Ухвала

від 26.03.2015 по справі 2а-2771/10/1670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.03.2015р. м. Київ К/9991/41736/11

Вищий адміністративний суд України у складі:

суддя Карась О.В. - головуючий, судді Олендер І.Я., Рибченко А.О.,

при секретарі судового засіданні Гончар Н.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчуцький автоскладальний завод» (далі - Товариство)

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18.11.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2011

зі справи № 2а-2771/10/1670

за позовом Товариства

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі - Інспекція)

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 22.04.2010 № 0000192301/0/1205 в частині нарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 41 008 630 грн. за основним платежем та 40 759 254 грн. за штрафними санкціями, а також податкового повідомлення-рішення від 22.04.2010 № 0000202301/1/1206, за яким платникові визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 33 130 000 грн. за основним платежем та 16 565 000 грн. за штрафними санкціями.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 18.11.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2011, у позові відмовлено.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам даної справи, Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти та задовольнити позов.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 по 30.06.2009, валютного та іншого законодавства за той самий період. Результати цієї перевірки висвітлені в акті від 19.01.2010 № 116/23-209/23555692, в якому зафіксовано, зокрема:

факт віднесення платником до валових витрат відсотків у сумі 1 320 492 грн. за користування банківським кредитом, який було використано поза межами господарської діяльності платника;

завищення Товариством амортизаційних нарахувань на нематеріальні активи (програмні комплекси) на загальну суму 247 482 710 грн. у зв'язку з відсутністю доказів впровадження та фактичного використання у господарській діяльності позивача амортизованого програмного забезпечення; з тих самих мотивів Інспекція не визнала і право позивача на включення до податкового кредиту сум ПДВ у ціні придбаних позивачем комп'ютерних програм.

Наведені обставини слугували підставою для оспорюваних донарахувань.

По епізоду, пов'язаному з відображенням позивачем у податковому обліку процентів на користування кредитом на підставі договору про відкриття кредитної лінії від 26.12.2008 № 406-МВ/08 (укладеного позивачем із закритим акціонерним товариством «Альфа-банк»), суди встановили, що одержані кредитні кошти були перераховані Товариством приватному підприємству «Авто-Альянс» за договором комісії від 26.01.2009 № АА/К009-32 за відсутності доказів його фактичного виконання.

Відповідно до підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Таким чином, обов'язковою умовою врахування у складі валових витрат платника витрат на сплату відсотків за кредитом є використання кредитних коштів у рамках провадження господарської діяльності платника.

Згідно з визначенням, що міститься у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Отже, для цілей оподаткування кваліфікуючою ознакою господарської діяльності є її спрямованість на отримання доходу, що, в свою чергу, передбачає наявність у платника відповідної мотивації при вступі у господарські правовідносини з іншими суб'єктами господарювання. При цьому доход платника у розумінні наведеної норми не обмежуються виключно одержання прибутку у вигляді приросту активів, а включає й будь-який інший економічний ефект. Наведене обумовлює необхідність оцінки обґрунтованості податкової вигоди платника з урахуванням наявності ділової мети у діях платника на підставі аналізу перспективи отримання прибутку та об'єктивного встановлення розумної можливості позитивних змін економічного стану платника.

У справі, що переглядається, суди встановили, що спірні кредитні кошти були перераховані позивачем іншому суб'єкту господарювання на підставі правочину, який не опосередковувався реальним виконанням. Товариством не подано належних доказів на підтвердження факту виконання приватним підприємством «Авто-Альянс» як комісіонером своїх зобов'язань за договором комісії від 26.01.2009 № АА/К009-32 (як-от - актів приймання-передачі товару, звітів комісіонера тощо).

З урахуванням цього слід погодитися з висновком судів про відсутність доказів використання платником кредитних коштів у фінансово-господарській діяльності, спрямованій на одержання позитивного економічного ефекту, що виключає правомірність врахування відсотків за користування цими коштами при визначенні оподатковуваного доходу платника.

Правильною є і надана судами правова оцінка обставин справи по епізоду, пов'язаному з нарахуванням Товариством амортизації на придбані нематеріальні активи.

Так, розглядаючи даний епізод, суди встановили, що за авторськими договорами, укладеними Товариством (покупець) із закритим акціонерним товариством «Медіа Мир», а також з товариством з обмеженою відповідальністю «Українська фінансово-промислова компанія», з товариством з обмеженою відповідальністю «Авант-сервіс», з товариством з обмеженою відповідальністю «Ренесанс-Медіа» (продавці) позивач придбав програмні комплекси та комп'ютерні програми, які були зараховані на баланс Товариства як нематеріальні активи з подальшим нарахуванням амортизації на їх вартість.

За наслідками дослідження обставин даної справи, суди дійшли висновку про те, що придбані комп'ютерні програми не використовувалися у господарській діяльності платника та не призначалися для такого використання. При цьому суди зазначили, що протягом строку корисного використання цих активів (самостійно визначеного позивачем) будь-які дії щодо фактичної експлуатації придбаних комп'ютерних комплексів Товариством не вчинялися; доказів наявності у спірних нематеріальних активів здатності приносити платникові економічні вигоди (дохід) у майбутньому Товариством також не представлено.

В силу вимог підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання.

Згідно з визначенням, що міститься у пункті 1.2 статті 1 цього ж Закону нематеріальний актив - це об'єкти інтелектуальної, в тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об'єктом права власності платника податку.

Відповідно до пункту 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18.10.1999 № 242, нематеріальний актив, отриманий в результаті розробки, слід відображати в балансі за умов, якщо підприємство має:

намір, технічну можливість та ресурси для доведення нематеріального активу до стану, у якому він придатний для реалізації або використання;

можливість отримання майбутніх економічних вигод від реалізації або використання нематеріального активу;

інформацію для достовірного визначення витрат, пов'язаних з розробкою нематеріального активу.

Таких чином, оскільки установлені судами обставини свідчать про відсутність у спірних програмних продуктів законодавчо визначених ознак нематеріального активу, то підстави для їх відображення на балансі Товариства та нарахування амортизації на вартість цих комп'ютерних програм відсутні.

Наведене також виключає і право платника на включення до податкового кредиту сум ПДВ у складі вартості зазначених комп'ютерних програм.

Адже відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто однією з визначальних умов виникнення у платника права на податковий кредит є придбання товарів (робіт, послуг) з наміром їх використання в оподатковуваній операції, що у даному разі не знайшло свого документального підтвердження. Адже позивачем не представлено жодних доказів на підтвердження факту подальшого вчинення будь-яких дій, спрямованих на одержання доходу від використання придбаних об'єктів інтелектуальної власності.

З урахуванням викладеного суди цілком об'єктивно погодилися із законністю оспорюваних донарахувань та правомірно відмовили у позові.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, покладених в основу прийняття судових рішень зі спору. Фактично ці доводи спрямовані на перевстановлення обставин даного спору та переоцінку доказів, що перебуває поза межами повноважень касаційного суду.

Оскільки висновки судів ґрунтуються на наявних у матеріалах справи доказах та відповідають вірному правозастосуванню, то підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої і апеляційної інстанцій та задоволення касаційних вимог Товариства не вбачається.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчуцький автоскладальний завод» залишити без задоволення.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18.11.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2011 зі справи № 2а-2771/10/1670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.В. Карась судді:І.Я. Олендер А.О. Рибченко