Постанова

від 07.04.2015 по справі 916/2123/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2015 року Справа № 916/2123/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: судді:Дроботова Т.Б., Алєєва І.В. (доповідач), Рогач Л.І. за участю представників: від прокуратури:Боднарчук В.М. посв. №023013 від 22.11.2013р.; від позивача:не з'явився; від відповідача:Кебус М.В., дов. №48 від 25.02.2015р.; від третьої особи:не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуЗаступника прокурора Одеської області на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.01.2015р. у справі господарського суду№916/2123/14 Одеської області за позовомПрокурора Тарутинського району Одеської області в інтересах держави в особі Головного Управління Держземагенства в Одеській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бородінська СЕС-4" третя особаТарутинська районна рада провизнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов'язання повернути земельну ділянку В С Т А Н О В И В:

Прокурор Тарутинського району Одеської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства в Одеській області звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бородінська СЕС-4", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Тарутинської районної ради (з урахуванням заяви від 25.06.2014 про уточнення позовних вимог) про:

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки (кадастровий номер 5124755500:01:001:0790), розташованої на території Бородінської селищної ради, загальною площею 25,0000 га, укладеного між позивачем та відповідачем 13.11.2013р.;

- зобов'язання повернути вказану земельну ділянку до земель державної власності в особі Головного управління Держземагенства Одеської області.

Рішенням господарського суду Одеської області від 11.08.2014р. (складене 18.08.2014р.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.01.2015р. у справі №916/2123/14, у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Заступник прокурора Одеської області з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 23.02.2015р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Ухвалою від 03.03.2015р. Вищий господарський суд України відклав розгляд касаційної скарги.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 24.03.2015р. задоволено клопотання відповідача про продовження строку розгляду касаційної скарги у справі №916/2123/14, продовжено строк її розгляду на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд касаційної скарги.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу відповідач просив оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 07.04.2015р. прокурор підтримав вимоги касаційної скарги, представник відповідача заперечував проти її задоволення. Позивач та третя особа уповноважених представників не направили. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Заступника прокурора Одеської області підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, наказом Головного управління Держземагенства в Одеській області від 13.11.2013р. №ОД/5124755500:01:001/00000137 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду строком на 49 років ТОВ "Бородінська СЕС-4" для розміщення та експлуатації сонячної електростанції за адресою: Бородінська селищна рада (за межами насаленого пункту), Тарутинський район, Одеська область та надано ТОВ "Бородінська СЕС-4" в довгострокову оренду строком на 49 років земельну ділянку площею 25,0000 га із земель сільськогосподарського призначення, у т.ч.: пасовища - 25,0000 га, кадастровий номер 5124755500:01:001:0790, для розміщення та експлуатації сонячної електростанції (землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення) за адресою: Бородінська селищна рада (за межами населеного пункту), Тарутинський район, Одеська область.

Відповідно до пунктів 3 та 4 наказу Головного управління Держземагенства в Одеській області від 13.11.2013р. №ОД/5124755500:01:001/00000137 визначено, що до проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки встановлено орендну плату у розмірі 12 земельних податків за 1 рік; після проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки та затвердження її у встановленому законодавством порядку, встановити річну орендну плату у розмірі 3% від визначеної нормативної грошової оцінки земельної ділянки, з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки землі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2006р. №1724 "Деякі питання оренди земель" затверджені два додатки: 1. Додаток №1 "Розрахунок розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, грошова оцінка яких не проведена"; 2. Додаток №2 "Розрахунок розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, грошова оцінка яких проведена".

На підставі зазначеного наказу 13.11.2013р. між Головним управлінням Держземагенства в Одеській області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бородінська СЕС-4" (орендар) укладено договір №11 оренди землі, за умовами якого в оренду передана земельна ділянка загальною площею 25,0000 га (кадастровий номер 5124755500:01:001:0790) із земель сільськогосподарського призначення для розміщення та експлуатації сонячної електростанції, яка розташована на території Бородінської селищної ради Тарутинського району (за межами населеного пункту) строком на 49 років. Категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Пунктом 2.4 договору визначено, що нормативно грошова оцінка земельної ділянки не проведена.

Сторонами узгоджено, що орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі на рахунок Бородінської селищної ради в ВДК Тарутинському районі Одеської області у розмірі 12 земельних податків, а саме 70338,36 грн. в рік (5861,53 грн. в місяць). Після проведення та ведення в дію нормативної грошової оцінки земельної ділянки орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі у розмірі 3% від визначеної нормативної грошової оцінки земельної ділянки, з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки землі. Обчисленні розміру орендної плати за землю здійснюється щорічно з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством. Розмір орендної плати переглядається щорічно у разі: змін умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини Орендаря, що підтверджено висновками або іншими документами компетентних органів державної влади; в інших випадках, передбачених законодавчими актами України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов висновку, що сторони включили до спірного договору усі суттєві істотні умови відповідно до законодавства, чинного на час укладення договору, в тому числі розмір орендної плати та проведення нормативної грошової оцінки землі, здійснивши реєстрацію права оренди за спірним договором, реєстратор підтвердив відповідність договору вимогам чинного законодавства; також, застосувавши рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003р. у справі "Стретч проти Сполученого королівства", суд вказав на неприпустимість визнання недійсним договору, згідно з яким особа отримала майно від держави, та подальше позбавлення цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон.

Залишаючи без змін судове рішення місцевого господарського суду, апеляційна інстанція посилалась на те, що нормативна грошова оцінка землі не є істотною умовою договору оренди землі, а відтак невизначеність нормативної грошової оцінки земельних ділянок у спірному договорі не породжує юридичних наслідків та не тягне за собою визнання його недійсним; те, що оскільки право оренди спірної земельної ділянки виникло на підставі наказу Головного Управління Держземагенства в Одеській області, щодо якого судом не встановлено його незаконність, відсутні підстави для визнання недійсним договору оренди землі №11 від 13.11.2013р.

Проте, судова колегія Вищого господарського суду України вважає такі висновки у справі судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, з чого вбачається, що юридичне закріплення свободи договору не є беззастережним. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Оскільки правочин є дією, спрямованою на набуття, зміну або припинення прав і обов'язків учасників правочину, то зміст правочину складають як права та обов'язки, щодо яких відбулося відповідне волевиявлення, так і особи, зазначені в якості учасників правочину. Щоб з'ясувати, чи суперечить спірний правочин Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, судам слід дослідити умови укладеного правочину, склад учасників правочину та перевірити з урахуванням підстав поданого позову, чи відповідають взаємні права та обов'язки, набуті в результаті правочину, визначеним законодавчо для відповідних правовідносин та чи надає у цих правовідносинах законодавець можливість відступу від усталеного правового регулювання.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, прокурор мотивував позовні вимоги тим, що умовами договору обов'язок відповідача (орендаря) сплачувати орендну плату визначено всупереч імперативним приписам чинного законодавства (ч. 1 ст. 13 Закону України "Про оцінку земель" у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) щодо визначення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності на підставі проведеної нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Вирішуючи спір у даній справі, господарськими судами попередніх інстанцій не надано у повному обсязі оцінку підставам позовних вимог та не відхилено відповідних доводів позову та апеляційної скарги, що суперечить приписам ст.ст. 4 7 , 22, 43, 84, 105 ГПК України.

Заявник касаційної скарги зазначає, що за змістом позову та додаткових уточнень та пояснень до нього недійсність спірного договору не ґрунтувалась на підставах відсутності в ньому усіх істотних умов, передбачених ст. 15 Закону України "Про оренду землі".

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Також відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; підставою для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень є, за змістом п. 4 ч. 1 ст. 24 зазначеного Закону, зокрема, невідповідність поданих документів вимогам, встановленим цим Законом (ст. 17 Закону). Законодавець не покладає на державного реєстратора обов'язку здійснювати перевірку змісту спірного правочину відповідно до наведених у зазначеній позовній заяві підстав, а здійснена реєстрація речового права не позбавляє сторону правочину здійснювати свій судовий захист у спосіб, передбачений ст. 16 ЦК України.

Згідно зі ст. 93 Земельного кодексу України відповідач набуває права використовувати земельну ділянку та обов'язку сплачувати орендну плату не з прийняття рішення компетентним органом про передачу її в оренду, а з договору оренди землі. За таких обставин, при неповному з'ясуванні спірних правовідносин передчасними є висновки суду апеляційної інстанції, як на підставу для відмови в позові, на чинність наказу позивача, що був підставою для укладення договору оренди земельної ділянки, оскільки позов подано на захист прав, порушених не наказом позивача, а укладеним договором оренди.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором про оренду землі.

Об'єктом оренди землі є земельна ділянка, як окремо визначений індивідуальний об'єкт. За змістом ст. 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою; розмір, форма і строки внесення орендної плати встановлюються за згодою сторін в договорі оренди, крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України.

Частиною 1 п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України і ч. 1 ст. 13 Закону України "Про оцінку земель" передбачено, що для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності обов'язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими та затвердженими нормативами (ст. 1 Закону України "Про оцінку земель").

При цьому за ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України "Про землеустрій"; склад осіб, що можуть бути замовниками та розробниками документації із землеустрою, визначено ст. 26 Закону України "Про землеустрій". Статтею 22 зазначеного Закону передбачено, що підставами здійснення землеустрою можуть бути як рішення органів виконавчої влади або місцевого самоврядування щодо проведення робіт з землеустрою, так і договори, укладені між землевласниками (землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою. Земельно-оціночні роботи при здійсненні землеустрою виконуються з метою визначення якісних характеристик, економічної цінності та вартості земель у порядку, встановленому законом. Оцінка земель проводиться для порівняльного аналізу і прогнозу ефективності використання землі як природного ресурсу та основного засобу виробництва, а також при здійсненні цивільно-правових угод, для визначення розміру земельного податку, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, справляння державного мита та в інших випадках, визначених законом (ст. 38 Закону).

Отже, обов'язок зі сплати орендної плати за землю є нормативно регульованим, а дотримання порядку визначення орендної плати відповідно до проведеної нормативної грошової оцінки є чинником економічного регулювання земельних відносин, визначення економічно обґрунтованих надходжень до місцевих бюджетів та можливості подальшої індексації відповідних надходжень.

Судами залишено поза увагою встановлені ними ж обставини щодо дій кожної зі сторін договору при визначенні об'єкта договору оренди, в тому числі вартісної характеристики цього об'єкта, при захисті майнових прав особи не вказано, в чому саме полягає позбавлення власності особи, не враховано співвідношення інтересів сторін.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012р. рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 111 7 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області - частково задовольнити.

Рішення господарського суду Одеської області від 11.08.2014р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.01.2015р. у справі №916/2123/14 - скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Головуючий суддя Т.Б. Дроботова Суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя Л.І. Рогач