Постанова

від 21.04.2015 по справі 914/3389/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2015 року Справа № 914/3389/14 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Овечкін В.Е. - головуючого, Чернов Є.В., Цвігун В.Л. за участю представників: Товариства з обмеженою відповідальністю "Гілас" Сухов В.В. розглянув касаційну скаргуЛьвівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 17 лютого 2015 року у справі№914/3389/14 господарського суду Львівської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Гілас" до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: проЛьвівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування Міністерство соціальної політики України стягнення коштів В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Львівської області від 09.12.2014 р. (Ділай У.І.) позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 122221, 03 грн. суми основного боргу та 23588, 71 грн. інфляційних втрат, 2916,19 грн. судового збору.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 10505,80 грн. та в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 304,49 грн. відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що відповідач не виконав належним чином грошових зобов'язань перед позивачем з оплати отриманого товару.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.02.2015 р. (судді: Галушко Н.А., Данко Л.С., Кузь В.Л.) рішення господарського суду Львівської області від 09.12.2014 р. залишено без зміни.

Відповідач в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скаржник стверджує, що зобов'язання виникають з господарського договору, а укладення господарського договору у спрощений спосіб допускається якщо законом не встановлено спеціальної вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів, проте судами попередніх інстанцій проігноровано норми ЦК України про обов'язок укладення договорів у письмовій формі та досягнення згоди між сторонами з усіх істотних умов договору. Крім того, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки доказам, які підтверджують замовлення товару на суму 55 501, 20 грн., тоді як позивачем було поставлено товар на суму 122 221, 03 грн., також не було надано оцінки наявним у справі доказам про повідомлення позивачем щодо необхідності повернення товару зі складу підприємства і на пропозицію Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування виявив готовність забрати товар, який зберігається на складі підприємства.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гілас" у відзиві доводи скарги заперечує, вважає, що висновки судів відповідають обставинам, просить оскаржувані рішення залишити без зміни, в задоволенні скарги відмовити.

Вищий господарський суд України, розглянувши доводи касаційної скарги, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом спору є стягнення з відповідача заборгованості по оплаті вартості поставленого товару, що підверджується видатковими накладними, згідно виставленого замовлення.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 17.01.2014р. товариству "Гілас" (продавець) було виставлено замовлення №13/07 (а.с.17) на постачання Львівському казенному експериментальному підприємству засобів пересування і протезування (покупець) металопрокату, яке прийнято ТОВ фірма "Гілас" до виконання.

Згідно вказаної заявки продавець зобов'язаний передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти від постачальника та оплатити партіями продукцію - металопрокат, в асортименті, кількості, згідно заявок покупця, які він може подавати постачальнику, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію.

Розрахунки за фактичну кількість поставленої продукції покупець здійснює з постачальником у безготівковій формі в гривнях, згідно виставленого рахунку.

Матеріалами справи, а саме видатковими накладними (а.с.13-15) підтверджується отримання продукції згідно виставленого замовлення покупцем безпосередньо на складі продавця.

Згідно довіреності №10 від 24.01.2014р., виданої Львівським казенним експериментальним підприємством засобів пересування і протезування, товар одержано Котяш Г.В.(а.с.16).

Відповідач за отриману продукцію згідно виставленого замовлення оплату не здійснив, в зв"язку із чим позивачем надіслано відповідачу претензію №39 від 16.06.2014р. з вимогою оплатити поставлену продукцію згідно видаткових накладних.( а.с.19-21).

Актом звірки взаємних розрахунків між позивачем та відповідачем за 1 квартал 2014 р., підтверджено загальну суму заборгованості перед позивачем в розмірі 122 221,03 грн.(а.с.18).

У зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості в сумі 122 221,03грн, пені в розмірі 10 172,40грн., 3% річних в розмірі 1 846,75грн., суму інфляційних витрат в розмірі 13 566,61грн..

Відповідно до п. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За змістом ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

В силу ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.1, 7 ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк(термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно із п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Взаємовідносини, що склалися між учасниками спору судом першої інстанції правомірно кваліфіковано як правовідносини, що випливають із договору поставки, згідно якого та в силу ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або у інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як зазначалось вище, матеріалами справи підтверджується заборгованість відповідача по оплаті вартості поставленого товару в розмірі 122 221,03 грн.

Відповідно до ч.2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Враховуючи наведене, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач поставив відповідачу, згідно видаткових накладних товар на суму 122 221,03 грн.

Накладні містять відомості про їх номер та дату складання, сторони господарських операцій, у тому числі відомості про уповноважену особу покупця , найменування товару, одиницю виміру, кількість, ціну, загальну вартість відпущеного товару. Накладні скріплені зі сторони продавця підписом особи , яка уповноважена на передачу товару, зі сторони покупця - підписом особи, яка уповноважена на отримання матеріальних цінностей від покупця.

Відповідно до положень Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. N 01-06/928/2012, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (постанова Вищого господарського суду України від 21.04.2011 N 9/252-10).

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що сторонами у спрощений спосіб укладено договір поставки, відповідно до якого продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи та правомірно встановлено судом першої інстанції сторони не дійшли згоди по розірванню договорів поставки, оскільки товар у строк визначений позивачем в листі №23 від 02.07.2014р. повернутий не був.

Відтак, оскільки, сторони не обумовили строк оплати поставленого товару, обов'язок відповідача з її оплати згідно ст. 692 ЦК України, виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем грошових зобов'язання перед позивачем з оплати отриманого товару.

Відповідно до ст.ст.546, 549, 547 ЦК України відповідальність відповідача за несвоєчасне повернення суми сплачених позивачем коштів передбачається сторонами у письмовому правочині. Оскільки договір укладений у письмові формі між сторонами відсутній , нарахування позивачем пені є безпідставним.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, правомірно прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в цій частині в сумі 23588,71 грн.

За умовами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судом першої інстанції, колегія суддів дійшла висновків про те, що судом першої інстанції в порядку ст. ст. 47, 43 ГПК України всебічно, повно і об"єктивно розглянуто в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; суд дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізув відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин судом першої інстанції з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у оскаржених рішенні та постанові, дійшла висновку про відсутність підстав для їх скасування.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 107, 108, 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 , 111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.02.2015 р. та рішення господарського суду Львівської області від 09.12.2014 р. у справі № 914/3389/14 господарського суду Львівської області залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

Головуючий, суддя В. Овечкін

судді Є. Чернов

В. Цвігун