Постанова

від 08.04.2015 по справі 911/2355/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" квітня 2015 р. Справа№ 911/2355/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Ропій Л.М.

Рябухи В.І.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: Баца К. В. - представник за довіреністю від 31.03.2015

від відповідача: Литвин В. В. - представник за довіреністю № 879/10-06-10 від 28.10.2014

від третьої особи: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

на рішення Господарського суду Київської області від 28.08.2014

у справі № 911/2355/14 (суддя Лутак Т. В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КФ Будремресурс»

до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Управління Державної казначейської служби України в Броварському районі Київської області

про стягнення 932 346,99 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (зменшення позовних вимог) (а.с. 186-188 т. 1), заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 783 047,20 грн. за виконані за договором № 25 від 27.11.2012, але неоплачені роботи, пені в сумі 52 667,97 грн., 3 % річних в сумі 34 625,70 грн. та збитків від інфляції в сумі 56 068,99 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 28.08.2014, повний текст якого складений 05.09.2014, у справі № 911/2355/14 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено основний борг в сумі 783 047,20 грн., 3 % річних в сумі 34 625,70 грн. та збитки від інфляції в сумі 56 068,99 грн., в частині стягнення пені у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведений факт невиконання відповідачем свого обов'язку по оплаті виконаних за спірним договором робіт, а відмова у задоволенні позовних вимог про стягнення пені - на тому, що, розраховуючи пеню, позивач посилається на п. 7.3 спірного договору, згідно з яким порушення та санкції визначаються ч. 2 ст. 231 ГК України, проте, вказана норма закону не передбачає нарахування пені за прострочення виконання грошового зобов'язання, а відтак, до спірних правовідносин застосована бути не може, тобто, фактично, між сторонами відсутній правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання пенею, вчинений у письмовій формі, та відсутня пряма вказівка закону щодо такого забезпечення.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Броварська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Київській області звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Господарського суду Київської області від 28.08.2014 у справі № 911/2355/14 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач послався на те, що спірне рішення винесено судом першої інстанції з порушенням норм матеріального права та з неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи.

При цьому, відповідач послався на ті ж саме обставини, що й при розгляді справи в суді першої інстанції, а саме на те, що спірна заборгованість виникла через те, що Управлінням Державної казначейської служби України в Броварському районі Київської області у зв'язку із закінченням бюджетного періоду було закрито рахунки, відкриті у поточному бюджетному періоді для виконання бюджету, тобто відповідач вживав всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання спірного зобов'язання, тому, вина відповідача у виникненні заборгованості відсутня.

В поданих доповненнях до апеляційної скарги відповідач, з посиланням на те, що несплата спірних коштів відбувалась по вині Управління Державної казначейської служби України в Броварському районі Київської області, просить стягнути дану суму заборгованості з Державного бюджету України через Управління Державної казначейської служби України в Броварському районі Київської області.

Ухвалою від 20.01.2015 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Баранець О. М., судді Пашкіна С. А., Сітайло Л. Г. відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Розпорядженням керівника апарату від 23.03.2015 № 09-52/314/15, у зв'язку з перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) у справі Баранця О. М. у відпустці та відповідно до підпункту 3.1.13 пункту 3.1 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматичний розподіл справи № 911/2355/14.

Згідно з довідкою про повторний автоматичний розподіл справи №911/2355/14 між суддями від 23.03.2015, справу №911/2355/14 призначено судді-доповідачу Калатай Н.Ф.

Ухвалою від 23.03.2015 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н. Ф., судді Ропій Л. М., Рябуха В. І. апеляційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області прийнято до свого провадження.

Третя особа в судове засідання представників не направила, про причини неявки суду не повідомила.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників третьої особи за наявними матеріалами апеляційного провадження.

24.03.2015 до канцелярії суду від відповідача надійшли письмові доповнення до апеляційної скарги до яких відповідачем долучені додаткові докази, а саме, належним чином засвідчені копії:

- виписок з банківського рахунку відповідача за 30.11.2012-01.01.2012;

- реєстрів бюджетних зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів № 89 від 05.12.2012, № 118 від 11.12.2012, № 124 від 17.12.2012;

- витягу з книги реєстрації платіжних доручень відповідача (бюджет);

- платіжних доручень № 6 від 20.12.2012 на суму 93 954,32 грн., № 6 від 20.12.2012 на суму 746 601,76 грн., № 5 від 11.12.2012, № 6 від 11.12.2012 та № 8 від 17.12.2012;

- листа Міністерства доходів і зборів України № 17/99-99-05-04-01-17 від 10.09.2014.

У вказаних письмових доповненнях до апеляційної скарги відповідач просить долучити до матеріалів справи надані ним додаткові докази, посилаючись на те, що супроводження даної справи в суді першої інстанції здійснювалось безпосередньо представниками вищестоящого органу, а саме, Головним управлінням Міндоходів в Київській області, з огляду на що відповідача не було повністю проінформовано про розгляд справи, що позбавило його можливості надати вказані додаткові докази.

В судовому засіданні представник відповідача клопотання про долучення додаткових доказів підтримав, представник позивача проти його задоволення заперечив.

Порадившись на місці, колегія суддів роз'яснила представникам сторін, що до вирішення питання щодо прийняття додаткових доказів по суті спору та наявності правових підстав для перегляду рішення суду першої інстанції з урахуванням таких доказів колегія суддів повернеться після заслуховування сторін по суті спору.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі з урахуванням поданих ним уточнень, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Після заслуховування сторін по суті спору колегія суддів дійшла висновку про задоволення клопотання відповідача та долучення до матеріалів справи доданих ним до письмових доповнень до апеляційної скарги додаткових доказів з огляду на те, що вказані документальні докази додані відповідачем на підтвердження позиції, яка була ним висловлена в суді першої інстанції та на підтвердження якої матеріали справи вже містять достатньо доказів, а отже, вказаними доказами не підтверджуються та не будуть встановлені ті обставини, які не досліджувались судом першої інстанції при вирішення спору сторін по суті та винесенні оспорюваного рішення.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

28.11.2012 позивач як учасник та відповідач як замовник уклали договір № 25 (далі Договір) (а.с. 25-25 т. 1), відповідно до умов якого позивач зобов'язався у 2012 році виконати відповідачу роботи «Реконструкція адміністративного приміщення першого поверху Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби за адресою м. Бровари, вул. Київська, 286» відповідно до проекту, зазначені в кошторисі, а відповідач - прийняти і оплатити такі роботи.

Відповідно до п. 1.2 Договору найменування та кількість робіт - згідно проектно-кошторисної документації.

Згідно з п. 3.1 Договору ціна Договору становить 985 585, 20 грн. у тому числі ПДВ 164 264, 20 грн.

Пунктом 5.1 Договору встановлено, що строк виконання робіт - згідно затвердженого сторонами календарного графіку виконання робіт. Місце виконання робіт: Київська область, м. Бровари, вул. Київська, 286 (п. 5.2 Договору).

На виконання умов Договору в грудні 2012 року позивач виконав роботи на загальну суму 985 585,20 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями актів приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2012 року (типова форма № КБ-2в) № 1 від 03.12.2012, № 2 від 10.12.2012, № 3 від 14.12.2012 та довідок про вартість виконаних будівельних робіт/та витрати/ за грудень 2012 року (типова форма № КБ-3) від 03.12.2012, від 10.12.2012, від 14.12.2012 (а.с. 27-46 т. 1).

Вказані документи підписані сторонами без зауважень.

Факт виконання позивачем робіт на суму 985 585,20 грн. відповідачем не заперечується та, окрім вищевказаних документів, підтверджується наявними в матеріалах справи копіями декларації про готовність об'єкта до експлуатації (а.с. 47-51 т.1) та підписаного сторонами акта звіряння взаємних розрахунків від 01.11.2013 (а.с. 53 т. 1).

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що розрахунки проводяться шляхом: оплати відповідачем після підписання сторонами актів приймання виконаних робіт; поетапної оплати відповідачем поставлених товарів, виконаних робіт чи наданих послуг.

Пунктом 6.1 Договору визначені обов'язки відповідача, до яких, серед іншого, відноситься обов'язок своєчасно та в повному обсязі сплачувати за виконані роботи. До прав позивача (п. 6.4) віднесено право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за виконані роботи (п.п. 6.4.1).

З матеріалів справи слідує, що відповідач за виконанні позивачем роботи розрахувався частково, в сумі 202 538 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи належним чином засвідченими копіями довідки ПАТ «Райффайзен банк Аваль» № Р1-В80/909 від 09.07.2014 та платіжних доручень № 5 від 11.12.2012, № 6 від 20.12.2012, а також випискою по рахунку позивача (а.с. 115, 116, 137 т. 1).

Отже, неоплаченими залишись роботи на загальну суму 783 047,20 грн. (985 585,20-202 538).

Відповідачем не заперечується ані факт виконання позивачем робіт за Договором на суму 985 585,20 грн., ані факт часткової їх оплати, ані те, що заборгованість за вказані роботи становить 783 047,20 грн., проте відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог та стягнення саме з нього вказаної суми, зазначає, що спірна заборгованість виникла через те, що третьою особою у зв'язку із закінченням бюджетного періоду було закрито рахунки, відкритті у поточному бюджетному періоді для виконання бюджету (в той час як на вказаних рахунках обліковувались кошти для повної оплати спірних робіт, проте третьою особою відповідні платежі проведені не були), тобто відповідач вживав всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання спірного зобов'язання, та, відповідно, вина відповідача у виникненні заборгованості відсутня, а заявлену до стягнення суму основного боргу слід стягнути з Державного бюджету України через третю особу.

