Ухвала

від 28.02.2014 по справі 11/424

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

У Х В А Л А

28 лютого 2014 року м. Київ № 11/424

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Гарника К.Ю., суддів Донця В.А., Пісоцької О.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву про збільшення позовних вимог адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання незаконними постанови та стягнення відшкодування за заподіяну майнову шкоду ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України (далі по тексту - відповідач-1) в якому з урахуванням збільшення позовних вимог, просить суд:

- визнати незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та від 12 березня 2008 року № 183 "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" в частині визначення розмірів щорічної допомоги на оздоровлення громадянам-інвалідам II групи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та разової грошової допомоги, що виплачувалася у 2008 році інвалідам війни II групи відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

- стягнути з Кабінету Міністрів України 5903 грн. відшкодування за заподіяну майнову шкоду, яке складається з: 3448 грн. недоплати разової грошової допомоги, передбаченої частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в редакції Закону № 367-ХІV від 25.12.1998 року) та 2455 грн. недоплати щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 48 Закону України "Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції Закону № 230/96-ВР від 06 червня 1996 року).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2010 року зупинено провадження у справі № 11/424 до набрання законної сили рішеннями Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 7/510 та у справі № 2а-6302/09/2670.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2014 року поновлено провадження в адміністративній справі № 11/424, призначено до розгляду у судовому засіданні на 27 лютого 2014 року.

У судове засідання 27 лютого 2014 року позивач не з'явився, заявив клопотання про розгляд адміністративної справи за їх відсутності, у зв'язку з чим керуючись приписами частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.

03 вересня 2013 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) надійшла заява позивача про збільшення позовних вимог, згідно якої позивач просить:

- в порядку вимог частини першої статті 83 Закону України "Про Конституційний Суд України" направити до Верховного Суду України клопотання про звернення його до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності частині третій статті 22 Конституції України абзацу другого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року №562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та абзацу четвертого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.2008 року №183 "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" в частині визначення розмірів щорічної допомоги на оздоровлення громадянам-інвалідам II групи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та разової грошової допомоги, що виплачувалася у 2008 році інвалідам війни II групи відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

- визнати незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року №562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та від 12.03.2008 року №183 "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" в частині визначення розмірів щорічної допомоги на оздоровлення громадянам-інвалідам II групи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та разової грошової допомоги, що виплачувалася у 2008 році інвалідам війни II групи відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

- стягнути з держави в особі Кабінету Міністрів України 28678,0 грн. відшкодування за заподіяну мені дією незаконних постанов Кабінету Міністрів України майнову шкоду, яке складається з: недоплаченої мені суми разової грошової допомоги, передбаченої частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в редакції Закону №367-ХІУ від 25.12.1998 року) у 2008 році в розмірі 3448,0 грн. та недоплачених мені сум щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 48 Закону України "Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції Закону №230/96-ВР від 06.06.1996 року) у 2008 році в розмірі 2455,0 грн., у 2009 році в розмірі 2905,0 грн., у 2010 році в розмірі 4225,0 грн., у 2011 році в розмірі 4680,0 грн., у 2012 році в розмірі 5350,0 грн., у 2013 році в розмірі 5615,0 грн.

- зобов'язати Державне казначейство України списати з рахунків Кабінету Міністрів України 28678,0 грн. відшкодування за заподіяну мені дією незаконних постанов Кабінету Міністрів України майнову шкоду.

Вирішуючи у взаємозв'язку з вищенаведеним питання щодо прийняття поданої позивачем заяви про збільшення розміру позовних вимог, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до положень статті 51 Кодексу адміністративного судочинства України позивач має право в будь-який час до закінчення судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог. Позивач має право до початку судового розгляду справи по суті змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до положень статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України позивач може протягом всього часу судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. До початку судового розгляду справи по суті позивач може змінити підставу або предмет адміністративного позову, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. Заява про зміну позовних вимог повинна відповідати вимогам, які встановлені цим Кодексом для позовних заяв.

Відповідно до частини 1 статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності заяви про зміну позовних вимог вимогам статті 106 цього Кодексу суд своєю ухвалою повертає її позивачу.

Відповідно до частини 3 статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається також документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати.

Проте, у даному випадку до заяви позивача про уточнення (зміна предмету та підстави) позовних вимог не надано доказу сплати судового збору відносно заявлених вимог, та не подано клопотання про звільнення від сплати судового збору.

Окрім того, виходячи із змісту, суті та призначення приписів статей 51 та 137 Кодексу адміністративного судочинства України, збільшити розмір позовних вимог можна лише тоді, коли вони виражені у певному цифровому еквіваленті, наприклад, у грошовому розмірі за тією ж вимогою. При цьому, приписи статті 51 та статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України, не передбачають заміну позивачем відповідача із заявленням нових вимог (залучення іншого, додаткового відповідача з іншими вимогами), що по суті свідчило б про подання нового позову. Крім того, наведені вимоги не допускають одночасної зміни підстав та предмету позову.

Із змісту поданої позивачем заяви вбачається, що новою вимогою фактично збільшується кількість позовних вимог, а не позовна вимога (розмір), та, при цьому, нові вимога через суд адресована іншій особі - іншому відповідачу Державній казначейській службі України.

По суті додатково заявлена вимога про стягнення майнової шкоди з додатково визначеними відповідачем є фактично новим позовом, який повинен бути поданий в окремому порядку.

До того, враховуючи, враховуючи зміст такої вимоги та приписи частини другої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України (вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства) відтак, вищезазначена вимога підлягає розгляду правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Також, відповідно до частини 4 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги про: скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень; зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії; зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій; стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю; виконання зупиненої чи невчиненої дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності.

Таким чином, вимога про направлення до Верховного Суду України в порядку вимог частини першої статті 83 Закону України "Про Конституційний Суд України" клопотання про звернення його до Конституційного Суду України з конституційним поданням не узгоджується із вимогами частини 4 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи наведене, суд дійшов до висновку про повернення заяви позивача.

Відтак, підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що подана заява не відповідає вимогам статей 51, 137, 106 Кодексу адміністративного судочинства України, по суті заявлена вимога - частково змінює предмет та підставу адміністративного позову, та подана після початку розгляду справи по суті, а отже, відповідно до приписів частини 1 статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України, заява позивача підлягає поверненню позивачу.

Враховуючи наведене, суд дійшов до висновку про повернення заяви позивача.

Керуючись вимогами статей 51, 137, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог повернути позивачу.

Ухвала суду, прийнята за результатами розгляду питання про прийняття заяви про зміну позовних вимог, окремо не оскаржується.

Головуючий суддя К.Ю. Гарник

Судді В.А. Донець

О.В. Пісоцька