Постанова

від 07.02.2007 по справі 2/278-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

2/278-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31     http://vn.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

07 лютого 2007 р.                                                                                Справа № 2/278-06

          Суддя господарського суду Мельник П.А.  , розглянувши матеріали справи

за позовом: Прокурора Липовецького району в інтересах держави в особі Росошанської сільської ради, с. Росоша, Липовецького району, Вінницької області   

до: Відкритого акціонерного товариства "Вінницяхліб", м. Вінниця

про відшкодування збитків в сумі 69156,55 грн.

Секретар судового засідання Віннік О.В.

Представники :

позивача     : Сличук В.А., сільський голова

відповідача : не з'явився

прокурора   : Романова Г.О.

В С Т А Н О В И В :

Прокурором Липовецького району заявлено позов в інтересах держави в особі Росошанської  сільської ради до ВАТ “Вінницяхліб” про відшкодування збитків завданих безоплатним користуванням землею без укладення договору оренди в розмірі 69156,55  грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач, ставши власником цілісного майнового комплексу  площею 5,07 га Липовецької нафтобази обласного ВКП “Вінницянафтопродукт”, розташованого на станції Липовець, не оформив документів на право користування вказаною земельною ділянкою та використовує її не уклавши договору оренди. Також позивач зазначив, що відповідач не може використовувати  вказану земельну ділянку на праві постійного користування оскільки дане підприємство не належить до державної чи комунальної власності, а тому  право користування повинно оформлятися на основі договору оренди.

Відповідно до поданої в судовому засіданні 18.10.2006 р. заяви прокурора про уточнення позовних вимог, останній просить стягнути з відповідача 79542,08 грн. збитків за безоплатне користування землею без укладення договору оренди.

На виконання ухвали суду від 20.12.06 позивач надав розрахунок завданих збитків із зазначенням коефіцієнту індексації   грошової оцінки земельної ділянки по  вул. Привокзальній, 1, станція Липовець, Вінницька область, площею 5,07 га, відповідно до якого розмір збитків  завданих відповідачем становить 78432,40 грн.

Відповідач у своїх запереченнях на позовну заяву просить відмовити позивачу в задоволенні позову, вказуючи, що єдиною підставою для нарахування орендної плати за оренду земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є договір оренди, а оскільки такий договір між сторонами не укладено, то і підстави для стягнення орендної плати відсутні.

Відповідач витребувані ухвалою від 20.12.06 докази не надав, в судове засідання 20.12.06 та 07.02.07 повноважного представника не направив, про причини неприбуття не повідомив. Про час і місце судового засідання 07.02.07 відповідач був повідомлений   ухвалою суду від 20.12.06. Конверт з ухвалою в суд підприємством зв'язку не повертався, що розцінюється судом як вручення її відповідачу. Відповідач не повідомив суд і не пояснив причини неявки в судове засідання його представника та ненадання додаткових доказів витребуваних ухвалою суду. За таких обставин суд вважає, що вжив усіх належних заходів для реалізації відповідачем права судового захисту своїх прав та інтересів, а невиконання вимог ухвали суду розцінює як свідоме ігнорування та ухилення від виконання вимог суду.

Представником позивача та прокурором в судовому засіданні заявлено клопотання про розгляд справи за наявними матеріалами, так як вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про час і місце слухання. Отже, суд вважає за можливе розглянути справу без участі  представника відповідача відповідно до положень ст.128 КАС України.

Заслухавши прокурора та представника позивача, дослідивши надані докази та матеріали справи, в судовому засіданні встановлено наступне.

Згідно договору купівлі продажу №08.03.07 від 18.08.2003 року ЗАТ “Подільське борошно” стало власником цілісного майнового комплексу Липовецької нафтобази обласного ВКП “Вінницянафтопродукт”, розташованого за адресою: вул. Привокзальна, 1, станція Липовець, Вінницька область, площею 5,07 га. Як вбачається з тексту даного договору (п. 2.4 договору), зазначений майновий комплекс знаходиться на земельній ділянці загальною площею 5,07 га, яка перебуває в постійному користуванні  ВАТ “Вінницянафтопродукт” згідно Державного акта на право постійного користування землею від 02.06.94 р.

Відповідно  до п. 5.1 договору про приєднання ЗАТ “Подільське борошно” до ВАТ “Вінницяхліб” від 22.09.2003 року,  з дати підписання передавального балансу ВАТ “Вінницяхліб” стало  правонаступником ЗАТ “Подільське борошно”. Відповідно до нової редакції передавального балансу від 01.10.2004 року від ЗАТ "Подільське борошно" до відповідача  перейшов майновий комплекс нафтобази.

