Постанова

від 23.06.2015 по справі 910/23347/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2015 року Справа № 910/23347/14

Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Глос О.І., розглянувши матеріали касаційної скарги Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті на постановувід 22.04.2015 Київського апеляційного господарського суду у справі Господарського суду міста Києва № 910/23347/14 за позовомДержавного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі філії "Морська пошуково-рятувальна служба" до Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті простягнення боргу, за участю представників: позивача - Карабанов С.О. відповідача - Левченко О.О.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.02.2015 у справі № 910/23347/14 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Босий В.П., судді Літвінова М.Є., Підченко Ю.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2015 (колегія суддів у складі головуючого судді Самсіна Р.І., суддів Гончарова С.А., Шаптали Є.Ю.), частково задоволені уточнені позовні вимоги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі філії "Морська пошуково-рятувальна служба" (далі - позивач) до Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за договором №26032013 від 26.03.2013 про відшкодування вартості комунальних та експлуатаційних витрат по утриманню займаних приміщень в загальній сумі 13560,49грн, з яких 9724,66грн основного боргу, 2857,52грн інфляційних втрат, 359,78грн 3% річних, 618,53грн пені. Стягнено з відповідача на користь позивача 9724,66грн основної заборгованості, 2857,52грн інфляційних втрат, 3% річних у сумі 359,78грн, судовий збір у сумі 1743,67грн та витрати, понесені у зв'язку з необхідністю прибуття представника в судові засідання, у сумі 1546,11грн. В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач з рішенням та постановою у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 509, 526, 530, 629, 631 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 232 Господарського кодексу України, п.1 ст. 3, п.12 ст. 2 Бюджетного кодексу України, п.2.4 Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 за №309, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.03.2012 за №419/20732, ст. ст. 33, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, скаржник вважає безпідставним стягнення з нього основної заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку з направленням позивачем рахунку на оплату наданих послуг з пропуском строку, визначеного умовами договору для направлення акта приймання-передавання, що свідчить про порушення договору саме позивачем. Також, на думку скаржника, відсутні підстави для стягнення штрафних санкцій, строк нарахування яких за приписами ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України припинився.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Заслухавши пояснення присутніх у відкритому судовому засіданні представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 26.03.2013 між Казенним підприємством "Морська пошуково-рятувальна служба", правонаступником якого є Державне підприємство "Адміністрація морських портів України", (балансоутримувач) та Державною інспекцією України з безпеки на морському та річковому транспорті (орендар) укладено договір №26032013 про відшкодування вартості комунальних та експлуатаційних витрат по утриманню займаних приміщень, предметом якого є забезпечення балансоутримувачем надання послуг з електропостачання, теплопостачання, водопостачання та водовідведення, утримання займаних нежитлових приміщень (прибирання внутрішньо-будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, технічне обслуговування внутрішньобудинкових мереж, освітлення місць загального користування, обслуговування експлуатація орендованих приміщень тощо) у нежитловому приміщенні за адресою: м. Одеса, вул. Ланжеронівська 1, а орендар відшкодовує вартість наданих послуг на умовах цього договору, пропорційно до займаної ним площі 276,6 м 2 у приміщенні, відповідно до договору оренди нежитлового приміщення від 09.11.2012 №9112012 (п.1.1 договору); відшкодування витрат за спожиті комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, орендар здійснює за фактичними витратами згідно з окремими рахунками та актами приймання-передавання наданих послуг, наданими балансоутримувачем (п. 2.2 договору); до 15 числа поточного місяця орендар та балансоутримувач підписують акт приймання-передавання наданих послуг за цим договором за попередній місяць, при цьому балансоутримувач зобов'язаний надати проект акта орендарю не пізніше 10 числа поточного місця, а орендар повинен підписати акт та повернути його балансоутримувачу не пізніше 15 числа поточного місяця, або у цей же термін обґрунтовано відмовити в його підписанні (п. 2.3 договору); визначену суму орендар перераховує на рахунок балансоутримувача, вказаний в його реквізитах, щомісячно за попередній місяць не пізніше 15 числа поточного місяця, згідно з окремими рахунками-фактурами та актами наданих послуг, наданих балансоутримувачем (п. 2.4 договору); договір набирає чинності з моменту його укладення і діє до 31.12.2013. Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України сторони встановили, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладання, а саме з 01.01.2013 (п.9.1 договору); закінчення строку дії даного договору не звільняє сторони від обов'язку здійснити повний розрахунок за фактично надані послуги (п.9.2 договору).

В порушення своїх зобов'язань за вказаним договором, відповідач не здійснив оплату послуг, наданих у жовтні 2013 року, за виставленим рахунком №503 від 31.10.2013 на суму 9724,66грн, в зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду з позовом, з врахуванням уточнення його вимог, про стягнення вказаної заборгованості та нарахованих на неї інфляційних втрат у сумі 2857,52грн, 3% річних у сумі 359,78грн та пені у сумі 618,53грн, вимоги якого обґрунтовані, зокрема, приписами ст. ст. 525, 526, 530, 625 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.

Вирішуючи спір у справі, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши наявність у відповідача простроченої заборгованість за надані послуги, сума та факт наявності якої останнім не спростовано, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог відносно стягнення основної суми боргу та нарахованих на цю суму інфляційних втрат та 3% річних. При цьому, доводи відповідача про безпідставність заявленого позову внаслідок того, що рахунок на сплату наданих послуг надано позивачем з порушенням визначених договором строків, судами попередніх інстанцій відхилені, оскільки такі обставини, за змістом укладеного сторонами правочину, не звільняють відповідача від виконання зобов'язань з оплати послуг у визначений пунктом 2.4 договору конкретний строк. Вимоги позивача про стягнення пені визнані господарськими судами попередніх інстанцій безпідставними, оскільки умовами договору від 26.03.2013 № 26032013 сторони не передбачили такого виду штрафних санкцій за неналежне виконання зобов'язання і конкретного розміру пені.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що в жовтні 2013 року позивачем надано, а відповідачем прийнято послуги на загальну суму 9724,66грн.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За змістом п. 2.4 договору від 26.03.2013 № 6032013 визначену суму орендар перераховує на рахунок балансоутримувача, вказаний в його реквізитах, щомісячно за попередній місяць не пізніше 15 числа поточного місяця , згідно з окремими рахунками-фактурами та актами наданих послуг, наданих балансоутримувачем.

Отже, з урахуванням положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 2.4 договору, грошове зобов'язання відповідача по сплаті заборгованості за надані позивачем в жовтні 2013 року послуги мало бути виконане не пізніше 15 числа листопада місяця 2013 року.

При цьому, обставини несвоєчасного надсилання позивачем рахунків-фактур та актів наданих послуг не звільняють відповідача від необхідності виконання зобов'язання по здійсненню платежу у встановлений договором строк, оскільки протилежного умови договору не містять.

Відтак, враховуючи встановлення попередніми судовими інстанціями обставин існування заборгованості відповідача за надані послуги, сума та факт наявності якої останнім не спростовано, колегія суддів погоджується з висновками про наявність підстав для стягнення цієї суми.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи встановлення попередніми судовими інстанціями факту порушення відповідачем зобов'язання щодо оплати наданих у жовтні 2013 року послуг, висновок про наявність підстав для стягнення з останнього 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів вважає законним та обґрунтованим.

Доводи скаржника про безпідставність нарахування і стягнення з нього штрафних санкцій колегія суддів відхиляє, адже у стягненні пені суди відмовили, а заявлені до стягнення інфляційні втрати та 3% річних не є штрафними санкціями у розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки нарахування 3% річних та інфляційних втрат є способом захисту майнового права та інтересу позивача, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати.

Таким чином, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини доведення позивачем позовних вимог як в частині стягнення основного боргу, так і в частині інфляційних втрат та 3% річних і не спростування цих обставин відповідачем за допомогою належних і допустимих доказів під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій, колегія суддів вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій про часткову підставність і ґрунтовність позовних вимог та фактично зводяться до намагання переоцінити досліджені судами докази та встановлені судами обставини, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 111 7 ГПК України при здійсненні у касаційному порядку перегляду судових рішень не допускається.

Наведене свідчить, що під час прийняття рішення та постанови у справі суди попередніх інстанцій не припустилися порушення або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для їх скасування або зміни та задоволення вимог касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2015 у справі Господарського суду міста Києва № 910/23347/14 залишити без змін.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І. Глос