Постанова

від 22.04.2015 по справі 910/23347/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" квітня 2015 р. Справа№ 910/23347/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Самсіна Р.І.

суддів: Гончарова С.А.

Шаптали Є.Ю.

За розглядом апеляційної скарги Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2015 року у справі № 910/23347/14 (склад суду: головуючий суддя Босий В.П., судді Літвінова М.Є., Підченко Ю.О.)

За позовом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»

в особі філії «Морська пошуково-рятувальна служба»

до Державної інспекції України з безпеки на морському та

річковому транспорті

про стягнення боргу (13 560, 49 грн.)

за участю представників сторін:

від позивача: Павлій В.Ю. (довіреність від 15.04.2015р.);

від відповідача (скаржник): Любчик Є.П. (довіреність № 97-01/06/44-15 від 27.01.2015р.);

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.02.2015р. частково задоволено позов Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», вирішено стягнути з Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті заборгованість у розмірі 9 724, 66 грн., 3% річних у розмірі 359, 78 грн., інфляційні у розмірі 2 857, 52 грн., судовий збір у розмірі 1 743, 67 грн. та витрати понесені у зв'язку з необхідністю прибуття представника в судові засідання у розмірі 1 546, 11 грн.; в іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою суду від 20.03.2015р. прийнято до провадження апеляційну скаргу Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті, у якій, скаржник просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 18.02.2015 по справі № 910/23347/14 в повному обсязі та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову філії «МПРС» до Укрморрічінспекції.

Укрморрічінспекція вважає, що рішення Господарського суду м. Києва, прийняте з порушенням вимог чинного законодавства України, з посиланням на наступні обставини:

- за умовами п. 2.3 договору № 26032013 від 26.03.2013р. обов'язок надання проекту акта приймання-передавання наданих послуг покладено саме на балансоутримувача;

- згідно з вимогами п. 2.4 Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012р. № 309, після отримання та підписання акта приймання-передавання наданих послуг Укрморрічінспекцією формується бюджетне фінансове зобов'язання, яке підписується головним бухгалтером та подається до Державної казначейської служби для реєстрації; на підставі зареєстрованого фінансового зобов'язання формується платіжне доручення на оплату отриманих послуг та здійснюється списання відповідних коштів;

- оскільки позивачем не направлявся у строки, передбачені п. 2.3 договору, на адресу відповідача відповідний акт на зазначену в позові суму, як наслідок, бюджетне фінансове зобов'язання Укрморрічінспекції на суму, зазначену в позовній заяві, в Державній казначейській службі не реєструвалося;

- позивач сам стверджує про направлення рахунку від 31.10.2013 № 503 на суму 9 724, 66 грн. на адресу відповідача лише 10.12.2013р., відтак, навіть якщо припустити направлення підтверджуючих документів щодо наданих послуг на суму 9 714, 66 грн. в зазначену дату, то це вже можна розцінювати як порушення договірних зобов'язань з боку позивача.

Від відповідача судом отримані заперечення на апеляційну скаргу (зареєстровані за вх. суду № 09-11/7106/15 від 20.04.2015р.) згідно з яким позивач просить апеляційну скаргу Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті залишити без задоволення, а рішення суду від 18.02.2015р. - без змін.

За розглядом матеріалів справи, при дослідженні наявних доказів, враховуючи пояснення представників сторін та доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, судом відзначається про відсутність підстав для скасування судового рішення при врахуванні наступного.

Матеріалами справи підтверджено, не заперечується сторонами та встановлено під час розгляду справи судом першої інстанції, що 26.03.2013р. між Казенним підприємством «Морська пошуково-рятувальна служба», як балансоутримувачем та Державною інспекцією України з безпеки на морському та річковому транспорті, як орендарем укладено договір № 26032013 про відшкодування вартості комунальних та експлуатаційних витрат по утриманню займаних приміщень.

Додатковою угодою від 05.12.2013р. складеною до договору з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 14.08.2013р. № 584 та наказом Мінінфраструктури України від 05.09.2013р. № 665, за яким Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» визначено правонаступником Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба», замінено сторону в договорі, а саме «Казенне підприємство «Морська пошуково-рятувальна служба» на Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» (п. 2 угоди).

Предметом договору, згідно з п. 1.1 договору, є забезпечення балансоутримувачем (позивач у справі) надання послуг з електропостачання, теплопостачання, водопостачання та водовідведення, утримання займаних нежитлових приміщень (прибирання внутрішньо-будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, технічне обслуговування внутрішньобудинкових мереж, освітлення місць загального користування, обслуговування експлуатація орендованих приміщень тощо) у нежитловому приміщенні за адресою: м. Одеса, вул. Ланжеронівська 1, а орендар (відповідач у справі) відшкодовує вартість наданих послуг на умовах цього договору, пропорційно до займаної ним площі 276, 6 м. кв. у приміщенні, відповідно до договору оренди нежитлового приміщення від 09.11.2012 року № 9112012.

Згідно з п. 9.1 договору договір набирає чинності з моменту його укладення і діє до 31.12.2013 року; відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України сторони встановили, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладання, а саме з 01.01.2013 року.

Спір у справі виник щодо обов'язку відповідача здійснити оплату послуг наданих за договором від 26.03.2013р. № 26032013 у жовтні 2013 року, рахунок на оплату за які виставлено за № 503 від 31.10.2013р. на суму 9 724, 66 грн., а також обов'язку відповідача сплатити інфляційне збільшення суми боргу в розмірі 1 630, 30 грн., 3% річних 270, 96 грн., пеню - 618, 53 грн., які заявлені до стягнення в межах поданого позову.

Згідно із заявою про уточнення позовних вимог (зареєстрована за вхідним суду № 06-20/4630/15 від 11.02.2015р., аркуш справи 140-144) позивачем збільшено вимоги в частині нарахованих сум інфляційного збільшення в розмірі 2 857, 52 грн. та 3% річних в розмірі 359, 78 грн., а також заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3 400 грн. інших витрат пов'язаних з розглядом справи.

За умовами договору (п. 2.2, 2.3, 2.4):

- відшкодування витрат за спожиті комунальні послуги та послуги з утримання будинків та споруд та прибудинкових територій, орендар здійснює за фактичними витратами згідно з окремими рахунками та актами приймання-передавання наданих послуг, наданими балансоутримувачем (п. 2.2 договору);

- до 15 числа поточного місяця орендар та балансоутримувач підписують акт приймання-передавання наданих послуг за цим договором за попередній місяць, при цьому балансоутримувач зобов'язаний надати проект акта орендарю не пізніше 10 числа поточного місця, а орендар повинен підписати акт та повернути його балансоутримувачу не пізніше 15 числа поточного місяця, або у цей же термін обґрунтовано відмовити в його підписанні (п. 2.3 договору);

- визначену суму орендар перераховує на рахунок балансоутримувача, вказаний в його реквізитах, щомісячно за попередній місяць не пізніше 15 числа поточного місяця, згідно з окремими рахунками-фактурами та актами наданих послуг, наданих балансоутримувачем (п. 2.4 договору).

Здійснення орендного користування за спірний період (жовтень 2013р.) за договором оренди нежитлового приміщення від 09.11.2012 року № 9112012 відповідачем не спростовано, доказів невиконання договору позивачем в частині надання комунальних та експлуатаційних послуг у вказаному періоді матеріали справи не містять, акт № 456 від 31.10.2013р. виписаний за вказаним договором на суму наданих телекомунікаційних послуг у жовтні 2013р. в розмірі 1 539, 67 грн. підписаний відповідачем із проставленням дати 26.11.2013р. та свідчить, що у вказаному періоді позивачем здійснювалось обслуговування нежитлового приміщення орендованого відповідачем (аркуш справи 123).

З урахуванням наведених умов договору (п. 2.4), у відношенні заявленої до стягнення суми боргу (9 724, 66 грн.) обов'язок сплати перерахування коштів за надані у жовтні 2013р. послуги виник з договору № 26032013 про відшкодування вартості комунальних та експлуатаційних витрат по утриманню займаних приміщень, і станом на час звернення позивача до суду є таким, що настав.

Доводи апеляційної скарги про відсутність доказів своєчасного виконання зобов'язань балансоутримувача щодо складання та передачі відповідного акту (рахунку) наданих послуг на визначену в позові суму 9 724, 66 грн. не є обставинами, що звільняють відповідача від сплати зазначених коштів на користь позивача, оскільки таких умов сторони не погоджували.

Підставою виникнення обов'язку відповідача здійснити відшкодування витрат балансоутримувача понесених у відповідному періоді, є договір укладений з позивачем 26.03.2013р. (ст. 626 ЦК України), а зобов'язання провести оплату має виконуватись відповідно до погоджених таким договором умов та встановлених вимог чинного законодавства (ст. 526 ЦК України).

Згідно з п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу положень ч. 1 ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Умовами договору (п. 2.4) встановлений строк у який щомісячно має виконуватись зобов'язання орендаря, і такий визначений не пізніше 15 числа поточного місяця.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином в силу наведених положень законодавства пеня може бути стягнута саме в разі, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін). Оскільки, факту погодження нарахування пені у випадку прострочення грошових зобов'язань за несвоєчасну оплату наданих послуг позивачем не доведено, відповідних положень якими сторони передбачили таку відповідальність в договорі № 26032013 від 26.03.2013р. не міститься, судом першої інстанції прийнято правильне рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на наявність прострочення у перерахуванні грошових коштів згідно договору від 26.03.2013р. по оплаті послуг за жовтень 2013р. вказаних у рахунку № 503 від 31.10.2013р., судом правомірно задоволені вимоги позивача про стягнення суми інфляційних втрат у розмірі 2 857, 52 грн., 3% річних у розмірі 359, 78 грн. за період прострочення з 16.11.2013р. по 09.02.2015р..

Доводи відповідача щодо відсутності вини у простроченні виконання зобов'язання по оплаті рахунку № 503 від 31.10.2013р. відхиляються судом, оскільки нарахування 3% річних та інфляційних збитків не є штрафними санкціями, а передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При вирішенні спору, судом також взяті до уваги посилання відповідача на Порядок реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012р. № 309, однак в даному випадку, за укладеним договором (п. 4.1) своєчасна сплата витрат за надані послуги є обов'язком відповідача, а питання щодо здійснення фінансового забезпечення зобов'язань Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті не є предметом даного спору, такі відповідно, не можуть вирішуватись в межах заявленого позову.

При цьому, судом враховується позиція вміщена у п. 5 Листа Вищого господарського суду України від 18.02.2013р. № 01-06/374/2013 «Про практику вирішення спорів, пов'язаних із виконанням договорів підряду», де, з посиланням на постанову Верховного Суду України від 15.05.2012р. № 11/446 та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005р. зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Посилання скаржника на те, що актом звіряння розрахунків складеним за період з 01.12.2013р. по 21.01.2014р. підтверджено відсутність заборгованість, яка є предметом позовних вимог, не свідчать про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи чи про порушення або неправильне застосування норм матеріального права при вирішенні спору, оскільки, згідно положень ст. 43 ГПК України, судом першої інстанції було надано належну оцінку наявним у справі доказам в сукупності, внаслідок чого зроблено правильний висновок на підставі наявних у матеріалах справи первинних документів.

Наданий до справи акт звіряння розрахунків підтверджує лише факт складання такого акту за період з 01.12.2013р. по 21.01.2014р. із вказанням у ньому заборгованості на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в розмірі 41 413, 13 грн. за даними Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» та в сумі 31 648, 47 грн. за даними Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті.

Акт звірки розрахунків стосується періоду після виставлення рахунку від 31.10.2013р., складений за період з 01.12.2013р. по 21.01.2014р., тобто щодо спірної суми (згідно рахунку № 503 від 31.10.2013р.) в акті звірки зазначені лише відомості початкового сальдо без посилання на первинні документи за якими рахується та виникла така заборгованість, а відсутність в обліку відповідача вказаної заборгованості не свідчить про відсутність обов'язку щодо сплати за надані послуги згідно умов укладеного між сторонами договору № 26032013 від 26.03.2013р..

Окрім того, акт звірки не є первинним документом, що підтверджує наявність чи відсутність зобов'язань, а є тільки документом за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, в свою чергу, належних доказів у спростування встановлених судом обставин щодо розміру заборгованості відповідача по договору № 26032013 від 26.03.2013р. за рахунком № 503 від 31.10.2013р. в сумі 9 724, 66 грн. скаржник не надав.

Відсутність доказів надіслання рахунку на оплату, несвоєчасне його надіслання тощо, не звільняє отримувача послуг від виконання зобов'язання по проведенню платежу у встановлений договором строк, оскільки таких умов сторони не погоджували.

На підставі вищевикладеного, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що судом першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини справи, рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті та скасування рішення Господарського суду м. Києва від 16.02.2015 року.

Керуючись статтями 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2015 року у справі № 910/23347/14 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/23347/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Р.І. Самсін

Судді С.А. Гончаров

Є.Ю. Шаптала