Постанова

від 23.06.2015 по справі 911/5608/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2015 року Справа № 911/5608/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіМалетича М.М., суддів:Круглікової К.С.(доповідач), Мамонтової О.М. , розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми "Екмі-Меблі" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 29.04.2015 року у справі№ 911/5608/14 господарського суду Київської області за позовомЗаступника військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі: 1. Міністерства оборони України 2. Державного підприємства "Київський деревообробний завод" Міністерства оборони України доТовариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми "Екмі-Меблі" простягнення 1 890 155,70 грн. за участю представників сторін: прокуратури: Яговдік С.М., позивача 1: позивача 2:Загуменний В.О., Галицький О.А., відповідача:не з'явився,

В С Т А Н О В И В:

Заступник військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства "Київський деревообробний завод" Міністерства оборони України звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми "Екмі-Меблі" про стягнення з останнього неустойки у розмірі подвійної орендної плати в сумі 1 890 155,70 грн., нарахованої за період з вересня 2013 року по листопад 2014 року включно за несвоєчасне повернення приміщення, яке було об'єктом оренди за договором оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 126/2002/ГоловКЕУ від 01.01.2001, дія якого припинилась.

Рішенням господарського суду Київської області від 05.02.2015р. у справі № 911/5608/14 позов задоволено повністю

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.04.2015 року рішення місцевого господарського суду змінено, резолютивну частину викладено в такий редакції: "Позов задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма "Екмі-Меблі" (08298, Київська область, смт. Коцюбинське, вул. Пономарьова, 17, ідентифікаційний код 31079458) на користь Державного підприємства "Київський деревообробний завод" Міністерства оборони України (08298, Київська область, смт. Коцюбинське, вул. Пономарьова, 17, ідентифікаційний код 22996218) неустойку в сумі 945 077,85 грн. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма "Екмі-Меблі" (08298, Київська область, смт. Коцюбинське, вул. Пономарьова, 17, ідентифікаційний код 31079458) в дохід Державного бюджету України судовий збір за подачу позову в сумі 18 901,56 грн. Стягнути з Державного підприємства "Київський деревообробний завод" Міністерства оборони України (08298, Київська область, смт. Коцюбинське, вул. Пономарьова, 17, ідентифікаційний код 22996218) в дохід Державного бюджету України судовий збір за подачу позову в сумі 18 901,56 грн. В решті позову відмовити. Видати накази після набрання рішенням законної сили.". Стягнути з Державного підприємства "Київський деревообробний завод" Міністерства оборони України (08298, Київська область, смт. Коцюбинське, вул. Пономарьова, 17, ідентифікаційний код 22996218) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма "Екмі-Меблі" (08298, Київська область, смт. Коцюбинське, вул. Пономарьова, 17, ідентифікаційний код 31079458) судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 9 450,78 грн.

Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, ТОВ Виробничо-комерційна фірма "Екмі-Меблі" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.04.2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.01.2001 Київське територіальне лісопромислове об'єднання ГоловКЕУ МО України, як орендодавець, та відповідач, як орендар, уклали договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, №126/2002/ГоловКЕУ, за умовами якого орендодавець передає, а відповідач приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення загальною площею 4 049 м2, з них: в трьохповерховій будівлі цеху №1 (інв. №17) загальною площею 2 420,3 кв.м, в одноповерховій будівлі цеху №2 (інв. №5) загальною площею 618,0 кв.м., в трьохповерховій будівлі цеху №3 (інв. №258) загальною площею 637,6 кв. м., в одноповерховому приміщенні матеріального складу (інд. №11) загальною площею 373,1 кв. м., а також промисловий майданчик загальною площею 200 кв.м., з них: 100 кв.м. між цехом №1 і цехом малярки, 100 кв.м. між цехом №1 і циклонами, що розміщені за адресою: смт. Коцюбинське, Київська обл., вул. Пономарьова, 17 і знаходяться на балансі Київського ТЛПО, вартість якого визначена згідно з експертною оцінкою і становить на 30.11.2000 без ПДВ: нерухомого майна загальною площею 4 049 кв.м. - 1 342 000 грн.; промислового майданчика загальною площею 200 кв.м. - 22 460 грн.

Відповідно до п. 2.1 договору відповідач вступає у строкове платне користування майном у термін, зазначений у договорі, але не раніше дати підписання сторонами договору та акту приймання-передачі майна.

На виконання умов договору 01.01.2001 та 01.03.2001 сторонами підписано акти приймання-передачі в орендне користування (а.с. 24-27), в яких вони підтвердили передачу відповідачу в орендне користування за умовами договору нерухомого майна.

Факт передачі спірного майна в орендне користування сторонами не заперечувався.

01.01.2003 Київське територіальне лісопромислове об'єднання ГоловКЕУ МО України та відповідач уклали додаткову угоду № 3д/2003 до договору (а.с. 28-30), в якій погодили, що у зв'язку з виділенням відповідача 2, як суб'єкта підприємницької діяльності, на окремий баланс всі права орендодавця за договором перейшли до відповідача 2.

Відповідно до п. 10.13 договору його чинність припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який його укладено.

Згідно з п. 10.1 договір укладено строком на 11 років, що діє з 01.01.2001 до 31.12.2012 включно.

Судами попередніх судових інстанцій було взято до уваги факт, що договір припинив свою дію 31.12.2012, оскільки це встановлено рішенням господарського суду Київської області від 19.02.2013 у справі №25/164-12, яке було залишено без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2013 року та Вищого господарського суду України від 04.09.2013 року та який відповідно до ст. 35 ГПК України є встановленим та не підлягає доведенню при розгляді даної справи.

Отже, звертаючись до суду з даним позовом, позивач - заступник Військового прокурора Київського гарнізону зазначав, що, незважаючи на закінчення строку дії договору, відповідач не виконав свій обов'язок та не повернув позивачу 2 спірне майно, тому просив суд стягнути з останнього неустойку у розмірі подвійної орендної плати в сумі 1 890 155,70 грн., нарахованої за період з вересня 2013 року по листопад 2014 року включно за несвоєчасне повернення приміщення.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд вказав, що матеріалами даної справи підтверджується факт неповернення відповідачем орендованого майна, тому вимога позивача про стягнення неустойки, на підставі ст. 785 ЦК України, за період з 01.09.2013 р. по 30.11.2014р. у розмірі 1 890 155,70 грн. є правомірною та обґрунтованою.

Змінюючи рішення місцевого господарського суду та приймаючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог у сумі 945 077,85 грн., суд апеляційної інстанції зазначив, що заявлена до стягнення з відповідача неустойка підлягає зменшенню на суму перерахованих відповідачем за користування майном в період з вересня 2013 року по листопад 2014 року включно коштів, тому на користь позивача 2 слід стягнути неустойку, яка становить 945 077,85 грн. (1 890 155,70-945 077,85), нараховану за період з вересня 2013 року по листопад 2014 року включно, за несвоєчасне повернення приміщення, яке було об'єктом оренди за укладеним договором.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком апеляційного господарського суду, виходячи з наступного.

Як вже зазначалося вище, судами був встановлений факт порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань стосовно повернення позивачу 2 спірного майна за укладеним договором, строк якого скінчився 31.12.2012.

Факт припинення дії договору 31.12.2012, в силу приписів ст. 35 ГПК України, є встановленим та не потребує доведення під час розгляду цієї справи по суті.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди), до яких за своєю правовою природою відноситься спірний Договір, наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частина 1 ст. 785 ЦК України встановлює, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ч. 2 ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

В пункті 2.4 договору сторони погодили, що у разі припинення договору майно повертається відповідачем позивачу 2. Відповідач повертає майно позивачу 2 аналогічно порядку, встановленому при передачі майна відповідачу договором. Майно вважається поверненим позивачу 2 з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.

Відповідно до п. 2.5 договору обов'язок по складанню акта приймання-передачі покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні договору.

Отже, відповідач, як орендар майна, як в силу приписів договору, так і виходячи з положень ЦК України, зобов'язаний після припинення договору повернути орендоване майно позивачу 2.

Незважаючи на закінчення строку дії договору, відповідач не виконав свій обов'язок та не повернув позивачу 2 спірне майно.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частина 2 ст. 785 ЦК України встановлює, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Враховуючи невиконання відповідачем свого обов'язку по поверненню позивачу 2 майна за договором після його припинення, позивач 2, в силу приписів ч. 2 ст. 785 ЦК України, має право на стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Позивач, звертаючись з даним позовом, просив суд стягнути з відповідача неустойку у розмірі подвійної плати за користування майном, передача в оренду якого була предметом договору, за період з вересня 2013 року по листопад 2014 року включно, сума такої неустойки становить 1 890 155,70 грн.

При цьому позивач 2 при здійсненні розрахунку неустойки виходить з розміру орендної плати, яка існувала станом на дату припинення договору, тобто на грудень 2012 року (63 005,19 грн.), що є правомірним.

Але суд апеляційної інстанції встановив, що в спірний період відповідач за користування спірним майном сплачував позивачу грошові кошти, які останній приймав, проте про вказані обставини ані прокуратура, ані позивачі суд першої інстанції не повідомили і не надали доказів цього.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вірно зазначив про те, що оскільки умовами договору сторони не погодили обов'язок відповідача сплачувати орендну плату саме по дату звільнення відповідачем орендованого приміщення, правомірним у спірних правовідносинах є стягнення з відповідача неустойки за період після дати припинення договору (тобто з 01.01.2013) у розмірі подвійної орендної плати, яка існувала станом на дату припинення договору - на 31.12.2012, і вже сплачені відповідачем кошти за користування Приміщенням в цей період мають бути враховані.

Таким чином, здійснивши перерахування розміру неустойки, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що з відповідача слід стягнути суму неустойки у розмірі 945 077,85 грн. (1 890 155,70-945 077,85), нарахованої за період з вересня 2013 року по листопад 2014 року включно за несвоєчасне повернення приміщення, яке було об'єктом оренди за договором.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 29.04.2015 року, ухваленої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми "Екмі-Меблі" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.04.2015 року у справі №911/5608/14 - без змін.

ГоловуючийМ. Малетич Судді:К. Круглікова О. Мамонтова