основу позиції позивача, з якими він звернувся до суду, суд вважає за необхідне визнати недійсними договори купівлі-продажу квартири від 29.12.2011 р. та купівлі-продажу машиномісця від 29.12.2011 р., укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю «Еліт Менеджмент Груп» та Товариством обмеженою відповідальністю «НВФ «Масальот» в судовому порядку.
Стосовно тверджень Товариства обмеженою відповідальністю «НВФ «Масальот» щодо відсутності обтяжень спірного майна на момент укладення договорів купівлі-продажу від 21.09.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Олеван плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еліт Менеджмент Груп», а також договорів купівлі-продажу квартири від 29.12.2011 р. купівлі-продажу машиномісця від 29.12.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Еліт Менеджмент Груп» та Товариством обмеженою відповідальністю «НВФ «Масальот», суд звертає увагу, що за змістом норм законодавства України відсутність запису про обтяження майна в Державному реєстрі іпотек та Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна не зумовлює припинення іпотеки, що виникла на підставі відповідно договору, який є чинним, в судовому порядку не розірваний та не визнаний недійсним.
З приводу доводів Товариства обмеженою відповідальністю «НВФ «Масальот», а також Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліт Менеджмент Груп» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Олеван плюс», що Товариство обмеженою відповідальністю «НВФ «Масальот» є добросовісним набувачем спірного майна та позивач мав звертатись з позовом у порядку та на підставах, визначених ст. 388 Цивільного кодексу України, суд відзначає, що наведена норма у даному випадку не підлягає застосуванню, оскільки передбачає право саме власника майна витребувати його від набувача у разі вибуття такого майна з володіння власника або особи, якій він передав його у володіння, не з їхньої волі.
В той же час, суд звертає увагу, що даний позов поданий не власником спірного майна та, при цьому, Публічне акціонерне товариство «Неос Банк» не обґрунтовує заявлені вимоги необхідністю захисту своїх майнових прав щодо спірних об'єктів нерухомості, а заявляє про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесвіза» договірних зобов'язань щодо повернення кредитних коштів, у зв'язку з чим позивач набув права звернення стягнення на іпотечне майно у порядку та у спосіб, що визначені нормами чтнного законодавства України.
Слід зазначити, що іпотечні договори від 07.08.2008 р. № 3669 та № 3675, укладені між Акціонерним банком «АвтоЗАЗбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Неос Банк», та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесвіза» та посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петровою С.М. наразі є чинними, а відтак - Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесвіза» в силу положень вказаних договорів є іптекодавцем спірного майна в силу Закону України «Про іпотеку»
Крім того, варто відзначити, що здійснюючи відчуження спірного майна Товариству з обмеженою відповідальністю «Еліт Менеджмент Груп», Товариство з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Олеван плюс» мало та фактично було обізнане про наявність іпотечних договорів від 07.08.2008 р. № 3669 та № 3675 та, відповідно, встановлену ними заборону на його відчуження.
За змістом ст. 1 Закону України "Про іпотеку" наступна іпотека - передання в іпотеку нерухомого майна, яке вже є предметом іпотеки за попереднім іпотечним договором.
У відповідності до ст. 9 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку.
Згідно з ч. 3 ст. 12 Закону України "Про іпотеку" правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.
Статтею 13 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що предмет іпотеки може бути переданий в наступну іпотеку за згодою попередніх іпотекодержателів, якщо інше не встановлено попереднім іпотечним договором. Попередня іпотека має вищий пріоритет над наступними іпотеками. Наступна іпотека, предметом якої є декілька об'єктів, що належать різним особам і є предметом попередньої іпотеки, допускається за згодою власників усіх об'єктів нерухомого майна, переданих в спільну іпотеку.
Відповідно до ст. 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Виходячи з вищенаведеного, логічним є висновок, що будь-яке відчуження майна, переданого в іпотеку, не припиняє обтяження такого майна та не позбавляє іпотокодержателя прав та обов'язків, що виникли на підставі відповідного іпотечного договору.
