Постанова

від 09.04.2015 по справі 916/2778/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2015 року Справа № 916/2778/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Вовк І.В. (головуючий, доповідач), Могил С.К., Харченко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Рембудсервіс" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.08.2014 року у справі № 916/2778/13 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Рембудсервіс" до Болградської міської ради Одеської області про визнання права власності на самочинне будівництво, за участю заступника прокурора Одеської області,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2013 року позивач звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача про визнання права власності на самочинне будівництво, а саме: адміністративний корпус і гараж, що розташовані за адресою: Одеська область, м. Болград, вул. Транспортна, 1, на підставі статей 331, 376 Цивільного кодексу України.

До початку розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просив визнати за ним право власності на адміністративний корпус площею 253,8 м 2 та гараж-склад площею 200,1 м 2 , розташовані на земельній ділянці площею 0,2075 га за адресою: Одеська область, м. Болград, вул. Транспортна, 1.

Рішенням господарського суду Одеської області від 11.12.2013 року (суддя Малярчук І.А.) позов задоволено та визнано за позивачем право власності на адміністративний корпус площею 253,8 м 2 і гараж-склад площею 200,1 м 2 , розташовані на земельній ділянці площею 0,2075 га за адресою: Одеська область, м. Болград, вул. Транспортна, 1.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.08.2014 року (судді Поліщук Л.В., Таран С.В., Туренко В.Б.) зазначене рішення першої інстанції скасовано та в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач вважає, що судом апеляційної інстанції порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняту ним постанову скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача до суду не надходив.

Заслухавши пояснення прокурора, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що рішенням виконкому Болградської міської ради від 24.12.1991 року № 309 на базі Болградської госпрозрахункової будівельно-монтажної ділянки "Будівельник", яка входила до складу БМУ "Укрторгбуд", створено МП "Рембудсервіс" (за змістом п. 1 наказу Державного кооперативного об'єднання "Одеса" від 16.09.1992 року № 76).

04.04.1992 року відповідним складом комісії виконкому Болградської міської ради було складено та підписано акт вибору та обстеження земельної ділянки під проектування та будівництво виробничої бази МП "Рембудсервіс".

15.04.1992 року виконкомом Болградської міської ради прийнято рішення № 81, яким затверджено акт міської комісії від 04.04.1992 року про виділення земельної ділянки під будівництво бази МП "Рембудсервіс", та виділено МП "Рембудсервіс" земельну ділянку розміром в плані 60 м*184 м, під будівництво бази, за рахунок земель Болградського госпрозрахункового БМУ "Будівельник".

За п. 3 наказу Державного кооперативного об'єднання "Одеса" від 16.09.1992 року № 76 рішенням Ради керівників ДКО "Одеса" (протокол від 15.09.1992 року № 8) ухвалено передати незавершене будівництво власної бази Болградської АГБМУ "Будівельник" на баланс новоствореному МП "Рембудсервіс" з оплатою вартості виконаних робіт із застосуванням коефіцієнту 1, 3.

Відповідно до п. 2 наказу Державного кооперативного об'єднання "Одеса" від 16.09.1992 року № 76 на підставі заяви трудового колективу МП "Рембудсервіс" прийнято до складу ДКО "Одеса".

16.09.1992 року на підставі вказаного наказу складено акт приймання-передачі незавершеного будівельного виробництва власної бази Болградського АГБМУ "Будівельник", за яким Державне кооперативне об'єднання "Одеса" передало, а МП "Рембудсервіс" прийняло зазначений об'єкт незавершеного будівництва.

Розпорядженням виконкому Болградської міської ради народних депутатів від 30.04.1993 року № 23 створено комісію з приймання в експлуатацію завершеного будівництвом об'єкту МП "Рембудсервіс", але акт про введення в експлуатацію будівлі не підписано.

Відповідно до Статуту, зареєстрованого Болградською районною державною адміністрацією від 17.10.2003 року, товариство з обмеженою відповідальністю "Рембудсервіс" створено у процесі реорганізації шляхом перетворення з Малого підприємства "Рембудсервіс" та є його правонаступником.

19.12.2002 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Болградського району видано дозвіл на виконання будівельних робіт з будівництва адміністративного корпусу та гаража-складу по вул. Транспортній, 1.

Рішенням Болградської міської ради від 18.11.2003 року № 335-ХХIV ухвалено передати позивачу в оренду строком до 01.01.2006 року земельну ділянку площею 1920 м 2 , розташовану по вул. Транспортній, 1.

Рішенням Болградської міської ради від 16.07.2010 року № 1324-V позивачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої по вул. Транспортній, 1, площею 2075 м 2 , для подальшої передачі її в оренду на 49 років.

17.01.2011 року між Болградською міською радою (орендодавцем) та ТОВ "Рембудсервіс" (орендарем) укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого позивачу передано в оренду земельну ділянку площею 0,2075 га по вул. Транспортній, 1 у м. Болград строком на 1 рік. Зазначений договір не зареєстрований у встановленому законом порядку.

За час фактичного користування земельною ділянкою позивач сплачував орендну плату, про що свідчать наявні в матеріалах справи квитанції за період 2003-2013 роки.

Згідно з декларацією про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованою у ДАБК в Одеській області 27.06.2013 року № ОД142131780376, ТОВ "Рембудсервіс" добудовано адміністративний корпус та гараж-склад, розташовані за адресою: Одеська область, м. Болград, вул. Транспортна,1, які готові до експлуатації.

У довідці від 03.07.2013 року №1735/02-10 відповідач повідомив про те, що вказаному об'єкту присвоєно поштову адресу: вул. Транспортна, 1.

На підтвердження відповідності спірних нежитлових будівель державним будівельним нормам та придатності до експлуатації позивачем надано висновок СПД Рапач К.В. № 176-13.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Болградського районного управління юстиції Одеської області від 09.08.2013 року № 4880324 відмовлено у державній реєстрації за ТОВ "Рембудсервіс" права власності на будівлю, що розташована за адресою: Одеська область, м. Болград, вул. Транспортна,1, яке мотивовано неподанням заявником плану або схеми орендованої земельної ділянки, кадастрового плану цієї ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів, акту визначення меж земельної ділянки в натурі, проекту відведення земельної ділянки та розрахунку розміру орендної плати.

Предметом даного судового розгляду є вимоги про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на підставі ст.ст. 331, 376 ЦК України.

Висновок суду апеляційної інстанції про відмову в позові про визнання права власності на самочинно збудовану нежитлову будівлю обгрунтовано недоведеністю правових підстав для його задоволення у зв'язку з відсутністю доказів надання земельної ділянки у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно.

Відповідно до частини 2 ст. 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Однак, в окремих випадках ст. 376 ЦК України передбачає можливість визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в разі наявності обставин, передбачених частинами третьою, п'ятою цієї статті.

Так, частиною 3 ст. 376 ЦК України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

При цьому частиною 5 цієї статті визначено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

За змістом ч. 3 ст. 376 ЦК України право власності особи на самочинне будівництво, здійснене на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, може бути визнано за умови надання земельної ділянки в установленому порядку під уже збудоване нерухоме майно.

Виходячи з викладеного, спірні правовідносини щодо права власності особи на самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, яка не була їй відведена для цієї мети, безпосередньо пов'язані з правовідносинами щодо надання земельної ділянки у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно.

Таким чином, до предмету доказування у даній справі входить встановлення факту надання позивачу (який здійснив самочинне будівництво) в установленому законом порядку земельної ділянки під самочинно збудоване нерухоме майно.

Статтею 22 Земельного кодексу УРСР (в редакції від 18.12.1990 року) та Земельного кодексу України (в редакції від 13.03.1992 року) передбачалося, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

При цьому, згідно із вимогами статей 23, 24 зазначеного Кодексу, право власності або право постійного користування землею посвідчувалося державними актами, які видавалися і реєструвалися сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів, а право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформлялося договором.

Відтак, лише саме рішення виконкому Болградської міської ради від 15.04.1992 року № 81 про виділення земельної ділянки під будівництво бази МП "Рембудсервіс" за рахунок земель БГБМУ "Будівельник" не свідчить про відведення вказаної земельної ділянки в установленому порядку.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України (в редакції від 25.10.2001 року) передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Частиною 2 вказаної статті визначено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статтею 125 Земельного кодексу України визначено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Згідно з ч. 2 ст. 126 Земельного кодексу України право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Таким чином, лише саме рішення Болградської міської ради від 18.11.2003 року № 335-ХХIV про передачу позивачу в оренду земельної ділянки строком до 01.01.2006 року не може вважатися наданням йому земельної ділянки у встановленому порядку.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України (в редакції від 05.03.2009 року) передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

За ч. 5 ст. 126 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Виходячи з вимог наведених норм земельного законодавства, рішення Болградської міської ради від 16.07.2010 року № 1324-V про надання ТОВ "Рембудсервіс" дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої під спірними об'єктами нерухомості та договір оренди від 17.01.2011 року, не зареєстрований у встановленому законом порядку, також не можуть бути доказами надання земельної ділянки у встановленому порядку під уже самочинно збудоване нерухоме майно.

Апеляційним господарським судом встановлено, що позивачем не надано суду правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій розміщені збудовані спірні об'єкти нерухомості, які б свідчили про надання земельної ділянки у встановленому порядку, а тому не може бути визнано за ним право власності на це майно, оскільки не є такими доказами в розумінні наведених норм земельного законодавства наявні в матеріалах справи рішення виконкому Болградської міської ради від 15.04.1992 року № 81 про виділення земельної ділянки під будівництво бази за рахунок земель БГБМУ "Будівельник", рішення Болградської міської ради від 18.11.2003 року № 335-ХХIV про передачу позивачу в оренду земельної ділянки, рішення Болградської міської ради від 16.07.2010 року № 1324-V про надання ТОВ "Рембудсервіс" дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої під спірними об'єктами нерухомості, а також укладений між сторонами договір оренди від 17.01.2011 року (який не зареєстрований у встановленому законом порядку та не містить невід'ємних частин договору). До того ж, зазначені рішення та договір не є доказами надання земельної ділянки у встановленому порядку під розміщення самочинного будівництва.

Разом з цим, висновок суду першої інстанції про те, що зазначені документи свідчать про наявність волі міської ради про надання позивачу земельної ділянки в користування та є підставою для визнання права власності на самочинне будівництво, суперечить положенню ч. 3 ст. 376 ЦК України, яка вимагає дотримання встановленого порядку надання такої земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно.

Отже, оскільки визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в судовому порядку (за вимогами ч. 3 ст. 376 Цивільного кодексу України) можливо за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку під таку забудову, а позивачу земельна ділянка під уже збудоване нерухоме майно у встановленому порядку не надавалась, суд касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову.

Крім того, вірним є висновок суду апеляційної інстанції про неправильне застосування до спірних правовідносин положень ст. 331 ЦК України, оскільки зазначена норма визначає загальні підстави та порядок набуття права власності на нове майно, створене з додержанням вимог закону, та не регулює правовий режим самочинного будівництва.

Ст. 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про відмову в позові про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно у зв'язку з недоведеністю обставин надання земельної ділянки у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно обгрунтований матеріалами справи та вимогами закону.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновку апеляційного суду.

За таких обставин, оскаржена постанова суду апеляційної інстанції є законною й обґрунтованою, і тому підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Рембудсервіс" залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.08.2014 року - без змін.

Головуючий суддя І.Вовк

Судді С.Могил

В.Харченко