Постанова

від 29.10.2007 по справі 2а-33/07

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 2а-33/07

Справа № 2а-33/07

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2007

року                                                   місто

Одеса

Малиновський

районний суд м. Одеси у складі:

головуючого

судді Дрішлюка А.І., суддів Ярош А.І., Гуревського В.К.,

при секретарі

Куліковой О.І.,

розглянув у

відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу адміністративної юрисдикції за

адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах

національностей та міграції про визнання рішення нечинним, зобов'язання надати

статус біженця в Україні, -

встановив:

В Малиновський

районний суд м. Одеси звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до

відповідача, та просить визнати рішення Державного комітету України у справах

національностей та міграції від 17.10.2006 року № 813 нечинним та зобов'язати

відповідача прийняти рішення про надання статусу біженця в Україні. Свої

позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що зазначеним рішенням Державного

комітету України у справах національностей та міграції від 17 жовтня 2006 року

йому було незаконно відмовлено в наданні статусу біженця в України. Крім того,

звернув увагу суду на обставини викладені в письмових поясненнях до

адміністративного позову, які на його думку, свідчить про законність його

вимог.

Представник

Державного комітету України у справах національностей та міграції позов не

визнала, подала письмові заперечення проти адміністративного позову, та

вказала, зокрема, що інформація надана заявником не дає підстав кваліфікувати

його як особу, яка підпадає під дію абз. 2 ст. 1 Закону України „Про

біженців".

Заслухавши

пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що

підлягає задоволенню з наступних причин. Судом встановлені такі фактичні

обставини на підставі пояснень сторін, представлених сторонами письмових

доказів.

Рішенням

Державного комітету України у справах національностей та міграції № 813 від 17

жовтня 2006 року, за результатами розгляду особової справи № 05/122, ОСОБА_1

громадянину Афганістану, 1964 року народження, було підтримано висновок

Управління міграційної служби в Одеської області, та відмовлено в наданні

статусу біженця, відповідно до абзацу п'ятого статті 10 Закону України „Про

біженців", у зв'язку з відсутністю обґрунтованих побоювань стати жертвою

переслідувань за ознаками політичних переконань.

Разом з тим, як

вбачається з матеріалів справи позивач громадянин Афганістану не може та не

бажає користуватися захистом своєї країни внаслідок обгрунтованих побоювань

стати жертвою переслідувань за ознаками належності до певної соціальної групи.

Такий висновок суду підтверджується сукупним аналізом біографії позивача,

зокрема, навчання в Радянському Союзі, співпраця з Радянськими військовими

силами, співставленням її з розвитком політичної ситуації в країні. Крім того,

пояснення позивача в частині його катування та переслідування новою владою в

Афганістані, знайшли підтвердження під час судово-медичного освідчення

позивача, проведеного 4.10.2007 року. За таких обставин суд вважає, що

перевірка заяви позивача, відповідачем проведена не в повному обсязі,

відповідачем при ухвалені вказаного оскаржуваного рішення не враховано всіх

обставин, що мали істотне значення при його прийняті, а саме: належність

позивача до певної соціальної групи, ситуація в країні його походження, це

оцінюється судом у якості встановлення порушення п.п. 1, 2, 7 КАС України. Суд

дійшов висновку, що за обставин нинішньої ситуації в країні походження,

належність позивача до певної соціальної групи вже сама по собі створює для

нього загрозу.

Відповідно до ст. 1 Закону України

„Про біженців" біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і

внаслідок цілком обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за

ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства),

належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за

межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом

цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань,

або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого

попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї

внаслідок зазначених побоювань.

На підставі

вищенаведеного, суд дійшов висновку відносно того, що рішення Державного

комітету України у справах національностей та міграції є необгрунтованим, а

також прийнятим без врахування всіх обставин у справі.

Позивач був

послідовним в своїх поясненнях, в судовому засіданні підтвердив усі пояснення,

які він надавав при опитуванні, та зазначив, що обсяг фактичного опитування

суттєво відрізняється від зафіксованого. Підстав, які перешкоджають відповідно

до Закону про біженців наданню статусу біженця позивачу, судом не встановлено.

Враховуючи, що

рішення Державного комітету України у справах національностей та міграції не

відповідає дійсним обставинам справи, порушує право особи на захист, тому є

протиправним й підлягає визнанню неправомірним. Протиправний характер

оскаржуваного рішення підтверджується тим, що таким рішенням порушуються

міжнародно-правові зобов'язання, взяті на себе державою Україною перед

міжнародним співтовариством у відповідності до Конвенції про статус біженців та

Протоколу щодо статусу біженців.

Таким чином,

внаслідок обґрунтованих побоювань позивача стати жертвою переслідувань в

країні, де існує переслідування осіб за ознаками належності до певної

соціальної групи, суд має задовольнити позов, а ОСОБА_1 має отримати статус

біженця.

Керуючись ст. ст. 2, 11, 69, 70,

71, 86, 159-203, 160, 163 КАС України, ст.ст. 1, 10, 16 Закону України „Про

біженців", ст. 1 А Конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, Закон

України „Про приєднання  України до

Конвенції про статус  біженців та

Протоколу щодо статусу біженців" 

від 10.01.2002 року, СУД

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний

позов ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та

міграції про визнання рішення неправомірним та зобов'язання надати статус

біженця - задовольнити.

Визнати рішення

Державного комітету України у справах національностей та міграції від

17.10.2006 року № 813, яким позивачу, було відмовлено в наданні статусу біженця

в Україні неправомірним з моменту його прийняття.

Зобов'язати

Державний комітет України у справах національностей та міграції надати

позивачеві статус біженця в Україні.

Постанова суду

може бути оскаржена шляхом подання до адміністративного суду апеляційної

інстанції через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження протягом

десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі та подання апеляційної

скарги протягом двадцяти днів після подання постанови про апеляційне

оскарження, або шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня

проголошення рішення у порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.