В матеріалах справи  відсутні докази того, що відповідач належним чином оформив право користування земельною ділянкою на якій знаходиться  майновий комплекс нафтобази. Факт відсутності документації на зазначену ділянку представником відповідача  в попередніх судових засіданнях не заперечувався. Доказів, які б спростовували наведений факт, відповідач не надав. Крім того, відповідачем, всупереч вимогам ухвали суду від 20.12.06, не надано письмових пояснень щодо причин відсутності необхідної документації на право користування земельною ділянкою на якій розташований придбаний об'єкт нерухомості та не обґрунтовано підстав нездійснення ним перереєстрацї права користування вказаною земельною ділянкою.

Разом з тим, як вбачається із заперечень відповідача №671 від 16.10.06,  він  звертався до позивача із заявами надати дозвіл на замовлення (виготовлення) технічної документації по інвентаризації та замовлення (проведення)  експертної оцінки земельної ділянки розташованої за адресою: вул. Привокзальна, 1, станція Липовець, Вінницька область, площею 5,07 га. Факт таких звернень стверджується листами №127 від 26.04.05 та №170 від 21.06.05. Проте, відповідно до вихідних реквізитів даних звернень, вони мали місце у 2005 році, тоді як договір купівлі-продажу №08.03.07 майнового комплексу Липовецької нафтобази  укладено 18.08.2003 року, а, отже, і  земельна ділянка під даним нерухомим майном фактично  знаходилась у користуванні  з 2003 року, що підтверджується матеріалами справи і відповідачем не заперечується.

Про необхідність оформлення прав на користування земельною ділянкою відповідач був попереджений 13.10.2004 державною інспекцією з контролю за охороною та використанням земель у Вінницькій області.

В судовому засіданні також встановлено, що попередній власник цілісного майнового комплексу - ВАТ “Вінницянафтопродукт” користувався  земельною ділянкою Липовецької нафтобази на праві постійного користування, що підтверджується  державним актом №1 від 20.06.94 на право постійного користування землею.

З наданих позивачем письмових пояснень  вбачається,  що Липовецька нафтобаза ВАТ «Вінницянафтопродукт», створена 30.09.93, належала до колективної форми власності.  Проте, на момент видачі їй акту №1 від 20.06.94 на право постійного користування землею Росошанською Радою народних депутатів, діяв Закон України «Про внесення змін і доповнень до Земельного кодексу Української РСР»від 13.03.93, в силу  частини 5  ст. 7  якого у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності крім інших промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям.

З  01.01.2002 набрав чинності Земельний кодекс України,  відповідно до частини 2 ст.92 якого,  права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.

Таким чином, на момент укладення договору купівлі -продажу №08.03.07 від 18.08.2003 року

Суд вважає правомірними твердження  позивача про те, що оскільки відповідач не належить до жодної з перелічених категорій потенційних користувачів земельною ділянкою на умовах постійного користування, та враховуючи, що на момент здійснення відповідачем правочину щодо купівлі –продажу, діяла вказана вище редакція відповідних норм Земельного кодексу України, то його право користування земельною ділянкою під придбаним майновим комплексом повинно оформлятися на основі договору оренди.

Крім того, статтею  124 ЗК України встановлено,  що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Відповідно до частини другої вказаної статті, право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. А ч.3 ст. 124 ЗК Ураїни, забороняє приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації.

Посилання відповідача на відсутність підстав для стягнення орендної плати  з огляду на те, що підставою для нарахування орендної плати за оренду земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є договір оренди, який  між сторонами не укладено, суд вважає необґрунтованими з таких підстав.

Позивачем заявлено позов про стягнення з відповідача збитків завданих безоплатним користуванням землею без укладення договору оренди. Вимога про  стягнення орендної плати позивачем не заявлялась. Відповідно ж до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. N 284 Про Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (далі - Постанова), власникам  землі та землекористувачам  відшкодовуються збитки, заподіяні  вилученням  (викупом)  та тимчасовим зайняттям земельних  ділянок,  встановленням  обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших  корисних властивостей  земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для  використання  стан та  неодержанням  доходів  у  зв'язку  з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

Відшкодуванню ж , згідно пункту 3 вказаної постанови, підлягають:

    вартість житлових будинків, виробничих та інших будівель і споруд, включаючи незавершене будівництво;

    вартість плодоягідних та інших багаторічних насаджень;

    вартість лісових і деревно-чагарникових насаджень;

    вартість  водних  джерел  (колодязів,  ставків,  водоймищ, свердловин  тощо),  зрошувальних і    осушувальних систем, протиерозійних і протиселевих споруд;