Так, відповідач зазначив про те, що вартість робіт за Договором було внесено ним до кошторису Броварської ОДПІ на 2012 рік та подано до УДКУ в Броварському районі Реєстр бюджетних фінансових зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів з копіями документів, що підтверджують факт узяття бюджетного зобов'язання та бюджетного фінансового зобов'язання. На рахунку відповідача у грудні 2012 року, після часткової сплати позивачу 202 538, 00 грн., перебували кошти в розмірі 790 475, 00 грн., проте у зв'язку із закінченням бюджетного періоду Управлінням Державної казначейської служби України в Броварському районі Київської області було закрито рахунки, відкритті у поточному бюджетному періоді для виконання бюджету, у зв'язку з чим і виникла спірна заборгованість за Договором.

Суд першої інстанції не прийняв до уваги зазначені посилання відповідач та позовні вимоги в частині стягнення основного боргу задовольнив у повному обсязі, що колегія суддів вважає правильним з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду, до яких відноситься спірний договір, одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В п. 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013 «Про практику вирішення спорів, пов'язаних із виконанням договорів підряду (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)» наголошено на тому, що відсутність бюджетного призначення на фінансування робіт за договором підряду не може бути підставою для звільнення замовника від обов'язку оплати відповідних робіт, оскільки в разі відсутності коштів для оплати замовник був вправі та мав фактичну можливість призупинити виконання умов договору з моменту виявлення відсутності коштів для оплати робіт, а не приймати їх результати.

Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідачем не доведено, що у 2013-2014 роках він намагався вживати заходів для виконання договірних зобов'язань, які виникли в нього у 2012 році.

Виходячи зі змісту Договору, саме на відповідача покладений обов'язок оплатити виконані позивачем за його умовами роботи, при чому Договором обов'язок оплатити роботи не поставлений в залежність від будь-яких обставин, в тому числі і наявності бюджетного фінансування.

Також, колегія суддів зауважує відповідачеві на тому, що третя особа не є стороною Договору та, відповідно, не приймала на себе жодних обов'язків за Договором, а відтак, правові підстави для покладення на неї обов'язку оплатити спірні роботи відсутні.

Факт наявності у відповідача станом на дату винесення рішення по справі заборгованості перед позивачем за виконані за умовами Договору роботи в сумі 783 047,20 грн. належним чином доведений і відповідачем не спростований.

Виходячи з принципу справедливості, який відповідно до статті 3 ЦК України відноситься до загальних засад цивільного законодавства, позивач, виконавши для відповідача спірні роботи, має право отримати за це плату.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 783 047,20 грн. за виконані за Договором роботи. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 52 667,97 грн. слід зазначити таке.

Частиною 2 ст. 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі і сплата неустойки.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 7.1 Договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та Договором.

Згідно з п. 7.3 Договору, види порушень та санкції за них установлені договором: відповідно до п. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

Позивач, звертаючись до суду з вимогами про стягнення пені, ґрунтує їх на приписах ч. 2 ст. 231 ГК України.

Згідно ч. 2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Виходячи з положень ст. 231 ГК України, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу, передбаченого абзацом 3 частини 2 статті 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, зокрема, якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Правової позиції щодо застосування вказаних видів відповідальності виключно за порушення негрошового зобов'язання дотримується й Вищий господарський суд України, який в п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 визначив, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору (п. 1.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013).

Виходячи з приписів чинного законодавства, спірне зобов'язання є грошовим, з огляду на що застосування до спірних правовідносин приписів ч. 2 ст. 231 ГК України не є правомірним.

Згідно зі ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Відповідно до ст.. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

У Договорі сторін відсутня домовленість про застосування до відповідача відповідальності за невиконання зобов'язання з оплати виконаних позивачем робіт із зазначенням її характеру та розміру.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 52 667,97 грн. є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону. Рішення суду першої інстанції в частині відмови позивачу у цих вимогах залишається без змін.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 3 391,68 грн. та збитків від інфляції в сумі 17 752,42 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 34 625,70 грн. та збитків від інфляції в сумі 56 068,99 грн. є законними і підлягають задоволенню в повному обсязі за розрахунком позивача. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем належним чином доведено обставини, на які він посилається як на підставу для задоволення своїх вимог, відповідач вказаних обставин належними та допустимим доказами не спростував.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду Київської області від 28.08.2014 у справі № 911/2355/14 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Броварську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Київській області.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на рішення Господарського суду Київської області від 28.08.2014 у справі № 911/2355/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 28.08.2014 у справі № 911/2355/14 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/2355/14.

Повний текст постанови складено: 09.04.2015

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді Л.М. Ропій

В.І. Рябуха