Постанова

від 23.04.2015 по справі 910/19197/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2015 р. Справа№ 910/19197/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Отрюха Б.В.

За участі представників:

від позивача: Гибало О.В. - представник;

від відповідача : Зелінський Є.М. - директор

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Київське підприємство Композиційних матеріалів «Древопласт»

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2015

у справі № 910/19197/14 (головуючий суддя Стасюк С.В., судді Котков О.В., Спичак О.М. )

за позовом Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» в особі Київської міської дирекції УДППЗ «Укрпошта»

до Товариства з обмеженою відповідальністю Київське підприємство Композиційних матеріалів «Древопласт»

про стягнення 110 225, 42 грн.

ВСТАНОВИВ:

Українське державне підприємство поштового зв'язку «Укрпошта» в особі Київської міської дирекції УДППЗ «Укрпошта» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Київського підприємства композиційних матеріалів «Древопласт» (далі, відповідач) про стягнення 110 225,42 грн., з яких 78 975,25 грн. основного боргу, 19 585,62 грн. пені, 2 443,30 грн. 3 % річних та 9 221,25 грн. збитків від інфляції.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договорами № 3922 та № 3923 від 29.10.2007 в частині своєчасності та повноти оплати послуг з утримання орендованого майна, комунальних послуг та компенсації суми земельного податку, внаслідок чого у відповідача утворилась заявлена до стягнення сума заборгованості.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.01.2015 у справі № 910/19197/14 позовні вимоги задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Київське підприємство композиційних матеріалів «Древопласт» на користь Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» в особі Київської міської дирекції УДППЗ «Укрпошта» 78 975 (сімдесят вісім тисяч дев'ятсот сімдесят п'ять) грн. 25 коп. основного боргу, 1 386 (одну тисячу триста вісімдесят шість) грн. 82 коп. 3 % річних, 4 180 (чотири тисячі сто вісімдесят) грн. 68 коп. збитків від інфляції, 1 690 (одну тисячу шістсот дев'яносто) грн. 85 коп. судового збору.

В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведено, документально підтверджено, і в той же час відповідачем жодними доказами не спростовано.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю Київське підприємство композиційних матеріалів «Древопласт» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2015 у справі № 910/19197/14 в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що відшкодування витрат балансоутримувача (позивача) на утримання орендованого майна здійснюється виключно за домовленістю сторін у межах укладеного між ними договору, а не в односторонньому порядку.

Скаржник наголошує на тому, що у період до 01.05.2014 договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг у встановленому законодавством порядку не укладався не з вини відповідача, оскільки останній неодноразово звертався до позивача з листами-вимогами укласти вказаний договір.

На думку апелянта, суд першої інстанції неправомірно встановив зобов'язання відповідача по оплаті наданих або ненаданих послуг балансоутримувача відповідачу за цінами, що не були узгоджені між сторонами, посилаючись на Типовий договір оренди та статті 1, 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Крім того, відповідач зазначив, що матеріалами справи не підтверджується обсяг наданих йому позивачем послуг та взагалі факт їх надання.

Також, за твердженнями скаржника, позивачем чинились перешкоди відповідачу у користуванні орендованими приміщеннями з 22.05.2013 по 13.12.2013, у зв'язку з чим останній не міг використовувати спірні приміщення за призначенням у відповідності до договору оренди та, відповідно, не користувався послугами з утримання орендованого нерухомого майна та комунальними послугами у вказаному періоді.

Зазначене, на думку апелянта, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу відповідача було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Тищенко А.І., судді: Михальська Ю.Б., Отрюх Б.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2015 апеляційну скаргу відповідача у справі прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 19.03.2015.

Представник відповідача 16.03.2015 подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду додаткові пояснення до апеляційної скарги, у яких наголосив на тому, що позивач практично не здійснював дій з утримання орендованих приміщень. Також, відповідач зазначив, що «охорона» не є а ні комунальною послугою, а ні видом послуг з утримання орендованого приміщення, а тому відповідач не повинен відшкодовувати витрати позивача на неї.

19.03.2015 позивач подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду заперечення на апеляційну скаргу та пояснення, у яких наголосив на тому, що ним вживались усі заходи щодо оформлення договірних відносин з відповідачем, а жодних перешкод у здійсненні відповідачем його господарської діяльності позивачем не вчинялось. Позивач здійснював витрати на оплату комунальних послуг відповідача, внаслідок чого у нього виникли збитки в розмірі невідшкодованих комунальних послуг та інших витрат, що були сплачені.

У судовому засіданні, призначеному на 19.03.2015, було оголошено перерву до 09.04.2015.

06.04.2014 представником відповідача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду було подане клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване зайнятістю його представника у іншому судовому засіданні.

09.04.2015 позивач подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду додаткові пояснення у справі, у яких зазначив, що відсутність договору між позивачем та відповідачем про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю та податку на землю не звільняє останнього від оплати отриманих товариством послуг.

Представники сторін у судовому засіданні 09.04.2015 подали клопотання про продовження строку вирішення спору у справі № 910/19197/14.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.04.2015 продовжено строк вирішення спору у справі № 910/19197/14, клопотання відповідача про відкладення розгляду справи задоволено, розгляд справи відкладено на 23.04.2015.

21.04.2015 відповідач подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду додаткові пояснення до апеляційної скарги, у яких вкотре наголосив, що підставою виникнення зобов'язань у відповідача може бути тільки наявність укладеного договору у формі та порядку, встановленому чинним законодавством. Договір з відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання послуг між УДППЗ «Укрпошта» та ТОВ КПКМ «Древопласт» був укладений лише 01.05.2014, а тому саме з цього моменту у відповідача, на його думку, і виник обов'язок відшкодовувати позивачу вказані витрати.

Позивачем 23.04.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду були подані заперечення на додаткові пояснення відповідача, у яких позивач наголосив на тому, що відповідач зобов'язується нести витрати на утримання орендованого майна в силу укладених договорів оренди № 3922 та № 3923 від 29.10.2007 та норм чинного законодавства України.

Представник позивача у судових засіданнях проти доводів, викладених у апеляційній скарзі заперечував, просив залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені ним у апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення суду скасувати, у позові відмовити повністю.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як підтверджується матеріалами справи, Київська міська дирекція Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» здійснює свою діяльність від імені Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» в межах наданих повноважень та закріплених Положенням про КМД УДППЗ «Укрпошта».

01.11.2012 відповідно до наказу УДППЗ «Укрпошта» № 705 від 03.09.2012 (зі змінами відповідно до наказів № 768 від 28.09.2012 та № 858 від 25.10.2012) на баланс Київської міської дирекції УДППЗ «Укрпошта» на підставі акту приймання-передачі було передано будівлю за адресою: проспект Повітрофлотський, 75, яка обліковується на балансі Дирекції оброблення та перевезення пошти УДППЗ «Укрпошта».

Позивач зазначає, що частину приміщень будівлі займає Центр обробки корпоративних клієнтів № 1 та відділення поштового зв'язку № 36, а частину, загальною площею 196,8 кв. м орендує Товариство з обмеженою відповідальністю Київське підприємство композиційних матеріалів «Древопласт» на підставі Договору оренди № 3922 від 29.10.2007 та Договору оренди № 3923 від 29.10.2007.

Так, між Товариством з обмеженою відповідальністю Київське підприємство композиційних матеріалів «Древопласт» (орендар), Українським державним підприємством поштового зв'язку «Укрпошта» в особі Дирекції оброблення та перевезення пошти Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» (балансоутримувач) та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (орендодавець) було укладено Договір № 3922 від 29.10.2007 (зі змінами та доповненнями) про внесення змін та доповнень до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 01.09.1998 року № 154 та Договір № 3923 від 29.10.2007 (зі змінами та доповненнями) про внесення змін та доповнень до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 01.04.2002 № 39.

Також, між Українським державним підприємством поштового зв'язку «Укрпошта» в особі Дирекції оброблення та перевезення пошти Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» (балансоутримувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Київське підприємство композиційних матеріалів «Древопласт» (орендар) укладено Договір № 31-953 від 29.10.2007 про відшкодування витрат Дирекції ОПП на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю.

У зв'язку із передачею будівлі на баланс КМД УДППЗ «Укрпошта» попередній Балансоутримувач листом № 5-03/18 від 19.02.2013 повідомив орендаря про зміну Балансоутримувача будівлі та про припинення дії Договору на відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг. В свою чергу, ТОВ КПКМ «Древопласт» листом №2 від 19.02.2013 підтвердило припинення дії Договору на відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг, що був укладений між відповідачем та ДОПП.

Відповідно до пунктів 5.10. Договору оренди № 3923 від 29.10.2007 та Договору оренди № 3922 від 29.10.2007 орендар зобов'язаний укласти з балансоутримувачем (КМД УДППЗ «Укрпошта») орендованого майна Договір про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю та податку на землю.

Пунктом 5.13. Типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, затвердженим Наказом Фонду державного майна України від 23.08.2000 № 1774, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21.12.2000 за № 931/515 передбачено обов'язок орендаря здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна. Протягом 15 робочих днів після підписання цього Договору укласти з Балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю.

Так, матеріалами справи підтверджується, що 01.05.2014 між Українським державним підприємством поштового зв'язку «Укрпошта» в особі Київської міської дирекції УДППЗ «Укрпошта» (балансоутримувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Київське підприємство композиційних матеріалів «Древопласт» (орендар) був укладений Договір № 13-841 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю (далі, Договір).

Відповідно до пункту 1.1. вказаного Договору балансоутримувач забезпечує утримання орендованого нерухомого майна і прибудинкової території, що знаходиться за адресою: 03151, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 75, а також забезпечує орендаря комунальними послугами, а орендар своєчасно відшкодовує балансоутримувачу комунальні послуги.

Орендар відшкодовує балансоутримувачу податок на землю пропорційно до займаної ним площі в будинку (пункт 1.2. Договору).

Оплата за послуги з утримання орендованого нерухомого майна і прибудинкової території, комунальних послуг та компенсація податку за землю вноситься орендарем не пізніше 20 числа, що настає за розрахунковим (розділ 4 договору).

Договір укладено з моменту його підписання та діє по 29.08.2015 включно (пункт 6.1 Договору).

Позивач зазначає, що у період з 01.01.2013 по 30.04.2014 (за який стягується заборгованість), тобто до підписання вищевказаного Договору, надання послуг відповідачу Київською міською дирекцією УДППЗ «Укрпошта» з утримання орендованого майна та комунальних послуг здійснювалось без укладання договору. Надані послуги орендарем не оплачувались.

Натомість, відповідач у запереченнях на позовну заяву та апеляційній скарзі зазначає, що договір про відшкодування витрат на утримання орендованого майна у заявлений позивачем до стягнення період не був укладений між сторонами, а, отже, будь-яка заборгованість у відповідача відсутня.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог позивача, а доводи відповідача, викладені у апеляційній скарзі вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 6 статті 283 Господарського кодексу України).

Згідно статті 797 Цивільного кодексу України плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою.

Відповідно до наказу Фонду Державного майна України від 22.08.2000 № 1765 «Щодо роз'яснень і рекомендацій до методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна» витрати на утримання орендованого майна не входять до орендної плати і повинні окремо компенсуватись орендарем орендодавцю.

Як уже зазначалося вище, пунктами 5.10. Договорів оренди № 3922 та № 3923 від 29.10.2007 на відповідача покладено обов'язок здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до статей 1, 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником послуг (стаття 1, частина 2 статті 3, стаття 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Як підтверджується матеріалами справи, позивач є належним балансоутримувачем спірного приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Повітрофлотський, 75, а тому він має права, передбачені статтею 24 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Так, згідно частини 1 статті 24 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» балансоутримувач має право: здійснювати функції утримання на балансі переданого йому за договором з власником майна та управляти їм чи передавати за договором повністю або частково функції управління управителю; визначати порядок утримання, експлуатації та ремонту майна; укладати договори на надання житлово-комунальних послуг; приймати рішення щодо використання коштів на виконання капітального та поточного ремонтів; здійснювати господарську діяльність у порядку, визначеному законом; звертатися до суду про звернення стягнення на майно осіб, які відмовляються оплачувати рахунки за споживання житлово-комунальних послуг або відшкодовувати завдані збитки майну, що перебуває в нього на балансі.

Частиною 2 статті 24 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначені обов'язки балансоутримувача, серед яких: укладати договір з власником (співвласниками) на утримання на балансі відповідного майна; утримувати на балансі майно, визначене договором з власником (співвласниками); вести бухгалтерську, статистичну та іншу, передбачену законодавством, звітність відповідно до законодавства; забезпечувати управління майном власними силами або укладати договір з юридичною особою на управління майном; забезпечити умови для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів відповідно до встановлених стандартів, нормативів, норм та правил; забезпечити належні експлуатацію та утримання майна, що перебуває на його балансі.

Таким чином, оскільки позивач є балансоутримувачем спірного приміщення, він зобов'язаний утримувати майно, що перебуває на його балансі та має право укладати договори надання житлово-комунальних послуг.

Як підтверджується матеріалами справи, КМД УДППЗ «Укрпошта» укладені договори з відповідними комунальними та енергопостачальними підприємствами, згідно з якими позивач несе витрати по утриманню нежитлової будівлі № 75 по проспекту Повітрофлотський, а саме: Договір про охорону об'єктів КМД УДППЗ «Укрпошта» № 23/2009/71-35 від 30.12.2009; Договір на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії № 66-2239 віл 23.12.2012, Договір про надання послуг з вивозу та знешкодження твердих побутових відходів (ТПВ) № СМ-62-13-61-31 від 04.01.2013, Договір про компенсацію вартості водопостачання та водовідведення № 3-2013-66-2087 від 01.01.2013.

Пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувались ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Крім того, як уже зазначалося вище, обов'язок відповідача здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна, передбачений пунктами 5.10. Договорів оренди № 3922 та № 3923 від 29.10.2007.

Що стосується компенсації суми земельного податку суд зазначає, що відповідно до пункту 286.6 Податкового кодексу України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Згідно з пунктом 287.7 Податкового кодексу України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

Таким чином у період з 01.01.2013 по 30.04.2014 відповідач повинен був оплачувати фактично надані позивачем послуги з утримання орендованого майна, комунальні послуги та компенсацію земельного податку.

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку (том 1, а.с. 104-105), заборгованість відповідача по відшкодуванню витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна, надання комунальних послуг та сплати земельного податку за період з 01.01.2013 по 30.04.2014 становить 78 975,25 грн.

Факт здійснення позивачем витрат по водопостачанню та теплопостачанню, витрат по вивезенню сміття, по охороні об'єкту оренди, по електропостачанню, по технічному обслуговуванню енергоносіїв, по прибиранню прибудинкової території та витрат по сплаті земельного податку у заявленому позивачем до стягнення розмірі підтверджується доданими позивачем до позовної заяви актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), платіжними дорученнями та рахунками відшкодування вартості наданих послуг (том 1, а.с. 106-308).

Як зазначив позивач у примітці до розрахунку заборгованості, заборгованість з охорони, прибирання прилеглої території, техобслуговування енергоносіїв, сантехобладнання та приладів пожежно-охоронної сигналізації, компенсації земельного податку розрахована на підставі фактичних витрат балансоутримувача пропорційно до орендованої площі.

Заборгованість з вивозу сміття розрахована на підставі фактичних витрат балансоутримувача пропорційно до кількості співробітників.

Заборгованість з водопостачання та водовідведення розрахована на підставі фактичних витрат балансоутримувача.

Заборгованість з теплової енергії розрахована на підставі фактичних витрат балансоутримувача пропорційно до об'єму орендованого опалювального приміщення.

Заборгованість електроенергії розрахована на підставі показників електролічильника.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Так, відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на спростування заявленої позивачем до стягнення суми основної заборгованості чи правильності її розрахунку. Контррозрахунку вказаної суми заборгованості відповідачем не надано.

Посилання скаржника у своїх запереченнях на ту обставину, що договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг у встановленому законодавством порядку не був укладений до 01.05.2014 не з вини відповідача, оскільки останній неодноразово звертався до позивача з листами-вимогами укласти вказаний договір, що підтверджується матеріалами справи та обставинами, встановленими рішенням Господарського суду міста Києва від 25.11.2013 у справі № 910/14985/13, оцінюються судом критично, оскільки вказані обставини не спростовують факту понесення позивачем витрат на утримання орендованого майна, надання комунальних послуг та сплати земельного податку за період з 01.01.2013 по 30.04.2014, про що зазначалося вище, та не звільняють відповідача від обов'язку щодо оплати вказаних послуг у повному обсязі.

Доводи апелянта з приводу того, що позивачем з 22.05.2013 по 13.12.2013 чинились перешкоди відповідачу у користуванні орендованими приміщеннями, у зв'язку з чим останній не міг використовувати спірні приміщення за призначенням у відповідності до договору оренди та, відповідно, не користувався послугами з утримання орендованого нерухомого майна та комунальними послугами у вказаному періоді не приймаються судом до уваги, оскільки відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту перешкоджання його господарській діяльності, а саме доказів про: перешкоджання працівникам відповідача входу до орендованих приміщень, відсутності електропостачання (постачання здійснювалось через електромережі ТОВ «Пластспецмаш»), зупинення виробництва, звільнення персоналу, відмову клієнтів та падіння замовлень за вказаний період.

Посилання апелянта на те, що чинним законодавством не передбачено обов'язку орендаря нести витрати з охорони орендованого майна спростовуються наступним.

Відповідно до частини 2 статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар зобов'язаний використовувати та зберігати орендоване майно відповідно до умов договору, запобігати його пошкодженню, псуванню.

Як підтверджується матеріалами справи, Договір про охорону об'єктів «КМД УДППЗ «Укрпошта» № 23/2009/71-35 від 30.12.2009 був укладений позивачем саме з метою охорони та збереження майна, в тому числі й орендованого майна. Відтак, колегія суддів приходить до висновку про обов'язок відповідача відшкодувати позивачу і понесені ним витрати на охорону спірного приміщення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт понесення ним витрат на утримання орендованого майна, надання комунальних послуг та сплати земельного податку за період з 01.01.2013 по 30.04.2014 у розмірі 78 975,25 грн.

Разом із тим, відповідач зі свого боку зобов'язання зі сплати вказаних послуг виконав неналежним чином, послуги з утримання орендованого майна, комунальні послуги та компенсацію земельного податку за період з 01.01.2013 року по 30.04.2014 у сумі 78 975,25 грн. не сплатив.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до частини 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Отже, факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку з чим колегія суддів вважає висновки Господарського суду міста Києва щодо стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 78 975,25 грн. обґрунтованими.

Сплату вказаної суми заборгованості боржником не здійснено, доказів перерахування коштів на користь позивача суду не надано, документів, які б підтверджували безпідставність нарахування заборгованості, а також матеріалів, які б спростовували твердження позивача, суду також не надано.

Також, позивач просив стягнути з відповідача 2 443,30 грн. 3 % річних та 9 221,25 грн. збитків від інфляції за період з січня 2013 року по квітень 2014 року.

Стосовно цієї частини позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.

За приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг, на боржника теж покладається відповідальність, передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Таким чином, враховуючи доведеність порушення відповідачем зобов'язань з оплати послуг з утримання орендованого майна, комунальних послуг та компенсації суми земельного податку, колегія суддів, перевіривши правильність нарахування позивачем 3 % річних та інфляційних нарахувань, погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог у цій частині та стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 4 180,68 грн. та 3 % річних у розмірі 1 386,82 грн.

Крім того, позивачем заявлена до стягнення з відповідача пеня за неналежне виконання умов Договору у розмірі 19 585,62 грн.

Рішенням суду у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідача пені відмовлено.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду з огляду на наступне.

Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Нарахування пені є штрафною санкцією та, відповідно, окремим видом господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Частиною 3 статті 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» передбачено, що суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

Зважаючи на вищенаведені норми законодавства, враховуючи ту обставину, що умова про сплату пені повинна міститись у договорі, підстави для нарахування пені у позивача відсутні, у зв'язку з чим судом першої інстанції правомірно відмовлено позивачу у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Київське підприємство Композиційних матеріалів «Древопласт» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Київське підприємство Композиційних матеріалів «Древопласт» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2015 у справі № 910/19197/14 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2015 у справі № 910/19197/14 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/19197/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

Б.В. Отрюх