Постанова

від 03.04.2015 по справі 813/552/15

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2015 року Справа № 813/552/15

13 год. 06 хв.

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючий суддя Кравців О.Р.,

секретар судового засідання Небесна М.В.

представник позивача Цукорник С.Г.

представник відповідача Юрчак Ю.Ю.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Підприємства об'єднання громадян «Соломія» Львівського обласного осередку всеукраїнської громадської організації «Українська спілка інвалідів» про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекція у Пустомитівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області.

Суть спору.

Позивач, Підприємство об'єднання громадян «Соломія» Львівського обласного осередку всеукраїнської громадської організації «Українська спілка інвалідів», звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення №0000102200, прийнятого 23.01.2015р. відповідачем, Державною податковою інспекцією у Пустомитівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області.

Позовні вимоги обґрунтовано безпідставністю прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки у позивача є в наявності всі підтверджуючі документи пов'язані із здійсненням господарської діяльності, тому вимог чинного законодавства позивач не порушував.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позовній заяві, просить позов задовольнити. Представник відповідача не прибув, повідомлений належним чином, у судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечував повністю з тих підстав, що позивачем не здійснювалися господарські операцій з зазначеним у акті перевірки контрагентом, просив у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позовній заяві, доповненнях до позовної заяви /Т.І, а.с.35-39/, просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, що викладені у письмових запереченнях на позовну заяву та додаткових поясненнях до заперечення /Т.ІІ, а.с.143-147, 154-156/.

Вважає позовні вимоги безпідставними, такими, що у їх задоволенні слід відмовити. Зазначив, що ТОВ «Стиль Медіа» не могло продати на підприємство ПОГ «Соломія» ЛООВГО «УСІ» товар, так як даний товар не був придбаний та підприємством постачальником. Звернув увагу на відсутність товарно-транспортних документів на підтвердження руху товару від контрагента до позивача. Звернув увагу, що ДПІ у Пустомитівському районі отримано лист СУ ФР ГУ ДФС у Львівській області від 05.02.2015 року № 1643/13-01-09-20-60, у якому повідомлено, що у Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстроване кримінальне провадження № 32015140000000023 за фактом умисного ухилення від сплати податків службовими особами ПОГ «Соломія» ЛООВГО «УСІ». З врахуванням викладеного просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Суд заслухав пояснення представника позивача та заперечення представника відповідача, з'ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а також ті, які мають інше значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі та, -

в с т а н о в и в :

Відповідачем, Державною податковою інспекцією у Пустомитівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області з 18.12.2014 року по 24.12.2014 року проведено позапланову документальну виїзну перевірку Підприємства об'єднання громадян «Соломія» Львівського обласного осередку всеукраїнської громадської організації «Українська спілка інвалідів» (код ЄДРПОУ 20844622) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з ТзОВ «Стиль Медіа» (код ЄДРПОУ 36858290) за період з 01.05.2014 р. - 30.09.2014р.), про що 06.01.2015 року складено акт №92/13-25-22-00/36316644 (т.1 а.с.16-30).

На підставі складеного за результатами перевірки акта, відповідачем 23.01.2015 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0000102200 про збільшення позивачеві грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 1351036,25 грн. (основний платіж 1080829 грн., штрафна санкція - 270207,25 грн.) (т.1 а.с.8).

Підставою прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення є викладений у акті перевірки висновок відповідача (т.1 а.с.29) про порушення позивачем п.14.1.36, п.14.1, п.14.1.231 ст. 14, с.188, п.198.6, п. 198.2, 198.3 ст.198, п.193.1 ст.193, п.201.1, п.201.2, п.201.6, п.201.2 ст.201, пп.44.1 ст.44 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755-VI (із змінами та доповненнями) в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 1069363 грн., в тому числі: липень 2014р. на суму 420395 грн., серпень 2014 р. на суму 307993 грн., вересень 2014р. на суму 340975 грн.

Вказані порушення полягають у тому, що позивачем не здійснювалися господарські операції з ТзОВ «Стиль Медіа», а тому за висновками акта перевірки позивачем занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 1069363 грн.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч.2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Закріплений у ч. 1 ст.11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Згідно з п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України (далі ПК України), відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Відповідно до ст. 20.1.1 ПК України відповідачу надано право запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів, дотримання вимог іншого законодавства, здійснення контролю за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Письмові повідомлення про такі запрошення надсилаються в порядку, встановленому статтею 42 цього Кодексу, не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (представник платника податків)

Згідно п.75.1 ст.75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Документальною перевіркою згідно із п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до положень Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 року, акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно із п. 5.2 Порядку, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно:

чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;

зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.

Згідно із п.6.2 Порядку, виявлені порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, відображаються у гривнях у розрізі податків та зборів з розбивкою за роками та податковими періодами у межах періоду, що перевіряється. Виявлені порушення валютного законодавства відображаються у розрізі зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

Судом встановлено укладення позивачем з ТзОВ «Стиль Медіа»:

- договору поставки №01/07/ш від 01.07.2014 року згідно умов якого ТзОВ «Стиль Медіа» (Постачальник) зобов'язався виготовити на замовлення Замовника (ПОГ «Соломія» ЛООВГО «УСІ») та передати у власність Замовнику, а Замовник прийняти та оплатити Продукцію шпали дерев'яні не просочені для залізничної колії 1 типу - 70% 250x180x2750 та II типу - 30% №160x2750/ ДСТУ ГОСТ78-90/ в асортименті, кількості та за цінами відповідно до специфікації до договору (т.1 а.с. 46-49).

- договору поставки №03/07/ш від 10.07.2014 року згідно умов якого ТзОВ «Стиль Медіа» (Постачальник)зобов'язався виготовити на замовлення Замовника (ПОГ «Соломія» ЛООВГО «УСІ») та передати у власність Замовнику, а Замовник прийняти та оплатити Продукцію (шпали дерев'яні не просочені II типу/ в асортименті, кількості та за цінами відповідно до специфікації до договору (т.1 а.с.50-52);

- договору поставки за №01/08/6 від 01.08.2014 року згідно умов якого ТзОВ «Стиль Медіа» (Постачальник) зобов'язався виготовити на замовлення Замовника (ПОГ «Соломія» ЛООВГО «УСІ») та передати у власність Замовнику, а Замовник прийняти та оплатити Продукцію брус дерев'яний мостовий не просочений 325x20x24 ГОСТ 2845090/ в асортименті, кількості та за цінами відповідно до специфікації до договору (т.1 а.с.53-55);

- договору поставки за №02/08/6 від 08.08.2014 року згідно умов якого ТзОВ «Стиль Медіа» (Постачальник) зобов'язався виготовити на замовлення Замовника (ПОГ «Соломія» ЛООВГО «УСІ») та передати у власність Замовнику, а Замовник прийняти та оплатити Продукцію брус для стрілочних переводів дерев'яний не просочений тип 1 325x20x24 ДСТУ ГОСТ 8816.2009/ в асортименті, кількості та за цінами відповідно до специфікації до договору (а.с.56-57).

Згідно п. 5.1 вказаних договорів постачальник зобов'язався доставити продукцію залізничним транспортом загального користування та/або автомобільним транспортом, в пункт призначення кінцевого вантажоодержувача - склад Рава-Руського шпалопросочувального заводу, про що також зазначено у специфікаціях (т.1 а.с.48, 49, 52, 55, 58).

Судом встановлено, що доставка продукції на адресу Рава-Руського шпалопросочувального заводу зумовлювалась необхідністю її просочення антисептиком, згідно укладених позивачем з Рава-Руським шпалопросочувальним заводом договорів з специфікаціями від 13.01.2014р. № ПШ/П14-03, від 10.02.2014р. № ПШ/РД/13-03 (т.1 а.с.59-64) та орендою позивачем складських приміщень у Рава-Руського шпалопросочувального заводу, про що вказано у акті перевірки (т.1 а.с.19).

Передбачену вищевказаними договорами продукцію позивач отримав згідно долучених до справи видаткових накладних (т.1 а.с.201, 204, 207, 210, 213, 216, 219, 223, 226, 229, 232, 235, 238, 241, 244, 247, 250, т.2 а.с.1, 4, 6, 8, 10, 12, 15, 24, 28), актів приймання передачі (т.1 а.с.203, 206, 209, 212, 215, 218, 221, 225, 228, 231, 234, 237, 240, 243, 246, 249, 252, т.2 а.с.3, 14, 17, 27, 30), здійснив її оплату у безготівковому порядку згідно банківських виписок (т.2 а.с.129-142) та отримав належним чином оформлені податкові накладні (т.1 а.с.202, 205, 208, 211, 214, 217, 220, 224, 227, 230, 233, 236, 239, 242, 245, 248, 251, т.2 а.с.2, 5, 7, 9, 11, 13, 16, 25, 29).

Всі податкові накладні ТзОВ «Стиль Медіа» по вищевказаних операція позивачем включено до реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, а суми податку відображено у податкових деклараціях (т.2 а.с.91-122).

Придбану у ТзОВ «Стиль Медіа» продукцію та просочену антисептиком на Рава-Руському шпалопросочувальному заводі (підтверджується актами т.1 а.с.82-200) позивач у подальшому використав у господарській діяльності шляхом продажу (поставки) контрагентам (ДП «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України», ТзОВ «Карпатенергохім», ДП «Стрийський вагоноремонтний завод», ТзОВ «Термінал Карпати» згідно укладених договорів (т.1 а.с.65-81), довіреностей (т.2 а.с.38, 53, 59, 83), видаткових накладних (т.2 а.с.18, 21, 31, 34, 37, 40, 43, 46, 49, 52, 55, 58, 61, 64, 67, 70, 73, 76, 79, 82, 85, 88), актів приймання передачі (т.2 а.с.19, 22, 32, 35, 41, 44, 47, 50, 56, 62, 65, 68, 71, 74, 77, 80, 86, 89,), податкових накладних (т.2 а.с.20, 23, 33, 36, 39, 42, 45, 48, 51, 54, 57, 60, 63, 66, 69, 72, 75, 78, 81, 84, 87, 90).

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року, обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Крім того, Наказом ДПА України «Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та порядку її складання» від 29.03.2003 р. №143, передбачено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Господарські операції відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

З урахуванням вищенаведеного та встановлених фактичних обставин справи, твердження відповідача щодо недоведеності господарських операцій позивача з ТзОВ «Стиль Медіа» щодо придбання товарів, якщо витрати на їх придбання підтверджені первинними документами, договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними і немає інших відомостей, які б свідчили про заниження позивачем податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, є безпідставними.

У листі Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008р. №3146/6/15-016 зазначено, що частиною другою та третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» передбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами.

Згідно п. 198.3.ст.198 Податкового Кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.180.1. Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платником податку є:

1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу;

2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;

3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також:

- особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством;

- особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України є дата здійснення першої з наступних подій:

а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

б) дата отримання податкової накладної.

У відповідності до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (п.201.6 Податкового Кодексу України).

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України).

Податковим Кодексом України передбачено лише один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної.

Як встановлено судом з матеріалів справи, між позивачем та ТзОВ «Стиль Медіа» укладено господарські договори, факт виконання яких підтверджується належними та допустимими доказами, відтак позивач правомірно відобразив податкові накладні у податковому обліку і правомірно сформував податковий кредит.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказами в адміністративному судочинстві відповідно до ч.1 ст. 69 КАС України є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно з пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Стаття 203 ч. 5 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, в системному аналізі цих норм для визнання правочину нікчемним повинні бути наступні умови: 1. Наявність самого правочину. 2. Відсутність у сторони (сторін) в момент вчинення правочину спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. 3. Наявність умислу на вчинення такого правочину.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсний».

В процесі розгляду справи, зазначені факти не встановлено та відповідачем не надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договору вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочину недійсним.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України, доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсними договорів укладених позивачем з ТзОВ «Стиль Медіа», і в Акті перевірки не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-якої з осіб та чи притягнуто будь-яку з осіб ТзОВ «Стиль Медіа» до кримінальної відповідальності за злочини передбачені ст. 205 та ст. 212 Кримінального кодексу України щодо створення та господарської діяльності ТзОВ «Стиль Медіа».

Відтак в матеріалах справи відсутні будь-які докази про визнання недійсним в установленому порядку вищевказаного договору чи докази порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.

Судом встановлено, що податкові накладні отримані позивачем від ТзОВ «Стиль Медіа» оформлені відповідно до вимог п.201.1 Податкового кодексу України і містять необхідні реквізити, передбачені Податковим кодексом України.

Судом з пояснень представника відповідача встановлено, що одним із основних покликань відповідача на нереальність господарських операцій позивача з його контрагентами є відсутність товарно-транспортних накладних.

Щодо вищевказаного суд зазначає наступне.

Підтвердження отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей, які постачалися контрагентом позивача товарно-транспортними накладними, не є визначальною умовою для отримання права на податковий кредит, оскільки, законодавчі норми не ставлять в залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно з п.,п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 зазначених Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. У розглядуваному випадку Товариство здійснювало операції з придбання товару та не виступало в якості замовника за договором перевезення, у зв'язку з чим відсутність товарно-транспортних накладних не можна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності спірних операцій

Таким чином, товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення. А тому, безпідставним є твердження відповідача, що внаслідок відсутності товарно-транспортних накладних господарські операції з поставки товарно-матеріальних цінностей не мали місце (не здійснювалися).

Вищевказане підтверджується і судовою практикою Вищого адміністративного суду України, зокрема, у справах К/800/15892/13 від 26.02.2014 року, К/9991/14582/12 від 26.02.2014 року, К/800/61508/13 від 06.03.2014 року, К/9991/67732/12 від 04.12.2014 року та інших.

Оскільки предметом доказування у даній справі є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій позивача, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування, то не можуть бути безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати зустрічних перевірок контрагента позивача та результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року в справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року в справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.

У п.38 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Інтерсплав проти України» від 09.01.2007р. Суд вказав на те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Отже платника податку не може бути позбавлено відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування.

Відповідно до ч.1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України, а згідно з ч. 2 цієї ж статті, невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оскільки у даній справі оспорюється рішення прийняте відповідачем, суб'єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України, перевіряє чи прийнято (вчинено) воно: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Обставини справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

У співставленні з позовними вимогами, на переконання суду, достатнім способом захисту прав позивача у цьому випадку буде визнання протиправним та скасування спірного податкового повідомлення рішення.

Оскільки позивачем документально підтверджено сплату судового збору в сумі 487,20 грн. (т.1 а.с.15), такий відповідно до ст. 94 КАС України слід стягнути з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 2, 7-14, 50, 71, 86, 94, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнання протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області № 0000102200, прийнятого 23.01.2015 року.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Підприємства об'єднання громадян «Соломія» Львівського обласного осередку всеукраїнської громадської організації «Українська спілка інвалідів» (Львівська область, Пустомитівський район, с. Підгірне, вул. Козацька, 18; ЄДРПОУ 36316644) понесені судові витрати у розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Постанова може бути оскаржена, згідно зі ст. 186 КАС України, протягом 10 днів з дня її проголошення чи отримання копії постанови, шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили, згідно зі ст. 254 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 08.04.2015 року.

Суддя Кравців О.Р.