Ухвала

від 08.04.2015 по справі 823/3838/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" квітня 2015 р. м. Київ К/800/16283/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційні обліки електроенергії»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2014 року

у справі № 823/3838/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційні обліки електроенергії» (далі - позивач, ТОВ «Комерційні обліки електроенергії»)

до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області (далі - відповідач, ДПІ у м. Черкасах)

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Комерційні обліки електроенергії» звернулось у листопаді 2013 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у м. Черкасах про визнання нечинними податкові повідомлення-рішення № 0004482301 та № 0004492301 від 20.11.2013 року.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 26.12.2013 року адміністративний позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2014 року постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 26.12.2013 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 24.10.2013 року по 30.10.2013 року відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача у зв'язку з поданням заперечення до акту № 76/22-11/34503731 від 26.09.2013 року, за результатами перевірки складений акт від 08.11.2013 року № 105/23-01-22-06/34503731, згідно з висновками якого встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, зокрема: пп. 7.2.1, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5. п. 7.4, пп. 7.5.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97 та пунктів 44.1, 44.3, 44.5 ст. 44, пунктів 198.3, 198.5, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся всього у сумі 186 721,00 гривня; пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 року № 4/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (зі змінами та доповненнями) та п. 138.2 ст. 138 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 242 759,00 гривень.

На підставі акту перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 20.11.2013 року: № 0004482301, яким позивачу збільшено розмір грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість на загальну суму 231 336,00 гривень; № 0004492301, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 293 972,00 гривні.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, за перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ «Криворожбуд», ТОВ «Крінікум», ТОВ «Українська агропромислова спілка», ТОВ «Спеціалізоване реставраційно-монтажне підприємство «Зодчий», ТОВ «ФасадРем-Сервіс», ТОВ «Тадіс Актив», ТОВ «Альфа Л», ТОВ «Ремарка -юрконсалтінг», ТОВ «Девен-Альянс».

Зокрема, між позивачем та ТОВ «ФасадРем-Сервіс» укладені договори на надання послуг № 260 від 14.06.2011 року, № 504 від 01.06.2012 року та договір поставки № 11-11 від 01.11.2011 року. Згідно умов договору на надання послуг № 260 від 14.06.2011 року ТОВ «Комерційні обліки електроенергії» (Замовник) зобов'язується оплатити, а ТОВ «ФасадРем-Сервіс» (Виконавець) зобов'язується за завданням Замовника протягом визначеного в договорі строку надати наступні послуги: проектні роботи, монтаж обладнання, пусконалагоджувальні роботи, ремонтні роботи по системі АСКОЕ. За договором на надання послуг № 504 від 01.06.2012 року ТОВ «Комерційні обліки електроенергії» (Замовник) зобов'язується оплатити, а ТОВ «ФасадРем-Сервіс» (Виконавець) зобов'язується за завданням Замовника протягом визначеного в договорі строку надати наступні послуги: пусконалагоджувальні роботи, ремонтні роботи по системі АСКОЕ. За договором поставки № 11-11 від 01.11.2011 року ТОВ «ФасадРем-Сервіс» (Продавець) зобов'язується продати, ТОВ «Комерційні обліки електроенергії» зобов'язується купити (прийняти та оплатити) електротовари, кількість, асортимент і технічні умови яких зазначені у рахунках, наданих Продавцем.

Між позивачем та ТОВ «Українська агропромислова спілка» укладений договір поставки № 10/06 від 01.10.2010 року, відповідно до умов якого продавець (ТОВ «Українська агропромислова спілка») зобов'язується продати (передати у власність) Покупцеві (ТОВ «Комерційні обліки електроенергії»), а покупець зобов'язується купити (прийняти і оплатити) товари, кількість, асортимент і технічні умови яких відповідають даному виду товару.

За умовами договору про надання послуг № 10 від 06.10.2010 року ТОВ «Крініум» (Виконавець) зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, за завданням Замовника (ТОВ «Комерційні обліки електроенергії») надавати послуги з інсталяції та конфігурації ПЗ, а також консультування з питань програмування, а Замовник зобов'язується оплачувати надані послуги.

Відповідно до умов договору про надання послуг № 92 від 01.08.2010 року ТОВ «Спеціалізоване реставраційно-монтажне підприємство «Зодчий» (Виконавець) надає, а Замовник (ТОВ «Комерційні обліки електроенергії) приймає наступні послуги: монтажні роботи.

На виконання вказаних договорів зазначені контрагенти у перевіряємому періоді поставили позивачу товар (послуги), видали податкові накладні, а позивач здійснив оплату цього товару (послуг).

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень, оскільки позивачем правомірно включені до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені по ціні придбаних товарів (надання послуг) від контрагентів.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що позивачем перераховувалися, а ТОВ «ФасадРем-Сервіс», ТОВ «Ремарка-Юркконсалт», ТОВ «Девен Альянс», ТОВ «Криворожбуд», ТОВ «Тадіс-Актив», ТОВ «Спеціалізоване реставраційно-монтажне підприємство «Зодчий», ТОВ «Крініум», ТОВ «Українська агропромислова спілка», ТОВ «Альфа Л» приймалися кошти без мети реального настання правових наслідків, а тому підстави для віднесення до податкового кредиту суми ПДВ у позивача відсутні, а отже оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними та не підлягають скасуванню.

Суд касаційної інстанції не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції. При цьому колегія суддів касаційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV на даних бухгалтерської звітності базуються фінансова, податкова та інші види звітності. Тобто первинні документи є основою і для податкового обліку.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на момент виникнення правовідносин), валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких втрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній і господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 вказаної статті визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

За змістом вказаних приписів, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на віднесення витрат за господарською операцією до складу валових витрат за господарською операцією та право на податковий кредит наступають за умови фактичного здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент виникнення правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок па додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного в період, що підлягав перевірці), датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків: або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3. ст. 198 ПК УКраїни, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього ж Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього ж Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6. ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього ж Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього ж Кодексу.

Суд першої інстанції оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов вірного висновку про правомірність включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених по ціні придбаних товарів (надання послуг) від контрагентів.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Суд першої інстанції, дослідивши первиннні бухгалтерські документи: договори, податкові накладні, видаткові накладні, акти надання послуг, акти здачі-прийняття робіт, дійшов висновку, що вони цілком відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і п.2.4 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, та підтверджують зв'язок понесених витрат із власною господарською діяльністю позивача, і з огляду на це витрати позивача за операціями із контрагентами відповідають вимогам статті 138 ПК України.

Чинне, станом на час виникнення спірних правовідносин, законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом першої інстанції який вірно зазначив, що доводи та висновки відповідача, викладені у акті перевірки щодо нереальності господарських операцій позивача з контрагентами, є такими, що ґрунтуються на припущеннях податкового органу та не підтверджені відповідними доказами.

Судом першої інстанції встановлено, що перевіряючими виявлені порушення вимог п. 138.2 ст. 138 ПК України та порушення пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Підпунктом 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 138. 1 ст. 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу валових витрат витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналізуючи вищенаведені норми права суд першої інстанції вірно зазначив, що підставою для формування валових витрат є наявність первинних бухгалтерських документів, що підтверджують понесені підприємством валові витрати. При цьому слід враховувати, що в податковому обліку відображаються виключно господарські операції, вчинені підприємством в рамках господарської діяльності.Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем до суду не надано належних доказів, які б підтверджували обґрунтованість висновків перевірки та правомірність винесених спірних податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції вважає, що прийняте апеляційним судом нове рішення у справі підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 220 -231 Кодексу адміністративного судочинства України , колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційні обліки електроенергії» - задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2014 року у справі № 823/3838/13-а - скасувати.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 26.12.2013 року у справі № 823/3838/13-а - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько