Ухвала

від 15.04.2015 по справі 2а-2014/12/1070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2015 року м. Київ К/800/21575/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київський картонно-

паперовий комбінат»

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 18.05.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013

у справі № 2а-2014/12/1070

за позовом Публічного акціонерного товариства «Київський картонно-

паперовий комбінат»

до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської

області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових

повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 18.05.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013, адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Київський картонно-паперовий комбінат» задоволено частково; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби від 18.01.2012 №0000122301/79 та від 03.04.2012 №0000632301/825 у частині зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 173749,00 грн.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 18.05.2012 і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013 в частині визнання правомірним податкового повідомлення-рішення ДПІ в Обухівському районі Київської області ДПС від 03.04.2012 №0000632301/825, а саме, зменшення бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 47819,00, та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначив, що судами попередніх інстанцій правильно встановлено всі обставини справи, а тому, оскаржувані рішення є законними та обґрунтованими.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питання правомірності формування податкового кредиту за взаємовідносинами з Товариством з обмеженою відповідальністю «Белагро 77» за період з серпня 2010 року по жовтень 2010 року, з Товариством з обмеженою відповідальністю «Уот Трейд» за січень, квітень 2011 року, з Товариством з обмеженою відповідальністю Екологічне підприємство «Вторма Юг» за березень 2011 року та з Товариством з обмеженою відповідальністю «Еко Про» за травень 2011 року

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 3 ст. 5, п. 1 ст. 7 Господарського кодексу України, ст. ст. 202, 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, п.п. 1.7, 1.8 ст. 1, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, абз. «б» пп. 7.7.7 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №167/97-ВР, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.6, п. 201.7, п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, а саме, завищення ним податкового кредиту за серпень 2010 року на 40 600,00 грн., що призвело до заниження на цю суму податку на додану вартість; завищення податкового кредиту, що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумами податкового зобов'язання та податкового кредиту за вересень 2010 року на 89042,00 грн., за жовтень 2010 року - на 33458,00 грн., за квітень 2011 року - на 47819,00 грн., за травень 2011 року - на 140291,00 грн.; завищення сум бюджетного відшкодування відповідно у жовтні 2010 року, листопаді 2010 року, травні 2011 року та червні 2011 року.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки від 27.12.2011 № 3008/2301/05509659 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення: від 18.01.2012 № 0000122301/79, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 162052,50 грн., у тому числі 129642,00 грн. - за основним платежем, 32410,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; від 03.04.2012 № 0000632301/825, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 221569,00 грн.

Згідно з частиною 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Уот-Трейд» укладено усний договір на поставку бензину та дизельного палива. На підтвердження виконання зазначеного договору позивачем надано: податкові накладні, докази оплати.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціям, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

В касаційній скарзі позивач зазначає, що поставка придбаних нафтопродуктів фактично здійснювалась, що, на його думку, підтверджується наданими первинними документами.

Відповідно до пп. 5.4.1-5.4.3 п. 5.4 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої Наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 №281/171/578/155, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за №805/15496, з прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою N 1-ТТН (нафтопродукт), відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт. Відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20°C відповідно до ГОСТ 3900; маса нафтопродукту в автоцистерні визначається зважуванням на автомобільних вагах або об'ємно-масовим методом; маса нафтопродуктів, розфасованих у тару, визначається зважуванням на вагах або за трафаретами на тарі (якщо нафтопродукти в заводській упаковці). Про прийнятий нафтопродукт матеріально відповідальна особа складає акт за своїм підписом, підписами водія та представника одержувача чи відправника із зазначенням їх прізвищ і посад.

Тобто, законодавством встановлено особливий порядок транспортування, зберігання та передачі нафтопродуктів, а тому, вбачається очевидною необхідність оформлення відповідних документів. З огляду на вищевикладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідачем підтверджено відсутність реального виконання укладених позивачем правочинів щодо купівлі нафтопродуктів, оскільки жодних доказів транспортування, зберігання та відвантаження придбаного товару позивачем на надано. Хоча податкове законодавство і не визначає зазначені документи як обов'язкові для підтвердження товарності укладених правочинів, оцінка здійсненим господарським операціям повинна даватись на підставі комплексного аналізу правовідносин, з урахуванням їх особливостей та характеру виконання, що і було належним чином здійснено судами попередніх інстанцій.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про правомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення у відповідній частині.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київський картонно-паперовий комбінат» залишити без задоволення.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 18.05.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013 у справі № 2а-2014/12/1070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна