Постанова

від 16.04.2015 по справі 911/5356/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2015 р. Справа№ 911/5356/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

при секретарі Місюк О.П.

за участю представників:

від позивача - не з`явився

від відповідача - 1 не з`явився

від відповідача - 2 не з`явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Фермерського господарства «Христина» на рішення Господарського суду Київської області від 29.01.2015 (суддя Лилак Т.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп»

Фермерського господарства «Христина»

про стягнення суми,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до ТОВ «ПК Трейдсервісгруп» та ФГ «Христина» про стягнення штрафу, пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Київської області від 29.01.2015 позовні вимоги задоволені частково.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач ФГ «Христина» звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій вказує, що рішення суду прийняте при неповному з`ясуванні всіх обставин справи, з порушенням норма матеріального та процесуального права, а тому просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2015 прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду.

Через відділ документального забезпечення до суду від представника позивача надійшли пояснення стосовно поданої апеляційної скарги, в якій представник зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Від представника відповідача - 1 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначив, що товариство погоджується із рішенням суду в частині, що стосується їх боргу та просили апеляційну скаргу розглядати за відсутності їх представника.

10.03.2015 через відділ документального забезпечення до суду від представника відповідача - 2 надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, обґрунтовуючи своє клопотання неможливістю прибуття в судове засідання у зв`язку із віддаленістю місця знаходження відповідача від суду.

Ухвалою суду від 11.03.2015 клопотання представника відповідача - 2 було задоволено і було доручено Львівському апеляційному господарському суду забезпечити проведення судових засідань по даній справі у режимі відеоконференції.

Представник позивача в судові засідання не з`являвся, про день та час розгляду скарги повідомлявся належним чином, причини неявки суду ене повідомив.

Представник відповідача - 2 09.04.2015 в судове засідання до Львівського апеляційного господарського суду з`явився та надав усні пояснення стосовно поданої апеляційної скарги та предмету спору.

Ухвалою суду від 09.04.2015 розгляд скарги був відкладений, відповідно до ст. 77 ГПК України, до 16.04.2015.

Відповідно до акту керівника апарату Київського апеляційного господарського суду з 16.04.2015 08 год. 10 хв. до 17.04.2015 07 год. 55 хв. приміщення, які займає Київський апеляційний господарський суд на умовах оренди частини адміністративної будівлі Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», розташованої по вул. Шолуденка, 1 у місті Києві, були відключені від електропостачання.

У зв`язку із вище зазначеним здійснити розгляд апеляційної скарги по даній справі в режимі відеоконференції не виявилось можливим.

Через відділ документального забезпечення до суду від представника позивача надійшло клопотання про можливість розгляду справи за відсутності представника.

Враховуючи зазначене клопотання представника позивача, пояснення, надані представником відповідача в судовому засіданні 09.04.2015 та неможливість відкладення розгляду справи у зв`язку із закінчення строку розгляду апеляційної скарги, визначеного ст. 102 ГПК України, колегія суддів ухвалила розглянути апеляційну скаргу та позовну заяву за відсутності представників сторін в приміщенні Київського апеляційного господарського суду за наявними матеріалами справи та доказами, наданими представниками сторін на підтвердження своїх вимог та заперечень.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача - 2, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

08.04.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Тридента Агро» (продавець) та Фермерським господарством «Христина» був укладений договір №ЗУФ-57/04/08 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу.

У зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням ФГ «Христина» взятого на себе грошового зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару згідно договору №ЗУФ-57/04/08 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 08.04.2008 року, 25.05.2009 ТОВ «Тридента Агро» звернулося до Господарського суду Львівської області із позовною заявою про стягнення із ФГ «Христина» суми заборгованості та штрафних санкцій за період із 02.12.2008 по 25.05.2009 згідно договору №ЗУФ-57/04/08 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 08.04.2008 року.

Рішенням Господарського суду Львівської області по справі №15/160 від 24.11.2011, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Тридента Агро» задоволено частково, вирішено стягнути з Фермерського господарства «Христина» на користь позивача 3676,86 грн. курсової різниці, 838,97 грн. пені, 104,67 грн. 3% річних, 660,25 грн. індексу інфляції, 800,00 грн. витрат на адвокатські послуги, 138,69 грн. державного мита та 289,39 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

26.01.2011 року між ТОВ «Тридента Агро» та ФОП Грищенко О.М. було укладено угоду № 200-TA про заміну кредитора у зобов'язанні, відповідно до умов якої встановлено, що первісний кредитор (ТОВ «Тридента Агро») відступає новому кредитору (ФОП Грищенко О.М.) право вимоги виконання ФГ «Христина» зобов'язання щодо сплати 4 747,23 грн. боргу (курсової різниці, пені, 3% річних, інфляційних витрат), набутих первісним кредитором на підставі договору № ЗУФ-57/04/08 купівлі-продажу на умовах відстрочення платежу від 08.04.2008 року, у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання згідно договору № ЗУФ-57/04/08 купівлі-продажу на умовах відстрочення платежу від 08.04.2008.

31.01.2013 між ФОП Грищенко О.М. та ТОВ «Компанія «Ніко-тайс» було укладено Угоду № 31/01-13 про заміну кредитора у зобов'язанні, з якої вбачається, що первісний кредитор (ФОП Грищенко О.М.) відступає новому кредитору (ТОВ «Компанія «Ніко-тайс») право вимоги виконання ФГ «Христина» зобов'язання щодо сплати розміру курсової різниці, пені, 3% річних, інфляційних витрат, набутих первісним кредитором на підставі договору № ЗУФ-57/04/08 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 08.04.2008 та згідно угоди № 200-ТА про заміну кредитора у зобов'язання від 26.01.2011 року, у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання згідно договору № ЗУФ-57/04/08 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 08.04.2008.

З метою забезпечення виконання зобов'язання за Угодою № 31/01-13 від 31.01.2013, між ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» (кредитор) та ТОВ «ПК Трейдсервісгруп» (поручитель) був укладений договір поруки № 15-02-2013 від 15.02.2013 , за умовами якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язку ФГ «Христина» щодо виконання грошового зобов'язання щодо сплати розміру інфляційних витрат у зв'язку із неналежним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання згідно договору поставки та угоди, передбаченими ст. 2 цього договору (основний договір).

Рішенням Господарського суду Київської області по справі №911/2318/13 від 28.08.2013, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКО-ТАЙС» задоволено частково, вирішено стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп» та Фермерського господарства «Христина» на користь Товарситва з обмеженою відповідальністю «Ніко-Тайс» 79,79 грн. інфляційних, 1 707,42 судового збору, 694,68 витрат на послуги адвоката та стягнути з Фермерського господарства «Христина» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніко-Тайс» 4 163,26 курсової різниці, 411,78 грн. пені, 56,14 грн. 3% річних.

Рішенням Господарського суду Київської області по справі №911/2409/14 від 07.08.2014, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКО-ТАЙС» задоволено повністю, вирішено стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп» та Фермерського господарства «Христина» на користь Товарситва з обмеженою відповідальністю «Ніко-Тайс» 4900,98 грн. курсової різниці, 500,00 грн. витрат на адвокатські послуги та 1 827,00 грн. судового збору.

Позивач, звертаючись із даним позовом до суду просив стягнути з відповідачів штрафні санкції і вигляді пені та штрафу, а також 3% річних та інфляційні втрати, що були нараховані на курсову різницю, яка була стягнута з відповідачів на користь позивача попередніми рішеннями судів першої інстанції.

Відповідач - 2 заперечуючи проти заявлених вимог, мотивує це тим, що ФГ «Христина» рішення суду були виконані в повному обсязі, зокрема про сплату 3 (трьох) різних сум курсової різниці, основний борг був ними сплачений ще в процесі розгляду судом справи № 15/160, а отже підстави нарахування 3% річних, інфляційних втрат, та штрафних санкцій у суду відсутні.

Крім того, відповідач - 2 зазначав, що стосовно заявлених вимог необхідно застосувати позовну давність.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, докази, надані представниками сторін як в суді першої так і в суді апеляційної інстанції, приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Стаття 610 ЦК України зазначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст.202 ГК України, ст. 599 ЦК України зобов'язання, зокрема, припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 554 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному розмірі.

Як зазначалося вище, Господарським судом Львівської області та Господарським судом Київської області було встановлено порушення відповідачами умов договору № ЗУФ-57/04/08 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 08.04.2008 та встановлений факт наявності заборгованості перед позивачем.

Крім того, вказаними судами було встановлено правомірність заявлених вимог позивача про стягнення курсової різниці за поставлений товар, відповідно до додатку №1 до договору, згідно якого, курс долара США на міжбанківській валютній біржі становив 5,05 грн./дол.США.

При цьому, приміткою до додатку передбачено, що у випадку якщо курс долара США на день оплати вище, ніж курс долара на день підписання договору сторонами, для визначення суми, яка підлягає оплаті, використовують наступну формулу: S=(A1/А2)*B, де S - ціна на момент проплати, B - ціна на момент підписання, А2 - курс долара США до гривні на день підписання договору, А1- курс (міжбанківська валютна біржа) долара США до гривні на день перерахування коштів.

У зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням відповідачем 2 взятого на себе грошового зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару (курсової різниці) згідно договору №ЗУФ-57/04/08 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 08.04.2008 на думку позивача у нього виникло право вимоги до відповідача - 2 щодо нарахування пені, 3% річних, інфляційних витрат та штрафу на суму простроченого платежу (суму курсової різниці) згідно договору №ЗУФ-57/04/08 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 08.04.2008 в період з 23.12.2008 до 11.09.2014.

Як вбачається із наявних матеріалів справи та розрахунку позовних вимог, наданих позивачем, останній нараховує штрафні санкції, 3% річних та інфляційні втрати на курсову різницю в розмірі 3676,86 грн., 4163,26 грн. та 4900,98 грн.

Відповідно до доказів, наданих представником відповідача та які не були спростовані позивачем, ФГ «Христина» рішення Господарського суду Львівської області про стягнення, зокрема, курсової різниці в сумі 3676,86 грн., на яку здійснено нарахування штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат в рамках даної справи, було виконане 31.12.2009.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Відповідно до п. 8.2. договору №ЗУФ-57/04/08 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 08.04.2008 року, за прострочення виконання зобов'язання покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

За умовами п. 8.3 договору № ЗУФ-57/04/08 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 08.04.2008 року, відповідно до ст. 259 ЦК України сторони домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій збільшується до повного виконання сторонами зобов'язань за даним договором.

Крім цього, сторони, відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за даним договором здійснюється без обмеження строку.

Згідно п. 8.4. договору, за несплату або несвоєчасну оплату товару покупець сплачує штраф в розмірі 15% від вартості неоплаченого товару та інші штрафні санкції у відповідності до чинного законодавства.

Таким чином, враховуючи всі вище зазначені приписи норм чинного законодавства України та умови договору купівлі-продажу, вимога позивача про стягнення штрафу в розмірі 1911,16 грн. відповідно до наданого розрахунку, який відповідає вимогам закону та правомірно було задоволено судом першої інстанції.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем,за період з 23.12.2008 по 11.09.2014 в сукупності по всім сумам боргу курсової різниці, враховуючи час виконання ФГ «Христина» рішень судів першої інстанції по сплаті курсової різниці в розмірах 3676,86 грн., 4163,26 грн. та 4900,98 грн., а також умови договору стосовно позовної давності про нарахування штрафних санкцій, погоджується із висновком Господарського суду Київської області про задоволення вимоги про стягнення пені в розмірі 5242,83 грн.

Стосовно вимоги про стягнення інфляційних втрат, нараховані позивачем на курсову різницю, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Частиною 3 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно із ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Курсова різниця - це різниця, яка є наслідком перерахунку однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах, що виникає в зв'язку із знеціненням грошових коштів.

Втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів.

Отже, фактично сума, що виникає в зв'язку з курсовою різницею, і є інфляційними втратами.

А тому вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат, що нараховані на курсову різницю є безпідставними, необґрунтованими та неправомірними, а отже не підлягаючими задоволенню.

Стосовно вимоги позивача про стягнення 3% річних апеляційна інстанція зазначає, що така вимога підлягає частковому задоволенню, зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається із розрахунку 3% річних, наданого позивачем, ним нараховані відсотки на курсову різницю в розмірах 3676,86 грн., 4163,26 грн. та 4900,98 грн. за загальний період з 23.12.2008 по 11.09.2014.

Представником відповідача як суду першої інстанції так і суду апеляційної інстанції була подана заява про застосування позовної давності до вказаних вимог.

Статтями 256, 257 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Представник позивача заперечуючи проти поданої відповідачем - 2 заяви про застосування позовної давності, мотивує це тим, що у даних правовідносинах відбулося переривання строку, зокрема шляхом звернення позивача із позовом до суду про стягнення сум курсових різниць.

Проте, колегія суддів не погоджується із такою позицією представника позивача.

Так, як вбачається із наявних матеріалів справи та підтверджується розрахунками, наданими позивачем, останнім курсова різниця в розмірі 4163,26 грн., була нарахована станом на 08.09.2009, а в розмірі 4900,98 - на 14.01.2009.

ТОВ «Ніко-Тайс» звернулося із відповідними позовами до Господарського суду Київської області 13.06.2013 та 19.06.2014 відповідно, тобто після спливу позовної давності, перебіг якої закінчився 08.09.2012 та 14.01.2012 відповідно, що в свою чергу, виключає переривання позовної давності поза її межами у зв`язку з попереднім пред`явленням позовів у справах № 911/2318/13 та 911/2409/14.

Чинне цивільне законодавство не містить жодних вказівок щодо можливості переривання позовної давності після її спливу, зокрема, у разі стягнення судом основної суми боргу за результатами розгляду іншої справи, у якій відповідачем не було заявлено про застосування позовної давності.

Отже, незалежно від того, що рішеннями Господарського суду Київської області у справах № 911/2318/13 та 911/2409/14 суму курсової різниці було стягнуто після спливу позовної давності, дані рішення самі по собі не є доказом переривання позовної давності у розумінні ч.2 ст. 264 ЦК України.

Аналогічної правової позиції дотримується колегія суддів Вищого господарського суду України у постанові від 10.03.2015 по справі № 911/2449/14.

Стосовно твердження позивача проте, що нормами закону передбачено переривання позовної давності шляхом вчинення особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, то колегія суддів зазначає, що сплата коштів на виконання рішень місцевих судів після відкриття виконавчого провадження не є визнанням боргу в розумінні ст. 264 ЦК України, а є обов`язком по виконання рішень судів, згідно нормами чинного законодавства України, зокрема господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Згідно із п. 5.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань,оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).

Таким чином, зважаючи на те, що позивачем була пропущена позовна давність стосовно вимоги про сплату сум курсових різниць, не зважаючи на те, що вона (позовна давність) не була застосована судами першої інстанції з тих чи інших підстав, відповідно ним пропущена позовна давність і для стягнення 3% річних, а тому вимога про сплату відповідачем 3% річних, нарахованих на 4163,26 грн. та 4900,98 грн. не підлягає задоволенню.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що положення договору купівлі-продажу від 08.04.2008, а саме п.8.3 стосовно продовження позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором, не застосовується при нарахування 3% річних, оскільки дане нарахування не є штрафною санкцією, а є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат, а саме як компенсація від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Аналогічної позиції дотримується Верховний суд України у постанові від 24.10.2011.

Стосовно нарахування 3% річних на суму 3676,86 грн., колегія суддів зазначає, що відповідно до доказів, наданих представником відповідача та які не були спростовані позивачем, ФГ «Христина» рішення Господарського суду Львівської області про стягнення, зокрема, курсової різниці в сумі 3676,86 грн., на яку здійснено нарахування 3% річних в рамках даної справи, було виконане 31.12.2009.

Позивач звернувся до місцевого суду із вимогою про сплату такої курсової різниці в травні 2009, тобто в межах позовної давності.

ТОВ «Ніка-Тайс» здійснив нарахування на дану суму за період з 26.05.2009 по 31.12.2009, тобто з дотриманням всіх приписів чинного законодавства України, а тому вимога позивача про стягнення 3% річних в розмірі 66,49 грн. підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.1. ст. 103 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має права скасувати рішення повністю або частково і прийняте нове рішення.

Враховуючи положення ст. 104 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Фермерського господарства «Христина» підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Київської області від 29.01.2015 по справі № 911/5356/14 - скасуванню.

Відповідно до ч.5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов`язані з розглядом справи при частковому задоволенні позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З пункту 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» вбачається, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Пунктом 6.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» передбачено, що вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

При вирішенні питань, пов'язаних з оплатою послуг адвоката, слід також враховувати викладене в абзаці третьому пункту 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/973 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права» № 01-8/973 від 14.12.2007, за яким у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Дослідивши матеріали справи та визначаючи роль адвоката Грищенко О.М. у всебічному, повному та об'єктивному розгляді справи № 911/5356/14, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що заявлена сума витрат на послуги адвоката в розмірі 900 грн. є співрозмірною з ціною позову, обґрунтованою та правомірною, проте вона підляє частковому задоволенню, пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Христина» - задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Київської області від 29.01.2015 по справі № 911/5356/14 - скасувати. Постановити нове.

«Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп» (08633, Київська обл., Васильківський район, с. Мархалівка, вул. Комсомольська, 22, код 38267861) та Фермерського господарства «Христина» (80013, Львівська обл., с. Хоробрів, код 32704136) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (03187, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, буд. 38, оф. 23, код 38039872) 66,49 грн. 3% річних, адвокатські послуги в розмірі 655,47 грн. та судовий збір за подання позову до суду в розмірі 1330,60 грн.

Стягнути з Фермерського господарства «Христина» (80013, Львівська обл., с. Хоробрів, код 32704136) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (03187, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 38, офіс 23, код 38039872) 1911 (одну тисячу дев'ятсот одинадцять) грн. 16 коп. штрафу, 5 242 (п'ять тисяч двісті сорок дві) грн. 83 коп. пені.

В частині стягнення 3% річних в сумі 685,45 та інфляційних втрат в сумі 2008,23 грн. - відмовити.»

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (03187, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, буд. 38, оф. 23, код 38039872) на користь Фермерського господарства «Христина» (80013, Львівська обл., с. Хоробрів, код 32704136) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 248,20 грн.

Видати судові накази. Видачу наказів доручити Господарському суду Київської області.

Матеріали справи № 911/5356/14 повернути до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

В.В. Андрієнко