Постанова

від 18.03.2015 по справі 2а-4025/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2015 року м. Київ К/9991/66294/12,К/9991/66307/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

при секретарі: Луцак А.В.,

розглянувши у судовому засіданні касаційні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби та Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2012

у справі № 2а-4025/12/2670 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Паритет-К»

до 1. Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

2. Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.07.2012 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2012 постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено: визнано протиправними та скасовані податкове повідомлення-рішення Ніжинської ОДПІ від 19.12.2011 № 0001082301 та податкове повідомлення - рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 21.03.2012 № 0001582308.

У касаційних скаргах ДПІ у Шевченківському районі м. Києва та Ніжинська ОДПІ просять скасувати постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Заперечуючи проти касаційної скарги ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача грошового зобов'язання з податку на прибуток, орендної плати за землю та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 02.12.2011 № 2493/23-08/21488112. Згідно з цими висновками товариство порушило пункт 1.32 ст.1, підпункт 5.2.1 пункту 5.2, підпункт 5.5.1 пункту 5.5 ст.5, підпункт 8.4.1 пункту 8.4 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР), пункту 139.1 ст. 139, пункту 141.1 ст.141 Податкового кодексу України (ПК України): завищено валові витрати на загальну суму 587921,00 грн. у податковому обліку за 3 квартали 2009 року, 2009 рік, 1 квартал, півріччя, 3 квартали 2010 року, 2010 рік, 1 та 2 квартали 2011 року у зв'язку з включенням до їх складу витрат на оплату відсотків за користування кредитними коштами, використаними на цілі, що пов'язані з будівництвом та ремонтом основних засобів, у результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 156315,00 грн. у податковому обліку за 3 квартали 2009 року, 2009 рік, 1 квартал, півріччя, 3 квартали 2010 року, 2010 рік, 1 та 2 квартали 2011 року. Крім того, за висновками акту перевірки позивач порушив норми пункту 286.2 ст. 286, підпункту 288.5.1 пункту 288.5 ст. 288 ПК, оскільки сплачував орендну плату за землю комунальної власності в розмірі меншому, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України (ПК), у результаті чого занизив податкові зобов'язання з орендної плати за землю на загальну суму 54036,36 грн. у податковому обліку за період з січня по червень 2011 року.

За наслідками перевірки та процедури адміністративного оскарження Ніжинська ОДПІ та ДПІ у Щевченківському районі м. Києва прийняли податкові повідомлення-рішення: від 19.12.2011 № 0001082301, яким збільшено суму грошового зобов'язання із орендної плати за землю державної та комунальної власності на 54036,36 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); від 21.03.2012 № 0001582308, яким збільшено суму грошового зобов'язання із податку на прибуток на 16652,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що позивач у податковому обліку за 1 та 2 квартали 2011 року включив до валових витрат суми відсотків, сплачених за користування кредитом, отриманим від АКБ «ХФБ Банк Україна» (ТОВ «УніКредит Банк») за кредитним договором від 30.05.2007 № 644-СВ. Згідно з цим договором банк надав позивачу кредитну лінію в розмірі 318500 євро для фінансування придбання об'єктів нежитлової нерухомості (у тому числі, з метою компенсування позивальнику грошових сум, які сплачені позичальником третім особам до укладання цього договору за придбання нерухомості та з метою фінансування будівництва нерухомості).

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК встановлено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.10.5 пункту 138.10 ст. 130 ПК до складу інших витрат включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку);

Пунктом 141.1 ст. 141 цього Кодексу встановлено, що до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

За визначенням пункту 3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.04. 2006 № 415 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.05.2006 за № 610/12484, капіталізація фінансових витрат - включення фінансових витрат до собівартості кваліфікаційного активу.

Згідно з пунктом 4 цього Положення фінансові витрати визнаються: суб'єктами малого підприємництва - юридичними особами, представництвами іноземних суб'єктів господарської діяльності та юридичними особами, що не займаються підприємницькою діяльністю (крім бюджетних установ), витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані (визнані зобов'язаннями); іншими юридичними особами - витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані (визнані зобов'язаннями), крім фінансових витрат, які капіталізуються.

Застосовуючи наведені правові норми, суд апеляційної інстанції, встановивши у судовому процесі факт віднесення позивача до суб'єктів малого підприємництва згідно з нормами Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва», зробив правильний висновок про правомірність включення ним витрат на сплату відсотків за кредитом на придбання основних фондів до складу витрат відповідних податкових періодів, а не до складу балансової вартості основних фондів.

Відповідно до цього висновку апеляційний суд правильно вважав, що податкове повідомлення-рішення від ДПІ у Щевченківському районі м. Києва від 21.03.2012 № 0001582308 підлягає скасуванню як неправомірне.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, правову оцінку зазначеному податковому повідомленню-рішенню не дав, обставини у справі, пов'язані із збільшенням позивачу грошового зобов'язання за цим податковим повідомленням-рішенням, не встановив.

У судовому процесі також встановлено, що у позивача на підставі договору оренди земельної ділянки від 03.10.2007 та додаткової угоди до цього договору від 11.02.2008, укладених із Ніжинською міською радою, на правовому титулі оренди знаходиться земельна ділянка площею 2,9485 га за адресою: Чернігівська обл., м. Ніжин, вул. Носівський шлях, 5. Відповідно до додатку до вказаного договору від 11.02.08 нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 2598720,91 грн.; розмір орендної плати складає 2165,60 грн. за один календарний місяць.

Позивач у податковому обліку за період січень - червень 2011 року нараховував та сплачував орендну плату за цю земельну ділянку виходячи із однократного розмірі ставки земельного податку згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 27.01.2011 №03-14/531, яка складає 5403630,47 грн., сплативши за цей період податкові зобов'язання з орендної плати в загальній сумі 27018,18 грн.

Задовольняючи позов у частині вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 19.12.2011 № 0001082301, суд апеляційної інстанції виходив з правомірності дій позивача, пославшись на те, що норми пункт 288.1 статті 288 ПК встановлюють, що підставою для сплати орендної плати за землю державної та комунальної власності є договір оренди, умови якого щодо розміру орендної плати позивачем дотримані.

Однак, з такими висновками суду апеляційної інстанції не можна погодитись.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 ст. 9 ПК плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 ст.14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 ст. 269 ПК платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає підпункт 14.1.73 пункту 14.1 ст. 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, ПК визначив обов'язок орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136. пункту 14.1 ст. 14 ПК).

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди земельної ділянки (пункт 288.1 ст. 288 ПК).

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 ст. 288 цього Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХIII ПК; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 ст. 16 ПК платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Таким чином, із набранням чинності ПК річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 ст. 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 ст. 288 ПК.

Таким зміст правового регулювання відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій, зокрема у постанові від 02.12.2014 у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Сумська фірма «Усе для дому» до Державної податкової інспекції у м. Сумах про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до частини 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Підпунктом 2 частини 1 ст. 223 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право змінити судове рішення суду апеляційної інстанції, скасувавши судове рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 225 цього Кодексу суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби та Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби задовольнити частково, скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.07.2012; змінити постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2012; позов задовольнити частково: скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби від 21.03.2012 № 0001582308.

У позові про скасування податкового повідомлення - рішення Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Чернігівської області від 19.12.2011 № 0001082301- відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: ПідписЄ.А. Усенко Судді ПідписО.А. Веденяпін ПідписМ.П. Зайцев