Рішення

від 06.04.2015 по справі 918/1294/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 квітня 2015 р. Справа № 918/1294/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мачулянкаукрграніт"

до відповідача-1 Мішева Івана Володимировича

до відповідача-2 Четвертакова Бориса Євгеновича

до відповідача-3 Індастріал Файненс Бобені Лімітет

третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Нарсія Іван Іполитович

третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Яцин Сергій Олександрович

про визнання договору купівлі-продажу недійсним

Суддя Андрійчук О.В.

Представники сторін:

від позивача: Мельник В.М., дов. від 12.01.2012 року

від відповідача-1: Мішев І.В., паспорт МЕ 424283 від 18.05.2004 року

від відповідача-2: не з'явився

від третьої особи - Нарсія Іван Іполитович : Нарсія І.І., паспорт СР 226141 від 19.06.1997 року

від третьої особи - Яцин Сергій Олександрович : Нарсія І.І., дов. від 13.02.20015 року

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 81 1 ГПК України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У вересні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Мачулянкаукрграніт" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до Мішева Івана Володимировича, до Четвертакова Бориса Євгеновича про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що:

11.12.2010 року між відповідачем-1, який є учасником позивача, та Індастріал Файненс Бобені Лімітет укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі позивача, розмір якої склав 75%.

У свою чергу, відповідач-1 частку на момент укладення оспорюваного договору не вніс, а отже не мав права її відчужувати.

Крім того, на думку позивача, договір має бути визнаний недійсним на підставі ст.ст. 229, 230, 234 ЦК України як такий, що укладений під впливом помилки зі сторони відповідача-1 та під впливом обману зі сторони відповідача-2.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст. 167 ГК України, ст.ст. 229, 230, 234 ЦК України тощо.

Ухвалою суду від 10.09.2014 року порушено провадження, справу призначено до розгляду на 29.09.2014 року.

Ухвалою суду 29.09.2014 року розгляд справи відкладено на 16.02.2015 року, залучено в якості третіх осіб на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Нарсію Івана Іполитовича та Яцина Сергія Олександровича, залучено до участі у справі іншого відповідача - Індастріал Файненс Бобені Лімітет. З метою повідомлення відповідача-2 у справі - Четвертакова Б.Є. про час та місце судового засідання в порядку, визначеному Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, господарський суд звернувся із судовим дорученням про надання правової допомоги до арбітражного суду м. Москви шляхом вручення вказаному відповідачу процесуальних документів - ухвали про порушення справи та прийняття позовної заяви до розгляду від 10.09.2014 року та ухвали про відкладення розгляду справи від 29.09.2014 року. З метою повідомлення відповідача-3 у справі - Індастріал Файненс Бобені Лімітет у порядку, визначеному Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, зобов'язано позивача за власний рахунок у строк до 06.10.2014 року забезпечити переклад процесуальних документів (ухвали про відкладення розгляду справи від 29.09.2014 року та формулярів, заповнених судом) у зазначеній справі у трьох примірниках (на англійську або грецьку мови), посвідчити підпис перекладача у нотаріуса та забезпечити відправку двох примірників Центральному Органу Республіки Кіпр. Один перекладений примірник документів повернути до суду, а також надати докази відправлення зазначених документів Центральному Органу Республіки Кіпр.

У судовому засіданні 16.02.2015 року оголошено перерву на 02.03.2015 року.

У судовому засіданні 02.03.2015 року оголошено перерву на 06.04.2015 року.

Відповідачі 2 та 3 у судове засідання не з'явилися, господарським судом для їхнього повідомлення про час та місце судового розгляду справи виконані усі вимоги, передбачені Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах.

За таких умов суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

У силу вимог ст. ст. 1, 50 Закону України "Про господарські товариства", ч. 3 ст. 80 ГК України, ч. 1 ст. 113, ч. 1 ст. 140 ЦК України (в редакціях, що були чинним станом на дату укладення оспорюваного правочину) господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Згідно із Статутом позивача (в редакції, чинній станом на дату укладення оспорюваного правочину) для забезпечення діяльності товариства за рахунок вкладів учасників створений статутний капітал (фонд), розмір якого складає 3 000 000,00 грн. Вклади оцінені учасниками товариства. Учасники товариства вносять внески частинами протягом 2010-2011 років. Статутний капітал сформований за рахунок внесків учасників, а саме: Мішев Іван Володимирович, сума внеску - 2 370 000,00 грн., відсоток вкладу у статутному капіталі - 79%, Нарсія Іван Іполитович - 255 000,00 грн., 8,5%, Титечко Вячеслав Хомич - 255 000,00 грн., 8,5%, Яцин Сергій Олександрович - 60 000,00 грн., 2%, Титечко Степан Хомич - 60 000,00 грн., 2% (п. 3.1. Статуту).

11.12.2010 року між відповідачем-1 (продавець) та відповідачем-3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Мочулянкаукграніт" (договір), за умовами якого продавець передав у власність покупця частку у статутному капіталі ТОВ "Мочулянкаукграніт" (товариство) у розмірі 75% статутного капіталу у порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цю частку. Перехід вказаної частки у власність покупця означає перехід до нього всіх прав та обов'язків учасника товариства, передбачених Статутом та чинним законодавством (п. 1.1. договору).

За п. 1.3. договору частка продавця, що відчужується ним, складає 75% статутного капіталу або 2 250 000,00 грн., що внесена ним згідно зі Статутом Товариства у вигляді грошових коштів.

Право власності на частку до покупця переходить з моменту реєстрації нової редакції Статуту товариства (п. 2.1. договору).

Відповідно до п. 3.1. договору продаж частки в статутному капіталі товариства за домовленістю сторін вчиняється за 10 000,00 грн., які отримані продавцем від покупця до підписання цього договору в повному обсязі.

12.01.2011 року зареєстровано нову редакцію Статуту позивача, відповідно до п.п. 1.10., 3.1. якої учасниками товариства є: Мішев Іван Володимирович - 435 000,00 грн., 14,5%, Нарсія Іван Іполитович - 255 000,00 грн., 8,5%, Яцин Сергій Олександрович - 60 000,00 грн., 2%, Індастріал Файненс Бобені Лімітед - 2 250 000,00 грн., 75%.

За ст. 52 Закону України "Про господарські товариства" у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний (складений) капітал, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної одній мінімальній заробітній платі, діючій на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю. До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести до статутного (складеного) капіталу не менше 50 відсотків вказаного в установчих документах вкладу. Внесення до статутного (складеного) капіталу грошей підтверджується документами, виданими банківською установою. Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства. Якщо учасники протягом першого року діяльності товариства не сплатили повністю суму своїх вкладів, товариство повинне оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому порядку або прийняти рішення про ліквідацію товариства.

Згідно з ст. 13 Закону України "Про господарські товариства", ч. 1 ст. 86 ГК України, вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається із вкладів його учасників. Розмір статутного капіталу дорівнює сумі вартості таких вкладів (ч. 1 ст. 144 ЦК України, ч. 1 ст. 87 ГК України).

За приписами ст. 11 Закону України "Про господарські товариства", ч. 3 ст. 88 ГК України, ч. 1 ст. 117 ЦК України учасники товариства зобов'язані: додержувати установчих документів товариства і виконувати рішення загальних зборів та інших органів управління товариства; виконувати свої зобов'язання перед товариством, в тому числі і пов'язані з майновою участю, а також вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами, тощо.

Частиною 1 ст. 85 ГК України, ч. 1 ст. 115 ЦК України передбачено, що господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Пунктом 3.9. Статуту позивача (в редакції, чинній станом на дату укладення оспорюваного правочину) передбачено, що частка учасника товариства може бути відчужена до повної її сплати лише у тій частині, в якій її уже сплачено.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 147 ЦК України, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 53 Закону України "Про господарські товариства" учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства. Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі. Частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю може бути відчужена до повної її сплати лише у тій частині, в якій її уже сплачено.

Як встановлено судом із матеріалів справи, відповідач-1 здійснив відчуження частки в розмірі 75% відповідачу-3 без внесення її вартості у розмірі та порядку, визначених Статутом позивача.

Вказане стверджується поясненнями учасників судового процесу, зокрема відповідача-1, а також довідками АТ "Райффайзен Банк Аваль" № Р1-В15/53/2/974 від 16.07.2014 року та № Р6-1385/55/01-91 від 26.02.2015 року, ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" № 065-04/304 від 23.02.2015 року.

Вирішуючи спір по суті, господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.

Зважаючи на викладене вбачається, укладення між відповідачем-1 та відповідачем-3 договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Мочулянкаукграніт", предметом якого є перехід права власності на частку у статутному капіталі позивача у розмірі 75% статутного капіталу, призвело до порушення вимог чинного законодавства та Статуту позивача, а також до порушення права власності останнього на вклад до статутного капіталу товариства.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом (ч. 1 ст. 92 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 89 ГК України, ч.ч. 1, 2 ст. 145 ЦК України, ч. 1 ст. 58 Закону України "Про господарські товариства" управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства. Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства.

Частиною 1 ст. 167 ГК України визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Відповідач-3, придбавши частку в розмірі 75% статутного капіталу позивача, фактично є єдиними учасником, який здатний здійснювати управління діяльністю позивача, зокрема через обрання органів, через які, у свою чергу, позивач може набувати цивільних прав та обов'язків.

Разом з тим, відповідач-3 жодної участі в управлінні товариством не здійснює, що призводить до зупинки господарсько-фінансової діяльності останнього.

За приписами ч.ч. 4, ст. 319 ЦК України власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

У силу вимог ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

З наведеного вбачається, що не реалізація відповідачем-3 своїх правомочностей власника на частку в розмірі 75% статутного капіталу товариства, призводиться до порушення прав позивача та інших учасників товариства.

Якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами ст.ст. 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені ст.ст. 215, 216 ЦК України, ст.ст. 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог ч.ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, ст.ст. 229, 230, 234 ЦК України.

У силу припису ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених ч.ч. 1-3, 5 ст. 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону.

Зважаючи на викладене, враховуючи, що оспорюваний правочин порушує права позивача та не відповідає вимогам ст.ст. 115, 117, 147 ЦК України, ст.ст. 11, 53 Закону України "Про господарські товариства", ст.ст. 85, 88 ГК України тощо, отже підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

Стосовно посилання позивача на порушення переважного права інших учасників товариства на купівлю частки в статутному капіталі товариства, то слід зазначити.

Відповідно до п. 3.8. Статуту позивача (в редакції, чинній станом на дату укладення оспорюваного правочину) учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (іі частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо Статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права.

Продаж учасником частки (її частини) з порушенням переважного права купівлі інших учасників (ч. 2 ст. 147 ЦК України, ч. 2 ст. 53 Закону України "Про господарські товариства") не зумовлює недійсність такого правочину. У цьому разі будь-який учасник товариства має право пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця за аналогією з нормою ч. 4 ст. 362 ЦК України (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів").

З наведеного вбачається, що недотримання відповідачем-1 переважного права інших учасників товариства на придбання його частки, по-перше, має наслідком порушення прав таких учасників, а не позивача, а по-друге, не тягне за собою визнання договору купівлі-продажу частки недійсним, оскільки пов'язане з іншими правовими наслідками.

Щодо посилання позивача на вчинення зі сторони відповідача-1 оспорюваного правочину під впливом помилки, що мала місце у зв'язку з неможливістю відчуження ним своєї частки через невиконання зобов'язань перед товариством, пов'язаних із внесенням вкладу, то слід зазначити таке.

У силу вимог ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною правочину предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. Помилка повинна мати істотне значення, зачіпати природу правочину або такі якості його предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. При цьому істотною вважається така помилка, наслідки якої неможливо усунути або їх усунення вимагає значних витрат від особи, що помилилася, - з урахуванням її майнового становища, характеру діяльності тощо. Обставини, з приводу яких помилилася особа, мають бути наявними на час вчинення правочину. Обов'язок доведення відповідних обставин покладається на позивача. Не вважається помилкою щодо якості продукції (товару, іншого майна) неможливість її використання або утруднення в її використанні, які сталися після виконання хоча б однією з сторін зобов'язань, що виникли з правочину, і не пов'язані з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка у мотивах правочину (тобто в обставинах, у зв'язку з якими особа вчиняє правочин) або незнання стороною правочину норм законодавства.

Суд, беручи до уваги фактичні обставини справи, встановив, що незнання відповідачем-1 чинного законодавства чи ігнорування його вимог, не підпадає під визначення помилки, про яку йдеться в ст. 229 ЦК України.

Стосовно обману, який мав місце зі сторони відповідача-2 та виразився у тому, що він ввів в оману відповідача-1 щодо інвестицій на розвиток товариства в розмірі 1 000 000,00 євро, то судом встановлено таке.

За приписами ч. 1 ст. 30 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Предметом оспорюваного договору є відчуження частки у статутному капіталі ТОВ "Мочулянкаукграніт" у розмірі 75% статутного капіталу.

Вказаний договір укладено між сторонами без будь-яких додаткових умов та застережень, у тому числі щодо здійснення зі сторони відповідача-3 інвестицій у господарську діяльність товариства.

31.01.2011 року між позивачем (позичальник) та відповідачем-3 (позикодавець) укладено договір про цільову позику в іноземній валюті № 01/11 (договір позики), згідно з п. 1.1. якого позикодавець зобов'язується надати позичальнику фінансову позику під цільове використання в іноземній валюті, а позичальник, у свою чергу, зобов'язується використати її за цільовим призначенням, своєчасно сплачувати відсотки за використання фінансової позики і повернути надану фінансову позику у строк, встановлений графіком погашення позики, який є невід'ємною частиною цього договору.

За п. 1.2. договору позики позикодавець надає позичальнику позику на загальну суму 1 000 000,00 євро.

Фінансова позика надається частинами під цільове використання - поповнення обігових коштів (п. 1.3. договору позики).

З аналізу умов договору позики вбачається, що його зміст чітко визначений та стосується зобов'язань з позики.

Крім того, договір позики підписаний між позивачем та відповідачем-3, а отже прав та обов'язків відповідача-1 не стосується, оскільки останній не є його стороною, а відтак не може бути введений в оману щодо умов вказаного договору.

Також судом не встановлено жодного документально підтвердженого зв'язку між договором позики та оспорюваним правочином.

Зазначені договори є самостійними зобов'язаннями, а тому невиконання відповідачем-3 перед позивачем умов договору позики (якщо таке мало місце) не є обманом та підставою для визнання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі недійсним.

Окремо слід зазначити, що у п. 5.2. оспорюваного правочину сторони підтвердили, що цей договір не носить характеру фіктивного, удаваного правочину. Сторони свідчать, що цей договір укладено ними не під впливом помилки, обману, насильства або тяжких обставин.

Згідно з ч. 1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Як встановлено судом, сторонами оспорюваного правочину в повному обсязі виконано зобов'язання за ним, зокрема відповідачем-1 отримано вартість частки у статутному капіталі товариства (п. 3.1. договору), а до відповідача-3 перейшло право власності на таку частку, що стверджується новою редакцією Статуту позивача, зареєстрованою 12.01.2011 року.

Враховуючи викладене, суд визнає посилання позивача на вчинення оспорюваного правочину з порушенням переважного права інших учасників товариства, під впливом помилки, обману, а також таким, що підпадає під ознаки фіктивного, необґрунтованими та безпідставними.

Окремо суд зазначає, що позивач, заявляючи позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства, в обґрунтування підстав недійсності покладає обман, який мав місце зі сторони відповідача-3 відносно відповідача-1, помилку, що мала місце зі сторони відповідача-1, порушення прав інших учасників товариства щодо придбання частки, відчуженої усупереч першочерговому праву викупу, тощо.

У той же час за ст. 15 ЦК України, ст. 1 ГПК України судовому захисту підлягає лише власне порушене право, наведені позивачем порушення прав відповідача-1 чи інших учасників товариства свідчать про те, що позивачем фактично подано позов на захист інтересів вказаних осіб, які якщо б вважали, що умови оспорюваного договору несуть для них будь-яке правове навантаження, чим порушують їхні права, мають самі звернутися за судовим захистом, адже подання позову однією особу на захист прав або інтересів іншої, окрім позову прокурора в інтересах держави, ГПК України не передбачено.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановляє наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно з вимогами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на викладене, враховуючи, що позивач належними та достатніми доказами, як того вимагають приписи ст.ст. 33, 34 ГПК України, довів факт порушення своїх прав внаслідок укладення оспорюваного правочину та його невідповідності вимогам чинного законодавства, відтак суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Мочалянкаукграніт" від 11.12.2010 року, посвідчений приватний нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Коломис О.В. (реєстр. № 4394, бланки ВРД № 303380, ВРД № 303381), укладений між Мішевим Іваном Володимировичем та Індастріал Файненс Бобені Лімітед.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України . Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України .

Повне рішення складено 06.04.2015 року.

Суддя Андрійчук О.В.