cpg1251 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
27 квітня 2015 року № 826/105/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Огурцова О.П. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомПриватного виробничо-комерційного підприємства "Рембудналадка" до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0009262203 від 08.08.2014 ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Приватне виробничо-комерційне підприємство "Рембудналадка" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0009262203 від 08.08.2014.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним.
Податкові зобов'язання позивачу нараховані за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово - господарських взаємовідносин із TOB «Логістікс Плюс» за період з 01.02.2013 по 30.04.2013. Підставою нарахування податкових зобов'язань став висновок податкового органу про те, що фінансово - господарські взаємовідносини між позивачем та TOB «Логістікс Плюс» не спричиняють реального настання правових наслідків.
Позивач, не погоджуючись з такими висновками податкового органу зазначає, що у період, який перевірявся, дійсно мав господарські правовідносини з TOB «Логістікс Плюс» за угодою № 14/12-1 від 14.12.2012, які мали реальний характер та за якими було поставлено товар використаний позивачем у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку, а документи бухгалтерського та податкового обліків за цими операціями були оформлені у відповідності до вимог податкового законодавства.
Представники позивача у судовому засіданні підтримали позовні вимог та просили суд задовольнити позов у повному обсязі.
Відповідач проти позовних вимог заперечив, у судовому засіданні надав суду письмові заперечення, у яких просив відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю. Доводи відповідача викладені в письмових запереченнях аналогічні доводам та висновкам викладеним в акті перевірки № 800/26-54-22-03/30729215 від 23.07.2014 інших доводів, крім зазначених у вказаному акті перевірки відповідачем наведено не було.
У судове засідання 12.03.2015 представник відповідача не прибув, про причини неприбуття суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд, ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача , суд, -
В С Т А Н О В И В:
В період з 10.07.2014 по 16.07.2014 Державною податковою інспекцію в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві на підставі наказу № 1377 від 10.07.2014 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Приватного виробничо-комерційного підприємства "Рембудналадка" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово - господарських взаємовідносин із TOB «Логістікс Плюс» за період з 01.02.2013 по 30.04.2013.
За результатами перевірки складено акт № 800/26-54-22-03/30729215 від 23.07.2014, яким встановлено порушення пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток у 2013 році на 200,00 грн., пункту 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 38650,00 грн.
28.08.2015 на підставі зазначеного акту прийнято податкове повідомлення - рішення №9262203, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок податок на додану вартість на загальну суму 48 312,50 грн. у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 9662,50 грн.
Приватним виробничо-комерційним підприємством "Рембудналадка" до Головного управління Міндоходів у м. Києві подано скаргу на податкове повідомлення - рішення №9262203 від 28.08.2013, яка рішенням про результати розгляду первинної скарги №105511/10/26-15-10-06-15 від 16.12.2014, залишена без задоволення, а податкове повідомлення - рішення без змін.
Приватним виробничо-комерційним підприємством "Рембудналадка" до Державної фінансової служби України подано скаргу на податкове повідомлення - рішення №9262203 від 28.08.2013, яка рішенням про результати розгляду скарги № 8505/6/09-99-01-04-25 від 10.12.2014, залишена без задоволення, а податкове повідомлення - рішення без змін.
Приватне виробничо-комерційне підприємство "Рембудналадка" не погоджуючись з податковим повідомленням - рішенням № 0009262203 від 08.08.2014, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню звернулось з відповідним позовом до суду.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суть офіційного з'ясування всіх обставин у справі визначена в частинах четвертій та п'ятій статті 11 цього Кодексу, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
Принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи зобов'язує суд встановити обставини справи для забезпечення прийняття правосудного рішення, в тому числі незалежно від посилань чи доводів сторін.
Відповідно до статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Отже, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші операції платника податків, які відповідно до статті 185 Податкового кодексу України визначені як об'єкт оподаткування.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції, якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами податкового кодексу України.
Пунктом 198.1 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Господарські операції для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.
Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Аналогічна позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011.
Зазначеним листом Вищого адміністративного суду України також визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Таким чином, при визначенні права платника податків на формування податкового кредиту та валових витрат, судом має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем придбаної у зазначених контрагентів продукції, при цьому, суд має виходив з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.
Позивач в позовній заяві зазначає про те, що в періоді, щодо якого проводилась перевірка дійсно мав фінансово - господарські відносини з TOB «Логістікс Плюс» за угодою № 14/12-1 від 14.12.2012.
На підтвердження існування фінансово - господраських відносин з TOB «Логістікс Плюс» позивачем надано суду податкові накладні та платіжні доручення.
В платіжному дорученні № 159 від 13.02.2013 в графі "Призначення платежу" зазначено: "Оплата по договору № 14/12-1 від 14.12.2012р. за ел. монтажні роботи у т.ч. ПДВ 20% - 5333,33 грн.", при цьому позивач в позовній заяву та в судових засіданнях зазначив про те, що від ТOB «Логістікс Плюс» ним було отримано обладнання.
Угоди № 14/12-1 від 14.12.2012 та складених до неї первинних документів, як і документів на підтвердження факту здійснення транспортування товару отриманого, за твердженням позивача, від TOB «Логістікс Плюс» позивачем суду надано не було, як і не було зазначено про причини неможливості їх надання.
Надана на підтвердження факту використання товару, отриманого за твердження позивача від TOB «Логістікс Плюс» у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку угода № 1/10-3 від 20.10.2011 укладена позивачем з ТОВ "Торис-Ліфтосервіс" не примається судом до уваги з огляду на те, що встановити з зазначеної угоди факт її виконання за рахунок отриманого, за твердженням позивача, обладнання від TOB «Логістікс Плюс» є неможливим, у той час, як існування фінансово - господарських відносин між позивачем та ТОВ "Торис-Ліфтосервіс" судом в даному випадку під сумнів не ставиться та не перевіряється.
З огляду на викладене, враховуючи те, що, як було встановлено судом, позивачем не надано суду угоди № 14/12-1 від 14.12.2012 та достатніх первинних документів, які мали підтвержувати факт здійснення фінансово - господарських відносин між позивача та TOB «Логістікс Плюс», а також те, що позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження здійснення транспортування товару отриманого, за його твердженням, від зазначеного контрагента та використання його у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку, суд дійшов висновку про те, що позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження реальності та товарності фінансово - господарських відносин з TOB «Логістікс Плюс», а отже не доведено товарності та реальності господарських правовідносин з зазначеним контрагентом та наявність правових підстав для формування податкового кредиту по взаємовідносинам з TOB «Логістікс Плюс».
Частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.
Відповідно до квитанції № 30 від 05.01.2015 позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 263,97 грн.
З огляду на викладене, керуючись вимогами статей 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1.У задоволенні адміністративного позову - відмовити повністю.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рембудналадка" (код ЄДРПОУ 30729215) решту суми судового збору у розмірі 1 563,03 грн. (одна тисяча п'ятсот шістдесят три гривні 03 коп.) на розрахунковий рахунок № 31218206784007 у ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.
Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі апеляційного оскарження постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя О.П. Огурцов
Суд | Окружний адміністративний суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 27.04.2015 |
Оприлюднено | 08.05.2015 |
Номер документу | 43882489 |
Судочинство | Адміністративне |
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні