Ухвала

від 16.04.2015 по справі 2а-2291/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2015 року м. Київ К/9991/42273/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.04.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2012

у справі № 2а-2291/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Волгабурмаш Україна"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень - рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Волгабурмаш Україна" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень: № 0006872312 від 10.10.2011; № 0006882312 від 10.10.2011; № 0006892312 від 10.10.2011.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.04.2012 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2012 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.04.2012 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2008 по 31.12.2010 та складено акт № 2005/23-12/31307813 від 09.09.2011.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: №0006872312 від 10.10.2011, яким збільшено позивачу податкове зобов'язання по податку на прибуток підприємств на суму 449228 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції 112307 грн.; № 0006882312 від 10.10.2011, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання по податку на додану вартість на 325731 грн.; № 0006892312 від 10.10.2011, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування по податку на додану вартість на 98797 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість", пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", віднесено до складу валових витрат віднесено суми по видатковим накладним та актам виконаних робіт, отриманих від ТОВ „Енергія Лімітед" по факту придбання якого порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України.

Відповідач вважає угоду, укладену між позивачем та ТОВ „Енергія Лімітед" нікчемною, як таку, що укладена з порушенням вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228, 655, 656, 662 ЦК України, оскільки вказаний правочин був вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", валовими витратами виробництва та обігу визнається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п. 5.3 - п. 5.7 цієї статті.

Нормами пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього ж Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати платника, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що виконання договорів позивачем належним чином підтверджується долученими до матеріалів справи податковими накладними.

Крім того, відповідачем не наведено жодних доказів, які б підтверджували його доводи відносно недійсності податкових накладних та фіктивності проведених позивачем господарських операцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України також вважає обґрунтованим посилань податкового органу на факт непідтвердження платником податків використання у власній господарській діяльності отриманих по спірним господарським операціям послуг, оскільки наведеними законодавчими приписами однією з правових підстав для включення витрат до складу валових визначено саме подальше використання у власній господарській діяльності придбаних у постачальників послуг, а не безпосередньо факт їх використання.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем в подальшому було реалізовано придбану у контрагента продукцію ДК „Укргазвидобування".

Відносно донарахування підприємству податкових зобов'язань з податку на додану вартість слід зазначити наступне.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 зазначеного Закону, вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Зважаючи наведені законодавчі приписи, а також на те, що позивачем правомірно було віднесено до складу валових витрат вартість придбаних у контрагента послуг, формування ним податкового кредиту на підставі отриманих від постачальника податкових накладних обґрунтовано визнано судами правомірним та таким, що відповідає вимогам положень ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість".

Станом на день прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень судового рішення по кримінальній справі, яке б набрало законної сили, не було прийнято.

Такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, мінімальна кількість працівників, відсутність у власності основних засобів, майна не можуть спростовувати фактичне виконання операції з поставки, оскільки специфіка підприємницької діяльності з купівлі-продажу товару, полягає у тому, що підприємству, яке реалізує товарно-матеріальні цінності, особливо підприємству, що є перепродавцем товару, не вимагається, ані значної кількості працівників, ані наявності основних засобів, складських приміщень та транспорту для виконання взятих на себе зобов'язань.

З урахуванням викладеного суди цілком об'єктивно визнали непідтвердженим висновок відповідача про відсутність між позивачем та спірними постачальниками реальних господарських відносин як такий, що не відповідає матеріалам справи, та правомірно задовольнили позов.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.04.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2012 у справі № 2а-2291/12/2670 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 220 1 , 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.04.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2012 у справі № 2а-2291/12/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С.Е. Острович О.І. Степашко