Зазначене відповідає правовій позиції Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, що викладена у постанові від 24.12.2014 р. № 6-201цс14.
При цьому, у випадку, що розглядається в межах даної справи договори іпотеки від 07.08.2008 р. є чинними.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
За умовами п.п. 2.4.3. іпотечних договорів від 07.08.2008 р. іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до чинного законодавства України у разі, коли в момент настання терміну виконання іпотекодавцем будь-яких зобов'язань, забезпечених іпотекою за такими договорами, вони не будуть виконані. Право іпотекодерждателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 Закону України "Про іпотеку".
Крім того, п.п. 2.4.10. іпотечних договорів від 07.08.2008 р. передбачено, що іпотекодержатель має право достроково, незалежно від настання строку виконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки та реалізувати його у випадку втрати іпотекодавцем платоспроможності та/або випадку початку процедури банкрутства або ліквідацію юридичної особи - іпотекодавця.
За приписами ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Право іншої особи з вищим пріоритетом щодо строкового користування нерухомим майном, набутим у власність іпотекодержателем, зберігає чинність відповідно до умов договору, яким обумовлено таке користування. Права та вимоги третіх осіб на предмет іпотеки, набутий у власність іпотекодержателем, які мають нижчий пріоритет, ніж вимога іпотекодержателя, втрачають чинність.
Згідно ст.ст. 36, 37 Закону України "Про іпотеку" набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки здійснюється на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, до якого дорівнюється відповідне застереження у договорі іпотеки.
Відповідно до п. 37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 р. "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" невиконання вимог ч. 1 ст. 35 України "Про іпотеку" про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення), оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя, що відповідає положенням статті 124 Конституції України.
Крім того, згідно з п. 38 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 р. "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" у випадку якщо іпотекодержатель не реалізував способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання, він має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статті 39 цього Закону, а не з позовом про визнання права власності на нерухоме майно. Наявність договору про позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку.
За приписами п. 39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 р. "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" з урахуванням положень ч. 3 ст. 33, ст. 36, ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
У зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що з урахуванням цих норм права не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб, як набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі іпотекодержатель на підставі частини другої статті 16 Цивільного кодексу України має право вимагати застосування його судом.
При цьому, суд вважає за доцільне звернути увагу, що за приписами п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 р. "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві.
Аналогічні висновки містяться також у постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 1 від 24.11.2014 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів» п. 4.4.2. якої передбачено, що у разі встановлення у договорі такого способу звернення стягнення, як набуття права власності на предмет іпотеки, іпотекодержатель на підставі ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України має право звернутися до суду з відповідним позовом. Крім того, вирішуючи спори про звернення стягнення на предмет іпотеки, господарські суди мають враховувати приписи ст. 35 Закону України "Про іпотеку", якими передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. Проте ненадіслання іпотекодержателем іпотекодавцю відповідної вимоги не виключає права іпотекодержателя на звернення до суду з відповідним позовом за захистом своїх порушених прав. Відсутність попереднього повідомлення іпотекодавця не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки.
Відповідно до п. 4.4.4. постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 1 від 24.11.2014 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів» наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання грошових сум шляхом звернення стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно.
У відповідності до висновків Верховного Суду України, викладених у постанові № 6-124цс13, які в силу положень ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковими для суду, входячи з положень частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 33, ст. 36, ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.
При цьому, суд враховує, що за своєю правовою природою право іпотеки, що належить іпотекодержателю має похідну, залежну природу від вимоги, яка забезпечена іпотекою, та нерозривно з нею пов'язано, що узгоджується з положеннями ч. 5 статті 3 Закону України "Про іпотеку", якою визначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Тож, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, виходячи із заявлених позивачем вимог та наведених ним обґрунтувань, зважаючи, що доводи решти учасників судового процесу не знайшли свого підтвердження, суд вважає доводи позивача обґрунтованими та такими, що підтверджуються матеріалами справи та встановленими судом обставинами.
За приписами п. 2 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.
Суд враховує, що у процесі провадження у даній справі Публічне акціонерне товариство «Неос Банк» звернулось до суду із заявою про вихід за межі позовних вимог з метою захисту його прав та інтересів.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Згідно з ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальні законом до їх підсудності.
Зазначені положення Конституції України реалізовані у статті 15 Цивільного кодексу України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також у статті 20 Господарського кодексу України, згідно з якою держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Захист суб'єктивних цивільних прав шляхом визнання права, передбачений також статтею 16 Цивільного кодексу України.
Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.
При цьому, предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права саме - заходами, які прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення.
У відповідності до п.п. 1, 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).
Тобто, судове рішення є правозахисним актом, що містить висновок щодо наявності або відсутності порушення прав та охоронюваних законом інтересів суб'єкта звернення.
Підсумовуючи вищевикладене, з огляду на те, що заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесвіза» за кредитним договором № 002-91/2008 від 07.08.2008 р. підтверджується матеріалами справи та на час прийняття рішення у даній справі не стягнута, зважаючи, що вимоги Публічного акціонерного товариства «Неос Банк» за кредитним договором № 002-91/2008 від 07.08.2008 р. забезпечені іпотечними договорами від 07.08.2008 р., укладеними з Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесвіза», які наразі є чинним, враховуючи висновки суду про незаконність відчуження спірного майна, та, як наслідок, недійсність відповідних правочинів, виходячи із приписів Закону України «Про іпотеку», приймаючи до уваги заяву Публічного акціонерного товариства «Неос Банк» про вихід за межі позовних, суд дійшов висновку, що у даному випадку наявні всі підстави для захисту порушених прав Публічного акціонерного товариства «Неос Банк».
При цьому, розглядаючи даний спір по суті, суд виходить із гарантованих Цивільним кодексом України принципів судового захисту цивільного права та інтересу, а також принципів справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства.
Що ж до клопотання Публічного акціонерного товариства «Неос Банк» про вжиття заходів до забезпечення позову, суд відзначає, що за змістом ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Положеннями ст. 67 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу. Про забезпечення позову виноситься ухвала. Ухвалу про забезпечення позову може бути оскаржено. Види забезпечення позову повинні бути співвідносними із заявленими позивачем вимогами. Види забезпечення позову можуть використовуватися господарським судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших акціонерів (учасників) господарського товариства. Не допускається забезпечення позову заходами, не передбаченими цим Кодексом.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" № 16 від 26.12.2011 р. заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду.
За приписами постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" № 16 від 26.12.2011 р. умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
При вирішенні питання про забезпечення позову, господарський суд має враховувати наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, а саме - чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Тобто, обраний захід забезпечення позову має у подальшому сприяти виконанню судового рішення у разі задоволення позову.
Водночас, суд враховує, що фактично арешт майна зумовлює неможливість вчинення, в тому числі, будь-яких дій та унеможливить реалізацію самим позивачем свого права власності на спірне майно у разі задоволення позову.
При цьому, за вищенаведеними висновками суду щодо неправомірного відчуження спірного майна, його власником на даний час є Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесвіза».
Крім того, судом встановлено, що на даний час є чинною заборона на відчуження квартири № 31 в будинку № 18 по вулиці Павлівській у місті Києві, що вчинена 26.06.2014 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клименком Дмитром Борисовичем за № 1150.
Таким чином, з огляду на визначені процесуальним законом підстави для забезпечення позову, предмет спору та обставини справи, на думку суду, обраний позивачем захід забезпечення позову є недоцільним в межах даної справи та не сприятиме реалізації судового рішення у разі задоволення позову, у зв'язку з чим суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача.
Тож, на підставі вищевикладених обставин, виходячи із приписів ч. 3 ст. 33, ст. 12, ст. 36, ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" суд вважає за необхідне звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру номер 31 в будинку номер 18 по вулиці Павлівській у місті Києві, загальною площею 191, 60 кв.м., яка складається з 4 жилих кімнат жилою площею 80,40 кв.м. та машиномісце номер 30 в підвалі жилого будинку номер 18 по вулиці Павлівській у місті Києві, загальною площею 13,70 кв.м. шляхом визнання права власності за Публічним акціонерним товариством «Неос Банк» в рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесвіза» перед Публічним акціонерним товариством «Неос Банк» за кредитним договором № 002-91/2008 від 07.08.2008 р. у розмірі: 5 600 000, 00 грн. - заборгованості за кредитом, 32 065, 76 грн. - заборгованості за процентами, 349 808, 24 грн. заборгованості за простроченими процентами, 11 268, 62 грн. - пені за простроченими процентами.
При цьому, виходячи з вищенаведених обставин та приймаючи до уваги висновки суду, вимоги Публічного акціонерного товариства «Неос Банк», заявлені до Товариства з обмеженою відповідальністю «НВФ «Масальот» визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, у зв'язку з чим суд відмовляє у задоволенні вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «НВФ «Масальот».
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
ВИРІШИВ :
1. Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 21.09.2011 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Олеван плюс» (04071, м. Київ, вул. Петрівська, 15, код ЄДРПОУ 34695342) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еліт Менеджмент Груп» (04119, м. Київ, вул. Білоруська. 21, код ЄДРПОУ 36798955).
2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 29.12.2011 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Еліт Менеджмент Груп» (04119, м. Київ, вул. Білоруська. 21, код ЄДРПОУ 36798955) та Товариством обмеженою відповідальністю «НВФ «Масальот» (03113, м. Київ, вул. Лагерна, 38, код ЄДРПОУ 34427546).
3. Визнати недійсним договір купівлі-продажу машиномісця від 21.09.2011 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Олеван плюс» (04071, м. Київ, вул. Петрівська, 15, код ЄДРПОУ 34695342) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еліт Менеджмент Груп» (04119, м. Київ, вул. Білоруська. 21, код ЄДРПОУ 36798955).
4. Визнати недійсним договір купівлі-продажу машиномісця від 29.12.2011 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Еліт Менеджмент Груп» (04119, м. Київ, вул. Білоруська. 21, код ЄДРПОУ 36798955) та Товариством обмеженою відповідальністю «НВФ «Масальот» (03113, м. Київ, вул. Лагерна, 38, код ЄДРПОУ 34427546).
5. У задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю «НВФ «Масальот» відмовити.
6. Звернути стягнення на предмет іпотеки: квартиру номер 31 в будинку номер 18 по вулиці Павлівській у місті Києві, загальною площею 191, 60 кв.м., яка складається з 4 жилих кімнат жилою площею 80,40 кв.м. та машиномісце номер 30 в підвалі жилого будинку номер 18 по вулиці Павлівській у місті Києві, загальною площею 13,70 кв.м. шляхом визнання права власності за Публічним акціонерним товариством «Неос Банк» (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 45, код ЄДРПОУ 19358784) в рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесвіза» (03126, м. Київ, бульвар І. Лепсе, 50, код ЄДРПОУ 19124621) перед Публічним акціонерним товариством «Неос Банк» (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 45, код ЄДРПОУ 19358784) за кредитним договором № 002-91/2008 від 07.08.2008 р. у розмірі: 5 600 000, 00 грн. - заборгованості за кредитом, 32 065, 76 грн. - заборгованості за процентами, 349 808, 24 грн. заборгованості за простроченими процентами, 11 268, 62 грн. - пеня за простроченими процентами.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено: 06.04.2015 р.
Суддя Пригунова А.Б.
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 01.04.2015 |
Оприлюднено | 15.04.2015 |
Номер документу | 43503775 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Пригунова А.Б.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні