Рішення

від 06.04.2015 по справі 914/500/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.04.2015 р. Справа№ 914/500/15

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Триада»,

м. Рівне

до відповідача: Приватного підприємства «Фортем», м. Львів

про: стягнення 31 822,71 грн.,

Суддя Долінська О.З.

При секретарі Вашкевич Н.І.

За участю представників:

позивача: не з'явився,

відповідача: Яворський В.І. - дов. № б/н від 10.02.2015 року.

Учасникам судового процесу роз'яснено права та обов'язки передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді не подавалось. За клопотанням представника відповідача здійснювалась фіксація судового процесу за допомогою технічних засобів.

На розгляд господарського суду Львівської області поступив позов Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Триада» до Приватного підприємства «Фортем» про стягнення 31 822,71 грн. Ухвалою від 16.02.2015 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 26.02.2015р.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач у порушення умов договору №ДГ - 0000002 від 20.01.2012 р. не провів оплати в повному обсязі позивачу за отриманий товар, внаслідок чого відповідачу до стягнення нараховано позивачем станом на 29.01.2015 року 2720,76 грн. - 3 % річних, 10 505,05 грн. - інфляційних втрат, 2720,76 грн. - процентів за користування чужими коштами, 15 876,14 грн. - пені, а також просить стягнути витрати понесені на сплату судового збору на його користь з відповідача.

Рух справи відображено в ухвалах суду, що містяться в матеріалах справи.

30.03.2015 р. представник відповідача за вх. №13250/15 через канцелярію суду подав заяву про застосування строків позовної давності, яку обгрунтовує наступним.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення пені за період 14.11.2012р. по 26.01.2015р. 15876,14грн.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Статтею 261 цього ж кодексу встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положенням ч. 3 ст. 267 ЦК передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Положенням ч. 4 ст. 267 ЦК закріплено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, на думку представника відповідача, позивач, звернувшись із позовною заявою пропустив річний строк позовної давності, що є підставою як він вважає для відмови у задоволенні позову в частині стягненя пені за період 14.11.2012р. по 26.01.2015р. 15876,14грн. адже кінцевий термін подання позову був 15.11.2013р. (згідно п. 4.4. Договору накладна виписана 04.11.2012р.+10 днів+365 днів).

Відповідач вважає, що не заслуговує на увагу твердження позивача, що позовна давність щодо пені становить 5 років, адже згідно п. 9.1.2. Договору термін позовної вимоги по боргових зобов'язаннях, які можуть виникнути в результаті дій по даному договору п'ять років.

Мотивує, що згідно п. 12-1 ст. 2 Бюджетного кодексу України термін боргове зобов'язання - зобов'язання позичальника перед кредитором за кредитом (позикою) , що виникло внаслідок випуску і розміщення боргових цінних паперів та/або укладання кредитних договорів .

Представник відповідача зазначає також, що в позові зявлено вимогу про стягнення два рази 3% річних по 2720,76грн. на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, що є порушенням вимог статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Вважає, що посилання позивача на ст. 536 ЦК України до цих правовідносин є безпідставним, адже розміру процентів в договорі не відображено, а повторне стягнення 3% річних із посиланням на ст. 625 ЦК України суперечить приписам Конституції України.

На думку представника відповідача безпідставно заявлена позовна вимога щодо стягнення 10 505,05грн. інфляційних втрат, адже договором інфляційних втрат не передбачено.

30.03.2015 р. представник відповідача подав клопотання за вх. №13251/15 про залишення позову без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України, так як позивач надіслав ПП «Фортем» лише три документи із дев'яти, які додані до позовної заяви: позовну заяву, банківську виписку і заяву до виконавчої служби.

На виконання вимог ухвали суду, 30.03.2015 р. за вх. №13259/15 представник позивача долучив оригінали опису вкладення у цінний лист для ПП «Фортем» та оригінал фіксального чеку від 09.02.2015 р. про відправку в адресу ПП «Фортем».

В судове засідання 30.03.2015 р. представник позивача з'явився, позов підтримав, просить відмовити відповідачу в задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду по п.5 ч. 1 ст. 81 ГПК України, так як всі решта документи, що долучені до позовної заяви у відповідача є, а відтак не було необхідності їх відправляти відповідачу.

В судове засідання 30.03.2015 р. представник відповідача з'явився, позов не визнає із підстав, викладених у запереченні вх. №10376/15 від 12.03.2015 р., у заяві про застосування строків позовної давності (вх. №13250/15 від 30.03.2015 р.) та у клопотанні за вх. №13251/15 від 30.03.2015 р. Просить задоволити заяву про застосування строків позовної давності та клопотання про залишення позову без розгляду.

Як вбачається із позовної заяви, що міститься в матеріалах справи, до позовної заяви позивачем долучено: 10 додатків. Серед цих доказів, що не відправлені позивачем відповідачу, є прийняті рішення у справі №914/2095/14, де відповідач був учасником судового процесу; договір поставки №ДГ-0000002 від 20.01.2012 р., стороною якою є відповідач та інформація про сторони договору з офіційного сайту станом на 09.02.2015 р. Решта додатки відповідачу відправлені позивачем, про що є докази у справі (оригінали).

Крім того, за клопотанням представника відповідача (вх. №10379/15 від 12.03.2015 р.), щоб надати йому можливість ознайомитись із матеріалами справи №914/500/15, судом відкладався розгляд даної справи 12.03.2015 р. на 30.03.2015 року.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для залишення позову без розгляду на підставі п. 5. ч. 1 ст. 81 ГПК України і відмовляє представнику відповідача в задоволенні даного клопотання.

В судове засідання 06.04.2015 р. представник позивача не зявився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, вимоги ухвали суду виконав.

02.04.2015 р. за вх. №13968/15 через канцелярію суду електронною поштою поступили письмові пояснення по даній справі із відповідними письмовими доказами, на які міститься посилання у цих письмових поясненнях по даній справі Представник позивача Наулік О.І. просить врахувати дані пояснення при вирішенні спору.

Через канцелярію суду 03.04.2015 р. за вх.. №14120/15 надійшло електронною поштою клопотання від представника позивача, в якому він просить справу розглядати за відсутності уповноваженого представника позивача за наявними матеріалами справи, в зв'язку із неможливістю явки в судове засідання 06.04.2015 р.

06.04.2015 р. за вх.. №14229/15 представник відповідача через канцелярію суду подав доповнення до заяви про застосування строків позовної давності та заперечень на позов, в якому просить застосувати строк позовної давності до вимог позивача до відповідача щодо стягнення 3% річних 2720,76 грн. та відмовити у задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 8 681,67 грн.

В судове засіданні 06.04.2015 р. представник відповідача зявився, визнає позовні вимоги в частині стягнення 1823,38 інфляційних втрат. В задоволенні решти позовних вимог просить відмовити та задоволити заяву про застосування строку позовної давності у даній справі, із підстав, викладених ним у запереченні на позов, у заяві про застосування строків позовної давності та у доповненні до заяви про застосування строків позовної давності та заперечень на позов (вх. від 06.04.2015 р.).

Відповідно до ч. 1 та 2 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Враховуючи вищенаведене, слід зазначити, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обгрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

В судовому засіданні 06.04.2015 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника відповідача дослідивши матеріали справи в їх сукупності, оглянувши оригінали документів, суд встановив таке.

Між сторонами по справі укладено Договір поставки № ДГ-0000002 від 20.01.2012 р. (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. цього Договору, постачальник (позивач у справі) зобов'язується передати у власність покупця протягом 2012 року щебеневу продукцію (товар) в кількості, асортименті та за ціною продажу, визначених у накладних на кожну партію товару, а покупець (відповідач у справі) зобов'язується прийняти та оплатити товар за ціною вказаною у накладних та на умовах даного договору.

Згідно п. 1.2. Договору кількість та асортимент товару можуть бути додатково визначені у Специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 1.3. Договору загальна сума цього договору складається з сум, визначених у накладних за 2012 рік.

У відповідності до п. 1.10. Договору товар доставляється покупцю залізничним або автомобільним транспортом.

На виконання умов Договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 416 097,64 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи видатковими накладними, проте відповідачем частково оплачено отриманий товар, що підтверджується банківськими виписами на суму 374 890,30 грн.

Відповідно до п. 1.8. Договору права власності на товар переходить до покупця з моменту його фактичного отримання , або отримання накладних на приймання-передачу товару.

Згідно п. 2.1. Договору розрахунки за чинним договором здійснюються в безготівковому порядку шляхом попереднього перерахування покупцем грошових коштів у розмірі 100% вартості замовленої партії товару на поточний рахунок постачальника.

У відповідності до п. 2.2. Договору, у виключних випадках можливі інші форми розрахунків за чинним договором, що не суперечать чинному законодавству України. Проведення інших форм розрахунків обумовлюється сторонами додатково і затверджуються окремою письмовою угодою або за усною домовленістю.

Відповідно до п. 3.4. Договору покупець зобов'язаний отримати товар та здійснити оплату вартості поставленого товару, в розмірах та порядку, визначених чинним договором.

Позивач зазначає, що неоплаченим залишився товар поставлений залізничним транспортом, згідно видаткової накладної №РН-0000758 від 04.11.2012 р. на суму поставки 41 830,67 грн., в частині 41 019,35 грн.

Отже на виконання умов Договору позивачем було поставлено Товар, однак зобов'язання щодо своєчасної і повної оплати Товару, відповідач не виконав.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.08.2014 року у справі №914/2095/14 позовні вимоги позивача задоволені в повному обсязі, щодо стягнення з відповідача основної суми заборгованості - 41 019,35 грн.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.09.2014 року у справі №914/2095/14, апеляційна скарга відповідача залишена без задоволення, а рішення прийняте у справі без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.10.2014 року у справі №914/2095/14, рішення Господарського суду Львівської області від 11.08.2014 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.09.2014 року у даній справі залишено без змін.

25.09.2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Триада" звернулося до Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції із заявою про примусове виконання рішення Господарського суду Львівської області від 11.08.2014 року на підставі Наказу Господарського суду Львівської області від 19.09.2014 року докази долучено до матеріалів справи).

Сума основної заборгованості станом на 29. Січня 2015 року становила 41 019,35 грн.

На час звернення з позовною заявою до суду, решта сума заборгованості відповідачем сплачено не було. Заборгованість виникла починаючи з 10-го дня з дня виписки видаткової накладної (10 листопада 2012 р.) і існувала до 27 лютого 2015 р. з моменту, коли гроші поступили на рахунок позивача(тобто 866 дні), (копія банківської виписки про надходження залишку заборгованості стягнуто з відповідача Залізничним ВДВС ЛМУЮ додається).

30.01.2015 р. відповідачем було перераховано 5400,00 грн. на рахунок позивача. Призначення платежу: оплата згідно рішення Господарського суду Львівської області №914/2095/14 (копія банківської виписки від 30.01.2015 р. міститься в матеріалах справи).

Відповідно до п. 2.3 Договору Поставки № ДГ-0000002 від 20 січня 2012 року: грошові кошти сплачені Покупцем, переходять у власність постачальника з моменту зарахування їх на поточний рахунок постачальника.

Відповідно до п, 4,1 Договору поставки №ДГ-0000002 від 20 січня 2012 року: за невиконання чи неналежне виконання умов даного Договору Сторона несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України, Застосування господарських санкцій не звільняє Сторони від обов'язку виконання зобов'язання в натурі.

Відповідач свої зобов'язання виконував не належним чином, за поставлений товар розрахувався несвоєчасно і в примусовому порядку після звернення позивача до Залізничного ВДВС ЛМУЮ із заявою за вх. №56 від 25.09.2014 року про примусове виконання наказу господарського суду Львівської області від 19.08.2014 року у справі №914/2095/14.

Основна сума заборгованості у розмірі 41 019,35 грн. є доведеною судами при розгляді справи №914/2095/, що не оспорюється відповідачем. Суму заборгованості відповідач добровільно не сплатив, що призвело до того, що позивач був змушений звернутися до суду за своїм захистом своїх законних прав. Стягнення відбулося в примусовому порядку через Залізничний ВДВС ЛМУЮ.

Тому, товариство з обмеженою відповідальністю фірма «ТРИАДА» користується своїм правом захисту майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору, правом на стягнення пені, яка передбачена договором і законом та 3% річних за період з листопада 2012 року по 29 січня 2015 року.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора,яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, та не позбавляє кредитора права на отримння сум, передбачених ч.2. ст.625 ЦК України, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, то у нього в силу наведених приписів закону, виникає обов'язок сплатити суму 3% річних і суму інфляційних втрат.

Як вбачається із тверджень позивача, заборгованість відповідача перед позивачем виникла відповідно до видаткової накладної №РН-0000758 від 04.11.2012 р. Відповідно до п. 4.4. Договору поставки № ДГ-0000002 від 20.01.2012 року, в разі неоплати поставленої партії товару протягом 10-ти днів з дня виписки видаткової накладної, розпочинається нарахування пені згідно п 4.3 даного Договору. Тому позивач починає нарахування пені, 3 % річних розрахунок збитків, завданих інфляцією та 3 % річних за користування чужими коштами з 14.11.2012 року тобто, з наступного дня коли зобов'язання повинно було бути виконане.

Позивач зазначає, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Пунктом 4.3. Договору поставки №ДГ-0000002 від 20.01.2012 року передбачено, що сторона, яка порушила грошове зобов'язання згідно Договору, зобов'язана сплатити на користь іншої сторони пеню в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Пунктом 4.4. Договору вказано, що в разі неоплати поставленої партії товару протягом 10-ти днів з дня виписки видаткової накладної розпочинається нарахування пені згідно п 4.3 даного Договору.

Відповідно до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» : розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, позивач має право на стягнення пені відповідача згідно Закону.

Відповідно до п.9.1.2. вищевказаного Договору: термін позовної вимоги по боргових зобов'язаннях, які можуть виникнути в результаті дій по даному договору сторони погодили - п'ять років, що не суперечить ст. 259 Цивільного кодексу України в якій вказано, що позовна давність встановлена законодавством, може бути збільшена за домовленістю сторін.

При прийнятті рішення, суд виходив з наступного :

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Виходячи з норм ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до п. 1 ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно ч. 1 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно ч. 2 ст. 616 ЦК України, суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

Стаття 525 ЦК України вказує на те, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Керуючись ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 2 ст. 616 ЦК України, суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення. Такого відповідач суду не довів у даній справі.

Відповідно до п.6 статті 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до д.9.1.2. вищевказаного Договору: термін позовної вимоги по боргових зобов'язаннях, які можуть виникнути в результаті дій по даному договору п'ять років, що не суперечить ст. 259 Цивільного кодексу України в якій вказано, що позовна давність встановлена законодавством може бути збільшена за домовленістю сторін.

А відтак, суд відмовляє представнику відповідача у задоволенні заяви про застосування строку позовної давності у даній справі, що була подана ним.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 15 876,14 грн. пені, то суд зазначає наступне.

В пункті 2.8. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» даної постанови зазначено, що пеня за порушення грошового зобов'язання обчислюється лише у відсотках до суми простроченого платежу. Установлення розміру пені у твердій грошовій сумі законом не передбачено і суперечить змістові цього поняття; відтак позовні вимоги, пов'язані із стягненням пені, обчисленої виходячи з такого розміру, не можуть бути задоволені.

За приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України , розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.(п.2.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду україни №14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Пунктом 4.4. Договору, вказано, що в разі неоплати поставленої партії товару протягом 10-ти днів з дня виписки видаткової накладної розпочинається нарахування пені згідно п 4.3 даного Договору.

Відповідно до Закону України «Про відповідальність занесвоєчасне виконання грошових зобов'язань»: розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до п.2.5. Постанови пленуму Вищого господарського суду №14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Щодо позовних вимог про стягнення пені, в сумі 15 876,14 грн., нарахованої (позивачем) за період з 14.11.2012 р. по 26.01.2015 р., то суд провівши перерахунок пені, в межах шестимісячного строку від дня коли зобов'язання мало бути виконане, виходячи із подвійної облікової ставки НБУ помісячно що діяла за кожен день прострочки, прийшов до висновку, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає стягнення піні в розмірі 3 067,02 грн. В задоволенні решти позовних вимог в частині стягнення решта суми пені - 12 808,12 грн. суд відмовляє, так як вона нарахована позивачем безпідставно.

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Таким чином, суд, перевіривши розрахунки, здійсненні позивачем, вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача 10 505,05 грн. - інфляційних втрат та 2720,76 грн. - 3% річних обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% проценти за користування чужими грошовими коштами в загальній сумі 2 720,76 грн.

Дані вимоги є правомірними і підлягають до задоволення, виходячи з такого:

У відповідності до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно п. 6.- 6.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду №14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»Проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України , необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Якщо договором, або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис частини другої статті 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення, боржником грошового зобов'язання. (Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14).

Так як розміру процентів за користування чужими коштами Договором поставки №ДГ-0000002 від 20.01.2012 року не передбачено, то застосовується припис ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України. Крім того, наявність порушення ПП «ФОРТЕМ» грошового зобов'язання встановлено рішеннями судів першої, апеляційної і касаційної інстанцій у справі№914/2095/14 (докази містяться у матерівалах справи), а відтак згідно ч. 3 ст. 35 ГПК України, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, заперечення відповідача про стягнення з нього два рази 3% річних, спростовується вищевикладеним.

За розрахунками позивача, відповідач повинен сплати позивачу за користування чужими грошовими коштами 3% річних, що в загальній сумі складає 2 720,76 грн. за період з 14.11.2012 року по 29.01.2015 року.

Суд перевіривши здійснений позивачем розрахунок, вважає, що дана позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача за користування чужими коштами в сумі 2 720,76 грн. підлягає до задоволення.

Відповідно до статті 4 -3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно пункту 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року №18, у випадку, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Судовий збір слід віднести на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та стягнути з відповідача на користь позивача 1091,66 грн. понесених витрат на сплату судового збору. Решта суму судового збору залишити за позивачем.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 22, 27, 33, 34, 35, 43, 49, 82-85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути Приватного підприємства «Фортем» (юридична адреса: 79019, м. Львів, вул. Строженка, буд. 12, кімната 501,поштова адреса: 79016, м. Львів, а/с №1814 ідентифікаційний код ЄДРПОУ 23950595 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Триада» (адреса: 79019, м.Рівне, вул.Тиха, 7, оф. 3, код ЄДРПОУ 23310051) 10 505,05 грн. - інфляційних втрат, 3 068, 02 грн.- пені, 2 720,76 - 3 проценти річних, 2720,76 грн. - за користування чужими коштами та 1 091,66 грн. - понесених витрат на сплату судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати відповідно до вимог ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91- 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 10.04.2015 р.

Суддя Долінська О.З.