Постанова

від 09.04.2015 по справі 905/4189/14-908/4063/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" квітня 2015 р. Справа № 905/4189/14-908/4063/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Камишева Л.М. , суддя Россолов В.В.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю представників сторін:

позивача Чайка К.П. (довіреність №159 від 26 грудня 2014 р.),

відповідачів - не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргупершого відповідача (вх. № 711 З\1-6) на рішення господарського суду Запорізької області від 25 грудня 2014 року у справі № 905/4189/14-908/4063/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ-СМЦ", м. Київ

до: 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОМИРТОРГ", м. Донецьк

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬТЦЕМ", Автономна Республіка Крим, м. Керч

про стягнення 678941,79 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідачів основної суми заборгованості за поставлений товар у розмірі 561734,42 грн., пені в розмірі 20230,05 грн., штрафу в розмірі 56173,44 грн., 3% річних в розмірі 3329,30 грн. та інфляційного збільшення суми боргу в розмірі 37474,58 грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 25 грудня 2014 року у справі 905-4189/14-908/4063/14 (суддя Ярешко О.В.) позовні вимоги задоволені частково.

Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОМИРТОРГ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬТЦЕМ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ-СМЦ" суму основної заборгованості за поставлений товар в розмірі 561734грн. 42 коп., пеню в розмірі 20230 грн. 03 коп., штраф в розмірі 56173 грн. 44 коп., 3% річних в розмірі 3329 грн. 30 коп., інфляційне збільшення суми боргу в розмірі 37474 грн. 58 коп. та 13578 грн. 84 коп. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Перший відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРОМИРТОРГ", з рішенням суду першої інстанції не погодився, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Запорізької області від 25 грудня 2014 року скасувати в частині стягнення з першого відповідача суми штрафу у розмірі 56173,44 грн., інфляційних в сумі 37471,58 грн., 3% річних в сумі 3329,30 грн. та суми основного боргу за податковою накладною №МКСФ0000153 від 20.02.14р. у розмірі 87816,12 грн. В іншій частині рішення залишити без змін.

Апеляційна скарга мотивована, зокрема, тим, що суд першої інстанції дійшов необгрунтованого висновку про стягнення з першого відповідача штрафних санкцій, оскільки розмір пені не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, а одночасне стягнення пені та штрафу суперечить вимогам Конституції України. При винесенні оскаржуваного рішення, судом першої інстанції не взято до уваги посилання першого відповідача на те, що у податковій накладній МКСФ0000153 від 20.02.14р. вказаний інший договір, що виключає можливість стягнення з першого відповідача заборгованості за товар саме за цією податковою накладною, а також і стягнення нарахованих штрафних санкцій.

Крім того, знаходження першого відповідача в зоні АТО, ускладнюють роботу підприємства та його майновий стан, а тому, на думку позивача, є обставиною для зменшення розміру штрафних санкцій.

Розпорядженням голови першої судової палати Харківського апеляційного господарського суду від 10 березня 2015 року, у зв'язку із відпусткою судді Івакіної В.О., для розгляду справи № 905/4189/14-908/4063/14 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Камишева Л.М., суддя Россолов В.В.

Розгляд справи відкладався.

10 березня 2015 року на адресу Харківського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Господарського суду Запорізької області від 25 грудня 2014 року у справі № 905/4189/14-908/4063/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу першого відповідача - без задоволення.

Позивач зазначає, що подана першим відповідачем апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки її доводи є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції ухвалене у відповідності до вимог чинного законодавства, враховуючи всі обставини справи, вірно застосовані як норми матеріального так і норми процесуального права, в повному обсязі з'ясовані обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

Так, судом першої інстанції обґрунтованого зазначено, що одночасне стягнення пені та штрафу не протирічить чинному законодавству; поставка товару здійснювалась на підставі видаткових накладних, де можливі описки відсутні. Посилання першого відповідача на форс-мажорні обставини, викликані бойовими дійми в зоні АТО, не можна брати до уваги, оскільки першим відповідачем не обґрунтовано та не доведено належними та допустимими доказами наявність таких обставин, що можуть бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій (вх. 3835).

У призначене судове засідання 09 квітня 2015 року представники відповідачів не з'явились, про час та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином.

Судова кореспонденція направлялась Товариству з обмеженою відповідальністю "ЄВРОМИРТОРГ" на адресу, зазначену першим відповідачем в апеляційній скарзі, проте, конверт з поштовою кореспонденцією повернувся з поштової установи на адресу Харківського апеляційного господарського суду з позначкою: "не значиться".

ТОВ "Альтцем" Харківський апеляційний господарський суд повідомив про час та місце розгляду справи шляхом розміщення інформації на сторінці Харківського апеляційного господарського суду офіційного веб-порталу "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет.

Харківським апеляційним господарським судом виконано процесуальний обов'язок щодо належного повідомлення представників сторін про час та місце проведення судового засідання, про що свідчить штамп на зворотній сторінці ухвали від 10 березня 2015 року, про відправлення її копій сторонам, що є доказом належного повідомлення учасників спору про дату, час та місце судового засідання відповідно до пунктів 3.5.2., 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України та відповідно до пункту 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Враховуючи, що відповідачі належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглядати справу за відсутності їх представників.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга першого відповідача задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Застосовуючи приписи статей 525, 526, 611, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, вимоги статті 230 Господарського кодексу України, місцевий господарський суд частково задовольнив позовні вимоги. У зв'язку із порушенням з боку відповідачів умов договору щодо своєчасної та повної оплати за договором поставки, суд солідарно стягнув з відповідачів на користь позивача суму основного боргу, пеню, штраф, інфляційні та 3% річних.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Зобов'язанням, відповідно до пунктів 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Пункт 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно частини першої статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини другої статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як убачається із матеріалів справи, 07 грудня 2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ-СМЦ" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄВРОМИРТОРГ" (Покупець) укладений договір поставки № СФП-303/12/13, відповідно до умов якого, Постачальник зобов'язався передати, а Покупець прийняти та оплатити металопродукцію (далі - Товар) у кількості, асортаменті і номенклатурі та за ціною вказаною в рахунках-фактурах або в інших додатках до Договору поставки та у видаткових накладних (п. 1.1, 1.2 Договору поставки) (т. 1 а.с. 16-19).

07 грудня 2013 року сторони Договору погодили Додаткову Угоду №1 (т. 1 а.с. 20).

Відповідно до п. 3.5 Договору поставки (в редакції Додаткової угоди № 1 від 07 грудня 2013 р.) Постачальник має право поставити Товар Покупцю без попередньої оплати. В таких випадках Покупець оплачує поставлений Товар у розмірі 100% від вартості поставленого Товару протягом 30-ти календарних днів від дати поставки Товару.

Датою поставки вважається дата видаткової накладної Постачальника (п. 2.5. Договору).

Договір набуває чинності з 02 січня 2014 р., шляхом його підписання уповноваженими представниками Сторін і діє до 31 грудня 2014 р., а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між Сторонами (п. 9.1 Договору).

При передачі Товару Постачальник передає Покупцеві по одному примірнику наступних документів: видаткова накладна, акт прийомки-передачі (за вимогою Покупця), копія сертифікату якості (за вимогою Покупця). Постачальник надає Покупцеві податкові накладні на поставлений товар в оговорені терміни та у випадку відповідно до чинного законодавства (п.п. 2.8-2.9- Договору).

З метою забезпечення виконання зобов'язань Покупця перед Постачальником за Договором поставки № СФП-303/12/13 від 07 грудня 2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ-СМЦ" (Кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄВРОМИРТОРГ" (Боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬТЦЕМ" (Поручитель) укладений договір поруки № СФ-01/12/13 від 07 грудня 2013 р. (далі - Договір поруки) (т. 1 а.с. 30-32).

За умовами п. 2.1. Договору поруки у разі порушення Боржником обов'язків за Основним договором - договором поставки № СФП-303/12/13 від 07 грудня 2013 р., Поручитель і Боржник відповідають перед Кредитором як солідарні боржники в повному обсязі.

Згідно з п. 3.1. та п. 3.2. Договору поруки, у разі повного або часткового невиконання Боржником свого зобов'язання за Основним договором в строки, передбачені Основним договором, Кредитор вправі вимагати виконання такого зобов'язання та сплати штрафних та компенсаційних виплат від Поручителя або від Боржника. Сторона, від якої Кредитор вимагає виконання зобов'язання та інших виплат повинна виконати вимогу Кредитора в повному обсязі протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту вимоги Кредитора.

Позивачем, в підтвердження факту поставки, надані видаткові накладні: №МКСФ0000153 від 20.02.2014 р., № МКСФ0000184 від 26.02.2014 р., № МКСФ0000172 від 26.02.2014 р., № МКСФ0000241 від 11.03.2014 р. та № МКСФ0000245 від 14.03.2014 р. (т.1 а.с. 21-25).

Факт отримання першим відповідачем товару на загальну суму 648374,47 грн. підтверджується підписом уповноваженої особи на вищезазначених первинних документах за довіреностями на отримання цінностей № 23 від 11.02.2014 р., № 31 від 25.02.2014 р. та № 38 від 11.03.2014 р. (т.1 а.с. 26-28).

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутно сті конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов'язковість договору для виконання сторонами.

Перший відповідач свої зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару у повному обсязі не виконав.

Як встановлено місцевим господарським судом, з висновками якого погоджується колегія суддів, відповідачем проведена часткова оплата на суму 86640,05 грн., що підтверджується відповідною банківською випискою (т. 1 а.с.29), у зв'язку з чим сума боргу першого відповідача перед позивачем складає 561734,42 грн.

У відповідності до статті 553 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який отримав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Враховуючи факт невиконання першим відповідачем свого зобов'язання по оплаті поставленого товару, позивачем направлені на адреси відповідачів листи: вих. № 99/2МИ від 16.05.2014 р. та вих. № 100/2МИ від 16.05.2014 р. з вимогами сплатити суму заборгованості протягом 3-х календарних днів з моменту отримання листів та надати відповідь про результати їх розгляду, які залишились без виконання (т. 1 а.с. 33,35).

За таких обставин колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано, у відповідності до матеріалів справи та чинного законодавства правильно зроблено висновок про задоволення позовних вимог в цій частині позову та стягнення в солідарному порядку з відповідачів на користь позивача суми боргу у розмірі 56173,44 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Місцевий господарський суд стягнув з відповідачів 3% річних у сумі 3329,30 грн. та інфляційні втрати за неналежне та несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у розмірі 37474,58 грн.

Зі змісту статті 625 Цивільного кодексу України випливає, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з урахуванням індексу інфляції, він має врахувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

Отже, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобов'язання, наявність солідарного обов'язку погашення боргу, перевіривши арифметичних розрахунок 3% річних та інфляційних за допомогою програми інформаційно-пошукової системи «Законодавство», враховуючи рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, викладені у постанові № 14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17 липня 2012 року, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідачів 3% річних та інфляційних на зазначені вище суми.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У зв'язку із порушенням відповідачами умов Договору поставки, місцевим господарським судом стягнуто солідарно з відповідачів пеню у розмірі 20230,03 грн. та штраф у сумі 56173,44 грн.

Перевіривши за допомогою програми інформаційно-пошукової системи «Законодавство» розрахунок пені та штрафу, колегією суддів встановлено, що зроблений судом першої інстанції розрахунок відповідає як фактичним обставинам справи, так і вимогам чинного законодавства, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 1, 2 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до п. 5.2. Договору поставки, за прострочення строків оплати Товару, встановлених у цьому Договорі та додатках до нього, Покупець сплачує Постачальникові пеню в розмірі 0,5% від суми прострочено платежу за кожен день прострочення за весь період прострочення. Крім сплати пені за той самий період Покупець сплачує Постачальникові штраф у розмірі 10% від суми неоплаченого Товару в зазначені в Договору та додатках до нього строки.

Статями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, стягнення пені та штрафу у разі неналежного виконання взятих на себе зобов'язань Покупця передбачено умовами укладеного сторонами договору та узгоджується з приписами чинного законодавства.

Разом з цим, відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

До стягнення неустойки як міри цивільно-правової відповідальності застосовуються загальні підстави звільнення особи від цивільно-правової відповідальності. Частина 3 статті 550 Цивільного кодексу України відсилає до статті 617 Цивільного кодексу України, якою визначено дві основні підстави звільнення особи від відповідальності: випадок та непереборна сила. Під випадком розуміється відсутність вини особи у невиконанні або неналежному виконанні. Непереборною силою є надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

З апеляційної скарги першого відповідача вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРОМИРТОРГ" визнає, що несвоєчасно та не в повному обсязі сплачувало за отриманий товар, але порушення зобов'язання було спричинено не з вини підприємства, а в силу форс-мажорних обставин, таких як проведення антитерористичної операції на території Донецької області.

Колегія суддів зазначає, що за змістом статті 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" та статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" єдиним належним доказом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), які мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Першим відповідачем, ані місцевому господарському суду, ані апеляційній інстанції відповідного сертифікату не надано, а тому відсутні підстави для зменшення розміру штрафних санкцій.

Апеляційна скарга також мотивована тим, що одночасне стягнення пені та штрафу не відповідає чинному законодавству.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками заявника, оскільки пеня та штраф є видами штрафних санкцій, формами неустойки і не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності; у межах одного виду відповідальності може застосовуватись різний набір санкцій.

Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України в постанові №14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі, притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що позивачем не надано доказів передачі товару уповноваженим особам першого відповідача за податковою накладною № МКСФ 0000153 від 20.02.2014р., колегією суддів враховано наступне.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевим господарським судом правомірно враховані зауваження першого відповідача, що у довіреності ЄМТ № 23 від 11.02.2014 р. зазначений договір № СФП-49/06/12 від 01.06.2012 р. замість договору поставки № СФП-303/12/13 від 07.12.2013 р., проте отримання товару повноважною особою першого відповідача підтверджується зазначенням у видатковій накладній № МКСФ0000153 від 20.02.2014 р. довіреності № ЄМТ № 23 від 11.02.2014 р.; судом першої інстанції враховано, що увесь товар за спірними видатковими накладними було отримано однією і тією ж особою - менеджером з постачання Вороною В.Ю. (т.1 а.с. 21, 26).

До того ж, поставка товару здійснюється, у відповідності до умов Договору саме за видатковими накладними, які мають всі необхідні реквізити в розумінні вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а спірна видаткова накладна МКСФ000153 від 20.02.2014р. має вказівку саме на Договір поставки № СФП-303/12/13 від 07 грудня 2013 р.

Згідно з частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частинами 1-2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З урахуванням викладеного, суд визнає доводи апеляційної скарги позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням її заявником всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України доказів в підтвердження обставин, на існуванні яких наполягає перший відповідач.

Судова колегія вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу першого відповідача залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 25 грудня 2014 року у справі № 908/4189-14-908/4063/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.

Повна постанова складена 14.04.2015р.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Камишева Л.М.

Суддя Россолов В.В.