    понесені  витрати  на  поліпшення  якості  земель за період використання земельних ділянок  з урахуванням економічних показників, на незавершене сільськогосподарське виробництво (оранка,   внесення   добрив,  посів,  інші  види   робіт),  на розвідувальні  та  проектні  роботи;

    інші збитки власників  землі  і  землекористувачів,  у  тому числі  орендарів,  включаючи  і  неодержані  доходи,  якщо    вони обґрунтовані.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що заявлення позивачем до стягнення збитків,  завданих безоплатним користуванням землею без укладення договору оренди, є законодавчо встановленим  способом захисту порушеного права і є обґрунтованим з огляду на невиконання відповідачем свого обов'язку, як користувача земельної ділянки, щодо оформлення  належним чином право користування нею.

Разом з тим розмір заявлених до стягнення з відповідача збитків, суд вважає обґрунтованим з таких підстав.

Відповідно до пунктів 2,4  Постанови, розміри  збитків  визначаються   комісіями,    створеними Київською  та  Севастопольською  міськими,  районними   державними адміністраціями, виконавчими комітетами  міських  (міст  обласного значення) рад. Результати роботи комісій оформляються  відповідними  актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії. Розміри збитків визначаються в повному  обсязі  відповідно до  реальної  вартості  майна  на  момент   заподіяння    збитків, проведених витрат  на  поліпшення  якості  земель  (з  урахуванням ринкової або відновної вартості).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем дотримано встановлену Постановою процедуру визначення розміру збитків. Так, з метою визначення розміру збитків нанесених ВАТ «Вінницяхліб»бюджету Росошанської сільської ради, розпорядженням голови Липовецької районної державної адміністрації №320 від 13.11.06, було створено комісію, за результатами роботи якої складено акт від 20.11.06  яким збитки визначені в розмірі 79542,08 грн.

Відповідно до поданого позивачем на виконання вимог ухвали суду від 20.12.06 розрахунку  недоотриманого доходу за використання земельної ділянки по  вул. Привокзальна, 1, станція Липовець, Вінницька область, площею 5,07 га, розмір збитків, з урахуванням коефіцієнту індексації грошової  оцінки землі та проведених  відповідачем часткових розрахунків,  складає 78432,40 грн.

Відповідач своїм правом оспорити  суму збитків, заявлену до стягнення, не скористався. Доказів, які б спростовували розмір таких збитків чи коригуючі зауваження  до зазначеного розрахунку позивача відповідач  суду не надав.

Разом з тим, обов'язок землекористувача своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату, встановлено ст. 96 ЗК України. А ст. 156 ЗК передбачає однією із підстав відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам,  неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Пунктом 8 частини першої статті 14 Закону України "Про систему оподаткування", плату за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності)" віднесено  до переліку загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).

Враховуючи викладене та беручі до уваги, що відповідач, не уклавши своєчасно з позивачем договору оренди земельної ділянки, що розташована під майновим комплексом Липовецької нафтобази обласного ВКП “Вінницянафтопродукт”, унеможливив надходження до державного бюджету коштів за період фактичного користування вказаною земельною ділянкою, а, отже, задання збитків вказаними діями відповідача суд вважає беззаперечними.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Оцінивши надані позивачем докази, суд дійшов висновку, що вимоги позивача обґрунтовані, відповідають обставинам справи та наявним матеріалам, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню відповідно до чинного законодавства та у межах заявлених вимог в сумі 78432,40 грн.

Керуючись ст.ст.69, 70, 86-98, 159-163, 167, прикінцевими та перехідними положеннями КАС України, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2.  Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Вінницяхліб» (вул. Артема, 1, м. Вінниця, 21101, р/р№260022873 у ВОД АППБ «Аваль»м. Вінниця, МФО 302247 ) 78432,40 грн. (сімдесят вісім тисяч чотириста тридцять дві грн. сорок коп.)  на користь Росошанської сільської ради (с. Росоша, Липовецький район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 043291139, р/р№33218812500293 УДК у Вінницькій області, МФО 802015).    

3. Постанову направити сторонам та прокурору.

                    Судове рішення набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАСУ після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано  заяву  про  апеляційне  оскарження,  але апеляційна  скарга  не  була  подана  у  строк,  встановлений  цим Кодексом,  постанова або  ухвала  суду  першої  інстанції  набирає законної сили після закінчення цього строку

                    Відповідно до ст.186. КАСУ Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку  подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції  викладаються  в  апеляційній скарзі, яка подається до суду апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 цього Кодексу -  з  дня  складення  в  повному  обсязі.

          Апеляційна  скарга  на  постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти  днів  після  подання  заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                    Мельник П.А.