Постанова

від 16.04.2015 по справі 918/223/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2015 року Справа № 918/223/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В. суддівГоголь Т.Г. (доповідач), Швеця В.О. розглянувши у судовому засіданні за участю представників сторін: позивача, відповідачів: не заявились, повідомлені належно,

касаційну скаргуУкраїнсько-польського підприємства з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Бернд Бруггеманн Україна" на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 18.11.14 у справі№918/223/14 Господарського суду Рівненської області за позовомПриватного підприємця Вдовиченко Галини Михайлівни до 1. Українсько-польського підприємства з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Бернд Бруггеманн Україна" 2. Приватного підприємця Котика Павла Ігоровича провизнання договору недійсним

Приватний підприємець Вдовиченко Галина Михайлівна звернулася до Господарського суду Рівненської області із позовом до Українсько-польського підприємства з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Бернд Бруггеманн Україна" і Приватного підприємця Котика Павла Ігоровича про визнання недійсним договору оренди об'єкта нерухомості від 10.01.08, укладеного між відповідачами. Позивач в обґрунтування позову, вказував на те, що за цим договором відповідач-1 передав в оренду відповідачеві-2 нежитлове приміщення, площею 28,1 кв.м, що розташоване на другому поверсі адмінбудівлі цеху мінеральної води, позначене літерою Г-2, за адресою: м. Сарни, вул. Бєлгородська, 31/11. Проте, відповідач-1 не є власником спірного об'єкта, а отже, не мав права і передавати його в оренду. При цьому, позивач посилався на факти встановлені Господарським судом Рівненської області у справі №918/432/13. Водночас, позивач вказував на те, що спірне приміщення не використовувалося відповідачем-2. Отже, як вважав позивач, оспорюваний договір суперечить вимогам закону, зокрема, приписам статті 761 Цивільного кодексу України, а тому він у відповідності до приписів статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України підлягає визнанню недійсним.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 02.10.14 (суддя Політика Н.А.) позов задоволено. Господарський суд виходив з наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання недійсним оспорюваного договору. Суд установив, що відповідач-1 не є власником спірного об'єкта, а отже, не міг і передавати його в оренду за оспорюваним договором. Місцевим господарським судом були враховані, окрім іншого, факти встановлені Господарським судом Рівненської області у справах №918/432/13, №918/91/14. Судове рішення обґрунтоване приписами статей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 18.11.14 (судді: Павлюк І.Ю., Дужич С.П., Олексюк Г.Є.) перевірене рішення місцевого господарського суду залишено без змін. При цьому суд посилався на приписи статті 761 Цивільного кодексу України.

Українсько-польське підприємство з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Бернд Бруггеманн Україна" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові. Скаржник посилається на порушення судами приписів статей 203, 215, 228, 761 Цивільного кодексу України, статей 35, 43, 82 Господарського процесуального кодексу України. Він вважає, що судами не наведено обставин, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним. Скаржник зазначає, що на момент укладання оспорюваного договору будь-яких прав у позивача на спірну будівлю не було; що саме він є законним власником адміністративної будівлі цеху мінеральної води, а тому мав право розпоряджатися спірним об'єктом і укладати договір оренди; що такий договір не порушує прав позивача.

Від позивача судом отримано відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити без задоволення касаційну скаргу, а судові акти - без змін.

Від відповідача-2 відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів законодавства відзначає наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач - Приватний підприємець Вдовиченко Галина Михайлівна за договором купівлі-продажу від 03.10.08 придбала у Павленко Раїси Петрівни адмінбудівлю цеху мінеральної води "Г-2", загальною площею 542,4 кв.м, розташовану у м. Сарни, Рівненської області, на вул. Бєлгородській, 31. Вказана будівля належала продавцю на праві власності (рішення постійно діючого третейського суду при асоціації "Діловий захід" від 21.04.08, у справі №22а/08, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №18978825, виданий КП "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації" 27.05.08, реєстраційний номер 23417098). Право власності позивача на адмінбудівлю цеху мінеральної води було зареєстровано в КП "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації", про що свідчить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 16.10.08. В подальшому, адмінбудівлі цеху мінеральної води, було присвоєно адресу: м. Сарни, вул. Бєлгородська, 31/11. В процесі розгляду спору господарськими судами також установлено, що рішенням Господарського суду Рівненської області від 09.04.14 у справі №918/91/14, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.06.14 та постановою Вищого господарського суду України 30.09.14, у задоволенні позову Українсько-польського підприємства з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Бернд Бруггеманн Україна" до Приватного підприємця Вдовиченко Галини Михайлівни, треті особи: КП "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації", Реєстраційна служба Сарненського районного управління юстиції Рівненської області, про визнання права власності на адмінбудівлю цеху мінеральної води "Г-2" у м. Сарни, на вул. Бєлгородській, 31/11, та витребування цього майна, було відмовлено. Судами установлено, що 21.07.03 КП "Сарненський завод продтоварів" та Михалицька (Павленко) Раїса Петрівна уклали договір про передачу адмінбудівлі цеху мінеральної води "Г-2". За умовами цього договору КП "Сарненський завод продтоварів" передав Михалицькій (Павленко) Р.П. адмінбудівлю цеху мінеральної води "Г-2", площею 332 кв.м, за заборгованість по заробітній платі. Зазначений договір недійсним не визнавався. Згідно з рішенням Постійно діючого третейського суду при асоціації "Діловий Захід" від 21.04.08 у справі №22а/08 визнано за Павленко Раїсою Петрівною право власності на адмінбудівлю цеху мінеральної води, літера Г-2, у м. Сарни, на вул. Бєлгородській, 31. Як вже зазначалося, в подальшому, 03.10.08 Павленко Р.П. продала Вдовиченко Галині Михайлівні (позивачеві) вказану будівлю за договором купівлі-продажу; право власності позивача зареєстровано в БТІ (витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 16.10.08 за №20600160, реєстраційний номер 23417098). Суди установили, що позивач є законним власником спірної будівлі. Господарськими судами також установлено, що 10.01.08 між Українсько-польським підприємством з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Бернд Бруггеманн Україна" - орендодавцем та Приватним підприємцем Котиком Павлом Ігоровичем - орендарем був укладений договір оренди об'єкта нерухомості. За цим договором орендодавець зобов'язався передати орендареві у строкове платне користування, а орендар, в свою чергу, прийняти нежитлове приміщення площею 28,1 кв.м, розташоване на другому поверсі адмінбудівлі цеху мінеральної води (літера Г-2), за адресою: м. Сарни, вул. Бєлгородська, 31. В пункті 1.2 договору зазначено, що об'єкт оренди належить орендодавцеві на праві приватної власності. В процесі розгляду спору господарські суди установили, з підтвердженням матеріалами справи, що відповідач-1 (Українсько-польське підприємство з іноземними інвестиціями у формі ТОВ "Бернд Бруггеманн Україна") не був власником спірного об'єкта нерухомості, а тому не міг його передавати в оренду за оспорюваним договором; що цим договором порушені права позивача. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Приватного підприємця Вдовиченко Галина Михайлівна заявлена до Українсько-польського підприємства з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Бернд Бруггеманн Україна" і Приватного підприємця Котика Павла Ігоровича про визнання недійсним договору оренди об'єкта нерухомості від 10.01.08, укладеного між відповідачами. Ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди дійшли висновку про обґрунтованість позову. Згідно з приписами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Поняття та види правочинів унормовані статтею 202 Цивільного кодексу України. Так, відповідно до приписів зазначеної норми Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з приписами статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму (стаття 761 Цивільного кодексу України). Отже, вказаною нормою визначено суб'єктний склад осіб, які можуть виступати наймодавцями в договорі оренди, і такими особами є власники майна, особи, які мають майнові права, а також особи, уповноважені на укладення договору майнового найму. Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). За приписами статті 203 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент укладення оспорюваного договору) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Отже, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків. За приписами статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Дослідивши усі обставини та надавши оцінку зібраним у справі доказам, судами попередніх інстанцій установлено, що власником адмінбудівлі цеху мінеральної води, літера Г-2, у м. Сарни, на вул. Бєлгородській, 31, яке є об'єктом оренди за спірним договором від 10.01.08, є позивач (Приватний підприємець Вдовиченко Галина Михайлівна), і вказане майно належить їй на праві приватної власності; що укладаючи оспорюваний договір, відповідач-1 (Українсько-польське підприємство з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Бернд Бруггеманн Україна") не мав права розпоряджатися зазначеним майном, оскільки не був його власником; що це майно ще у 2003 році було відчужене КП "Сарненський завод продтоварів" Михалицькій (Павленко) Раїсі Петрівні за договором про передачу адмінбудівлі цеху мінеральної води "Г-2" за заборгованість по заробітній платі, яка, в подальшому, у 2008 році продала цю адмінбудівлю позивачеві. Відповідно до вимог статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази, додатково перевіряти їх. Виходячи з того, що судами на підставі повного та всебічного розгляду даного спору установлені обставини, з якими законодавство пов'язує визнання недійсним правочину, а саме порушення прав позивача та невідповідність договору вимогам законодавства (статті 203, 761 Цивільного кодексу України), висновок судів про наявність правових підстав для задоволення позову визнається правомірним. Посилання скаржника на те, що на час укладання спірного договору він був власником переданого в оренду майна визнаються неспроможними та спростовуються обставинами установленими судами і матеріалами справи. Інші доводи касаційної скарги теж не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки вони ґрунтуються на непогодженні скаржника з установленими судами обставинами справи та стосуються переоцінки доказів у справі, яка, за приписами статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови у справі та задоволення касаційної скарги.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 18.11.14 у справі №918/223/14 залишити без змін.

Касаційну скаргу Українсько-польського підприємства з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Бернд Бруггеманн Україна" - без задоволення.

Головуючийсуддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець