Ухвала

від 25.06.2015 по справі 206/4163/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/5328/15 Справа № 206/4163/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Каратаєва Л.О.

Категорія 48

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2015 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Каратаєвої Л.О.

суддів: - ОСОБА_2, ОСОБА_3

за участю секретаря - Левцунова І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 07 квітня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності; за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 07 квітня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_4 - задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на ? ідеальну частку домоволодіння № 14 по вул. Переїзна у м. Дніпропетровську, що складається в цілому з житлового будинку літ. А-1 загальною площею 69,3 кв. м, житловою площею 47,2 кв. м., який складається з приміщень: 1-1 - кухня площею 14,3 кв. м, 1-2 - санвузол площею 2,8 кв. м, 1-3 - житлова площею 13,7 кв. м, 1-4 - житлова площею 7,2 кв. м, 1-5 - житлова площею 17,0 кв. м, 1-6 - житлова площею 9,3 кв., 1-7 - веранда площею 5,0 кв. м; літ. Б- літньої кухні; літ. В - душ, літ. Г - убиральні; літ.Д - сарай (тимчас.); літ. Е - сарай; літ. Ж - зливна яма;літ. З - навіс; №1-4, 6 - огородження; №5, І -інші споруди, розташоване на земельній ділянці площею 450 кв. м. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1720,50 грн. та 1762,56 грн. витрат на проведення судової будівельно-технічної експертизи.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5 задоволені частково.

Визнати за ОСОБА_5 право власності на 1/2 ідеальну частку домоволодіння №14 по вул. Переїзна у м. Дніпропетровську, що складається в цілому з житлового будинку літ. А-1 загальною площею 69,3 кв. м, житловою площею 47,2 кв. м., який складається з приміщень: 1-1 - кухня площею 14,3 кв. м, 1-2 - санвузол площею 2,8 кв. м, 1-3 - житлова площею 13,7 кв. м, 1-4 - житлова площею 7,2 кв. м, 1-5 - житлова площею 17,0 кв. м, 1-6 - житлова площею 9,3 кв., 1-7 - веранда площею 5,0 кв. м; літ. Б- літньої кухні; літ. В - душ, літ. Г - убиральні; літ.Д - сарай (тимчас.); літ. Е - сарай; літ. Ж - зливна яма;літ. З - навіс; №1-4, 6 - огородження; №5, І -інші споруди, розташоване на земельній ділянці площею 450 кв. м. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_4 судовий збір на користь держави в розмірі 1827,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_5 судовий збір на користь держави в розмірі 609,00 грн.

Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області повернути ОСОБА_4 247622 грн., сплачені ним на депозитний рахунок р/р 37312022006709, МФО 805012, одержувач: ТУ ДСА Дніпропетровської області м.Кривий Ріг, код одержувача 26239738, згідно квитанції ПАТ КБ «ПриватБанк» № 0.0.340510380.1 від 21.01.2015 року.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони з 09 вересня 2000 року до 23 листопада 2012 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, які на теперішній час проживають разом з матір'ю ОСОБА_5

Ці обставини не заперечувалися сторонами в судовому засіданні та підтверджуються свідоцтвом про одруження, свідоцтвами про народження, рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 23 листопада 2012р. за цивільною справою № 2-436/1351/12 про розірвання шлюбу та рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2013 р. за цивільною справою № 206/2028/13-ц, провадження 2/206/534/13 про стягнення аліментів, що набрали законної сили (а.с.т.1 а.с.5-8, 29).

Під час шлюбу сторони придбали будинок № 14 по вул. Переїзна у м. Дніпропетровську у власність ОСОБА_4 за сумісні кошти подружжя за договором купівлі-продажу від 12.09.2003 року, зареєструвавши право власності 24.11.2003 року в Єдиному реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Домоволодіння по вулиці Переїзна, будинок 14 в м. Дніпропетровську зареєстровано в КП "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" 24.11.2003 року за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу ВАО № 402638 від 12.09.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим № 4431 (т.1 а.с.27-28, 270).

З технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок № 14 по вулиці Переїзна в м. Дніпропетровську виготовлений станом на 25.07.2003 року складається в цілому з житлового будинку літ. А-1 загальною площею 69,3 кв. м, житловою площею 47,2 кв. м., який складається з приміщень: 1-1 - кухня площею 14,3 кв. м, 1-2 - санвузол площею 2,8 кв. м, 1-3 - житлова площею 13,7 кв. м, 1-4 - житлова площею 7,2 кв. м, 1-5 - житлова площею 17,0 кв. м, 1-6 - житлова площею 9,3 кв., 1-7 - веранда площею 5,0 кв. м; літ. Б- літньої кухні; літ. В - душ, літ. Г - убиральні; літ.Д - сарай (тимчас.); літ. Е - сарай; літ. Ж - зливна яма;літ. З - навіс; №1-4, 6 - огородження; №5, І -інші споруди, розташоване на земельній ділянці площею 450 кв. м. (т.1 а.с.21-25).

З відповіді Управління Держземагенства у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області від 13.09.2013р. № 20/20-894 станом на 29.12.2012р. у Державному реєстрі земель право власності (користування) земельною ділянкою, яка знаходиться по вул. Переїзна, 14 у м. Дніпропетровську не зареєстровано (т.1 а.с.82-83).

За клопотанням позивача за первісним позовом було проведено судову будівельно-технічну експертизу № 2303/2304-13 від 29.10.2014р., за висновком якої враховуючи наявність реконструкцій та перепланування приміщень житлового будинку та будівництво нової прибудови з демонтажем зовнішньої стіни прибудови літ. А 1 -1, що за визначенням відноситься до самочинного будівництва, при цьому площі окремих кімнат не відповідають п.2.24 ДБН В2.2-15-2005 (площі житлових кімнат не повинні бути менше 10 кв.м, суміщений санвузол - 3,8 кв.м), не відповідає вимогам п.3.25 ДБН 360-92 ** розташування прибудови по межі з сусіднім домоволодінням №16 (саме відсутність відступу 1,0 м від межі з сусідньою ділянкою), і відповідно до "Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна" розділити будинок № 14 по вул. Переїзна в м. Дніпропетровську по 1/2 частки не можливо і відповідно виділення в натурі 1/2 частки спірного домоволодіння - не представляється можливим. Ринкова вартість домоволодіння складає 495244грн., 1/2 частка - 247622грн. (а.с.93-102).

З відповіді Реєстраційної служби відділу державної реєстрації речових прах на нерухоме майно від 17.02.2015 року № 10-10-21/515 вбачається, що відповідно до відомостей реєстру прав власності на нерухоме майно, в якому у період до 01.01.2013 р. проводилась державна реєстрація прав власності існують відомості тільки щодо домоволодіння № 14 по вул. Переїзна в м. Дніпропетровську, яке зареєстровано за ОСОБА_4 Реєстраційні дії було проведено 24.11.2003 р. (т.2 а.с.9-10).

Правовідносини, що виникли між сторонами з приводу розподілу спільного майна подружжя регулюються КПРС, СК та ЦК України.

Відповідно до ст. 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. п. 23, 24 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

Із роз'яснень викладених у п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дочки, сина або другого з подружжя, що заслуговують на увагу, можуть враховуватися судом при визначенні способу поділу спільного майна в натурі й у тому разі, коли суд не відступив від засади рівності часток.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, придбане подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю.

Відповідно до ст. 365 ЦК України, на яку посилається позивач як на підставу задоволення позовних вимог, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Згідно зі ст.. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Таким чином, зазначене вище спірне домоволодіння є спільною власністю подружжя.

Позивачем ОСОБА_4 сплачено за квитанцією № 0.0.340510380.1 від 21.01.2015 року на депозитний рахунок суду 247622,00 грн. - вартість 1/2 частини (т.1 а.с.135), оскільки ринкова вартість домоволодіння за висновком експерта становить 495244грн.

Тобто позивачем дотримано вимог ч. 2 ст. 365 ЦК України, відповідно до якої суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

У відповідності з приписами п. 6 Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 04 жовтня 1991 року № 7 (із наступними змінами) виділ в натурі жилого будинку (квартири), що є спільною частковою власністю можливий в тому разі, якщо може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру).

Домоволодіння є неподільним, що зазначено у висновку судової будівельно-технічної експертизи, а саме, розділити будинок № 14 по вул. Переїзна в м. Дніпропетровську по 1/2 частки не можливо і відповідно виділення в натурі 1/2 частки спірного домоволодіння - не представляється можливим.

Відповідно до приписів ст. 365 ЦКУкраїни припинення права на частку з відповідною компенсацією відбувається за наявності всіх передбачених цією статтею підстав. Аналогічне положення міститься в п.6 постанови Пленуму ВСУ від 4 жовтня 1991 року № 7 щодо виділу частки із спільної власності на жилий будинок.

Заперечуючи проти позовних вимог про припинення права власності на частку у домоволодінні, відповідач посилалася на те, що її право власності на вказаний будинок є більшим ніж у позивача, оскільки з нею проживають діти і вона їх утримує, іншого особистого житла вона не має, отримувати таку незначну компенсацію за його частку вона не бажає, оскільки за ці кошти іншого житла не придбаєш, а тому припинення її права власності на частку у будинку завдасть істотної шкоди її інтересам.

Приймаючи до уваги принцип непорушності права власності, гарантований кожному громадянину та недопустимість втручання у розпорядження майном з боку інших осіб, у задоволенні позовних вимог в частині поділу домоволодіння, шляхом припинення права власності на частку відповідача з виплатою їй компенсації - суд першої інстанції обґрунтовано відмовив.

Вирішуючи питання про визначення часток сторін, суд першої інстанції виходив з правил, що визначені ст..ст. 57, 69 - 72 СК України та ст. 372 ЦК України.

У відповідності до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Згідно ч. 1 ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Згідно до ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

У відповідності до ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Позивач за зустрічним позовом ставить питання про визнання за нею права власності на 2/3 частину домоволодіння, що суперечить положенням ст.ст. 69, 70 СК України.

Враховуючи вказані обставини, те , що будинок є неподільним, частина перебудов не зареєстровано у встановленому порядку, суд першої інстанції прийняв рішення, яке узгоджується з фактичними обставинами справи та нормами матеріального права, принципам непорушності прав власності.

Колегія суддів вважає, що таке рішення відповідає вимогам ст..ст. 213, 214 ЦПК.

Доводи апелянта зводяться до цитування норм діючого законодавства та не містить будь-яких посилань, доводів та доказів на порушення, які допущені судом першої інстанції при ухваленні рішення та є підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст.. 309 ЦПК.

Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - відхиленню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_9 відхилити.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 07 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: