Постанова

від 29.04.2015 по справі 911/5608/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" квітня 2015 р. Справа№ 911/5608/14

ОСОБА_1 апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Ропій Л.М.

ОСОБА_2

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача 1: не з'явились

від позивача 2: ОСОБА_3 - представник за довіреністю № 28 від 20.01.2015

від відповідача: ОСОБА_4 - представник за довіреністю від 07.04.2015

ОСОБА_5 - представник за довіреністю № 9/2015 від 09.01.2015

від прокуратури: ОСОБА_6 - прокурор за посвідченням № 025581 від 15.04.2014

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Екмі-Меблі»

на рішення Господарського суду Київської області від 05.02.2015

у справі № 911/5608/14 (суддя Лилак Т. Д.)

за позовом заступника Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі

1. Міністерства оборони України

2. Державного підприємства «ОСОБА_1 деревообробний завод» Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Екмі-Меблі»

про стягнення 1 890 155,70 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної орендної плати в сумі 1 890 155,70 грн., нарахованої за період з вересня 2013 року по листопад 2014 року включно за несвоєчасне повернення приміщення, яке було об'єктом оренди за договором оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 126/2002/ГоловКЕУ від 01.01.2001, дія якого припинилась.

Рішенням Господарського суду Київської області від 05.02.2015, повний текст якого складений 10.02.2015, у справі № 911/5608/14 позов задоволено повністю.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що факт припинення дії спірного договору встановлений рішенням господарського суду Київської області від 19.02.2013 року у справі №25/164-12, залишеним без змін постановами ОСОБА_1 апеляційного господарського суду від 28.05.2013 та Вищого господарського суду України від 04.09.2013 у справі № 25/164-12, в той час як матеріалами справи належним чином доведений факт неповернення відповідачем позивачу 2 приміщення, передача в орендну якого було предметом спірного договору, з огляду на що відповідач, в силу приписів ч. 2 ст. 785 ЦК України, зобов'язаний сплатити неустойку у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Не погоджуючись з рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Екмі-Меблі» звернулось до ОСОБА_1 апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області по справі № 911/5608/14 від 05.02.2015 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Екмі-Меблі» послалось на те, що оспорюване рішення прийняте на підставі неправильного застосування норм матеріального та процесуального права та на підставі висновків, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки суд неповно та не всебічно з'ясував обставини справи та застосував не всі норми нормативно-правових актів, які необхідно було застосувати.

Так, відповідач зазначив про те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги той факт, що прокурор у даному випадку звернувся до суду з позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства «ОСОБА_1 деревообробний завод» Міністерства оборони України, яке не є органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, а отже, прокурором не визначено в якості позивача орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, з огляду на що позов підлягає залишенню без розгляду відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України.

Також відповідач зазначив про те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги те, що за період з 01.09.2013 по 31.08.2013 відповідачем сплачується плата за користування спірними приміщеннями та оплачуються комунальні платежі, і загальна сума таких платежів за спірний період становить 1 599 389,38 грн., а отже, позивач 2, отримуючи від відповідача плату за користування спірними приміщеннями, фактично підтверджує існування договірних відносин.

Крім того, відповідач зазначив про те, що відповідно до приписів чинного законодавства, суд, розпочинаючи судовий розгляд, має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явились в засідання, проте доказів отримання відповідачем ухвали суду не надано.

Також відповідач зазначив про те, що відповідно до приписів п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода), проте будь-яких доказів наявності у позивача 2 наміру передачі спірного приміщення у платне користування іншому орендарю після 31.12.2012 господарському суду не надано.

Крім того, відповідач зазначив про те, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані приписи ЦК України, оскілки спірний договір укладений 01.01.2001, в той час як відповідно до п. 10 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що правила ЦК України про відповідальність за порушення договору застосовуються в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання чинності цим Кодексом, крім випадків, коли в договорах, укладених до 01.01.2004, була встановлена інша відповідальність за такі порушення, проте в спірному договорі сторони не встановлювали відповідальність за порушення умов договору щодо повернення орендодавцю орендованого майна в частині сплати неустойки.

Також відповідач зазначив про те, що приписи ст. 785 ЦК України поширюються лише на випадки припинення договору оренди з підстав, передбачених ч. 2 ст. 291 ЦК України, а не на випадки закінчення договору в судовому порядку.

Ухвалою від 05.03.2015 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Ропій Л. М., Рябуха В. І. апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Екмі-Меблі» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Під час розгляду справи представник відповідач апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, представники прокуратури, позивача 1 та позивача 2 проти задоволення апеляційної скарги заперечили та просили залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

В задоволенні поданого відповідачем 14.04.2015 до канцелярії суду клопотання в частині продовження строку розгляду апеляційної скарги колегією суддів відмовляється з огляду на відсутність причин, які унеможливлюють вирішення спору по суті в цьому судовому засіданні.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

01.01.2001 ОСОБА_1 територіальне лісопромислове об'єднання Голов КЕУ МО України, як орендодавець та відповідач як орендар уклали договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності №126/2002/ГоловКЕУ (далі Договір) (а.с. 17-23), за умовами якого орендодавець передає, а відповідач приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення загальною площею 4 049 м2, з них: в трьохповерховій будівлі цеху №1 (інв. №17) загальною площею 2 420,3 кв.м, в одноповерховій будівлі цеху №2 (інв. №5) загальною площею 618,0 кв.м., в трьохповерховій будівлі цеху №3 (інв. №258) загальною площею 637,6 кв. м., в одноповерховому приміщенні матеріального складу (інд. №11) загальною площею 373,1 кв. м., а також промисловий майданчик загальною площею 200 кв.м., з них: 100 кв.м. між цехом №1 і цехом малярки, 100 кв.м. між цехом №1 і циклонами, що розміщені за адресою: смт. Коцюбинське, Київська обл., вул. Пономарьова, 17 і знаходяться на балансі ОСОБА_1 ТЛПО, вартість якого визначена згідно з експертною оцінкою і становить на 30.11.2000 без ПДВ: нерухомого майна загальною площею 4 049 кв.м. - 1 342 000 грн.; промислового майданчика загальною площею 200 кв.м. - 22 460 грн.

Відповідно до п. 2.1 ОСОБА_7 відповідач вступає у строкове платне користування майном у термін, зазначений у ОСОБА_7, але не раніше дати підписання сторонами ОСОБА_7 та акту приймання-передачі майна.

На виконання умов ОСОБА_7 його сторонами 01.01.2001 та 01.03.2001 підписано акти приймання-передачі в орендне користування (а.с. 24-27), в яких сторони підтвердили передачу відповідачу в орендне користування за умовами ОСОБА_7 нерухомого майна.

Факт передачі спірного майна в орендне користування сторонами не заперечується.

01.01.2003 ОСОБА_1 територіальне лісопромислове об'єднання Голов КЕУ МО України, та відповідач уклали додаткову угоди № 3д/2003 до ОСОБА_7 (а.с. 28-30), в якій погодили, що у зв'язку з виділенням відповідача 2 як суб'єкта підприємницької діяльності на окремий баланс всі права орендодавця за ОСОБА_7 перейшли до відповідача 2.

Відповідно до п. 10.13 ОСОБА_7 його чинність припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який його укладено.

Згідно з п. 10.1 ОСОБА_7 Договір укладено строком на 11 років, що діє з 01.01.2001 до 31.12.2012 включно.

Рішенням господарського суду Київської області від 19.02.2013 у справі №25/164-12, залишеним без змін постановами ОСОБА_1 апеляційного господарського суду від 28.05.2013 року та Вищого господарського суду України від 04.09.2013 року у справі № 25/164-12 (а.с. 31-56 т. 1), встановлено, що Договір припинив свою дію 31.12.2012.

Відповідно до п. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Отже, факт припинення дії ОСОБА_7 31.12.2012, в силу приписів ст. 35 ГПК України, є встановленим та не потребує доведення під час розгляду цієї справи по суті.

За таких обставин, посилання відповідача на відсутність доказів наявності у позивача 2 наміру передачі спірного приміщення у платне користування іншому орендарю після 31.12.2012 до уваги колегією суддів не приймаються як такі, що не стосуються предмету спору.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди), до яких за своєю правовою природою відноситься спірний Договір, наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частина 1 ст. 785 ЦК України встановлює, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ч. 2 ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

У зазначених правових нормах не йдеться про те, що у вказаний в них спосіб майно з оренди повертається лише у випадку припинення договору оренди з підстав, передбачених ч. 2 ст. 291 ЦК України, а не у випадку закінчення договору в судовому порядку, тому посилання на це відповідача є безпідставними.

В пункті 2.4 ОСОБА_7 сторони погодили, що у разі припинення ОСОБА_7 майно повертається відповідачем позивачу 2. Відповідач повертає майно позивачу 2 аналогічно порядку, встановленому при передачі майна відповідачу ОСОБА_7. Майно вважається поверненим позивачу 2 з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.

Відповідно до п. 2.5 ОСОБА_7 обов'язок по складанню акту приймання-передачі покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні ОСОБА_7.

Отже, відповідач як орендар майна, як в силу приписів ОСОБА_7, так і виходячи з положень ЦК України, зобов'язаний після припинення ОСОБА_7 повернути орендоване майно позивачу 2.

Звертаючись до суду з цим позовом, заступник Військового прокурора Київського гарнізону зазначає, що, незважаючи на закінчення строку дії ОСОБА_7, відповідач не виконав свій обов'язок та не повернув позивачу 2 спірне майно.

Вказаний факт сторонами не заперечується та, зокрема, визнаний відповідачем в апеляційній скарзі.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Станом на дату розгляду справи в суді спірне майно відповідачем позивачу повернуто не було.

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частина 2 ст. 785 ЦК України встановлює, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Враховуючи невиконання відповідачем свого обов'язку по поверненню позивачу 2 майна за ОСОБА_7 після його припинення, позивач 2, в силу приписів ч. 2 ст. 785 ЦК України, має право на стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Предметом розгляду у цій справі є вимоги про стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном, передача в оренду якого була предметом ОСОБА_7, за період з вересня 2013 року по листопад 2014 року включно. Загальна сума такої неустойки становить 1 890 155,70 грн.

При цьому, з виконаного позивачем 2 розрахунку слідує, що при розрахунку неустойки позивач 2 виходить з розміру орендної плати, яка існувала станом на дату припинення ОСОБА_7, тобто на грудень 2012 року (63 005,19 грн.), що є правомірним.

Втім, як слідує з матеріалів апеляційної скарги та не заперечується сторонами, в спірний період відповідач за користування спірним майном сплачував позивачу грошові кошти, які останній приймав, проте про вказані обставини а ні прокуратура, а ні позивачі суду першої інстанції не повідомили і не надали жодних доказів цього.

Про наявність зазначених обставин, які є істотними для спору сторін, вказав відповідач в апеляційній скарзі, додавши до неї на підтвердження вказаного факту додаткові докази, а саме: оборотно-сальдову відомість по рахунку: 6852 ОСОБА_7; Контрагенти:ОСОБА_1 МОУ,ДП за 01.09.13 - 31.08.14 Єкми-Мебель та реєстр платіжних документів по фільтру з 01.09.2013 по 01.09.2014.

В судовому засіданні 25.03.2015 представники позивача 1, позивача 2 та прокуратури заперечили проти долучення до матеріалів справи доданих відповідачем до апеляційної скарги вище перелічених додаткових доказів.

За приписами ст. 101 ГПК України, додаткові докази приймаються апеляційним судом у випадку, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Частинами 3, 4 п. 9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» від 17.05.2011 № 7 встановлено, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Факт внесення відповідачем орендної плати протягом спірного періоду має важливе значення для з'ясування дійсних обставин справи і вирішення спору сторін по суті, тому, враховуючи, що вказані докази суду першої інстанції мали подати як позивачі і прокуратура, так і відповідач, що ними зроблено не було, колегія суддів з метою повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, та винесення обґрунтованого рішення вважає за можливе залучити до матеріалів справи під час апеляційного перегляду додаткові докази, а саме: оборотно-сальдову відомість по рахунку: 6852 ОСОБА_7; Контрагенти:ОСОБА_1 МОУ,ДП за 01.09.13 - 31.08.14 Єкми-Мебель та реєстр платіжних документів по фільтру з 01.09.2013 по 01.09.2014.

Водночас колегія суддів зауважує сторонами на тому, що відповідно до приписів ст. 22 ГПК України вони мають добросовісно користуватись наданими їм правами та вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, проте в даному випадку саме дії сторін з неподання під час розгляду справи в суді першої інстанції доказів перерахування відповідачем грошових коштів в рахунок плати за користування Майном призвели до неповного дослідження судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи.

Враховуючи, що встановлена ч. 2 ст. 785 ЦК України неустойка за своєю правовою природою є платою за користування об'єктом оренди у період невиконання орендарем свого обов'язку щодо повернення орендодавцю вказаного об'єкту оренди, в той час приписами чинного законодавства стягнення за такий період орендної плати не вимагається, а ОСОБА_7 сторін не встановлено інше, ухвалою суду від 25.03.2015 зобов'язала позивача 2 надати суду письмові пояснення щодо можливості стягнення з орендаря після закінчення строку дії договору оренди одночасно плати за фактичне користування об'єктом оренди та встановленої ч. 2 ст. 785 ЦК України неустойки.

В наданих на виконання вимог ухвали суду письмових поясненнях позивач 2 посилається на п.п. 2.5, 3.3, 5.14, 9.1 та 10.2 ОСОБА_7, зазначаючи, що згідно вказаних умов ОСОБА_7 відповідач зобов'язаний сплачувати орендну плату до виконання взятого на себе зобов'язання щодо повернення орендованого майна позивачу 2, яке вважається виконаним з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі, тобто, відповідач до фактичного повернення позивачу 2 спірного майна за актом приймання-передачі, виходячи у умов ОСОБА_7, зобов'язаний щомісячно сплачувати орендну плату в сумі 63 005,19 грн., а крім того, виходячи з приписів ч. 2 ст. 785 ЦК України - неустойку у вигляді подвійної плати за користування Приміщенням, з чим погодилась прокуратура у своїх письмових поясненнях.

При цьому у вказаних поясненнях позивач 2 послався на те, що правова позиція, аналогічна висловленої ним, викладена й в постанові судової палати у господарських справах Верховного суду України від 20.11.2012 у справі № 3-54гс12.

Проте, пунктами, на які посилається позивач 2, встановлено:

- обов'язок по складенню акту приймання-передачі покладається на сторону, яка передає Майно іншій стороні ОСОБА_7 (п. 2.5);

- орендна плата перераховується відповідачем щомісячно не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним, на однин із зазначених із зазначених банківських рахунків позивача за згодою сторін: 70% орендної плати перераховуються позивачу 2 код 22996218 на: а) р/р 26009401315811 в Бучанській філії АКБ Укрсоцбанка см. Буча, МФО 321165, індив. Податковий № 229962110289, свідоцтво № 40104819 або б) р/р 26005338207001 в філії «Розрахунковий центр» ПриватБанку, код банку 23699557, МФО 320649; 30% орендної плати перераховується до Державного бюджету України в УДК Київської області м. Київ, код одержувача 24074109, р/р 3119091800001, МФО 821018, код платежу 220803, символ звітності 081 (п. 3.3 в редакції додаткової угоди № 3д/2003 від 01.01.2003);

- відповідач зобов'язаний у разі припинення або розірвання ОСОБА_7 повернути позивачу 2 орендоване Майно у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу та відшкодувати позивачу збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або частково) орендованого Майна з вини відповідача (п. 5.14);

- за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за ОСОБА_7 сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України (п. 9.1);

- умови ОСОБА_7 зберігають силу протягом всього терміну ОСОБА_7, в тому числі і у випадках, коли після його укладення, законодавством встановлені правила, що погіршують становище відповідача, а в частині зобов'язань відповідача щодо орендної плати - до виконання зобов'язань (п. 10.2).

Отже, вказаними пунктами ОСОБА_7 не передбачений обов'язок відповідача сплачувати орендну плату саме по дату звільнення орендованого приміщення, в той час як п. 10.2 ОСОБА_7, на який посилається позивач 2, встановлює, що умова ОСОБА_7, якою встановлений обов'язок відповідача сплачувати орендну плату, діє до повного виконання такого обов'язку, тобто обов'язок відповідача сплатити орендну плату, нараховану в період дії ОСОБА_7, не припиняється з припиненням ОСОБА_7, а залишається до дати виконання такого обов'язку і припиняється лише з повним його виконанням.

З огляду на вищевикладене, посилання позивача 2 на постанову судової палати у господарських справах Верховного суду України від 20.11.2012 у справі № 3-54гс12 є безпідставними, оскільки у вказаній постанові йдеться про випадок, коли сторони у договорі оренди прямо передбачили, що після закінчення договору оренди нарахування орендної плати за фактичне користування майном припиняється з моменту підписання акту приймання-передачі приміщень орендодавцю.

Отже, враховуючи, що умовами ОСОБА_7 сторони не погодили обов'язок відповідача сплачувати орендну плату саме по дату звільнення відповідачем орендованого приміщення, правомірним у спірних правовідносинах є стягнення з відповідача за період після дати припинення ОСОБА_7 (тобто з 01.01.2013 - примітка суду) неустойки у розмірі подвійної орендної плати, яка існувала станом на дату припинення ОСОБА_7 - на 31.12.2012, і вже сплачені відповідачем кошти за користування Приміщенням в цей період мають бути враховані.

Для з'ясування розміру грошових коштів, які відповідач перерахував позивачеві в рахунок плати за користування Майном за період з вересня 2013 року по листопад 2014 року включно, ухвалою колегії суддів від 25.03.2015 позивача 2 та відповідача зобов'язано надати суду:

- належні докази отримання від відповідача/перерахування позивачу 2 будь-яких коштів за користування в період з 2013 року по листопад 2014 року включно об'єктом оренди за договором оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 126/2002/ГоловКЕУ від 01.01.2001, включаючи оплату комунальних платежів та відшкодування плати за землю (платіжні доручення, виписки з банківського рахунку, меморіальні ордери з відміткою банку про проведення операції тощо);

- належним чином засвідчені копії всіх рахунків-фактур виставлених позивачем 2 відповідачу за користування в період з 2013 року по листопад 2014 року включно об'єктом оренди за договором оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 126/2002/ГоловКЕУ від 01.01.2001, включаючи оплату комунальних платежів та відшкодування плати за землю.

З наданих позивачем 2 на виконання вимог ухвали суду документів слідує, що, окрім ОСОБА_7, сторонами щодо спірного Майна укладено договір зберігання № 46/2013 від 30.04.2013 та договір про відшкодування витрат орендодавця на утримання орендованого нерухомого майна та надання послуг орендарю № 13/2003 від 01.01.2003.

З наданих позивачем 2 на виконання вимог ухвали суду звітів про дебетові та кредитові операції, банківських виписок, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) та рахунків-фактур слідує, що в період з вересня 2013 року по листопад 2014 року включно відповідач 2 щомісяця перерахував позивачеві 2 за користування спірним Майном грошові кошти в сумі 63 005,19 грн.

Загалом за період з вересня 2013 року по листопад 2014 року включно відповідачем позивачу 2 в рахунок плати за користування Майном переховано 945 077,85 грн.

Решта доданих сторонами на виконання вимог ухвали суду до матеріалів справи доказів, які свідчить про перерахування відповідачем позивачу коштів не за оренду Майна, передача якого в оренду була предметом ОСОБА_7, при вирішення спору сторін по суті судом не враховуються, як такі, що не мають значення для справи.

За таких обставин, заявлена до стягнення з відповідача неустойка підлягає зменшенню на суму перерахованих відповідачем за користування Майном в період з вересня 2013 року по листопад 2014 року включно коштів. З урахуванням вказаного зменшення, неустойка, право на стягнення якої має позивач 2, становить 945 077,85 грн. (1 890 155,70-945 077,85).

Отже, з урахування наявних в матеріалах справи документальних доказів доведеними є майнові вимоги щодо стягнення з відповідача неустойки в сумі 945 077,85 грн., нарахованої за період з вересня 2013 року по листопад 2014 року включно за несвоєчасне повернення приміщення, яке було об'єктом оренди за ОСОБА_7.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неповне дослідження обставин, що мають значення для справи, тому рішення Господарського суду Київської області від 05.02.2015 у справі № 911/5608/14 підлягає зміні, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає неустойка в сумі 945 077,85 грн., в решті позову відмовляється.

Посилання відповідача на те, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані приписи ЦК України, оскілки спірний договір укладений 01.01.2001, в той час як відповідно до п. 10 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що правила ЦК України про відповідальність за порушення договору застосовуються в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання чинності цим Кодексом, крім випадків, коли в договорах, укладених до 01.01.2004, була встановлена інша відповідальність за такі порушення, проте в спірному договорі сторони не встановлювали відповідальність за порушення умов договору щодо повернення орендодавцю орендованого майна в частині сплати неустойки, є помилковим, оскільки у спорі, що є предметом розгляду у цій справі, йдеться не про порушення відповідачем ОСОБА_7, а про незвільнення ним Приміщення після його припинення і, відповідно, про відсутність законного права у відповідача на користування цим Приміщенням.

Посилання відповідача на те, що суд першої інстанції розпочав судовий розгляд, не встановивши, чи повідомлений про час і місце цього розгляду відповідач, і що доказів отримання відповідачем ухвали суду не надано, спростовуються наявними в матеріалах справи документальними доказами.

Посилання відповідача на те, що прокурором не визначено в якості позивача орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, з огляду на що позов підлягає залишенню без розгляду відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України, є помилковими, оскільки в рішенні Конституційного суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 зазначено, що:

- із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах;

- поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади;

- інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Враховуючи вищевикладене та вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Екмі-Меблі» задовольняється частково.

Щодо витрат по справі судового збору, слід зазначити таке.

Відповідно до п. 4.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

За таких обставин, враховуючи приписи ст. 49 ГПК України, судові витрати по справі, в тому числі і за подачу апеляційної скарги покладаються на відповідача з урахуванням суми неустойки, право на стягнення якої позивач мав на дату подачі позову до суду, а саме 945 077,85 грн., решта підлягає стягненню з позивача 2.

Керуючись ст. 99, ст.ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, ОСОБА_1 апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Екмі-Меблі» на рішення Господарського суду Київської області від 05.02.2015 у справі № 911/5608/14 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 05.02.2015 у справі № 911/5608/14 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду Київської області від 05.02.2015 у справі № 911/5608/14 в редакції:

« 1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Екмі-Меблі» (08298, Київська область, смт. Коцюбинське, вул. Пономарьова, 17, ідентифікаційний код 31079458) на користь Державного підприємства «ОСОБА_1 деревообробний завод» Міністерства оборони України (08298, Київська область, смт. Коцюбинське, вул. Пономарьова, 17, ідентифікаційний код 22996218) неустойку в сумі 945 077 (дев'ятсот сорок п'ять тисяч сімдесят сім) 85 коп.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Екмі-Меблі» (08298, Київська область, смт. Коцюбинське, вул. Пономарьова, 17, ідентифікаційний код 31079458) в дохід Державного бюджету України судовий збір за подачу позову в сумі 18 901 (вісімнадцять тисяч дев'ятсот одну) грн. 56 грн.

4. Стягнути з Державного підприємства «ОСОБА_1 деревообробний завод» Міністерства оборони України (08298, Київська область, смт. Коцюбинське, вул. Пономарьова, 17, ідентифікаційний код 22996218) в дохід Державного бюджету України судовий збір за подачу позову в сумі 18 901 (вісімнадцять тисяч дев'ятсот одну) грн. 56 грн.

5. В решті позову відмовити.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.»

4. Стягнути з Державного підприємства «ОСОБА_1 деревообробний завод» Міністерства оборони України (08298, Київська область, смт. Коцюбинське, вул. Пономарьова, 17, ідентифікаційний код 22996218) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Екмі-Меблі» (08298, Київська область, смт. Коцюбинське, вул. Пономарьова, 17, ідентифікаційний код 31079458) судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 9 450 (дев'ять тисяч чотириста п'ятдесят) грн. 78 коп.

5. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду Київської області.

6. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/5608/14.

Повний текст постанови складено: 30.04.2015

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді Л.М. Ропій

ОСОБА_2