Ухвала

від 09.04.2015 по справі 826/1526/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" квітня 2015 р. м. Київ К/800/7532/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БАДАГОНІ-УКРАЇНА»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.05.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2014

у справі № 826/1526/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БАДАГОНІ-УКРАЇНА»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «БАДАГОНІ-УКРАЇНА» (далі по тексту - позивач, ТОВ «БАДАГОНІ-УКРАЇНА») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.10.2013 №0005422207, №0005432207.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.05.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2014, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем була проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 14.10.2013 №256/1-22-07/34934416.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 , п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України), що призвело до заниження підприємством податку на прибуток на загальну суму 841374,00 грн. та заниження податку на додану вартість за звітні періоди жовтень і грудень 2011 року, січень, березень-квітень, червень-серпень, жовтень і грудень 2012 року на загальну суму 841290,00 грн.

Не погоджуючись з висновками акта перевірки позивач скористався своїм правом на подання письмових заперечень на даний акт.

За результатами розгляду заперечень платника податків від 16.10.2013 та наданих ним додаткових первинних документів висновки акта перевірки були скасовані в частині встановлення порушень завищення валових витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість, що були сформовані позивачем в результаті отримання маркетингових послуг, а в решті висновків - залишені без змін, про що позивача повідомлено листом ДПІ від 23.10.2013 №6373/10/22-07.

28.10.2013 відповідачем на підставі акта перевірки та з урахуванням розглянутих заперечень підприємства прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0005432207, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 190254,00 грн., в т.ч. 152203,00 грн. - основний платіж, 38051,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- №0005422207, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 284905,00 грн., в т.ч. 227924,00 грн. - основний платіж, 56981, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не були надані документи, зокрема, первинні та розрахункові, які б підтверджували факти здійснення господарських операцій між ТОВ «БАДАГОНІ-УКРАЇНА» (покупцем) та контрагентами-продавцями (ТОВ «Рабен Україна», ТОВ «Фоззі-Фуд», ПП «Білла-Україна», ТОВ «Метро Кеш енд Керрі Україна», ТОВ «Торгівельний будинок «Амстор», ТОВ «Ашан Україна Гіпермаркет», ТОВ «Новус Україна», ТОВ «МАРАМАКС», ТОВ «Фудмаркет», ТОВ «Адвентіс», ПП «Юта», ФОП ОСОБА_3) в тих обсягах, що задекларовані позивачем в своїй податковій звітності позивача з податку на додану вартість.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено поняття витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім зміни капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

У п. 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності та інших витрат.

Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, обов'язковою умовою для врахування витрат для визначення об'єкта оподаткування є наявність первинних документів, що підтверджують здійснення платником податків цих витрат.

Згідно п. 138.4 ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу . У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу .

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього ж Закону визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції. Однак, наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.

В даному випадку судами попередніх інстанцій не досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та контрагентами, а саме: можливостей контрагентів позивача щодо виконання укладених з позивачем договорів, зокрема, наявності технічних та технологічних можливостей, питання щодо фактичної оплати позивачем податку на додану вартість в ціні поставлених товарів та наданих послуг, не досліджено руху активів у процесі здійснення господарських операцій, з відповідним документальним підтвердженням. При цьому, для встановлення факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, судам попередніх інстанцій необхідно було встановити: рух коштів між позивачем та його контрагентами при виконанні умов укладених договорів; зміст проведених позивачем операцій, їх обсяг, форми викладення, тобто, ознаки, які б свідчили про реальність таких операцій; чи пов'язані проведені позивачем операцій з його господарською діяльністю; чи відбулися реальні зміни в майновому статі платника податку внаслідок використання результатів отриманих робіт.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору в частині оскарження позивачем податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до п. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки, передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвала та постанова у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223 , 227 , 230 Кодексу адміністративного судочинства України , суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БАДАГОНІ-УКРАЇНА» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.05.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2014 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий (підпис)О.І. Степашко Судді (підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров