Рішення

від 07.04.2015 по справі 153/1074/14

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 153/1074/14 Провадження № 22-ц/772/713/2015Головуючий в суді першої інстанції Гаврилюк Т. В. Категорія 54 Доповідач Міхасішин І. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2015 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області у складі:

Головуючого: Міхасішина І.В.

Суддів: Стадника І.М., Войтка Ю.Б.

При секретарі: Куленко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Слобода-Підлісівська» на рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 24 грудня 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Слобода-Підлісівська» про незаконне звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати , -

встановила:

В червні 2014 ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом ТОВ «Слобода- Підлісівська», обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що з 20 березня 2010 року його було прийнято на посаду директора ТОВ «Слобода-Підлісівська», а на початку січня 2014 року засновник товариства ОСОБА_4 по телефону повідомила його про звільнення з роботи без пояснення причин. Копія наказу про звільнення йому не вручалася, трудова книжка не була видана, розрахунки при звільненні не проводилися. Після звернення до прокуратури із заявою про порушення вимог трудового законодавства стало відомо, що його звільнено з посади на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України з 12 вересня 2013 року. Вважає звільнення з роботи безпідставним і незаконним. Зважаючи на те, що у ТОВ «Слобода-Підлісівська» він працював на посаді директора як найманий працівник за сумісництвом то відповідно відповідачем трудова книжка не велась і записи не проводились. Підприємством взагалі не здійснювалося нарахування та виплата заробітної плати за весь час роботи на посаді директора, умови оплати праці директора товариства не були визначені, облік робочого часу та нарахування заробітної плати не вівся. В зв'язку з незаконним звільненням, позивач був позбавлений можливості працювати, а тому є підстави для виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Неправомірними діями відповідача, які полягають у незаконному звільненні , умисній невиплаті заробітної плати , грубому порушені права на працю йому завдано моральної шкоди, яка полягає у порушенні його нормальних зв'язків, що вимагає додаткових зусиль для організації свого життя. Виходячи з чого та з урахуванням уточнення позовних вимог позивач просив визнати незаконним та скасувати рішення вищого органу управління ТОВ «Слобода-Підлісівська» від 12 вересня 2013 року в частині звільнення ОСОБА_2 з посади директора ТОВ «Слобода-Підлісівська» на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України, поновити його на посаді директора, стягнути з відповідача на його користь заборговану заробітну плату за період з 20 березня 2010 року по 12 вересня 2013 року у розмірі 42 266 , 15 грн., стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 12 вересня 2013 року по 23 грудня 2014 року, який становить 17004, 16 грн., стягнути моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.

Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 24 грудня 2014 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано рішення вищого органу управління ТОВ «Слобода-Підлісівська» від 12 вересня 2013 року про звільнення ОСОБА_2, з посади директора ТОВ «Слобода-Підлісівська» на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_2 на посаді директора ТОВ «Слобода-Підлісівська».

Стягнуто з ТОВ «Слобода-Підлісівська» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі за період з 20 березня 2010 року по 12 вересня 2013 року у сумі 42 266, 15 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 16 997, 64 грн., завдану моральну (немайнову) шкоду у сумі 500 грн.

В іншій частині вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ТОВ «Слобода-Підлісівська» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представники ТОВ «Слобода-Підлісівська» - Мельник Л.А. та Мельников Д.О. апеляційну скаргу підтримали з підстав, зазначених в ній, просили суд її задовольнити. При цьому, представник Мельников Д.О. просив застосувати строк позовної давності до вимог позивача, встановлений ст. 233 КЗпП України.

Представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_7 проти апеляційної скарги заперечив, просив суд її відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції дійшла висновку, що скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено порядок звільнення ОСОБА_2 із займаної посади, незаконно не здійснювалося нарахування та виплата заробітної плати, час вимушеного прогулу становить 326 робочих дні , а тому середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 13 вересня 2013 року по 24 грудня 2014 року становить 16 997 , 64 грн., а також неправомірними діями відповідача заподіяно позивачу моральну шкоду, розмір якої з урахуванням вимог розумності і справедливості визначено в сумі 500 грн.

З такими висновками суду першої інстанції погодитися неможливо.

Відповідно до ст.ст. 3, 15 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Згідно з ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч.4 ст. 24 КЗпП України ( в редакції чинній на час укладення трудового договору) трудовий договір вважається укладеним і тоді , коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Частиною другою статті 21 Кодексу законів про працю України встановлено, що працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, і установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою.

Таким чином, працівник підприємства має право укладати, крім трудового договору за основним місцем роботи, трудові договори на інших підприємствах за умови, що за основним місцем роботи не встановлені обмеження на роботу за сумісництвом.

По справі встановлено, що рішенням зборів засновників ТОВ «Слобода-Підлісівська», оформленого протоколом від 20 березня 2010 року створено ТОВ «Слобода-Підлісівська», затверджено Статут та призначено директором ТОВ - ОСОБА_2 (а.с. 109 - 110).

Згідно записів в трудовій книжці ОСОБА_2 з 01 квітня 2010 року прийнятий на посаду директора ПП «Дністер-В» за сумісництвом.

Згідно з витягом з реєстраційної справи №1-173-00436055 державну реєстрацію ТОВ «Слобода-Підлісівська» здійснено 06 квітня 2010 року (а.с. 108).

Згідно з наказом б/н від 06 квітня 2010 року ОСОБА_2 приступив до виконання обов'язків директора ТОВ «Слобода-Підлівська», що також підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.164, 166,167, 183).

Одночасно ОСОБА_2, займаючи посаду директора ПП «Дністер-В», видав наказ №3о по особовому складу від 06 квітня 2010 року про звільнення його з посади директора та переведення на посаду заступника директора ПП «Дністер-В» без зазначення на яких умовах, зокрема за сумісництвом.

Відповідно до п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерством праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення №58 від 29.07.1993 року на осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи.

При цьому, в порушення вимог п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників ОСОБА_2 не вчинив запису до трудової книжки про своє призначення на посаду директора в ТОВ «Слобода-Підлісівська».

З огляду на викладене, доводи позивача ОСОБА_2 з приводу того, що він був призначений на посаду директора ТОВ «Слобода-Підлісівська» на умовах сумісництва є такими, що суперечать зібраним у справі доказам.

Отже, судом встановлено, що ТОВ «Слобода-Підлісівська» з ОСОБА_2 було укладено трудовий договір про прийняття його на посаду директора на постійній основі.

З цих підстав не приймаються до уваги доводи відповідача про те, що трудовий договір з ОСОБА_2 не укладався.

Наказом №1 від 31 січня 2012 року ОСОБА_2 звільнено з посади заступника директора за власним бажанням.

Згідно із ч.1 ст. 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

На підставі наказу №3а від 01 червня 2012 року ОСОБА_2 переведено на посаду директора ПП «Дністер-В» на постійній основі згідно з поданою заявою (а.с. 104 звор.).

Разом з тим, зміни до умов трудового договору щодо виконання ОСОБА_2 обов'язків директора ТОВ «Слобода-Підлісівська» на умовах сумісництва, сторонами не вносилися.

Власник ТОВ «Слобода-Підлісівська» взагалі не був повідомлений позивачем ОСОБА_2 про своє переведення на посаду директора ПП «Дністер-В» на постійній основі.

Таким чином, ОСОБА_2 в односторонньому порядку фактично припинив трудові відносини з ТОВ «Слобода-Підлісівська».

10 вересня 2013 року засновником ТОВ «Слобода-Підлісівська» ОСОБА_4 складено акт про те, що директор ТОВ «Слобода-Підлісівська» ОСОБА_2 був відсутній на робочому місці в ТОВ «Слобода-Підлісівська» 10 вересня 2013 року з 8:00 год. до 17:00 год. за київським часом. (а.с. 150).

11 вересня 2013 року засновником ТОВ «Слобода-Підлісівська» ОСОБА_4 у присутності ОСОБА_8 складено акт про те, що ОСОБА_2 був відсутній на робочому місці в ТОВ «Слобода-Підлісівська» 11 вересня 2013 року з 8:00 год. до 17:00 год. за київським часом (а.с. 148).

В актах зазначено, що ОСОБА_2 свою відсутність не пояснював, оскільки на роботі не з'являвся. При цьому засвідчено, що ОСОБА_2 від підпису актів відмовився.

Рішенням зборів учасників ТОВ «Слобода-Підлісівська» , оформленого протоколом від 12 вересня 2013 року звільнено ОСОБА_2 з посади директора товариства з 12 вересня 2013 року за прогули за п. 4 ст. 40 КЗпП України та призначено ОСОБА_8 директором товариства за сумісництвом строком на один рік (а.с. 111).

На підставі вказаного рішення видано наказ №4 від 13 вересня 2013 року про звільнення директора ТОВ «Слобода-Підлісівська» ОСОБА_2 з 12 вересня 2013 року (а.с. 184).

Відповідно до акта від 13 вересня 2013 року складеного директором ТОВ «Слобода-Підлісівська» ОСОБА_8 у присутності засновника ОСОБА_4 , ОСОБА_2, відмовився від ознайомлення з наказом №4 від 13 вересня 2013 року «Про звільнення директора» (а.с. 147).

Згідно з доповідною запискою директора ТОВ «Слобода-Підлісівська» ОСОБА_8 від 14 вересня 2013 року ОСОБА_2 установчі документи, документи по кадровому діловодству не передавалися (а.с. 149).

Згідно із п. 10.1 Статуту ТОВ «Слобода-Підлісівська» вищим органом товариства є Збори учасників , які обирають голову товариства.

Відповідно до п. 6.1 Статуту та витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців єдиним засновником і учасником товариства є ОСОБА_4 (а.с. 15, 164, 166, 167).

Підпунктами 10.3.6, 10.3.10 Статуту встановлено, що до компетенції Зборів учасників товариства відноситься призначення та звільнення директора товариства, визначення умов оплати праці директора товариства, керівників його дочірніх підприємств, філій та представництв.

Згідно з п. 10.6 Статуту виконавчим органом товариства, що здійснює управління його поточною діяльністю є директор. Директор призначається та звільняється Зборами учасників.

Відповідно до п. 10.6.4 Статуту директор має право: без доручення здійснювати дії від імені товариства; укладати угоди та чинити юридичні дії від імені товариства, в тому числі одноособово укладати зовнішньоекономічні контракти, кредитні угоди, з урахуванням обмежень, встановлених цим Статутом; видавати довіреності, відкривати та розпоряджатися рахунками товариства в установах банків з правом першого підпису на розрахункових документах; затверджувати Правила внутрішнього трудового розпорядку, приймати та звільняти працівників, укладати трудові договори /контракти/, накладати стягнення, вирішувати інші питання в межах прав, що надані йому установчими документами товариства та Зборами учасників.

Відповідно до ст. 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно із ст. 142 КЗпП України трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил.

За змістом ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Відповідно до ст. 147-1 КЗпП України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

Згідно із ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

За п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно із ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Власник зобов'язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу про звільнення з роботи.

Відповідно до п. 24 постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 року при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Наявні в матеріалах справи акти про відсутність ОСОБА_2 на роботі, спростовують зазначені в них обставини, про те, що до відома позивача були доведені вказані акти, від підпису яких він відмовився, з урахуванням того, що в них зазначено що ОСОБА_2 причини неявки не пояснював оскільки на роботу не з'являвся.

Крім того, в актах зазначено, що ОСОБА_2 був відсутній на робочому місці протягом робочого дня з 8:00 год. до 17:00 год., при тому як самим представником позивача так і відповідачем, а також наявними в матеріалах справи доказами встановлено, що на підприємстві не було затверджено внутрішнього трудового розпорядку (часу початку і закінчення щоденної роботи, час початку і закінчення перерви), не вівся облік робочого часу, а тому зазначений в актах графік робочого часу оцінюється колегією суддів критично.

Також відповідачем не підтверджено належними доказами, що ОСОБА_2 був ознайомлений з наказом про звільнення, та в установленому порядку відмовився від підпису такого наказу.

Відповідно до п. 18 постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Таким чином, ТОВ «Слобода-Підлісівська» не дотримано порядку проведення звільнення ОСОБА_2, оскільки в матеріалах справи відсутні докази витребування у останнього письмових пояснень щодо порушення трудової дисципліни, вручення останньому копії наказу про звільнення та ознайомлення з ним під розписку, а тому наказ № 4 від 13 вересня 2013 року про звільнення директора ТОВ «Слобода-Підлісівська» ОСОБА_2 з 12 вересня 2013 року є незаконним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 3 КЗпП України до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Як роз'яснено в п. 4 постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» № 13 від 24.10.2008 року спори, пов'язані з оскарженням членами виконавчих органів товариства, а також членами наглядової ради товариства, які уклали з товариствами трудові договори, рішень відповідних органів товариства про звільнення (усунення, відсторонення, відкликання) їх з посади, розглядаються в порядку цивільного судочинства як трудові спори. Судам необхідно звернути увагу на те, що у цьому разі позивач звертається до суду за захистом своїх трудових прав як найманого працівника, а не акціонера (учасника) господарського товариства.

Способом захисту порушених або оспорюваних прав у таких категоріях спорів є позов про поновлення на посаді, зобов'язання усунути перешкоди у виконанні посадових обов'язків тощо відповідної посадової особи господарського товариства, а не позов про визнання недійсним відповідного рішення загальних зборів акціонерів (учасників) товариства чи наглядової ради товариства.

У порядку цивільного судочинства слід розглядати і спори між учасником (засновником, акціонером) господарського товариства та товариством, що виникають не з корпоративних, а з трудових відносин посадових осіб товариства, якщо однією зі сторін, які беруть участь у справі, є фізична особа.

Оскільки ОСОБА_2 є членом виконавчого органу ТОВ «Слобода-Підлісівська» - директором, не є учасником товариства і звернувся до суду за захистом порушеного трудового права на працю, а не як учасник товариства з питань, які стосуються управління товариством та розподілу прибутку, такий спір виникає з трудових правовідносин і його належить вирішувати в порядку цивільного судочинства.

Виходячи з чого, доводи відповідача про те, що даний спір підвідомчий господарському суду є необґрунтованими.

Також не приймаються до уваги доводи представника відповідача про те, що ОСОБА_2 пропущено строк звернення до суду за вирішенням трудового спору, оскільки відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до п.11 постанови пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18.12.2009 року пропуск строку позовної давності є підставою для відмови у задоволенні позову, у разі обґрунтованості позовних вимог, недоведеність же позовних вимог є самостійною підставою для цього.

Оскільки ОСОБА_2 копія наказу про звільнення не була вручена, а до вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі строк позовної давності не застосовується, ОСОБА_2 не порушив строк звернення до суду.

Щодо вимог ОСОБА_2 про поновлення останнього на посаді директора ТОВ «Слобода-Підлісівська» дана вимога не підлягає до задоволення, оскільки як встановлено по справі позивач з 01 червня 2012 року займає посаду директора ПП «Дністер-В» на постійній основі.

За змістом п. 32 постанови пленуму Верховного Суду України«Про практику розгляду судами трудових спорів» згідно з ч. 3 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Оскільки згідно зі ст.235 КЗпП оплаті підлягає вимушений прогул, вимоги працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають задоволенню в тому разі і за той період, коли з вини власника або уповноваженого ним органу була затримана видача трудової книжки або неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.

При присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю),

який працівник мав в цей час.

Як вбачається з довідки від 06 квітня 2015 року , надана директором ПП «Дністер-В», трудова книжка ОСОБА_2 зберігається на підприємстві ПП «Дністер-В» , за період з 01 червня 2012 року по 01 грудня 2014 року останньому нараховувалася заробітна плата, ОСОБА_2 по даний час продовжує виконувати обов'язки директора ПП «Дністер-В» , а тому вимушений прогул у зв'язку із звільненням позивача з роботи в ТОВ «Слобода-Підлісівська» відсутній, а зазначені вимоги не підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.

Згідно із ст. 94 КЗпП України, ст.1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Відповідно до ст. ст.2,3 Закону України «Про оплату праці» основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

За змістом ст. 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.

Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.

На ОСОБА_2 як на директора підприємства були покладені обов'язки розробки Правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, які визначають норми тривалості робочого часу, час початку і закінчення щоденної роботи, час початку і закінчення перерви, форму обліку робочого часу, затвердження штатного розкладу. Однак зазначених дій позивач не вчинив.

У відповіді управління соціального захисту населення Ямпільської районної державної адміністрації від 21 березня 2014 року зазначено, що відсутність даних обліку робочого часу, нарахування заробітної плати найманим працівникам підприємства підтверджується даними бухгалтерського обліку, статистичної звітності. В оборотно-сальдових відомостях бухгалтерських рахунків Головної книги ТОВ «Слобода-Підлісівська» за 2013 роки рахунок 661 «розрахунки по заробітній платі з працівниками» відсутній, що свідчить про те, що облік по цьому рахунку не проводився і заробітна плата в 2010-2013 роках не нараховувалася. За даними статистичної звітності відсутні дані щодо витрат на оплату праці (розділ 3 «Розподіл основних показників за видами економічної діяльності» графа «Витрати на оплату праці» , в розділі «Кількість працівників та відпрацьований час» рядок 600, 601 дорівнює рядку 602 «Кількість неоплачуваних власників, засновників підприємства та членів їх сімей, осіб» -1, в розділі 9 «основні показники по місцевих одиницях» дані щодо середньої кількості працівників та витрат на оплату праці - відсутні (а.с. 24).

Згідно відповіді управління Пенсійного фонду України в Ямпільському районі від 08 грудня 2014 року ТОВ «Слобода-Підлісівська» за період з 20.03.2010 року по 19.02.2013 року щомісячні звіти з єдиного соціального внеску до управління Пенсійного фонду України в Ямпільському районі не подавало (а.с. 88).

Тобто ОСОБА_2, як уповноваженою особою власника підприємства не здійснювалася бухгалтерська, облікова, фінансова діяльність, не велася трудова документація, а в цілому не здійснювалася господарська діяльність.

Позивачем не надано доказів, яка ним здійснювалася діяльність в період часу з 06 квітня 2010 року по 12 вересня 2013 року , на підтвердження виконання ним своїх трудових обов'язків в ТОВ «Слобода-Підлісівська».

Виходячи зі змісту вищевказаних норм, заробітна плата виплачується працівникові за виконану ним роботу, однак доказів виконання позивачем своїх трудових обов'язків як підставу для виплати заробітної плати не надано.

Також позивачем не обґрунтовано та не доведено заподіяння йому моральної шкоди, тяжкість і тривалість фізичних і моральних страждань, в чому виразилася така шкода та чим обґрунтовано її розмір.

Суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, та дійшов необґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

За таких обставин , рішення суду підлягає до скасування з ухваленням нового рішення.

Враховуючи наведене, керуючись ст. 307, п.1.ч.1 ст. 309, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Слобода-Підлісівська» задовольнити частково.

Рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 24 грудня 2014 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ №4 від 13 вересня 2013 року , виданий на підставі рішення вищого органу управління товариства з обмеженою відповідальністю «Слобода-Підлісівська» від 12 вересня 2013 року про звільнення ОСОБА_2 з посади директора товариства з обмеженою відповідальністю «Слобода-Підлісівська» на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/ І.В. Міхасішин

Судді: /підпис/ І. М. Стадник

/підпис/ Ю.Б. Войтко

З оригіналом вірно: