Ухвала

від 01.04.2015 по справі 820/12690/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01.04.2015р. м. Київ К/800/60331/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Загороднього А.Ф.,

секретаря - Бруя О.Д.,

за участю представника позивача - Онопрієнко Л.М.,

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2014 року у справі № 820/12690/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комтико" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Комтико" (далі - ТОВ "Комтико") звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - ДПІ), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 25 червня 2014 року № 0002052201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 283 338,75 грн. (в т.ч. за основним платежем - 1 026 671,00 грн., штрафні санкції - 256 667,75 грн.); № 0002042201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 350 883,75 грн. (в т.ч. за основним платежем - 1 080 707,00 грн., штрафні санкції - 270 176,75 грн.); № 0002072201 про застосування штрафних санкцій у розмірі 2 000,00 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2014 року позов задоволено в повному обсязі.

В касаційній скарзі відповідач посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позову.

Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що відповідачем проведена планова виїзна перевірка ТОВ "Комтико" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року, за результатами якої складений акт від 03 червня 2014 року № 2178/20-30-28-01/34470333.

За висновками перевірки податковим органом встановлені порушення ТОВ "Комтико" норм підпункту 153.2.1, 153.2.3 пункту 153.2 статті 152 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а саме: підприємством занижено податок на прибуток за 2013 рік у розмірі 1 026 671,00 грн.; пункт 188.1 статті 188 ПК України , а саме: підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 080 707,00 грн.; пункт 2.6 "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", затвердженого постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 року № 637 , а саме: не оприбуткування готівкових коштів в касу підприємства у розмірі 400 грн.

На підставі наведеного акту перевірки, 25 червня 2014 року ДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення № 0002052201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 283 338,75 грн. (в т.ч. за основним платежем - 1 026 671,00 грн., штрафні санкції - 256 667,75 грн.); № 0002042201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 350 883,75 грн. (в т.ч. за основним платежем - 1 080 707,00 грн., штрафні санкції - 270 176,75 грн.); № 0002072201 про застосування штрафних санкцій у розмірі 2 000,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Судами встановлено, що між Підприємством з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу Фірма "Вітал -Тер" (постачальник) та ТОВ "Комтико" (покупець) був укладений договір поставки товару від 01 лютого 2013 року № 3 (далі - Договір) відповідно до якого, постачальник зобов'язався передати у власність покупця товар (асортимент чаю ТМ "За Динамо"), у відповідності з поданими покупцем замовленнями, а покупець зобов'язався прийняти товар та своєчасно сплатити його вартість на умовах даного Договору.

Відповідно до додаткової угоди № 1 від 01 лютого 2013 року постачальник надає право покупцю ексклюзивної торгівлі ТМ "За Динамо" по території України.

Відповідно до пункту 4.1 Договору вартість партії товару визначається в накладних виписаних на підставі замовлення з цінами затвердженими сторонами в прайс - листі, пункту 4.2 - ціна товару є договірною і відповідає рівню звичайних цін в сегменті виробництва та дистриб'юції, пункту 4.4 - зміна вартості товару провадиться шляхом затвердження сторонами нового прайс - листа.

Згідно з пунктом 4.5 Договору - виходячи з ексклюзивного права торгівлі ТМ "За Динамо" по території України, постачальник визначає націнку покупцю не вище встановленого ним рівня шляхом затвердження сторонами Додатку № 3 до договору поставки. Відповідно до додатку № 3/1 від 01 лютого 2013 року рівень націнки складає не більше 1,5% від вхідної ціни постачальника.

Як встановлено судами, відповідно до прайс - листа, який погоджений з виробником, вартість чаю "За Динамо" в 2013 році складає: чорний цейлонський 100 - 11,0 грн. (ціна подальшої реалізації - 11,08 грн.), чорний цейлонський 50 - 5,75 грн. (ціна подальшої реалізації - 5,8 грн.), чорний цейлонський 25 - 3,25 грн. (ціна подальшої реалізації - 3,28 грн.). чорний цейлонський ПЕКОЕ 90 - 4,30 грн. (ціна подальшої реалізації - 4,35 грн.), чорний цейлонський ОРАНЖ ПЕКОЕ 90 - 3,50 грн. (ціна подальшої реалізації - 3,55 грн.).

Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 ПК України , в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних відносин, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу , з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Згідно статті 3 Закону України "Про ціни та ціноутворення" , політика ціноутворення полягає в орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку. У народному господарстві застосовуються вільні ціни та тарифи на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання.

Статтею 632 Цивільного кодексу України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 190 Господарського кодексу України , вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін.

Згідно із статтею 6 Закону України "Про ціни і ціноутворення" в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи, а статтею 7 цього ж Закону передбачено, що вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Відповідно до пункту 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 ПК України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено Податковим кодексом України . Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Відповідно пункту 39.1 статті 39 ПК України звичайна ціна на товари (роботи, послуги) збігається з договірною ціною, якщо інше не встановлено цим Кодексом і не доведено зворотне, в тому числі в результаті неможливості визначення звичайної ціни із застосуванням положень пунктів 39.3-39.4 цієї статті. Звичайна ціна застосовується у разі здійснення платником податків: а) бартерних операцій; б) операцій з пов'язаними особами; в) операцій з платниками податків, що застосовують спеціальні режими оподаткування або інші ставки, ніж основна ставка податку на прибуток, або не є платником цього податку, крім фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності; г) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Підпункт 153.2.1 пункт 153.2 статті 153 ПК України в редакції, що був чинним на момент виникнення спірних відносин, містить положення, відповідно до якого дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Згідно з пунктом 39.2 статті 39 ПК України визначення звичайної ціни у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснюється за одним з методів, вказаних в цьому пункті. Одним із методів є метод порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу). При визначенні звичайної ціни згідно з методами, встановленими цим пунктом, використовується інформація про ціни в операціях між непов'язаними особам у співставних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг). При цьому умови визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціни, які отримуються в результаті застосування методів, встановлених цим пунктом.

Відповідно до пункту 39.4 статті 39 ПК України за методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) застосовується ціна, яка визначається за ціною на ідентичні (а за їх відсутності - однорідні) товари (роботи, послуги), що реалізуються (придбаваються) не пов'язаній з продавцем (покупцем) особі за звичайних умов діяльності. Для визначення звичайної ціни товару (роботи, послуги) згідно з методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у порівнянних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг). Враховуються, зокрема, такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії); обсяг функцій, що виконуються сторонами; умови розподілу між сторонами ризиків і вигод; строки виконання зобов'язань; умови здійснення платежів, звичайних для такої операції; характеристика ринку товарів, на якому здійснено господарську операцію; бізнес-стратегія підприємства; звичайні надбавки чи знижки до ціни під час укладення договорів між непов'язаними особами, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються порівнянними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціну або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні під час укладення договорів між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни, зокрема знижки, зумовлені сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів. Якщо товари (роботи, послуги), стосовно яких визначається звичайна ціна, ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), які прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни, в установленому в абзаці першому цього пункту порядку, здійснюється з урахуванням таких факторів.

Згідно з пунктом 39.11 статті 39 ПК України для визначення звичайних цін на товари (роботи, послуги) використовуються офіційні джерела інформації, у тому числі: 39.11.1. статистичні дані державних органів і установ; 39.11.2. ціни спеціалізованих аукціонів з торгівлі окремими видами продукції, біржові котирування; 39.11.3. довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань та публікацій, у тому числі електронних та інших банків даних; 39.11.4. звіти та довідки відділів з економічних питань у складі дипломатичних представництв України за кордоном; 39.11.5. інші інформаційні джерела, що визнаються офіційними в установленому порядку.

Таким чином, для визначення звичайної ціни закладено основний принцип - порівняння у співставних умовах. При цьому порядок визначення звичайної ціни за методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) регламентований пунктом 39.4 статті 39 ПК України , в межах якого та за передбаченими цим пунктом правилами податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Висновок про заниження позивачем цін на реалізацію чаю марки "За Динамо" в асортименті, як вбачається зі змісту акту перевірки ТОВ "Комтико", податковим органом зроблено лише при порівнянні цін реалізації чаю, зазначених у відповідях від ТОВ "Сучасний модерн" та ТОВ "ВОСТОРГ", наданих на запити ДПІ № 7863/10/20-30-22-01-22 від 23 травня 2014 року та № 7870/10/20-30-22-01-22 від 23 травня 2014 року.

Суд касаційної інстанції погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що податковим органом при визначенні звичайної ціни у повній мірі, не було проведено дослідження ринку для того, щоб зробити висновок стосовно заниження рівня звичайної ціни, не взято до уваги те, що ТОВ "Комтико" надане право ексклюзивної торгівлі ТМ "За Динамо" по всій території України.

Крім того, ТОВ "Комтико" отримано прибуток, сплачено податок на прибуток та податок на додану вартість до бюджету та не задекларовано від'ємне значення з податку на прибуток та податку на додану вартість, підтвердженням чого є декларація з податку на прибуток за 2013 рік та декларації з податку на додану вартість за лютий - серпень 2013 року.

Окрім того, в порушення вимог пункту 39.11 статті 39 Податкового кодексу України податковим органом не використано жодного офіційного джерела інформації у розумінні вказаної норми, зокрема, статистичних даних державних органів і установ, відомостей спеціалізованих аукціонів та бірж про рівень цін, довідкових цін спеціалізованих комерційних видань та публікацій чи будь-яких інших інформаційних джерел, що визнаються офіційними в установленому порядку.

Відповідно до підпункту 39.14 статті 39 ПК України обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на контролюючий орган у порядку, встановленому законом.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що висновки податкового органу щодо порушення позивачем пункту 188.1 статті 188 , підпункту 153.2.1, 153.2.3 пункту 153.2 статті ПК України є необґрунтованими та безпідставними.

Судами встановлено, що штрафні санкції за спірним податковим повідомленням-рішенням № 0002072201 від 25 червня 2014 року були застосовані за не оприбуткування готівки в касі на підставі прибуткового касового ордеру № 113 від 30 вересня 2013 року у сумі 400,00 грн.

Відповідно до пункту 2.6 Постанови правління НБУ від 15 грудня 2004 року №637 "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні" уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів. Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

Однак, за касовим ордером № 113 від 30 вересня 2013 року до каси підприємства була оприбуткована сума грошових коштів у розмірі 125 084,88 грн., підстава - виручка від реалізації товару. В касовій книзі за 30 вересня 2013 року зроблений запис щодо оприбуткування грошових коштів у розмірі 125 084,88 грн., що підтверджується витягом з касової книги.

Доказів не оприбуткування готівки в касі на підставі прибуткового касового ордеру № 113 від 30 вересня 2013 року саме в сумі 400,00 грн., як зазначено в акті перевірки позивача, відповідачем до суду не надано.

Враховуючи викладені обставини та наведені норми, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що викладені в акті перевірки висновки податкового органу є не обґрунтованими, а прийняті податкові повідомлення-рішення не правомірними.

Згідно з частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2014 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: