Ухвала

від 15.04.2015 по справі 2а-684/12/1370

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2015 року м. Київ К/800/53274/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Вербицької О.В., Приходько І.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05.07.2012 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2014 року

у справі № 2а-684/12/1370 (9104/147939/12)

за позовом колективного виробничого підприємства «Енергомонтаж» (далі - позивач, КВП «Енергомонтаж»)

до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - відповідач, ДПІ у Личаківському районі м. Львова)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

КВП «Енергомонтаж» звернулось у січні 2012 року до суду з позовом до ДПІ у Личаківському районі м. Львова про скасування податкових повідомлень-рішень № 0002832320/20407 та № 0002822320/20406 від 31.08.2011 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 05.07.2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2014 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог повністю. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України, у справі було замінено первинного відповідача правонаступником у зв'язку із реорганізацією Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова на Державну податкову інспекцію у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в серпні 2011 року відповідачем було проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань взаємовідносин з ТОВ «Маріокс», ПП Торгова фірма «Скорпіон», ТОВ «Леорд Плюс-К» та ПП «МКМ-Сервіс», за результатами якої складено акт № 512/23-2/01018671 від 16.08.2011 року, яким встановлено порушення позивачем: пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 1, п. 2 ст. 215, ст. 203, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 371 915,00 гривень; ст. 203, ст. 207, ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 68 392,00 гривні; ст. 203, ст. 207, ст.. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 200.17 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого позивач занизив податок на додану вартість на загальну суму 202 725,00 гривень.

31.08.2011 року відповідач на підставі акту перевірки прийняв податкові повідомлення-рішення: № 0002832320/20407, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 305 314,00 гривень, у тому числі 271 117,00 гривень за основним платежем та 34 197,00 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0002832320/20406, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 422 457,00 гривень, у тому числі 371 915,00 гривень за основним платежем та 50 542,00 гривні за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.4 ст. 198 ПК України, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з Законом України «Про податок на додану вартість», в редакції, яка діяла на момент виникнення частини спірних правовідносин, оподаткування з податку на додану вартість є: операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України. Поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в редакції, яка діяла на момент виникнення частини спірних правовідносин, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: 1) або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; 2) або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з пп. 7.2.3. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в редакції, яка діяла на момент виникнення частини спірних правовідносин, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до пп. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в редакції, яка діяла на момент виникнення частини спірних правовідносин, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, яка діяла на момент виникнення частини спірних правовідносин, об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону, а також суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п. 11.3.1. ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, яка діяла на момент виникнення частини спірних правовідносин, датою збільшення валового доходу підприємства вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: 1) або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; 2) або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 01.12.2010 року позивач уклав Договір поставки № 01-12 з ПП «МКМ-Сервіс», відповідно до умов якого продавець (ПП «МКМ-Сервіс») зобов'язується доставити покупцеві (КВП «Енергомонтаж»), а покупець прийняти і оплатити товар згідно з рахунками накладними і податковими накладними, виставленими на кожну поставку окремо.

01.12.2009 року позивач уклав Договір поставки № 01-12/09 з ТОВ «Леорд плюс-К», згідно з умовами якого ТОВ «Леорд плюс-К» (Постачальник) зобов'язується постачати та передавати у власність КВП «Енергомонтаж» (Покупець) товар, а Покупець зобов'язується приймати товар та оплачувати його на умовах даного договору.

Також судами встановлено, що між позивачем і ТОВ «Леорд плюс-К» були укладені, ще три договори поставки № 04-01/10 від 04.01.2010 року, № 17-05/10 від 17.05.2010 року і № 26-05/10 від 26.05.2010 року, відповідно до умов яких ТОВ «Леорд плюс-К» (Постачальник) зобов'язується постачати та передавати у власність КВП «Енергомонтаж» (Покупець) товар, а Покупець зобов'язується приймати товар та оплачувати його на умовах даних договорів.

Фактичне виконання вказаних договорів підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій належним чином оформленими первинними документами: видатковими та податковими накладними; накладними на внутрішнє переміщення; платіжними дорученнями; банківськими виписками про рух коштів на рахунку.

Досліджені в процесі розгляду справи первинні документи було об'єктивно розцінено судами як належне документальне підтвердження реальності та товарності спірних операцій.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України також не може погодитись із посиланнями відповідача на нікчемність укладених позивачем договорів, оскільки, надаючи оцінку господарським правовідносинам і вказуючи в акті перевірки на нікчемність правочинів, податковий орган виходить за межі своєї компетенції.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області - відхилити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05.07.2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2014 року у справі № 2а-684/12/1370 (9104/147939/12) - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) О.В. Вербицька Помічник судді підпис (підпис) І.В. Приходько З оригіналом згідно З оригіналом згідно