Ухвала

від 15.04.2015 по справі 5023/1543/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

УХВАЛА

"15" квітня 2015 р. Справа № 5023/1543/12

вх. № 1543/12

Суддя господарського суду: Аюпова Р.М.

при секретарі судового засідання: Лобов Р.М.

за участю представників сторін:

Представник скаржника (боржник) - Писаковський О.Г., дов. від 19.02.2015р.;

Представник стягувача - не з'явився,

Третя особа - не з'явився;

Представник ДВСУ - Сокуренко І.О., дов. від 23.01.2015 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу Приватного малого підприємства "Форма" на дії органу державної виконавчої служби (вх. № 35 від 23.02.2015р.) по справі за позовом

Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", м. Київ

до Приватного малого підприємства "Форма", м. Харків,

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроімпорт", м. Харків ,

про звернення стягнення на предмет іпотеки.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.05.2012р. у справі № 5023/1543/12 позов задоволено повністю. В рахунок часткового погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроімпорт" перед Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" за кредитним договором на відкриття невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії №6/КЛВ-07 від 20 квітня 2007 року, яка на момент розгляду справи становить 62362119 гривень 51 копійок, звернуто стягнення на: нежитлову будівлю, загальною площею 455,5 кв.м., яка розташована за адресою: м. Харків, вулиця Студентська, будинок 5/2-А, і належить Приватному малому підприємству "ФОРМА", шляхом його реалізації на прилюдних торгах за початковою вартістю 2748624 гривень 00 копійок. В рахунок часткового погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроімпорт" перед Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" за кредитним договором на відкриття невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії №6/КЛВ-07 від 20 квітня 2007 року, яка на момент розгляду справи становить 62362119 гривень 51 копійок, звернуто стягнення на: земельну ділянку, загальною площею 0,0624 га (кадастровий номер №6310136600:03:008:0027), цільове призначення (використання) якої експлуатація та обслуговування адміністративної будівлі, що знаходиться за адресою: місто Харків, вулиця Студентська, 5/2а, і належать Приватному малому підприємству "ФОРМА", шляхом його реалізації на прилюдних торгах за початковою вартістю 161703 гривні 00 копійок. Стягнуто з Приватного малого підприємства "ФОРМА" на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" судовий збір у розмірі 64380,00 грн.

На виконання вищезазначеного рішення суду, було видано відповідні накази від 06.06.2012р.

23.02.2015р. до господарського суду Харківської області звернувся боржник - ПМП "Форма", із скаргою на дії органу Державної виконавчої служби України, в порядку ст. 121-1 ГПК України (вх. №35), в якій просить суд визнати недійсною постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Артемчука Т.В. від 06.02.2015р. про стягнення з Приватного малого підприємства "Форма" виконавчого збору в сумі 274862,40 грн.

Ухвалою господарського суду від 25.02.2015р. прийнято скаргу Приватного малого підприємства "Форма" на дії органу державної виконавчої служби до розгляду. Розгляд призначено на 17.03.2015 р. о 10:30 год.

Ухвалами господарського суду від 17.03.2015р., 06.04.2015р. розгляд скарги відкладався.

У призначеному судовому засіданні 15.04.2015р. представник скаржника (боржник) подану скаргу підтримав, наполягав на її задоволенні.

Представник Державної виконавчої служби України у судовому засіданні 15.04.2015р. проти задоволення скарги заперечував, з підстав, викладених у запереченнях на скаргу (вх. № 13536).

Представники стягувача та третьої особи у судове засідання 15.04.2015р. не з'явились, про причину неявки суд не повідомили, письмових пояснень по скарзі - суду не надали.

Відповідно до ч. 2 ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

Розглянувши скаргу Приватного малого підприємства "Форма", вислухавши пояснення скаржника та представника ДВС, дослідивши матеріали справи та докази, надані в обґрунтування скарги, суд встановив наступне.

Постановою від 12.06.2013р. Відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відкрито виконавче провадження № 38381195 з примусового виконання наказу господарського суду Харківської області від 06.06.2012р., виданого на виконання рішення господарського суду від 21.05.2012р. по справі № 5023/1543/12.

22.01.2015р. нежитлову будівлю, загальною площею 455,5 кв.м., яка розташована за адресою: м. Харків, вулиця Студентська, будинок 5/2-А, на яку звернуто стягнення, в рахунок часткового погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроімпорт" перед Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" за кредитним договором на відкриття невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії №6/КЛВ-07 від 20 квітня 2007 року, було реалізовано з аукціону, відповідно до процедури, встановленої Тимчасовим порядком реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 16.04.2014р. № 656/5.

Відповідно до наданого організатором торгів протоколу № 41929 проведення прилюдних торгів від 22.01.2015р., відбулися торги з реалізації вказаного нерухомого майна. Переможцем торгів визнано ТОВ «Торговий Дім «Рітейл», ціна продажу майна склала 2611192,80 грн., з яких 2480633,16 грн. надійшло на депозитний рахунок ДВС України.

19.02.15р. державним виконавцем зроблено розпорядження про перерахування стягнутих коштів:

2 232 442,73 грн. перераховано стягувачу,

248049,19 грн. виконавчий збір перераховано Державному бюджету,

141,24 грн. витрати на проведення виконавчих дій.

06.02.2015р. Відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України винесено постанову про стягнення з Приватного малого підприємства "Форма" 274862,40 грн. виконавчого збору.

Дана постанова була отримана боржником 16.02.2015р.

Скаржник вважає дії головного державного виконавця Артемчука Т.В. щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору неправомірними, в зв'язку з чим звернувся до господарського суду з відповідною скаргою.

Заперечуючи проти скарги, представник Державної виконавчої служби України зазначив, що постанова про стягнення виконавчого збору винесена відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження" , виконавчий збір перерахований Державному бюджету України, відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження". Свої заперечення обґрунтовує тим, що статтею 28 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Згідно п. 3.7.1 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. У постанові про стягнення виконавчого збору визначається розмір виконавчого збору, що підлягає стягненню, зазначений у частин і першій ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження». Таким чином, у відповідності до вимог закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем 06.02.2015р. була винесена постанова про стягнення з боржника - Приватного малого підприємства «Форма» виконавчого збору у розмірі 274862,40 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 115 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Ця норма є відтворенням норми ст.124 Конституції України, згідно з якою судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Також відповідно до ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Згідно ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно - правовим актами, виданим відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 2 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Відповідно до ст.2 Закону України „Про державну виконавчу службу" правову основу діяльності державної виконавчої служби становлять Конституція України, цей Закон, інші закони та нормативно-правові акти, що прийняті на їх виконання.

Ст.1 Закону України „Про державну виконавчу службу" передбачає, що завданням державної виконавчої служби - є здійснення виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України.

Ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Статтею 52 Закону України "Про виконавче провадження" визначено порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника. Згідно із положеннями вказаної статті, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Наразі, скаржник посилається на положення ст. 41 Закону України „Про іпотеку", відповідно до якої реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення, за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України „Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього закону.

Так, скаржник зазначає, що в рішенні суду визначено спосіб реалізації предмету іпотеки за іпотечним договором, а саме шляхом проведення прилюдних торгів.

Як стверджує скаржник, законодавством України не передбачено порядок, згідно до якого скаржник (боржник - іпотекодавець) мав би можливість самостійно, у добровільному порядку у відведений для цього строк - сім днів з моменту винесення (отримання) постанови, виконати рішення, як встановлено в постанові та передбачено ч. 2 ст. 25 Закону України „Про виконавче провадження", оскільки реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться виключно шляхом продажу на прилюдних торгах, в порядку виконавчого провадження. Таким чином, здійснити самостійно (добровільно) реалізацію заставленого майна є неможливим, відповідно до закону, в тому числі є неможливим та незаконним виконання скаржником (іпотекодавцем) рішення господарського суду про звернення стягнення на предмет іпотеки власноруч у строк семи днів з моменту винесення (отримання) постанови.

З огляду на зазначене, суд зазначає, що правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора, у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення вимог за рахунок заставленого майна, переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

Особливості звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса або за рішенням суду, встановлені ч. 8 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження", Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. № 512/5.

Як зазначено в ч. 1, 8 ст. 54 Закону України „Про виконавче провадження", звернення стягнення на заставлене майно, в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".

Як свідчать матеріали справи, п. 2.1.4. договору іпотеки, укладеним між іпотекодержателем (стягувачем по справі) та іпотекодавцем (боржником, скаржником) сторони узгодили, що у випадку невиконання основного зобов'язання, іпотекодержатель (стягувач) має право звернути стягнення на предмет іпотеки.

В п. 4.5 вказаного договору іпотеки зазначено, що реалізація предмета іпотеки, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не буде встановлено цим договором.

Так, в статті 1 Закону України „Про іпотеку" визначено:

- майновий поручитель - це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника.

- іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель;

- боржник - іпотекодавець або інша особа, відповідальна перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання.

В розумінні Закону України "Про іпотеку", боржник та майновий поручитель є різними особами, оскільки боржником є особа, яка має заборгованість перед кредитором, а майновий поручитель - це особа, яка, шляхом передачі в іпотеку нерухомого майна забезпечила виконання зобов'язання боржника перед кредитором. У даних спірних відносинах скаржник - ПМП "Форма", який виступає боржником у виконавчому провадженні, яке є предметом розгляду за скаргою, в розумінні вказаного Закону виступає іпотекодавцем та майновим поручителем. Боржником у спірних правовідносинах виступало ТОВ "Агроімпорт" і саме вказане товариство має право до дня продажу предмета іпотеки виконати вимогу за основним зобов'язанням, яке відповідно до рішення суду становить 62362119,51 грн., тоді, як за змістом ч. 1 ст. 11 Закону України „Про іпотеку" майновий поручитель, тобто скаржник, несе відповідальність перед стягувачем за невиконання боржником основного зобов'язання, виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Положення ч. 3 ст. 42 Закону України „Про іпотеку", які визначають, що майновий поручитель може виконати основне зобов'язання за боржника, у даному випадку не можуть бути застосовані, оскільки стягувач - іпотекодержатель і іпотекодавець в договорі іпотеки встановили способи задоволення вимог іпотекодержателя, про що зазначалось вище.

Відтак, чинне законодавство передбачає можливість добровільного задоволення вимог іпотекодержателя, що складають суму боргу по кредитному договору, а не добровільне виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, початкова вартість якого зазначена в рішенні суду.

Отже, добровільне виконання саме рішення суду відповідачем за правилами, визначеними ст. 42 Закону України „Про іпотеку" є неможливим, оскільки положення цієї статті вказаного Закону передбачають добровільне виконання вимог позивача про погашення заборгованості за основним зобов'язанням у розмірі 62362119,51 грн. В свою чергу, законодавець відрізняє поняття „добровільне виконання основного зобов'язання" та „добровільне виконання рішення суду", які не є тотожними за своєю суттю. Тим більш слід зазначати, що в своїй вимозі до подачі позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, банк наголошував іпотекодавцю саме на можливість задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Наразі слід зазначити, що стягувач, який виступає іпотекодержателем, обрав спосіб задоволення своїх вимог, а саме шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом його продажу на прилюдних торгах, про що було винесено судом відповідне рішення. В свою чергу зазначене виключає можливість задоволення боржником вимог стягувача у інший спосіб, ніж той, що обрано самим стягувачем і встановлений рішенням суду. Більш того, неможливим є добровільне виконання цього рішення суду боржником, оскільки згідно з п. 1.2. Тимчасового порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 16.04.2014р. № 656/5, прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна, за заявкою державного виконавця, організовує і проводить спеціалізована організація, з якою органом державної виконавчої служби укладено відповідний договір. Поряд з цим, суд зазначає, що при встановленні державним виконавцем строку на добровільне виконання рішення останнім не визначено, яким чином боржник може добровільно виконати рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом його продажу на прилюдних торгах.

Таким чином, оскільки за рішенням суду за позовом банку звернуто стягнення саме на предмет іпотеки, за визначеною в рішенні суду початковою ціною реалізації, то виконання цього рішення суду повинно бути здійснене саме за рахунок цього майна та вказаною початковою ціною у спосіб, визначений в рішенні суду, тобто шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах в порядку, передбаченому діючим законодавством.

В ст. 32 Закону України „Про виконавче провадження" зазначено, що заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб;

2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні;

4) інші заходи, передбачені рішенням.

Отже, виходячи з аналізу вказаних положень Закону, звернення стягнення на майно боржника - є заходом примусового виконання рішення.

Так, в законодавстві відсутня норма, яка б вказувала на спосіб добровільного виконання скаржником рішення суду про звернення стягнення на іпотечне майно, шляхом продажу його на прилюдних торгах, що проводяться згідно чинного законодавства спеціалізованими організаціями за заявкою органу державної виконавчої служби. Відсутність чітко встановленого законом правила поведінки, як для скаржника, який позбавлений можливості виконати вказане рішення суду добровільне, так і для органу державної виконавчої служби, який зобов'язаний надати строк для добровільного виконання рішення суду згідно приписів ст. 25 Закону України „Про виконавче провадження", погіршує становище саме скаржника. Адже стягнення виконавчого збору - є за своєю суттю, санкцією, що настає за невиконання добровільно рішення суду у встановлений державним виконавцем строк. З огляду на принцип справедливості, скаржник, не може бути притягнутий до відповідальності у вигляді сплати виконавчого збору за неможливість виконати вищезазначене рішення суду, згідно чинного законодавства.

Ст. 8 Конституції України визначає, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Ч. 1 ст. 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

В п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 1 листопада 1996 року N 9 „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" зазначено, що оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядової інстанції в будь-якій стадії розгляду справи. Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі:

1) коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом;

2) коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй;

3) коли правовідносини, що розглядаються судом, законом України не врегульовано, а нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою або Радою міністрів Автономної Республіки Крим, суперечить Конституції України;

4) коли укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового характеру підлягають застосуванню судами при вирішенні конкретних судових справ, суперечать Конституції України.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Виходячи з вищенаведеного, суд доходить до висновку про те, що стягнення зі скаржника виконавчого збору в сумі 274862,40 грн. - є необґрунтованим.

Відповідно до ч. 2 т. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України „Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

За таких обставин, з урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору від 06.02.2015р. винесена державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України неправомірно.

У відповідності з п. 9.1, 9.13 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 „Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" прийняття органами Державної виконавчої служби, їх посадовими особами будь-яких рішень (постанов тощо) в процесі здійснення виконання судових рішень господарських судів підпадає в розумінні статті 121-2 ГПК під ознаки дій цих органів та осіб, тому відповідні рішення також підлягають оскарженню до названих судів. За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Як зазначено в п. 32 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.06.2010 р. N 01-08/369 „Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України", вимога скаржника щодо скасування постанови чи іншого акта органу Державної виконавчої служби за своєю правовою природою тотожна вимозі про визнання їх недійсними. Тому у господарського суду відсутні правові підстави для відмови в задоволенні скарги лише з тієї причини, що в ній зазначається про скасування відповідної постанови (акта), а не про визнання його недійсним.

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що вимоги скаржника є обґрунтованими, а тому скарга Приватного малого підприємства "Форма" підлягає задоволенню.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд в постанові від 04.06.2013р. справі № 15-22-28/17-2449-2011.

Керуючись ст. ст. 86, 121 2 ГПК України,

УХВАЛИВ:

Скаргу Приватного малого підприємства "Форма" на дії органу державної виконавчої служби (вх. № 35 від 23.02.2015р.) - задовольнити.

Визнати недійсною постанову Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 06.02.2015р. про стягнення з Приватного малого підприємства "Форма" (код ЄДРПОУ 21223000) виконавчого збору збору в розмірі 274862,40 грн.

Суддя Аюпова Р.М.

справа № 5023/1543/12