Ухвала

від 15.04.2015 по справі 815/7474/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" квітня 2015 р. м. Київ К/800/64685/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Загороднього А.Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року у справі № 815/7474/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна промислова комерційна компанія "Аркадія-95" до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжнародна промислова комерційна компанія "Аркадія-95" (далі - ТОВ "МПКК "Аркадія-95") звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі - ДПІ), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23 січня 2012 року № 0000722310, яким позивачу збільшено розмір грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 358 658,00 грн., та № 0000712310, яким збільшено розмір грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 448 320,00 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року позов задоволено у повному обсязі.

В касаційній скарзі ДПІ посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "МПКК "Аркадія-95" з питань взаємовідносин з ТОВ "Миракод" за весь період діяльності, за результатами якої складено акт від 27 грудня 2011 року № 34/23-80/22451005 (далі - Акт).

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем: підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР), встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 286 926,70 грн., у тому числі: у червні 2009 року у сумі 75 260,00 грн., у липні 2009 року у сумі 10 160,00 грн., у жовтні 2009 року у сумі 39 666,67 грн., у листопаді 2009 року у сумі 41 665,00 грн., у грудні 2009 року у сумі 57 310,00 грн., у лютому 2010 року у сумі 11 790,00 грн., у березні 2010 року у сумі 19 225,00 грн., у квітні 2010 року у сумі 31 850,00 грн.; підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР) встановлено заниження податку на прибуток ТОВ "МПКК "Аркадія-95" на загальну суму 358 658,00 грн., у тому числі: у 2-му кв. 2009 року у сумі 94 075,00 грн., у 3-му кв. 2009 року у сумі 12 700,00 грн., у 4-му кв. 2009 року у сумі 173 302,00 грн., у 1-му кв. 2010 року у сумі 38 769,00грн., у 2-му кв. 2010 року у сумі 39 812,00 грн.

На підставі вищенаведеного Акту відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 23 січня 2012 року: № 0000712310, яким позивачу збільшено розмір грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 448 323,00 грн., з яких 358 658,00 грн. за основним платежем та 89 665,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000722310, яким позивачу збільшено розмір грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 358 658,00 грн., з яких 286 927,00 грн. за основним платежем та 71 732,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з указаними податковими повідомленнями - рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку, за результатами розгляду прийнято рішення про залишення податкових повідомлень рішень без змін, а скарги позивача без задоволення.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ТОВ "МПКК "Аркадія-95" правомірно формувало податковий кредит у період з 2009 по 2010 роки, з урахуванням сум податку на додану вартість, сплачених у ціні отриманих від ТОВ "Миракод" послуг та правомірно сформовані валові витрати, оскільки у позивача були всі необхідні бухгалтерські документи на оплату товарів (робіт, послуг), а укладені договори не були визнані недійсними в установленому законодавством порядку.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду вважає такий висновок судів попередніх інстанцій передчасним з огляду на таке.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Зі змісту підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР вбачається, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (абзац 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону).

Згідно з підпунктом 11.2.1. пункту 11.2. статті 11 Закону № 334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

У відповідності до пункту 5.11 статті 5 Закону № 334/94-ВР установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закон № 168/97-ВР податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

За змістом підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закон № 168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закон № 168/97-ВР встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону).

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закон № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, відповідно до статті 9 зазначеного Закону, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит податку на додану вартість та податку на прибуток є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ "МПКК "Аркадія-95" впродовж 2009 - 2010 років укладено ряд договорів з ТОВ "Миракод", за якими позивач є замовником послуг з модернізації та випробувань устаткування у ТОВ "Миракод" (виконавець).

На підтвердження реальності здійснення спірних господарських операцій за вищевказаними угодами, позивачем надано копії податкових накладних та актів здачі-приймання робіт.

Скасовуючи оскаржувані податкові повідомлення - рішення, суди попередніх інстанцій формально підійшли до оцінки спірних господарських операцій та визначення достовірності первинної документації за такими операціями.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову закріплено нормами статті 7, частини четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частини четверта, п'ята зазначеної статті).

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що з метою підтвердження реальності спірних господарських операцій, судам попередніх інстанцій необхідно дослідити форму, зміст, наявність або відсутність відповідних первинних документів, наявність у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності, фактичне здійснення оподатковуваних операцій позивача з контрагентом, наявність у останнього умов для здійснення господарської діяльності, обладнання та виробничих потужностей, а також трудових ресурсів, кваліфікованих спеціалістів, які мають наукові, технічні або інші спеціальні знання у відповідній галузі господарювання, в т.ч. із можливим залученням третіх осіб, на момент укладення і вчинення спірних правочинів.

Зі змісту частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, неповне з'ясування судами дійсних обставин справи та допущені порушення норм процесуального права є підставною для скасування ухвалених рішень та направлення справи на новий розгляд.

Відповідно до частини першої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки неповноту встановлення обставин у справі допущено обома судовими інстанціями, то справа направляється до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, належним чином перевірити доводи сторін щодо реальності здійснення позивачем господарських операцій з його контрагентами та правильності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за цими операціями, дати оцінку як вже приєднаним до справи доказам, так і новим доказам, що будуть виявлені в судовому розгляді справи, з дотриманням вимог ст. 86 КАС України та зробити юридично правильний висновок щодо прав і обов'язків сторін.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року у справі № 815/7474/13-а скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді: