Ухвала

від 01.04.2015 по справі 813/3029/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" квітня 2015 р. м. Київ К/800/62360/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Загороднього А.Ф.,

секретаря - Бруя О.Д.,

за участю представника позивача - Зозуляки А.М.,

представника відповідача - Української Т.О.,

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду касаційну скаргу Спеціалізованої Державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2014 року у справі № 813/3029/14 (876/5774/14) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно - виробничої компанії "Львівхолод" до Спеціалізованої Державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів про скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю Торгівельно - виробнича компанія "Львівхолод" (далі - ТОВ ТВК "Львівхолод") звернулось в суд з позовом до Спеціалізованої Державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - СДПІ з ОВП) в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 31 грудня 2013 року №0000483910 та № 0000493910.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2014 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, СДПІ з ОВП подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі направлень від 21 жовтня 2013 року № 60/39-10, 61/39-10, 63/39-10, 64/45- 00, та від 22 жовтня 2013 року № 67/45-00, виданих СДПІ з ОВП, проведена планова виїзна перевірка ТОВ ТВК "Львівхолод" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем: пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), занижено податок на прибуток у розмірі на загальну суму 92 518,00 грн.; підпунктів 14.1.181, 14.1.185, 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, пункту 185.1, статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 201.10 статті 200, пунктів 201.4, 201.6 статті 201 ПК України заниження податок на додану вартість всього в сумі 910 362,38 грн.

За результатами перевірки складено Акт від 24 грудня 2013 року № 273/39-10/01553681 на підставі висновків якого відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 31 грудня 2013 року №0000483910, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1 365 543,57 грн., з яких 910 362,38 грн. - за основним платежем і 455 181,19 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; №0000493910, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 138 777,00 грн., з яких 92 518,00 грн. - за основним платежем і 46 259,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що позивачем надано всі необхідні документи на підтвердження реальності спірних господарських операцій, що в свою чергу дозволило останньому сформувати податковий кредит і відобразити проведені їх у своєму бухгалтерському та податковому обліку.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду вважає такий висновок судів попередніх інстанцій передчасним з огляду на таке.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.

За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.4 статті 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

До складу валових витрат платника податку належать витрати, які підтверджені первинними документами; пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.1 статті 200 ПК України, встановлені вимоги до податкової накладної, передбачено, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, відповідно до статті 9 зазначеного Закону, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач уклав ряд договорів з ПП "Софія Тойс Плюс", ПП "Західна енергетична спілка", ПП "Вельд", ТОВ "Фірма Нектар", ТОВ "Альтінг-Груп", ПП "Евіт", ПП "Соломія Плюс Олівія", ТОВ Фірма "Постачбуд".

Договір поставки від 24 грудня 2012 року № 986 з ПП "Софія Тойс Плюс", за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, згідно накладної, в термін передбачений цим договором, а покупець зобов'язується прийняти товар та здійснити його оплату відповідно до умов цього Договору.

На підтвердження реальності зазначених господарських операцій позивачем надано податкові накладні та платіжні доручення.

Договір поставки від 10 листопада 2010 року №ВТ 0029/10/1827 з ПП "Вельд", за умовами якого постачальник зобов'язується на умовах та в порядку, визначеному цим Договором, поставляти (передавати у власність) згідно замовлення та накладних продукцію, а саме продукти харчування, покупець зобов'язується приймати названу продукцію та оплачувати її.

На підтвердження реальності зазначених господарських операцій позивачем надано податкові накладні.

Договір поставки від 02 квітня 2012 року № 909 з ТОВ "Фірма Нектар", відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар згідно накладної, в термін передбачений цим Договором, а покупець зобов'язується прийняти товар та здійснити його оплату. Відповідно до зазначеного договору здійснювалась реалізація товару (мед).

На підтвердження реальності зазначених господарських операцій позивачем надано податкові накладні.

Договір поставки від 10 лютого 2012 року № 296 з ТОВ "Альтінг-Груп", за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар згідно накладної, в термін передбачений цим договором, а покупець зобов'язується прийняти товар та здійснити його оплату відповідно до умов цього Договору. Відповідно до зазначеного договору здійснювалась реалізація товару - туалетного паперу.

На підтвердження реальності зазначених господарських операцій позивачем надано податкову накладну.

Договір поставки від 03 січня 2012 року з ПП "Соломія Плюс Олівія", відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар згідно накладної, в термін передбачений цим договором, а покупець зобов'язується прийняти товар та здійснити його оплату

На підтвердження реальності зазначених господарських операцій позивачем надано податкові накладні, видаткові накладні, товарно - транспортні накладні.

Крім того, позивачем укладено договір з ПП "Евіт" на підтвердження факту реальності якого, позивачем подано податкову накладну та банківську виписку.

Договір від 27 жовтня 2011 року № 27/10/11-01, за умовами якого, виконавець приймає на себе зобов'язання виконати проектні, електромонтажні, електровимірювальні та пусконалагоджувальні роботи по електропостачанню магазину "Рукавичка", а замовник зобов'язується прийняти весь комплекс виконаних робіт шляхом підписання двостороннього акту.

На підтвердження реальності зазначених господарських операцій позивачем надано податкові накладні, зведений кошторису витрат на виконання робіт з електропостачання магазину "Рукавичка", довідка про вартість виконаних будівельних робіт за січень 2012 року, акт приймання виконаних будівельних робіт за січень 2012 рік.

Договір генерального підряду від 18 жовтня 2012 року № 1874 з ТОВ Фірма "Постачбуд" відповідно до якого генеральний підрядник зобов'язується на свій ризик виконати відповідно до умов договору реконструкцію приміщення, яке розташоване в смт. Куликів вул. Загородна 1а, а спів-замовник (позивач) зобов'язується оплатити цю роботу на умовах визначених даним Договором.

На підтвердження реальності зазначених господарських операцій позивачем надано податкові накладні, акт приймання виконаних будівельних робіт за січень 2013 року.

Аналізуючи наведене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що спірні господарські операції не знайшли у повній мірі свого підтвердження відповідними первинними документами, які відображають реальність господарських операцій та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Так, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1) встановлення факту здійснення господарської операції; 2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; 3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; 4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; 5) встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

З огляду на викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частини четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частини четверта, п'ята зазначеної статті).

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому, скасовуючи оскаржувані податкові - повідомлення рішення, суди попередніх інстанцій не обґрунтували та не надали повної оцінки вище викладеним господарським операціям позивача з його контрагентами.

Відтак, для правильного вирішення даного спору необхідним є дослідження самих договорів укладених між позивачем та ПП "Софія Тойс Плюс", ПП "Західна енергетична спілка", ПП "Вельд", ТОВ "Фірма Нектар", ТОВ "Альтінг-Груп", ПП "Евіт", ПП "Соломія Плюс Олівія", ТОВ Фірма "Постачбуд" та всіх первинних документів, пов'язаних з їх виконанням, обставин, які б підтверджували рух активів у процесі здійснення господарських операцій позивача з контрагентами, а також встановлення наявності зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та використання цих товарів у господарській діяльності.

Зі змісту частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, неповне з'ясування судами дійсних обставин справи та допущені порушення норм процесуального права є підставною для скасування ухвалених рішень та направлення справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки неповноту встановлення обставин у справі допущено обома судовими інстанціями, то справа направляється до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, належним чином перевірити доводи сторін щодо реальності здійснення позивачем господарських операцій з його контрагентами та правильності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за цими операціями, дати оцінку як вже приєднаним до справи доказам, так і новим доказам, що будуть виявлені в судовому розгляді справи, з дотриманням вимог ст. 86 КАС України та зробити юридично правильний висновок щодо прав і обов'язків сторін.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 230, 231 КАС України, -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Спеціалізованої Державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2014 року у справі № 813/3029/14 (876/5774/14) скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді: