Рішення

від 07.04.2015 по справі 911/4747/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" квітня 2015 р. Справа № 911/4747/14

Розглянувши матеріали справи за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама»;

до Приватного підприємства «Меблева фабрика «Веста»;

про стягнення 62292,99 грн.

та за зустрічним позовом Приватного підприємства «Меблева фабрика «Веста»;

до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама»;

про визнання недійсним договору

Суддя Т.П. Карпечкін

В засіданні приймали участь:

від позивача (відповідача за зустрічним позовом): Борисюк О.В. (дов. № 196-185/КР від 12.01.2015 року);

від відповідача (позивача за зустрічним позовом): Павловський Б.М. (дов. б/н від 16.03.2015 року)

обставини справи:

До Господарського суду Київської області подано позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» (позивач) до Приватного підприємства «Меблева фабрика «Веста» (відповідач) про стягнення стягнення 62 292,99 грн. заборгованості за Договором № 409/12 від 30.05.2012 року.

Провадження у справі № 911/4747/14 було порушено ухвалою від 07.11.2014 року та призначено розгляд справи на 24.11.2014 року.

24.11.2014 року через канцелярію суду відповідачем подано відзив на позов та зустрічну позовну заяву б/н від 22.11.2014 року.

В судовому засіданні 24.11.2014 року у відповідності до ст. 77 Господарського кодексу України оголошувалась перерва на 02.12.2014 року.

Ухвалою суду від 24.11.2014 року прийнято зустрічний позов Приватного підприємства «Меблева фабрика «Веста» до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» про визнання недійсним Договору № 409/12 від 30.05.2012 року для спільного розгляду з первісним позовом в судовому засіданні 02.12.2014 року.

В обґрунтування позовних вимог за зустрічним позовом позивач за зустрічним позовом (відповідач за первісним позовом) стверджує про відсутність господарських взаємовідносин з позивачем за первісним позовом за Договором № 409/12 від 30.05.2012 року, на підставі якого заявлено первісний позов.

Зокрема, позивач за зустрічним позовом (відповідач за первісним позовом) вважає, що підпис керівника ПП «Меблева фабрика «Веста» на спірному Договорі № 409/12 від 30.05.2012 року належить не керівнику ПП «Меблева фабрика «Веста» Сотнікову М.М. та відбиток печатки ПП «Меблева фабрика «Веста» не є відбитком печатки останнього.

У зв'язку з чим, 24.11.2014 року через канцелярію суду від відповідача (позивача за зустрічним позовом) надійшло клопотання б/н від 24.11.2014 року про проведення у справі судової експертизи, яка, як стверджує відповідач (позивач за зустрічним позовом), дозволить встановити справжність підпису та печатки на спірному Договорі.

В судовому засіданні 02.12.2014 року відповідно до ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України суд оголосив перерву до 03.12.2014 року з метою дослідження викладених в клопотанні обставин та вирішення питання про призначення експертизи.

Заслухавши у судовому засіданні 03.12.2014 року пояснення представників сторін та дослідивши подані сторонами документи та докази, господарський суд дійшов висновку про необхідність відкладення розгляду справи на 24.12.2014 року з метою витребування додаткових матеріалів, необхідних для призначення судової експертизи.

В зв'язку з тим, що відповідно до ч. 3 ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України суд створює сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, обставини, які мають значення для правильного вирішення спору ставляться під сумнів відповідачем, для оцінки судом зазначених документів як доказів і підстав для визнання недійсним Договору, виникла необхідність роз'яснення питань, які потребують спеціальних знань, ухвалою від 24.12.2014 року у справі № 911/4747/14 було призначено комплексну судову почеркознавчу експертизу та технічну експертизу документів, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз (03680, м. Київ, вул. Смоленська, 6).

Провадження у справі № 911/4747/14 зупинялось до закінчення експертних досліджень і отримання господарським судом висновків експертів. Матеріали справи № 911/4747/14 29.12.2014 року було надіслано до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

16.02.2015 року через канцелярію суду надійшов супровідний лист від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України № 656/15-32/657/15-33 від 09.02.2015 року з доданими до нього матеріалами справи № 911/4747/14 та висновком експертів № 656/15-32/657/15-33 від 09.02.2015 року.

У зв'язку з чим, провадження у справі було поновлено та призначено справу до розгляду на 17.03.2015 року.

В судовому засіданні 17.03.2015 року оголошувалась перерва в розгляді справи до 24.03.2015 року.

В судовому засіданні 24.03.2015 року розгляд справи відкладався до 07.04.2015 року у зв'язку з необхіднітю витребування у позивача (відповідача за зустрічним позовом) додаткових пояснень у справі.

В судовому засіданні 07.04.2015 року позивач надав суду витребувані судом пояснення та підтримав позовні вимоги за первісним позовом в повному обсязі, проти зустрічного позову заперечував. Відповідач в судовому засіданні 07.04.2015 року проти первісного позову заперечував, просив задовольнити зустрічний позов.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи та матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з викладених у первісному позові обставин, 30.05.2012 року між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» (далі - позивач) та Приватним підприємством «Меблева фабрика «Веста» (далі - відповідач) було укладено Договір № 409/12 на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору за цим договором на підставі відповідного наказу дозвільного органу про встановлення пріоритету на місце(-я) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), дозволу(-ів) на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданого(-их) на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), відповідачу надається право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів) (далі - РЗ), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження яким(-и) здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва, за умов повного дотримання відповідачем цього договору та порядку розміщення реклами в місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 року № 37/6253, з наступними змінами та доповненнями, а відповідач зобов'язується користуватися наданим йому правом тимчасового користування, своєчасно та згідно з умовами цього договору перераховувати плату за право тимчасового користування виключно на поточний рахунок позивача, належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої обов'язки за цим договором та не зловживати наданими відповідачу правами.

Згідно п.п. 3.1., 3.2. Договору адресні програми на пріоритет - це перелік місць для розміщення РЗ, на які за відповідачем встановлено пріоритет. Адресна програма на пріоритет має відображати перелік місць для розміщення РЗ, на які встановлено пріоритет, дату та строк дії пріоритету, відомості про плату за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів за місяць.

Адресні програми на право тимчасового користування - це перелік місць для розміщення РЗ, на які відповідачу надано дозволи на розміщення РЗ. Адресна програма на право тимчасового користування має відображати перелік місць для розміщення РЗ, на які відповідачу надано дозволи на розміщення РЗ, вид РЗ, дату початку та закінчення строку дії дозволу на розміщення зовнішньої реклами, а також відомості про плату за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів за місяць, що відповідає виду РЗ та визначається згідно відповідного розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

В силу п. 3.3. Договору дія та умови цього договору розповсюджується на усі встановлені за відповідачем пріоритети та надані дозволи на розміщення зовнішньої реклами. Факт встановлення будь-якого пріоритету та надання будь-якого дозволу на розміщення зовнішньої реклами, внесення змін до встановленого пріоритету та його скасування (припинення) підтверджується (встановлюється) відповідним наказом дозвільного органу та/або розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Адресні програми є невід'ємною частиною цього договору (п. 3.6. Договору). Підпунктами 5.2.3., 5.2.4. Договору встановлено, що відповідач зобов'язаний не пізніше 25 числа поточного місяця, отримувати та сплачувати рахунки за право тимчасового користування, у тому числі у разі встановлення пріоритету; у повному обсязі сплачувати штрафи, пеню, у разі прострочення відповідачем строків (термінів) сплати та порушення відповідачем інших умов цього договору.

Відповідно до п.п. 6.1.-6.3. Договору сторони домовились, що ціною цього договору є плата за право тимчасового користування, розрахована згідно вимог порядку, цього договору, згідно встановлених за розповсюджувачем пріоритетів та наданих дозволів, вказаних у відповідних адресних програмах.

Розмір плати за право тимчасового користування встановлюється виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) та нараховується позивачем відповідно до вимог порядку та умов цього договору. Підставою для нарахування плати за право тимчасового користування місцями та внесення відповідачем відповідної плати є рішення дозвільного органу та/або виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та укладений договір на право тимчасового користування місцями.

Плата за право тимчасового користування нараховується позивачем щомісячно та перераховується відповідачем не пізніше двадцять п'ятого числа поточного місяця, виключно на поточний рахунок позивача, в розмірах, зазначених позивачем в рахунках. Факт неотримання рахунку не звільняє відповідача зовнішньої реклами від здійснення плати за право тимчасового користування (п. 6.8. Договору).

Акт приймання-передачі до Договору, із наведеним в ньому розрахунком плати за право тимчасового користування, підтверджує факт надання права тимчасового користування у відповідному розрахунковому періоді (п. 6.9. Договору).

На підставі Розпорядження виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) № 837 від 21.05.2012 року про надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами, 30.05.2012 року між позивачем та відповідачем було укладено адресну програму на право тимчасового користування № 1 до договору № 409/12 від 30.05.2012 року, відповідно до п. 1 якої відповідачу надано право на тимчасове користування місцем для розміщення рекламної вивіски, напису на будинку (будівлі), споруді загальною площею 28 1390 кв.м., у кількості 1 № 27505-11, за адресою: Дніпровський район, вул. Андрія Малишка, 25/1.

Крім того, адресною програмою передбачено, що плата за місяць становить без ПДВ - 1969,73 грн., датою прийняття рішення про надання дозволу є 21.05.2012 року, а датою кінця строку дії 21.05.2017 року.

Згідно п. 2 Адресної програми права та обов'язки, передбачені умовами цієї Адресної програми до Договору, застосовуються до сторін, починаючи з 21.05.2012 року, в порядку, передбаченому п. 3 ст. 631 ЦК України.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, у відповідності до умов Договору відповідач з 21.05.2012 року отримав у тимчасове користування місце для розміщення ОЗР № 27505-11 на будинку (будівлі), споруді за адресою: Дніпровський район, вул. Андрія Малишка, 25/1.

Господарським судом досліджено наявні в матеріалах справи рахунки та встановлено, що за період з 01.10.2012 року по 31.11.2013 року плата за тимчасове використання місця для розміщення ОЗР становить 46598,18 грн.

Проте, за твердженням позивача, в порушення умов Договору відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання та не розрахувався за тимчасове користування місцями для розміщення зовнішньої реклами за вищезазначений період, в зв'язку з чим заборгованість Приватного підприємства «Меблева фабрика «Веста» перед Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» становить 46598,18 грн.

Відповідач в ході розгляду спору проти позову заперечував, посилаючись на відсутність господарських взаємовідносин з позивачем за Договором № 409/12 від 30.05.2012 року, оскільки підпис керівника ПП «Меблева фабрика «Веста» на спірному Договорі № 409/12 від 30.05.2012 року належить не керівнику ПП «Меблева фабрика «Веста» Сотнікову М.М. та відбиток печатки ПП «Меблева фабрика «Веста» не є відбитком печатки останнього.

В зв'язку з чим, ухвалою від 24.12.2014 року у справі № 911/4747/14 було призначено комплексну судову почеркознавчу експертизу та технічну експертизу документів, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз (03680, м. Київ, вул. Смоленська, 6).

На вирішення експертизи були поставлені питання:

- чи виконано рукописний текст (підпис) на Договорі про право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва № 409/12 від 30.05.2012 року, укладеному між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» та Приватним підприємством «Меблева фабрика «Веста», від імені Сотнікова М.М. Сотніковим М.М., чи іншою особою, в тому числі, з наслідуванням підпису Сотнікова М.М.?

- чи виконано рукописний текст (підпис) на Адресній програмі про право тимчасового користування № 1 до Договору про право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва № 409/12 від 30.05.2012 року Сотніковим М.М чи іншою особою, в тому числі, з наслідуванням підпису Сотнікова М.М.?

На вирішення судової технічної експертизи документів були винесені питання:

- чи нанесено відбиток печатки ПП «Меблева фабрика «Веста» на Договорі про право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва № 409/12 від 30.05.2012 року саме печаткою ПП «Меблева фабрика «Веста», експериментальні та вільні зразки відтисків якої надані для порівняльного дослідження, чи іншим способом?

- чи нанесено відбиток печатки ПП «Меблева фабрика «Веста» на Адресній програмі про право тимчасового користування № 1 до Договору про право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва № 409/12 від 30.05.2012 року саме печаткою ПП «Меблева фабрика «Веста», експериментальні та вільні зразки відтисків якої надані для порівняльного дослідження, чи іншим способом?

Як вбачається з Висновку № 656/15-32/657/15-33 призначеного судом експертного дослідження, встановлено, що підписи належать не СотніковуМ.М., а іншій особі з наслідуванням підпису Сотнікова М.М. В той же час, експертом встановлено, що печатка ПП «Меблева фабрика «Веста» на Договорі № 409/12 від 30.05.2012 року та на Адресній програмі про право тимчасового користування № 1 до Договору № 409/12 від 30.05.2012 року належить ПП «Меблева фабрика «Веста».

Відповідач не надав доказів та пояснень щодо протиправності використання печатки невідомими особами. Заява про кримінальне правопорушення датована 21.11.2014 року, тобто після порушення провадження у справі, в той час, як обставини щодо виконання Договору (за інший період) досліджувались Господарським судом Київської області в матеріалах справи № 9/112-12 (рішення прийнято 20.12.2012 року та залишено в силі постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2013року) і відповідач (за первісним позовом) був обізнаний з існуванням Договору та Адресної програми, однак підписи на відповідних документах не заперечував.

Враховуючи, що печатка на Договорі та Адресній програмі належить ПП «Меблева фабрика «Веста», обставини щодо підписів представника останнього підпадають під кваліфікацію ст. 241 Цивільного кодексу України, згідно з якою, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Як визначено п. 3.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

У зв'язку з чим, судом встановлено, що відповідач (за первісним позовом) користувався місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва на підставі Договору № 409/12 від 30.05.2012 року, в ході розгляду справи Господарського суду Київської області № 9/112-12 заперечував необхідність укладення спірного Договору, при цьому не заперечував факт укладення Договору та повноваження представника, який підписав Договір. Судове рішення у справі № 9/112-12, яким задоволено позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» (позивач) до Приватного підприємства «Меблева фабрика «Веста» (відповідач) про стягнення стягнення заборгованості за Договором № 409/12 від 30.05.2012 року (за інший період) набрало законної сили за наслідками його перегляду в апеляційному порядку, виконане відповідачем і в касаційному порядку не оскаржувалось.

Таким чином, відповідні обставини свідчать про обізнаність відповідача (за первісним позовом) з існуванням та змістом Договору та Адресної програми ще під час розгляду Господарським судом Київської області справи № 9/112-12, однак підписи на відповідних документах відповідачем не заперечувались. Крім того, відповідач не оскаржував рішення у справі № 9/112-12 в касаційному порядку, натомість сплатив в повному обсязі присуджені відповідним рішенням кошти за Договором в рахунок погашення заборгованості за користування місцями для розміщення зовнішньої реклами.

Також, відповідач в зустрічному позові зазначив, що будівля, розташована за адресою: м. Київ, вул. Андрія Малишка, 25/1, на якій розміщена реклама ПП «Меблева фабрика «Веста», належить відповідачу на праві власності, оскільки була придбана на підставі договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 07.04.2010 року.

Таким чином, за ствердженням відповідача (позивача за зустрічним позовом), приміщення, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Андрія Малишка, 25/1, на якому розміщена реклама ПП «Меблева фабрика «Веста», не належить до комунальної власності Дніпровського району м. Києва, в зв'язку з чим, на думку відповідача, у позивача відсутнє право вимоги до відповідача щодо стягнення плати за тимчасове використання місця для розміщення ОЗР згідно договору № 409/12 від 30.05.2012 року.

Щодо заперечень відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) проти необхідності укладення Договору № 409/12 від 30.05.2012 року, відповідні питання досліджувались по суті в матеріалах справи Господарського суду Київської області № 9/112-12 і покладені в основу судового рішення, яке залишено без змін за наслідками апеляційного перегляду і набрало законної сили. Зокрема, судом встановлено факт та необхідність отримання відповідачем дозволу на розміщення реклами та укладення спірного Договору.

Відповідні висновки суду ґрунтуються на тому, що відповідно до Договору купівлі-продажу відповідачем було придбано групу приміщень № 3, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Андрія Малишка, буд. 25/1, загальною площею 231,50 квадратних метрів.

Спростовано твердження відповідача про те, що будівля, розташована за адресою: м. Київ, вул. Андрія Малишка, 25/1, на якій розміщена реклама ПП «Меблева фабрика «Веста», належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 07.04.2010 року, оскільки за вказаним договором відповідачу було відчужено лише частину приміщень вказаної будівлі площею 231,50 кв.м., а не саму будівлю, загальна площа якої становить 2 049,6 кв.м.

Також, виходячи зі встановлених в ході розгляду спору обставин, суд не приймає посилання відповідача (позивача за зустрічним позовом) на судову практику щодо укладення Договорів про право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), оскільки надані відповідачем постанови Вищого господарського суду України стосуються випадків, коли приміщення та будівля в цілому належить до приватної власності, в спорі ж, що розглядається, відповідачу належить на праві власності лише частина приміщень, тобто частина внутрішнього простору будівлі, в той час, як питання розміщення зонішньої реклами пов'язані з правом на зовнішню частину будівлі.

Що стосується твердження відповідача про те, що нежитлова будівля, розташована за адресою: м. Київ, вул. Андрія Малишка, буд. 25/1, не належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва, то суд оцінює його критично з огляду на наступне.

Рішенням Київської міської ради VI сесія VI скликання № 284/5096 від 02.12.2010 р. «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» затверджено переліки об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва згідно з додатками 1 - 10 до цього рішення.

Відповідно до додатку № 4 до рішення Київради № 284/5096 від 02.12.2010 року «Перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Києва, що розміщені в Дніпровському районі» станом на 01.10.2010 року до комунальної власності територіальної громади м. Києва, що розміщені в Дніпровському районі входить, серед іншого, окремо розташована нежитлова будівля, загальною площею 2 049,60 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Андрія Малишка, 25/1.

Тобто, на даний час рішення Київської міської ради VI сесія VI скликання № 284/5096 від 02.12.2010 року «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» та додаток № 4 «Перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Києва, що розміщені в Дніпровському районі» є чинними.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Проте, заперечуючи необхідність укладення спірного Договору, відповідачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту розірвання Договору № 409/12 від 30.05.2012 року або звернення до позивача з вимогою про його розірвання.

Крім того, фактичні дії сторін, а саме: подання заяви на отримання дозволу (Дозвіл № 27505-11), встановлення пріоритету, відповідно до вимог Типових правил та Порядку, та укладення договору на встановлений пріоритет № 409/12 від 30.05.2012 року, свідчать про те, що Договір № 409/12 від 30.05.2012 року був укладений.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, господарським судом у справі № 9/112-12 встановлено, що Договір № 409/12 від 30.05.2012 року на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу (-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва є дійсним і породжує передбачені ним зобов'язання сторін, які виконані позивачем, а відповідач безпідставно ухиляється від виконання своїх зобов'язань.

В ході розгляду спору за зустрічним позовом у справі № 911/4747/14 судом не встановлено підстав для визнання недійсним Договору № 409/12 від 30.05.2012 року з підстав, викладених в зустрічному позові.

Зокрема, судом встановлено наявність обставин, передбачених ст. 241 Цивільного кодексу України, які свідчать про схвалення правочину, решта обставин щодо наявності підстав та факту укладення Договору встановлені в ході розгляду справи № 9/112-12, в якій покладені в основу судового рішення про задоволення позову, відтак мають преюдиційне значення і не підлягають повторному дослідженню.

За таких обставин, вимоги ПП «Меблева фабрика «Веста» за зустрічним позовом задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про рекламу» розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зовнішня реклама на територіях, будинках та спорудах розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб).

Згідно п. 3 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003 року (далі - Правила), зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.

Пунктом 4 Правил встановлено, що на територіях, будинках і спорудах зовнішня реклама розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб) з урахуванням архітектурних, функціонально-планувальних, історико-культурних чинників, типології елементів місцевого середовища та з додержанням правил благоустрою територій населених пунктів.

В силу п.16 Правил дозвіл погоджується з власником місця або уповноваженим ним органом (особою) і спеціально уповноваженим органом з питань містобудування та архітектури.

В силу п. 4.1. рішення Київської міської ради «Про затвердження Порядку розміщення реклами в м. Києві» № 37/6253 від 22.09.2011 року (далі - Порядок) видача дозволів заявникам здійснюється у міському дозвільному центрі державним адміністратором за принципом організаційної єдності.

Згідно п. 4.3. Порядку дозвільний орган протягом п'яти робочих днів з дати реєстрації заяви перевіряє місце розташування РЗ, зазначене у заяві, на предмет наявності на це місце пріоритету іншого заявника або надання на заявлене місце зареєстрованого в установленому порядку дозволу, а також дотримання вимог пунктів 13.2, 13.4 та 13.7 цього Порядку.

Після перевірки місця керівник дозвільного органу приймає рішення про встановлення за заявником пріоритету на заявлене місце або про відмову у встановленні пріоритету.

Рішення дозвільного органу про встановлення пріоритету на заявлене місце або про відмову у встановленні пріоритету оформлюється у вигляді наказу керівника дозвільного органу (п. 4.4. Порядку).

Відповідно до п. 4.5. Порядку у разі прийняття рішення дозвільного органу про встановлення пріоритету заявника на місце розташування РЗ дозвільний орган не пізніше ніж через п'ять робочих днів з моменту прийняття такого рішення передає державному адміністратору два примірники дозволу за встановленою формою та визначає вичерпний перелік уповноважених органів (осіб), з якими необхідно їх погодити, а також повідомляє про необхідність укладення договору на право тимчасового користування місцем, про що державний адміністратор не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від дозвільного органу інформації повідомляє заявника.

Протягом трьох робочих днів з дати прийняття керівником дозвільного органу рішення про встановлення пріоритету заявника на місце розміщення РЗ, яке перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, розповсюджувач реклами укладає з КП «Київреклама» договір на право тимчасового користування місцем (пп. 4.11. Порядку).

В силу абз. 1 п. 4.12. Порядку встановлено, що при розміщенні РЗ на місцях, що належать до державної або приватної власності заявник протягом п'яти робочих днів з моменту встановлення дозвільним органом пріоритету подає до КП "Київреклама"завірені у встановленому порядку копії документів, що посвідчують його право на розміщення реклами на цих місцях. Дозвільний орган протягом 15 календарних днів повинен розглянути надані документи та повідомити заявника про результати розгляду.

Відповідно до п. 3.1. Порядку КП «Київреклама» укладає з розповсюджувачем реклами договір на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади міста Києва (далі - договір на право тимчасового користування місцем).

Згідно абз. 2 п. 4.12. Порядку плата за тимчасове користування місцем для розміщення РЗ на об'єкті, що належить до державної чи приватної (колективної) власності, здійснюється на договірних засадах між власником або уповноваженим ним органом (особою) та розповсюджувачем реклами.

Пунктом 4.13. Порядку передбачено, що протягом строку, передбаченого пунктом 4.7 та підпунктом 4.8.1 пункту 4.8 цього Порядку, заявник щомісяця вносить плату за право тимчасового користування місцями, які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, у розмірі 25 відсотків від плати, встановленої виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією).

В силу п. 15.1. Порядку підставою для нарахування плати за право тимчасового користування місцями, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва (далі - плата), та внесення розповсюджувачем реклами відповідної плати є рішення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про надання дозволу та укладений договір на право тимчасового користування місцем.

Згідно п. 32 Правил плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою). При цьому площа місця розташування рекламного засобу визначається як сума площі горизонтальної проекції рекламного засобу на це місце та прилеглої ділянки завширшки 0,5 метра за периметром горизонтальної проекції цього засобу. Для неназемного та недахового рекламного засобу площа місця дорівнює площі вертикальної проекції цього засобу на уявну паралельну їй площину.

Відповідно до п. 15.16. Порядку плата розраховується згідно з відповідним розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та не включає в себе податок на додану вартість, який обчислюється додатково відповідно до вимог законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 179 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами -юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Згідно ч. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позивач свої зобов'язання за Договором № 409/12 від 30.05.2012 року виконав належним чином, але відповідач належним чином не розрахувався за право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу. Тобто він є таким, що порушив умови виконання зобов'язання.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Таким чином, в повній мірі дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» щодо стягнення з Приватного підприємства «Меблева фабрика «Веста» заборгованості у розмірі 46598,18 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до п. 7.2. Договору позивач має право застосувати до відповідача такі штрафні санкції: за несвоєчасне або неповне внесення платежів -пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у термін, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.

У відповідності до вищезазначеного пункту Договору, позивачем заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача пені за спірний період прострочення виконання зобов'язання у розмірі 865,86 грн.

Господарський кодекс України у ст. 216 передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У відповідності із ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 1 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, в постанові Верховного суду України від 07.11.2011 року у справі № 5002-2/5109-2010, прийнятої за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення про пріоритетність норм Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», яким обмежено розмір пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України, над положенням ч. 2 ст. 551 ЦК України зазначено, що яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

З огляду на вищевикладене, перевіривши, наданий позивачем розрахунок пені, суд встановив, що він є арифметично вірним, відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Таким чином, господарський суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Державного підприємства Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» щодо стягнення з Приватного підприємства «Меблева фабрика «Веста» пені підлягають задоволенню в сумі 865,86 грн.

Також, позивачем (за первісним позовом) заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача 3% річних за прострочення відповідачем строків внесення платежів у розмірі 1870,05 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат за прострочення відповідачем строків внесення платежів у розмірі 5969,18 грн.

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено можливість стягувати за прострочення виконання грошового зобов'язання проценти річних. Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення. Проценти річних, передбачені коментованою статтею, є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею.

Господарський суд зазначає, що вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом позивача, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо позивач приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

Аналогічна правова позиція міститься у Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» в якому зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши, наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних, суд встановив, що він є арифметично вірним, за період нарахування не було випадків, коли індекс інфляції менше одиниці, розрахунок відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Таким чином, господарський суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Державного підприємства Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» щодо стягнення з Приватного підприємства «Меблева фабрика «Веста» 3% річних підлягають задоволенню в сумі 1870,05 грн., вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 5969,18 грн.

Згідно п. 7.3. Договору позивач має право додатково нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за право тимчасового користування, що складає більше 1 місяця -штраф у розмірі 15 відсотків простроченої суми.

У відповідності до вказаного пункту договору, позивачем заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача за прострочення внесення платежів штрафу у розмірі 6989,72 грн.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, особливість штрафу полягає в тому, що останній обраховується лише від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, та являє собою грошову суму, яка нараховується і виплачується одноразово.

Пунктом 4 ст.179 Господарського кодексу України визначено основний принцип, який визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 ст. 231 Господарського кодексу України, відповідно до якої, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватись різний набір санкцій.

Договором № 409/12 від 30.05.2012 року передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки -пені та штрафу, а отже, відповідач лише один раз притягнений до відповідальності за порушення строків внесення платежів за право користування місцем для розміщення зовнішньої реклами.

Аналогічна позиція міститься у Постанові Верховного суду України від 09.04.2012 року у справі № 3-88гс11.

За таких обставин, позовні вимоги Державного підприємства Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» щодо стягнення з Приватного підприємства «Меблева фабрика «Веста» штрафу у розмірі 6989,72 грн. підлягають задоволенню.

В повній мірі дослідивши обставини справи, наявні в матеріалах справи докази та заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги за перісним позовом підлягають задоволенню в повному обсязі. Позовні вимоги за зустрічним позовом задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України відшкодування понесених позивачем за первісним позовом судових витрат покладається на відповідача (за первісним позовом) в повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, керуючись: ст.ст. 22, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Київської області, -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» за первісним позовом задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Меблева фабрика «Веста» (09133, Київська обл., Білоцерківський р-н, смт. Терезине, вул. Першотравнева, 2, ідентифікаційний код 31952825) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» (04070, м. Київ, Подільський р-н, Боричів узвіз, 8, ідентифікаційний код 26199714) основну заборгованість у сумі 46598,18 (сорок шість тисяч п'ятсот дев'яносто вісі) грн., пеню в сумі 865,86 (вісімсот шістдесят п'ять) грн, 3% річних в сумі 1870,05 (одна тисяча вісімсот сімдесят) грн., штраф в сумі 6989,72 (шість тисяч дев'ятсот вісімдесят дев'ять) грн., інфляційні в сумі 5969,18 (п'ять тисяч дев'ятсотшістдесят дев'ять) грн. та 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

3. В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 15.04.2015 р.

Суддя Т.П. Карпечкін