Рішення

від 07.04.2015 по справі 206/4163/13-ц

САМАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа 206/4163/13-ц

Провадження 2/206/2/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" квітня 2015 р. Самарський районний суд м.Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Сухоруков А.О.,

при секретарі Кудрявцев Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності,

за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності,

в с т а н о в и в :

19 червня 2013 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, який обґрунтував тим, що з 09 вересня 2000 року між ним та ОСОБА_2 був укладений шлюб. Від шлюбу мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. 23 листопада 2012 року рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська шлюб розірвано. В період шлюбу у вересні 2003 року за спільні кошти ним та відповідачем на підставі договору купівлі-продажу жилого будинку від 12.09.2003 року, серії ВАО №402638 набуте нерухоме майно - домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1, вартість якого становила 35000 грн. Даний будинок є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

На підставі викладеного просить суд визнати за ним право власності в цілому на домоволодіння АДРЕСА_1 стягнувши з нього на користь ОСОБА_2 1/2 частину вартості спірного домоволодіння (т.1 а.с.3-4).

15 серпня 2013 року відповідач звернулася до суду із зустрічним позовом, який обґрунтувала тим, що дійсно вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 09 вересня 2000, який було розірвано 23 листопада 2012 року. Від цього шлюбу мають двох доньок. В період шлюбу у вересні 2003 року було придбано домоволодіння АДРЕСА_1. Воно було зареєстровано за ОСОБА_1 Вважає, що має право на 2/3 частини домоволодіння, оскільки відповідач не турбується вихованням дітей та їх утриманням, що підтверджується довідкою про заборгованість по сплаті аліментів та характеристиками з учбового закладу дітей. Так як діти проживають з нею та розмір аліментів на двох дітей складає суму недостатню для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування, тому і просить визнати за нею право власності на 2/3 частини спільної сумісної власності подружжя, а саме домоволодіння.

На підставі викладено та з урахуванням ухвали без розгляду Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 07 квітня 2015 року за її заявою про залишення без розгляду позовних вимог в частині визнання права власності на 1/2 частину статутного капіталу та 1/2 частину майнової власності ТОВ «Ромб», на 1/2 частину статутного капіталу та 1/2 частину майнової власності ТОВ «Діасон», а також на 1/2 частину автомобіля GEELY MAPLE SL держ. НОМЕР_3 просить суд визнати за нею право власності на 2/3 частки домоволодіння по АДРЕСА_1 (т.1 а.с.14-18, т.2 а.с.1-2, 40).

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали первісний позов та просили його задовольнити у повному обсязі, а у задоволенні зустрічного позову відмовити. Позивач пояснив, що він майже все майно віддав відповідачу, претендує на весь будинок тільки тому, що відбудовував його своїми руками та купували батьки. Крім того, ОСОБА_2 бажає, щоб він її забезпечував. Він пропонував їй купити квартиру, а будинок йому. Також пропонував будинок переписати на дітей, компенсувати його вартість без рішення суду, але згоди не знайшли.

Відповідач заперечувала проти первісного позову та наполягала на задоволенні зустрічних позовних вимог.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що первісний та зустрічний позов підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Суд встановив, що сторони з 09 вересня 2000 року до 23 листопада 2012 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, які на теперішній час проживають разом з матір'ю ОСОБА_2

Ці обставини не заперечувалися сторонами в судовому засіданні та підтверджуються свідоцтвом про одруження, свідоцтвами про народження, рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 23 листопада 2012р. за цивільною справою № 2-436/1351/12 про розірвання шлюбу та рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2013р.за цивільною справою № 206/2028/13-ц, провадження 2/206/534/13 про стягнення аліментів, що набрали законної сили (а.с.т.1 а.с.5-8, 29).

Домоволодіння по АДРЕСА_1 зареєстровано в Комунальному підприємстві "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" 24.11.2003 року за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу ВАО № 402638 від 12.09.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Колодій Л.М. за реєстровим № 4431 (т.1 а.с.27-28, 270).

З технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 виготовлений станом на 25.07.2003 року складається в цілому з житлового будинку літ. А-1 загальною площею 69,3 кв. м, житловою площею 47,2 кв. м., який складається з приміщень: 1-1 - кухня площею 14,3 кв. м, 1-2 - санвузол площею 2,8 кв. м, 1-3 - житлова площею 13,7 кв. м, 1-4 - житлова площею 7,2 кв. м, 1-5 - житлова площею 17,0 кв. м, 1-6 - житлова площею 9,3 кв., 1-7 - веранда площею 5,0 кв. м; літ. Б- літньої кухні; літ. В - душ, літ. Г - убиральні; літ.Д - сарай (тимчас.); літ. Е - сарай; літ. Ж - зливна яма;літ. З - навіс; №1-4, 6 - огородження; №5, І -інші споруди, розташоване на земельній ділянці площею 450 кв. м. (т.1 а.с.21-25).

З відповіді Управління Держземагенства у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області від 13.09.2013р. № 20/20-894 станом на 29.12.2012р. у Державному реєстрі земель право власності (користування) земельною ділянкою, яка знаходиться по АДРЕСА_1 не зареєстровано (т.1 а.с.82-83).

За клопотанням позивача за первісним позовом було проведено судову будівельно-технічну експертизу № 2303/2304-13 від 29.10.2014р., за висновком якої враховуючи наявність реконструкцій та перепланування приміщень житлового будинку та будівництво нової прибудови з демонтажем зовнішньої стіни прибудови літ. А 1 -1, що за визначенням відноситься до самочинного будівництва, при цьому площі окремих кімнат не відповідають п.2.24 ДБН В2.2-15-2005 (площі житлових кімнат не повинні бути менше 10кв.м, суміщений санвузол - 3,8кв.м), не відповідне вимогам п.3.25 ДБН 360-92 ** розташування прибудови по межі з сусіднім домоволодінням НОМЕР_4 (саме відсутність відступу 1,0м від межі з сусідньою ділянкою), і відповідно до "Інструкції щодо проведення поділу , виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна" розділити будинок АДРЕСА_1 по 1/2 частки не можливо і відповідно виділення в натурі 1/2 частки спірного домоволодіння - не представляється можливим. Ринкова вартість домоволодіння складає 495244грн., 1/2 частка - 247622грн. (а.с.93-102).

З відповіді Реєстраційної служби відділу державної реєстрації речових прах на нерухоме майно від 17.02.2015 року № 10-10-21/515 вбачається, що відповідно до відомостей реєстру прав власності на нерухоме майно, в якому у період до 01.01.2013р. проводилась державна реєстрація прав власності існують відомості тільки щодо домоволодіння АДРЕСА_1, яке зареєстровано за ОСОБА_1 Реєстраційні дії було проведено 24.11.2003р. (т.2 а.с.9-10).

Вказані вище спірні правовідносини регулюються Кодексом про шлюб та сім'ю, Цивільним кодексом України та Сімейним кодексом України.

Відповідно до ст. 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. п. 23, 24 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

Із роз'яснень викладених у п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дочки, сина або другого з подружжя, що заслуговують на увагу, можуть враховуватися судом при визначенні способу поділу спільного майна в натурі й у тому разі, коли суд не відступив від засади рівності часток.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, придбане подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю.

В судовому засіданні було встановлено, що під час шлюбу сторони придбали будинок АДРЕСА_1 власність ОСОБА_1 за сумісні кошти подружжя за договором купівлі-продажу від 12.09.2003 року, зареєструвавши право власності 24.11.2003 року в Єдиному реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Ринкова варість домоволодіння, на час розгляду справи складає 495244грн., 1/2 частка 247622грн., яка визначена судовою будівельно-технічною експертизою № 2303/2304-13 від 29.10.2014р., з якою погодилися сторони в судовому засіданні.

Таким чином, домоволодіння є спільною власністю подружжя.

Розглядаючи позовні вимоги за первісним та зустрічним позовом, суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 365 ЦК України, на яку посилається позивач як на підставу задоволення позовних вимог, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Згідно зі статтею 71 СК України:

Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленністю між ними.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Як встановлено в судовому засіданні, позивачем ОСОБА_1 сплачено за квитанцією № 0.0.340510380.1 від 21.01.2015 року на депозитний рахунок суду 247622,00 гривень (т.1 а.с.135), оскільки ринкова вартість 1/2 частиги домоволодіння за висновком експерта становить 495244грн.

Таким чином, позивачем дотримано вимог ч. 2 ст. 365 ЦК України, відповідно до якої суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

У відповідності з приписами п. 6 Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 04 жовтня 1991 року № 7 (із наступними змінами) виділ в натурі жилого будинку (квартири), що є спільною частковою власністю можливий в тому разі, якщо може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру).

Позивачем також доведено ознаки неподільності домоволодіння, як зазначено у висновку судової будівельно-технічної експертизи: розділити будинок АДРЕСА_1 по 1/2 частки не можливо і відповідно виділення в натурі 1/2 частки спірного домоволодіння - не представляється можливим.

Таким чином, відповідно до приписів ст. 365 Цивільного Кодексу України припинення права на частку з відповідною компенсацією відбувається за наявності всіх передбачених цією статтею підстав. Аналогічне положення міститься в п.6 постанови Пленуму ВСУ від 4 жовтня 1991 року № 7 щодо виділу частки із спільної власності на жилий будинок.

Разом з тим, основною є та обставина, що згідно ч. 3 ст. 319 ЦК України, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

За загальним принципом Конституції України та нормами Цивільного кодексу України, право власності є непорушним.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Заперечуючи проти позовних вимог про припинення права власності на частку у домоволодінні, відповідач посилалася на те, що її право власності на вказаний будинок є більшими ніж у позивача, оскільки з нею проживають діти і вона їх утримує, іншого особистого житла вона не має, отримувати таку незначну компенсацію за його частку вона не бажає, оскільки за ці кошти іншого житла не придбаєш, а тому припинення її права власності на частку у будинку завдасть істотної шкоди її інтересам.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в цій частині, суд також керувався практикою Європейського суду та ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої приєдналася Україна.

За положеннями статті 1 даного Протоколу, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 21.03.2011 року справа «Андрій Руденко проти України», розглядалося питання щодо втручання у право власності заявника, шляхом позбавлення його права на частку у спільному майні з підстав ст. 365 ЦК України, і в рішенні по цій справі у п. 35 наголошується про те, що мало місце втручання у право власності з огляду на принципи, встановлені його практикою (див., наприклад, рішення у справі "Ян та інші проти Німеччини" [ВП], NN 46720/99, 72203/01 і 72552/01, п. 78, ECHR 2005-VI). Суд зауважує, що за рішеннями національних судів, винесених в ході розгляду спору між приватними сторонами, заявник втратив право на частку у квартирі. Той факт, що тими самими рішеннями йому було присуджено компенсацію за таку втрату, не має значення для питання щодо наявності певного виду втручання. За цих підстав суд одноголосно постановив, що мало місце порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Сама по собі наявність неприязних стосунків між сторонами, не може розглядатися як неможливість спільного володіння і користування майном в контексті ст. 365 ЦК України.

Приймаючи до уваги принцип непорушності права власності, гарантований кожному громадянину та недопустимість втручання у розпорядження майном з боку інших осіб, у задоволенні позовних вимог в частині поділу домоволодіння, шляхом припинення права власності на частку відповідача з виплатою їй компенсації - слід відмовити.

Вирішуючи питання про визначення часток сторін, суд виходив з наступного.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 57, 69 - 72 СК України та ст. 372 ЦК України.

У відповідності до ст. 60 СК України:

1. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

2. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 61 СК України:

1. Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

2. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

3. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

4. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

5. Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Згідно ч. 1 ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Згідно до ст. 69 СК України:

1. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

2. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

У відповідності до ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Позивач за зустрічним позовом ставить питання про визнання за нею права власності на 2/3 частину домоволодіння, що суперечить положенням ст.ст. 69, 70 СК України.

Аналізуючи спірні правовідносини, співвідношуючи їх із встановленими в судовому засіданні фактичними обставинами справи суд доходить до висновку про необхідність, визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині спірного домоволодіння, згідно стану та характеристик приміщень цього нерухомого майна на час його придбання (2003 рік), оскільки подальшу перебудову не було зареєстровано у встановленому законом порядку. Відтак суд не має підстав брати до уваги твердження позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 щодо врахування інтересів дітей, які проживають з нею в будинку.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч.ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 214 Цивільного процесуального кодексу України, під час ухвалення рішення суд зокрема має вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Розглядаючи позови в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів, у відповідності до вимог ст. 11 ЦПК України, оцінюючи їх в сукупності та аналізуючи зміст наведених вище норм права, суд приходить до висновку про часткове задоволення первісного позову та зустрічного.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд виходив з наступного.

Змістом ч. 1 ст. 88 ЦПК України визначено, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Тому слід стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1720 грн. 50 коп. та 1762 грн.56 коп. витрат на проведення судової будівельно-технічної експертизи.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

Оскільки позивачу за зустрічним позовом було відстрочено сплату судового збору, її позовні вимоги задоволено частково на 1/2 частину домоволодіння, а не 2/3 частини, як вона просила, виходячи з вартості домоволодіння слід стягнути з ОСОБА_2 судовий збір на користь держави в розмірі 609,00 грн. та з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави в розмірі 1827,00 грн.

Грошові коши, внесені ОСОБА_1 на депозитний рахунок (а.с. 135 т.1), у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на Ѕ частину будинку, слід повернути позивачу.

Керуючись ст. 22 КпШС України, ст. ст. 60, 70 СК України, ст.ст. 4 - 8, 10, 11, 18, 57 - 60, 88, 130, 208, 209, 212 - 215, 218 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 (і.н. НОМЕР_1)право власності на ? (одну другу) ідеальну частку домоволодіння АДРЕСА_1 що складається в цілому з житлового будинку літ. А-1 загальною площею 69,3 кв. м, житловою площею 47,2 кв. м., який складається з приміщень: 1-1 - кухня площею 14,3 кв. м, 1-2 - санвузол площею 2,8 кв. м, 1-3 - житлова площею 13,7 кв. м, 1-4 - житлова площею 7,2 кв. м, 1-5 - житлова площею 17,0 кв. м, 1-6 - житлова площею 9,3 кв., 1-7 - веранда площею 5,0 кв. м; літ. Б- літньої кухні; літ. В - душ, літ. Г - убиральні; літ.Д - сарай (тимчас.); літ. Е - сарай; літ. Ж - зливна яма;літ. З - навіс; №1-4, 6 - огородження; №5, І -інші споруди, розташоване на земельній ділянці площею 450 кв. м.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1720 грн. 50 коп. та 1762 грн.56 коп. витрат на проведення судової будівельно-технічної експертизи.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 (і.н. НОМЕР_2)право власності на ? (одну другу) ідеальну частку домоволодіння АДРЕСА_1 що складається в цілому з житлового будинку літ. А-1 загальною площею 69,3 кв. м, житловою площею 47,2 кв. м., який складається з приміщень: 1-1 - кухня площею 14,3 кв. м, 1-2 - санвузол площею 2,8 кв. м, 1-3 - житлова площею 13,7 кв. м, 1-4 - житлова площею 7,2 кв. м, 1-5 - житлова площею 17,0 кв. м, 1-6 - житлова площею 9,3 кв., 1-7 - веранда площею 5,0 кв. м; літ. Б- літньої кухні; літ. В - душ, літ. Г - убиральні; літ.Д - сарай (тимчас.); літ. Е - сарай; літ. Ж - зливна яма;літ. З - навіс; №1-4, 6 - огородження; №5, І -інші споруди, розташоване на земельній ділянці площею 450 кв. м.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави в розмірі 1827,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір на користь держави в розмірі 609,00 грн.

Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області повернути ОСОБА_1 (і.н. НОМЕР_1) 247622 (двісті сорок сім тисяч шістсот двадцять дві) гривні, сплачені ним на депозитний рахунок р/р 37312022006709, МФО 805012, одержувач: ТУ ДСА Дніпропетровської області м.Кривий Ріг, код одержувача 26239738, сплачені згідно квитанції ПАТ КБ «ПриватБанк» № 0.0.340510380.1 від 21.01.2015 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Самарський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час оголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя А.О. Сухоруков