Ухвала

від 25.03.2015 по справі 2а-17239/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25.03.2015р. м. Київ К/800/18028/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

Головного управління Міндоходів

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.01.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2014

у справі № 2а-17239/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдфілд Україна»

(ТОВ «Полігрейн Агро»)

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

Державної податкової служби

про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.01.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2014, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Полігрейн Агро» задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби (надалі - ДПІ у Голосіївському районі м. Києва) №0000221530/0 від 05.09.2012.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо реальності здійснених позивачем з його контрагентами господарських операцій.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.01.2013 і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2014 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями ДПІ у Голосіївському районі м. Києва проведено документальну позапланову невиїзну перевірку правомірності нарахування ТОВ «Полігрейн Агро» залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за червень 2012 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.198.1 п.198.2, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, ТОВ «Полігрейн Агро», в результаті чого позивачем безпідставно сформовано податковий кредит, що призвело до завищення від'ємного значення суми податку на додану вартість за квітень 2012 року на 441595,96 грн., травень 2012 року на 436648,14 грн. та заниження позитивного значення за червень 2012 року на 76096,26 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки №584/1-15-30-37641298 від 23.08.2012 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 05.09.2012 №0000221530/0, яким позивачу зменшено на 878244,10 розмір від'ємного значення з податку на додану вартість.

За результатом адміністративного оскарження, рішеннями Державної податкової служби м. Києва від 06.11.2012 №7258/10/12-414 та Державної податкової служби України від 04.12.2012 №6516/0/61-12/10-2115, податкове повідомлення-рішення залишено без змін, скарги товариства - без задоволення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач здійснював господарські відносини з ПП «НЄД», ПП «Тамплієр», ПП «Агро-Прод-Транс», ТОВ «Херсон Пак», ФГ «Південна Зірка», на підтвердження реального здійснення яких надано податкові накладі, видаткові накладні, акти звірки, докази оплати.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункт 198.6 статті 198 ПК України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціям, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Як на підставу відсутності реального виконання господарських зобов'язань за укладеними позивачем з ПП «НЄД», ПП «Тамплієр», ПП «Агро-Прод-Транс», ТОВ «Херсон Пак» правочинами, податковий орган посилається на акти про неможливість проведення зустрічних звірок зазначених контрагентів.

Проте, зазначене не є належним та допустимим доказом відсутності реального виконання господарських зобов'язань, оскільки зазначені акти лише фіксують факт неможливості проведення зустрічної звірки підприємств та не можуть давати оцінку здійсненим господарським операціям. При цьому, жодних інших доказів на підтвердження доводів касаційної скарги податковим органом не надано.

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Зазначене повністю спростовує доводи відповідача, що здійснені позивачем і контрагентами господарські операції не мали реального характеру, а використовувались виключно для зменшення податкових зобов'язань позивача.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішень.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.01.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2014 у справі № 2а-17239/12/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна