Рішення

від 14.04.2015 по справі 910/2307/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.04.2015Справа №910/2307/15-г

За позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогазбізнес»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Мельник Юрій Семенович

про стягнення 5 418 179,15 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Скрипченко Є.І. (представник за довіреністю №503 від 10.02.2015р.);

від відповідача: не з'явились;

від третьої особи: не з'явились.

Обставини справи:

Публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Укргазбанк» (надалі також - позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогазбізнес» (надалі також - відповідач) заборгованості за Кредитним договором №398/06/2013/0070 від 02.07.2013р. та Договором поруки №398/06/2013/0070 від 02.07.2013 на загальну суму 5 418 179,15 грн., в тому числі строкова заборгованість по кредиту 4 443 529,87 грн., прострочена заборгованість по кредиту в сумі 327 144,00 грн., поточна сума процентів - 55 351,07 грн., сума прострочених процентів - 592 154,21 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що позичальник за Кредитним договором №398/06/2013/0070 від 02.07.2013р. є боржником за зобов'язаннями за цим договором і оскільки він сплатив у строки передбачені договором суму тіла кредиту та відсотки по ньому, а відповідач є поручителем за Договором поруки за невиконання позичальником своїх обов'язків по Кредитному договору, то позивач звернувся до суду про стягнення суми заборгованості саме з поручителя.

Відповідач відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надав, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2015р. справу прийнято до провадження суддею Морозов С.М., та призначено судове засідання на 24.02.2015р.

В судове засідання 24.02.2015р. представник відповідача не з'явився, розгляд справи було відкладено до 17.03.2015р.

В судове засідання 17.03.2015р. представник від відповідача не з'явився, розгляд справи знову було відкладено до 31.03.2015р.

В судовому засіданні 31.03.2015р. продовжено строк розгляду справи терміном на 15 днів до 19.04.2015р. та відкладено розгляд на 07.04.2015р.

В судовому засіданні 07.04.2015р. у зв'язку з неявкою представника відповідача в котрий раз розгляд справи було відкладено до 14.04.2015р.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 14 квітня 2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

02 липня 2013 року між позивачем та Мельником Юрієм Семеновичем (надалі - Позичальник, Боржник) було укладено Кредитний договір № 398/06/2013/0070 (надалі - Кредитний договір), за умовами якого позивач надає Позичальнику кредит у сумі 4 879 721,87 грн. на термін з 02 липня 2013 року по 30 червня 2028 року із сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 12,9 % річних (п.п. 1.1, 1.3, 1.4 Кредитного договору). Згідно з умовами п. 1.4.2 Кредитного договору за користування кредитними коштами, що не повернути в терміни, передбачені цим договором (прострочена заборгованість), процентна ставка встановлюється в розмірі 17,9% річних.

Як свідчать матеріали справи, позивач свої зобов'язання за Кредитним договором виконав, надав Позичальнику кредит у сумі 4 879 721,87 грн., що підтверджується меморіальним ордером № TR.652738.1818.3545 від 03.07.2013 (належним чином завірена копія знаходиться в матеріалах справи).

02 липня 2013 року в забезпечення зобов'язань Позичальника за Кредитним договором між позивачем і відповідачем було укладено Договір поруки № 398/06/2013/0070 (надалі - Договір поруки), за яким відповідач поручився перед позивачем за виконання Позичальником зобов'язань за Кредитним договором № 398/06/2013/0070 від 02.07.2013р. Згідно п. 1.4 Договору поруки відповідач відповідає перед позивачем у тому ж обсязі, що і Позичальник - за повернення кредиту, сплату процентів за користування кредитними коштами, неустойки, можливих штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, передбачених Кредитним договором.

Згідно із п. 1.5 Договору поруки за ним також забезпечується виконання Позичальником зобов'язань по кредиту у разі вимоги Кредитора про дострокове виконання зобов'язань по кредитному договору, на умовах та з підстав, передбачених у кредитному договорі.

Згідно з умовами п.3.1 Кредитного договору Позичальник зобов'язався погашати позивачу суму кредиту щомісячно з першого по десяте число кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, в розмірі не менше 1/179 суми отриманого кредиту, що становить 27 262,00 грн., а останній платіж сплачується у сумі 27085,87 грн. не пізніше 30 червня 2028 року.

Згідно із п. 3.2 Кредитного договору, Позичальник зобов'язаний сплачувати проценти за користування кредитними коштами, виходячи із процентної ставки, зазначеної в п. 1.4 цього договору, щомісячно, один раз на місяць, не пізніше 10-го числа місяця, наступного за місяцем користування кредитом та у день закінчення строку, на який надано кредит.

Додатком №1 до Кредитного договору був встановлений Графік платежів та визначення сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки (копія в матеріалах справи), яким визначено відповідні терміни сплати Позичальником кожного платежу з погашення суми кредиту та процентів за користування кредитними коштами.

Позивач стверджує, а матеріалами справи підтверджується, що Позичальник неналежним чином виконував зобов'язання з погашення визначених у Кредитному договорі та Графіку сум кредиту та не повністю виплачував проценти за користування кредитом. Так, згідно із наданого позивачем Розрахунку заборгованості Мельника Ю.С. та з наявних в матеріалах справи виписок по особовому рахунку Позичальника видно, що Мельник Ю.С. повністю не сплачує визначені графіком частини кредиту починаючи з жовтня 2013 року, а прострочення ним зі сплати процентів за користування кредитом розпочалося з вересня 2013 року. За весь період дії Кредитного договору Позичальником сплачувалися проценти за користування кредитом 06.08.2013 в сумі 50013,81 грн., 10.09.2013р. в сумі 53213,42 грн., 06.12.2013 в сумі 125476,77 грн., та 12.06.2014 в сумі 10000,00 грн., всього сплачено процентів на суму 238 704,00 грн.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 1054 параграфу 2 глави 71 Цивільного Кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно частини першої статті 1049 параграфу 1 глави 71 Цивільного Кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із частиною 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору; закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Як визначено п.п. 3.1, 3.2 Кредитного договору частини кредиту сплачуються щомісячно з 1-го по 10-те число поточного місяця, а відсотки за користування кредитом - до 10 числа місяця, наступного за місяцем користування кредитом. Таким чином, Кредитним договором встановлено поетапне погашення суми кредиту щомісячно в сумах, визначених в Кредитному договорі та Графіку, а остаточним терміном погашення кредиту пунктом 1.3 Кредитного договору визначено - 30 червня 2028 року.

Відповідно до частини другої ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави («Позика»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно із частиною 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У відповідності до п. 4.2.4 Кредитного договору позивач має право вимагати дострокового повного виконання Позичальником своїх зобов'язань за договором включаючи повернення всієї суми кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштами та штрафних санкцій у випадках невиконання Позичальником будь-яких своїх зобов'язань по цьому Договору, у тому числі, несвоєчасного виконання грошових зобов'язань (з простроченням їх виконання більше, ніж на один банківський день), що випливають з цього договору. Вимога про дострокове виконання Позичальником своїх зобов'язань по цьому договору направляється Позичальнику у письмовому вигляді та підлягає виконанню у повному обсязі протягом 30 календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від Банку.

Таким чином, враховуючи викладені положення чинного законодавства та кредитного договору, у зв'язку з порушенням Позичальником зобов'язання щодо своєчасної сплати частин кредиту та процентів за користування кредитними коштами згідно Графіку, в результаті чого починаючи з жовтня 2013 року утворилася заборгованість по сплаті сум кредиту та процентів, позивач мав право вимагати від Позичальника дострокового повернення частини кредиту, що залишилася та сплати процентів, що кореспондується з обов'язком Позичальника, визначеним пунктом 4.3.5 Кредитного договору.

В матеріалах справи міститься претензія позивача № 501013/3315 від 24.12.2014, адресована Позичальнику (копія - відповідачу), в якому позивач вимагає від Позичальника сплатити всю суму кредиту та процентів за користування кредитними коштами за Кредитним договором. Вказана претензія отримана Позичальником 21.01.2015р., що підтверджується відміткою про отримання рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (копія в матеріалах справи).

Як стверджує позивач, що не спростовано відповідачем, Позичальник в строк до станом на час розгляду справи не повернув позивачу достроково кредит та не сплатив нараховані відсотки за користування кредитом, в результаті чого утворилася заборгованість по сплаті кредиту в суму 4 770 673,80 грн. (в тому числі строкового кредиту - 4 443 529,87 грн. та простроченого кредиту - 327 144,00 грн.), та нарахованих відсотків в сумі 647 505,28 грн.

У відповідності до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя

В частині першій ст. 555 ЦК України йдеться про необхідність надання кредитором поручителю вимоги, про що поручитель зобов'язаний повідомити боржника. Про необхідність надання кредитором вимоги поручителю випливає і з частини другої вказаної статті, де йдеться про те, що поручитель може висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник.

У відповідності до п. 2.1 Договору поруки у випадку невиконання Позичальником зобов'язань по Кредитному договору Кредитор (позивач) звертається з письмовою вимогою про виконання зобов'язань по кредитному договору до Позичальника та/або Поручителя.

Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Пунктом 2.2 Договору поруки визначено, що Поручитель (відповідач) зобов'язаний не пізніше 2-х банківських днів з дати отримання письмової вимоги Кредитора (позивача) перерахувати суму заборгованості Позичальника за кредитним договором на рахунки, на яких враховується заборгованість Позичальника.

В розділі «Адреси і банківські реквізити сторін» Договору поруки адресою відповідача визначено: 01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, буд. 13. Ця ж адреса міститься у відомостях Державного реєстру підприємств та організацій України, що підтверджується наявним у матеріалах справи Витягом.

Однак в матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем письмової вимоги позивача про виконання зобов'язань по Кредитному договору, як того вимагає п. 2.2 Договору поруки. Надана позивачем претензія №501013/3315 від 24.12.2014 була направлена 25.12.2014 на адресу відповідача, однак на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення відсутня відмітка уповноваженої особи відповідача про отримання вказаної претензії. А з копії зворотнього повідомлення вбачається, що відправлення було повернуто позивачу 24.01.2015 з зазначенням причини «за закінченням встановленого строку зберігання».

Зважаючи на те, що умовами Договору поруки зобов'язання відповідача сплатити заборгованість Позичальника напряму пов'язане саме з фактом отримання вимоги позивача про сплату такої заборгованості, обставини щодо належного повідомлення позивачем відповідача про необхідність виконання зобов'язань за Договором поруки мають суттєве значення.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не надано інших допустимих і належних доказів того, що відповідач був належним чином повідомлений ним про необхідність виконання зобов'язань за Договором поруки. Єдиним доказом, що наданий позивачем в підтвердження виконання ним обов'язку щодо такого повідомлення відповідача є копія претензії №501013/3315 від 24.12.2014, яка не була отримана відповідачем. Інших вимог чи претензій позивачем до матеріалів справи надано не було і відповідачу не направлялося.

Посилання позивача на той факт, що такою вимогою є також позовна заява у цій справі, господарським судом не приймається до уваги як обґрунтоване, зважаючи на наступне.

Як свідчить зміст позовної заяви, позивачем було зазначено в ній наступну адресу відповідача: 01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 43. Як свідчить Опис вкладення у цінний лист, який доданий до позовної заяви, копія позовної заяви направлялася позивачем також на адресу 01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 43. При цьому, як було встановлено судом під час розгляду справи, достовірним місцезнаходженням відповідача є адреса: 01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 13 , оскільки саме такі відомості містяться у Державному реєстрі підприємств та організацій України.

Господарський суд під час розгляду цієї справи неодноразово зобов'язував позивача надати до матеріалів справи на підтвердження статусу юридичної особи та повного найменування відповідача оригінал і належним чином засвідчену копію витягу від Державного реєстратора про включення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб станом на день розгляду справи, зокрема ухвалами від 06.02.2015, 24.02.2015, 17.03.2015, 31.03.2015та від 07.04.2015. Однак позивачем не було надано зазначеного доказу. З метою надання сторонам справи рівних можливостей в реалізації їх процесуальних прав в межах цієї господарської справи та для з'ясування достовірного місцезнаходження відповідача господарським судом було самостійно здійснено пошук в відкритих джерелах щодо наявних в ЄДРПОУ відомостей про відповідача, та встановлено, що адреса, зазначена позивачем у позовній заяві не відповідає достовірним відомостям із ЄДРПОУ, а саме позивачем зазначений номер будинку 43 по вул. Кіквідзе, а згідно відомостей з реєстру відповідач знаходиться в будинку № 13 по вказаній вулиці.

У зв'язку з цим ухвалою від 07.04.2015 позивач був зобов'язаний направити позовну заяву на достовірну адресу відповідача, докази чого надати в наступне судове засідання, а ухвала про відкладення розгляду справи направлена на достовірну адресу відповідача. Однак з наданого позивачем до матеріалів справи опису вкладення у цінний лист від 07.04.2015 вбачається, що копія позовної заяви направлена ним була на адресу: м. Київ, вул. Кіквідзе, 13, однак за індексом 03113, а не за достовірним індексом 01103. Зважаючи на обмеженість строків розгляду справи очевидним є те, що таким чином унеможливлено отримання відповідачем копії позовної заяву у розумний строк до дати судового засідання через необхідність поштового перенаправлення листа між різними поштовими відділеннями.

Зважаючи на зазначення позивачем в позові недостовірної інформації щодо адреси відповідача, тривале невиконання позивачем вимог суду щодо надання витягу з ЄДРПОУ щодо відповідача, а також повторного направлення копії позовної заяви з невірним індексом, господарським судом вбачається, що такі «помилки» позивача можуть бути розцінені як спроби унеможливити отримання відповідачем будь-яких документів щодо стягнення з нього заборгованості.

Таким чином, зважаючи на все вищевикладене, господарський суд приходить до висновку, що позивачем не доведено той факт, що у відповідності до вимог пункту 2.2 Договору поруки відповідач отримав вимогу позивача про сплату заборгованості та у нього згідно умов цього Договору поруки виникло зобов'язання зі сплати заборгованості Позичальника. Позивачем також не надано будь-яких інших додаткових і належних доказів того, що відповідач взагалі був обізнаний з фактом порушення Позичальником зобов'язань за Кредитним договором. Зважаючи та той факт, що позовні вимоги заявлені тільки до поручителя, а умовами Договору поруки не передбачено можливості виконання зобов'язань поручителем до моменту отримання відповідної вимоги кредитора, такі вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Позивачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують позовні вимоги до відповідача, зважаючи на положення Договору поруки.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/2307/15-г не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.04.2015р.

Суддя С.М. Морозов