Рішення

від 20.04.2015 по справі 922/194/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" квітня 2015 р.Справа № 922/194/15

Господарський суд Харківської області у складі:

головуючий суддя Аріт К.В.

судді: Жиляєв Є.М. , Макаренко О.В.

при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.

розглянувши справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Полтава до Приватного підприємства "С-Тревел", м.Харків 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Туртесс Тревел", м.Київ про стягнення 35011,00 гривень за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 (особисто, копія паспорта)

відповідача - не з'явився

третьої особи - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

06 січня 2015 року позивач, фізична особа - підприємець ОСОБА_1, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з приватного підприємства "С-Тревел" (відповідача) збитків у розмірі 23979,40 гривень, у тому числі, 18979,40 гривень матеріальної шкоди та 5000,00 гривень моральної шкоди. Заявлену вимогу обґрунтував неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо надання послуг в якості туристичного агента, а саме, неповідомленням позивача про зміну часу вильоту з аеропорту, згідно придбаних позивачем квитків. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 1827,00 гривень судового збору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12 січня 2015 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у судовому засіданні на 03 лютого 2015 року.

28 січня 2015 року представник відповідача надав через канцелярію суду відзив (вх.№3272) на позовну заяву, в якому викладена правова позиція останнього полягає у тому, що рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 13 березня 2013 року по цивільній справі №1622/6950/2012 було вже встановлено факт вини позивача під час спірних правовідносин щодо надання туристичних послуг та відповідно відсутність вини відповідача. Також, відповідач повністю заперечував проти стягнення 5000,00 гривень моральної шкоди та 9250,00 гривень матеріальних збитків у зв'язку із зміною курсу гривні, вважаючи дані вимоги необґрунтованими та безпідставними. Судом було досліджено наданий відзив та долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 03 лютого 2015 року було оголошено перерву до 03 березня 2015 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03 березня 2015 року було відкладено розгляд справи на 18 березня 2015 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 18 березня 2015 року та Розпорядженням заступника голови господарського суду Харківської області №418 від 18 березня 2015 року, беручи до уваги складність даної справи та рішення зборів суддів від 06 січня 2011 року, до розгляду даної справи було призначено колегію у складі головуючої судді Аріт К.В., судді Жиляєва Є.М., судді Макаренко О.В.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 18 березня 2015 року було відкладено розгляд справи на 06 квітня 2015 року.

06 квітня 2015 року від представника позивача до суду надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій останній просив суд стягнути з відповідача 36838,00 гривень, у тому числі, 4000,00 гривень збитків (повернення коштів ОСОБА_2), 6100,00 гривень виконавчого збору, 19351,00 гривень матеріальних збитків у зв'язку із зміною курсу гривні, 5000,00 гривень моральної шкоди, 1827,00 гривень судового збору та 560,00 гривень витрат на транспортні послуги, яка судом була досліджена та долучена до матеріалів справи. Відповідна заява не була прийнята колегією суддів до розгляду, у зв'язку із відсутністю доказів її направлення на адреси відповідача та третьої особи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06 квітня 2015 року було відкладено розгляд справи на 20 квітня 2015 року.

17 квітня 2015 року представник відповідача надав через канцелярію суду відзив (вх.№15388) на заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог. Судом було досліджено наданий відзив та долучено до матеріалів справи.

20 квітня 2015 року представник позивача надав через канцелярію суду супровідним листом (вх.№15585) докази направлення заяви про збільшення розміру позовних вимог на адреси відповідача та третьої особи, та додаткові документи на підтвердження заявлених позовних вимог. Судом було досліджено надані документи та долучено до матеріалів справи.

Представник позивача у відкритому судовому засіданні підтримав надану заяву про збільшення розміру заявлених позовних вимог та просив суд задовольнити її у повному обсязі.

Відповідно до ч.4 ст.22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Колегія суддів, розглянувши заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, враховуючи надання позивачем доказів направлення заяви на адреси відповідача та третьої особи, перевіривши повноваження представника позивача на підписання даної заяви, встановивши, що відповідні дії позивача не порушують права і охоронювані законом інтереси сторін, дійшла висновку про її задоволення та продовжує розгляд справи з урахуванням прийнятої заяви.

Представник позивача у відкритому судовому засіданні 20 квітня 2015 року підтримав збільшені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі

Відповідач та третя особа у відкрите судове засідання 20 квітня 2015 року своїх представників не направили. Про причини неявки суд не повідомили. Про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що в межах наданих їй повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Отже, колегія суддів, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

08 квітня 2011 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (позивачем) та фізичними особами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (надалі - туристи) були укладені договори №№4, 5 про надання туристичного обслуговування.

Відповідно до п.1.1 зазначених договорів, позивач зобов'язався за встановлену в договорах плату забезпечити надання комплексу туристичних послуг згідно із переліком, передбаченим п.1.2 договору, а саме, дата туру - з 16 квітня 2011 року 23 квітня 2011 pоку, кількість людей - 2, країна Єгипет, маршрут Харків - Хургада - Харків, готель Golden Five Club 4*.

При підписанні договору, на виконання п.3.1, фізичні особи в повному обсязі оплатили вартість туристичної послуги у розмірі 8000,00 гривень, що підтверджується прибутковими касовими ордерами №8 та №9.

Позивач, в свою чергу, на виконання договорів №№4, 5 про надання туристичного обслуговування, звернувся до приватного підприємства "С-Тревел" (відповідача) із замовленням на придбання спірного турпакету.

В той же день, 08 квітня 2011 року в системі бронювання туроператора (товариство з обмеженою відповідальністю "Туртесс Тревел", третя особа) була здійснена заявка на бронювання туристичних послуг, а саме:

- авіапереліт за напрямком Харків - Хургада - Харків;

- трансфер аеропорт - готель - аеропорт;

- проживання у готелі Golden Five Club 4* з 16 квітня 2011 року по 23 квітня 2011 року;

- медична страховка.

Відповідна заявка була зроблена приватним підприємством "С-Тревел" (відповідачем).

Слід зазначити, що на момент зазначеного бронювання туроператор (третя особа) співпрацював з туристичним агентом приватним підприємством "С-Тревел" (відповідачем) на підставі агентського договору №F01-0655 по реалізації туристичних продуктів від 07 квітня 2010 року (надалі - агентський договір).

11 квітня 2011 року від відповідача на електронну адресу позивача надійшло підтвердження про бронювання спірного тур пакету та рахунок - фактура №СФ-0000303 на загальну суму 7392,00 гривень, який був оплачений.

16 квітня 2011 року (день вильоту), при прибутті до аеропорту в місті Харкові, туристи не змогли розпочати оплачену ними подорож до Єгипту, так як літак вилетів з аеропорту міста Харкова о 08 години 00 хвилин замість 10 години 00 хвилин, як було вказано у квитках.

18 квітня 2011 року позивачем було направлено претензію приватному підприємству "С-Тревел" (відповідачу) з проханням повернути грошові кошти, сплачені за невикористаний тур пакет Єгипет 1HRG1604BY у сумі 7392 гривень, або надати аналогічний турпакет, оскільки останнім не було повідомлено позивача про час зміну часу вильоту, що призвело до завдання збитків туристам.

Однак, 14 червня 2011 року відповідачем було надано відповідь, якою відмовлено в задоволенні претензії та вказано, що між ними відсутні договірні стосунки і тому відповідач не відповідає за зрив туристичного туру.

Відповідно до п.9 ст.129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.

Відповідно до ч.4 ст.35 Господарського процесуального кодексу України, рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 13 березня 2013 року по цивільній справі №1622/6950/2012 було встановлено вину позивача, тобто, внаслідок протиправної дії останнього, фізична особа ОСОБА_3 понесла збитки майнового характеру у розмірі 4000,00 гривень. Таким чином, відповідним рішенням суду з позивача було стягнуто 4000,00 гривень збитків.

Після набрання рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 13 березня 2013 року по цивільній справі №1622/6950/2012 законної сили, позивач також самостійно виплатив 4000,00 гривень вартості путівки фізичній особі ОСОБА_2. Даний факт підтверджується платіжним дорученням №163 від 10 липня 2014 року.

З урахуванням викладеного, позивач звернувся до господарського суду Харківської області із відповідним позовом до відповідача про стягнення вищевказаних збитків у порядку регресу.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог та заперечень проти них, колегія суддів дійшла висновку про часткову відмову у позові, виходячи з наступного.

Щодо правовідносин відповідача та третьої особи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.296 Господарського кодексу України агентські відносини виникають у разі надання суб'єктом господарювання на підставі договору повноважень комерційному агентові на вчинення відповідних дій.

07 квітня 2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Туртесс Тревел" (туроператор, третя особа) та приватним підприємством "С-Тревел" (туристичний агент, відповідач) було укладено агентський договір №F01-0655 по реалізації туристичних продуктів (надалі - агентський договір).

Таким чином, комерційним посередником (агентом) був відповідач, від якого надійшло замовлення на бронювання туристичних послуг для туристів до третьої особи.

Умовами агентського договору передбачено, що транспортні послуги надаються на основі агентського договору з авіакомпанією від імені і за рахунок авіакомпанії (п.2.1.1).

Згідно з п.2.1.5 агентського договору, туроператор зобов'язаний інформувати турагента стосовно змін умов туру, перельоту тощо, про що турагент своєчасно повідомляє туриста. Якщо турагент своєчасно не проінформував туриста про відповідні зміни, туроператор не несе відповідальності перед туристом (п.2.1.7 агентського договору). Крім того, відповідно до п.2.2.3 договору, турагент несе повну відповідальність за шкоду, заподіяну туристу внаслідок ненадання турагентом повної і достовірної інформації туристу.

Туроператор реалізує свої туристичні продукти виключно через туристичних агентів, останні самостійно укладають з туристами договори на туристичне обслуговування від імені туроператора, взаємодіють з туристами та їх документами (п.2.2.1 агентського договору).

Відповідно до ч.1 ст.614 Цивільного кодексу України, особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, третьою особою було належним чином повідомлено відповідача про зміну рейсу, а тому й відсутня вина останнього у завданні спірних збитків туристам.

Щодо правовідносин позивача та відповідача, колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до Роз'яснень Міністерства юстиції України від 19 квітня 2011 року, правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною 2 статті 206 Цивільного кодексу України передбачено, що юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

За приписами статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів", договір це усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими документами (далі - розрахунковий документ). До засобів дистанційного зв'язку відносяться телекомунікаційні мережі, поштовий зв'язок, телебачення, інформаційні мережі, зокрема Інтернет, які можуть використовуватися для укладення договорів на відстані.

До того ж, у розумінні вищевказаної статті, споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Туристичний агент (турагент) - юридична особа, створена згідно із законодавством України, або фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператора, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг.

Частиною 3 статті 13 Закону України "Про захист прав споживачів" факт надання інформації відповідно до вимог частини другої цієї статті повинен бути підтверджений письмово або за допомогою електронного повідомлення. Інформація, підтверджена таким чином, не може бути змінена продавцем (виконавцем) в односторонньому порядку.

Крім того, туристична путівка визначається як невід'ємна частина договору на реалізацію туристичного продукту, а також як документ первинного обліку туроператора чи турагента.

Таким чином, враховуючи факт замовлення позивачем спірного тур пакету та здійснення (погодження) відповідачем дій щодо подальшого замовлення спірного турпакету у туроператора (третьої особи), а також виставлення відповідачем рахунку-фактури на оплату спірних послуг від імені туроператора (третьої особи), суд вважає, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини щодо надання туристичних послуг у формі усного правочину, у відповідності до яких, у відповідача виник обов'язок щодо інформування позивача про всі зміни, погоджені сторонами.

Щодо вимоги позивача про стягнення збитків у розмірі 11100,00 гривень, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 1 ст.224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Згідно із ст.1191 Цивільного кодексу України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу правопорушення: протиправної поведінки; збитків та їх розміру; причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками; вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

У відповідності до статті 6 Глобального етичного кодексу туризму, прийнятого в Сантьяго (Чилі) 01 жовтня 1999 року, професіонали сфери туризму зобов'язані надавати туристам об'єктивні правдиві відомості про місця призначення і про умови поїздки, прийому та перебування; вони повинні забезпечувати ясність положень договорів, пропонованих їхнім клієнтам, як в плані характеру, ціни і якості послуг, які вони зобов'язуються надати, так і в плані фінансових зобов'язань у разі одностороннього порушення договірних зобов'язань з їхнього боку.

Крім того, за приписами статті 8 Хартії туризму, схваленої у 1985 році на 6 сесії Генеральної асамблеї СОТ, працівники в галузі туризму і постачальники послуг для туризму і подорожей повинні дотримуватися принципів цієї Хартії та дотримуватися будь-які зобов'язання, взяті на себе в рамках їх професійної діяльності, забезпечуючи високу якість наданого туристського продукту з метою сприяння утвердженню гуманістичних характером туризму.

Згідно із статтею 19-1 Закону України "Про туризм", будь-яка інформація, надана туроператором (турагентом), повинна містити достовірні відомості про умови договору на туристичне обслуговування. Інформація про умови надання туристичних послуг, яку туроператор (турагент) поширює до укладення договору на туристичне обслуговування, має доводитися у доступній, наочній формі, бути розбірливою, зрозумілою.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про туризм", за договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, який укладає договір безпосередньо або через турагента) зобов'язується надати за замовленням іншої сторони (туриста) комплекс туристичних послуг (туристичний продукт), а турист зобов'язується оплатити його.

До договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законом.

Договір на туристичне обслуговування укладається в письмовій чи електронній формі відповідно до закону. У договорі на туристичне обслуговування зазначаються істотні умови договору, а саме: характеристика транспортних засобів, що здійснюють перевезення, зокрема їх вид і категорія, а також дата, час і місце відправлення та повернення (якщо перевезення входить до складу туристичного продукту).

До того ж, згідно із ст.20 Закону України "Про туризм", суб'єкти туристичної діяльності під час надання послуг туристам на території України зобов'язані надавати їх у повному обсязі та у визначені терміни оплачені послуги у кількості та якості, обумовлених договором контрактом та програмою обслуговування; нести матеріальну та моральну відповідальність за свої дії та дії партнерів по організації туру; відшкодовувати туристам відповідно до чинного законодавства України збитки, завдані їм у разі ненадання або надання в неповному обсязі належної якості туристичних послуг зі своєї вини чи з вини партнерів по організації обслуговування; надавати туристам повну інформацію про організацію туру.

Отже, колегія суддів вважає, що неповідомлення відповідачем позивачу інформації щодо змін у часі вильоту літака, є порушенням істотних умов правочину, укладеного із позивачем.

Таким чином, матеріали справи свідчать про наявність усіх елементів складу правопорушення: протиправної поведінки; збитків та їх розміру; причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками; вини.

Крім того, статтею 24 Закону України "Про туризм" передбачено, що суб'єкти туристичної діяльності зобов'язані надавати туристам необхідну і достовірну інформацію про туристичні послуги та відшкодовувати в установленому порядку збитки, завдані

туристам (екскурсантам), іншим особам та довкіллю.

Статтею 30 Закону України "Про туризм" передбачено, що порушеннями законодавства в галузі туризму є ненадання, несвоєчасне надання або надання туристові інформації, що не відповідає дійсності. Суб'єктам туристичної діяльності, яким заподіяна шкода юридичними чи фізичними особами внаслідок порушення ними законодавства в галузі туризму, збитки відшкодовуються відповідно до закону.

Частиною 2 ст.224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Позивач, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення збитків і з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просив суд стягнути з відповідача 36838,00 гривень, у тому числі, 4000,00 гривень збитків (повернення коштів ОСОБА_2), 6100,00 гривень виконавчого збору, 19351,00 гривень матеріальних збитків у зв'язку із зміною курсу гривні, 5000,00 гривень моральної шкоди, 1827,00 гривень судового збору та 560,00 гривень витрат на транспортні послуги.

З урахуванням викладеного, дослідивши матеріали справи, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, колегія суддів приходить до висновку, що вимога про стягнення збитків підлягає частковому задоволенню у розмірі 8000,00 гривень вартості двох тур пакетів.

В іншій частині даної вимоги про стягнення збитків колегія суддів відмовляє, оскільки позивач необґрунтовано відносить до збитків 1500,00 гривень моральної шкоди, які було стягнуто з позивача за рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 13 березня 2013 року по цивільній справі №1622/6950/2012 та 1600,00 гривень виконавчого збору у зв'язку із невиконанням відповідного рішення позивачем у строк, встановлений ч.2 ст.25 Закону України "Про виконавче провадження".

Щодо вимоги позивача про стягнення 19351,00 гривень матеріальних збитків у зв'язку із зміною курсу гривні, колегія суддів зазначає наступне.

Виходячи зі змісту обґрунтування позивачем даної вимоги, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач просить суд стягнути з відповідача збитки у вигляді втрат від інфляції.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з роз'ясненнями, наведеними у п.3.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (із змінами і доповненнями, внесеними постановою пленуму Вищого господарського суду України №6 від 10.07.14), інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З урахуванням викладеного, враховуючи відсутність у матеріалах справи правильного та належного розрахунку втрат від інфляції із посиланням на відповідні індекси інфляції за період з березня 2013 року по грудень 2014 року, колегія суддів вважає за необхідне відмовити позивачу у вимозі щодо стягнення 9351,00 гривень матеріальних збитків у зв'язку із зміною курсу гривні.

До того ж, суд звертає увагу позивача, що індекси інфляції розраховуються Державним комітетом статистики України, та починаючи з серпня 1991 року щомісячно публікуються у газеті "Урядовий кур'єр". Відповідні індекси є офіційними в розумінні приписів ст.ст.21, 22 Закону України "Про інформацію".

Щодо вимоги позивача про стягнення 5000,00 гривень моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із ст.216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

На підставі зазначеної правової норми, з урахуванням п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 року №6 та з урахуванням п.6 Роз'яснення Вищого Арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" від 01 квітня 1994 року №02-5/215 суд зазначає таке. Задоволення позовних вимог про стягнення збитків може вважатись законним та обґрунтованим в разі встановлення судом наявності в обставинах справи одночасно чотирьох умов. Ними є наявність правила поведінки, встановленого законом або договором; наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; наявність збитків у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.

Відповідно до Постанови ВСУ від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Колегія суддів звертає увагу сторін, що чинне законодавство не містить методики чи способів обчислення моральної шкоди.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ст.41 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

За приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що в даному разі позивачем не доведено розмір моральної шкоди та не доведено належними доказами підстави для її стягнення, а тому відмовляє у задоволенні даної вимоги.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, враховуючи наявність законних підстав, доведених належними доказами, для стягнення витрат позивача на транспортні послуги у розмірі 560,00 гривень та витрат зі сплату судового збору у розмірі 1827,00 гривень, колегія суддів керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.1, 12, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити частково.

Стягнути з приватного підприємства "С-Тревел" (61000, м.Харків, пл.Рози Люксембург, 10, офіс 1, код ЄДРПОУ 34330646, р/р №26005131017980 у ФБК "Фінанси та кредит" у м.Харкові, МФО 350697) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (36034, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) 8000,00 гривень збитків, 518,38 гривень судових витрат.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Повне рішення складено 27 квітня 2015 року.

Головуючий суддя Суддя Суддя К.В. Аріт Є.М. Жиляєв О.В. Макаренко

Справа №922/194/15