Постанова

від 08.04.2015 по справі 826/2597/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 квітня 2015 року 08:30 № 826/2597/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., при секретарі судового засідання Білоус А.С. за участю представників:

позивача - Черноморденко Н.Л.,

відповідача - Денисенко О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «СПЕКЛ» доДержавної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 08 квітня 2015 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СПЕКЛ» (далі по тексту - позивач, ТОВ «СПЕКЛ») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №000452202 від 06 лютого 2015 року.

Позивач не погоджується з висновками Акта перевірки та прийнятим на його підставі податковим повідомленням - рішенням, вважаючи їх протиправними, необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам чинного податкового законодавства. Позовні вимоги мотивує тим, що відповідачем помилково за наслідками перевірки договірних відносин з контрагентами позивача виніс податкове повідомлення - рішення про визначення грошового зобов'язання по податку на додану вартість, чим неправомірно переклав відповідальність за утримання та внесення податку до бюджету під час виконання договорів на сторону договору, на яку такі обов'язки, а отже, і відповідальність зазначеними договорами покладені не були.

Відповідач проти позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити. Зауважив, що висновки Акта перевірки являються правомірними та ґрунтуються на достовірних і належних доказах, а надані позивачем документи не можуть вважатись належними доказами виконання договірних відносин, що мали місце між позивачем та його контрагентом. Додатково зауважив, що ані під час проведення перевірки, ані після її завершення та ознайомлення з актом, позивачем не було надано будь-яких документів на підтвердження правомірності віднесення до складу податкового кредиту сум, сплачених позивачем його контрагентам, а тому в силу приписів Податкового кодексу України додані до адміністративного позову докази не спростовують правомірність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

У період з 26 грудня 2014 року по 05 січня 2015 року (із продовженням з 06 січня 2015 року по 12 січня 2015 року) на підставі наказів ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві №284 від 26 грудня 2014 року та №5 від 05 січня 2015 року, направлення від 26 грудня 2014 року №1504, згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, працівником відповідача була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «СПЕКЛ» з питань дотримання своєчасності та повноти нарахування і сплати податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Компанія «Омега Люкс» (код ЄДРПОУ 38569822) та ТОВ «Стиль Медіа» (код ЄДРПОУ 36858290) за період з 01 серпня 2014 року по 31 серпня 2014 року, за результатами якої складено акт перевірки від 17 січня 2015 року № 90/26-56-22-01-03/25397547 (далі по тексту - Акт перевірки).

Під час проведення контрольного заходу працівником податкового органу встановлено порушення позивачем вимог пункту пунктів 198.2, 198.3, 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 806500 грн.

Виявлення зазначених вище порушень стало підставою для винесення відповідачем 06 лютого 2015 року податкового повідомлення - рішення №0000452202, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем у сумі 806500,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 403250,00 грн.

Не погоджуючись з виявленими порушеннями та нарахованим грошовим зобов'язанням, ТОВ «СПКЛ» звернулось з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд приходить до наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010р. №2755-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України).

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (пункт 201.1. статті 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

В силу пункту 201.4. статті 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункту 201.6. статті 201 ПК України).

Згідно з пунктом 201.7. статті 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Наступним пунктом названої статті встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 14 січня 2014 року №10, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 січня 2014 року за №185/24926, який набрав чинності 01 березня 2014 року та діяв до 01 грудня 2014 року (далі - Порядок №10), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку у контролюючому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 5 названого Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

В силу пункту 1 Порядку №10 податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена в цьому пункті.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (пункту 8 Порядку №10).

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XIV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 16.07.1999р. №996-XIV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні названого Закону первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частою 1 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 зазначеної статті).

За приписами частини 3, 4 та 5 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Отже, виходячи з аналізу зазначених норм Закону облік господарських операцій здійснюється у регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 з наступними змінами та доповненнями в редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Положення №88), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (пункт 2.2 названого Положення).

В силу пункту 2.4. Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (пункт 1.3. Положення №88).

При цьому у вищезгаданому листі від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України одночасно зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції, про що також зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011р. № 1936/11/13-11).

В ході судового розгляду справи встановлено, що 29 липня 2014 року між позивачем (замовник) та ТОВ «Стиль Медіа» (виконавець) було укладено договір №2/14-З-ПГ, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується виготовити та поставити замовнику поліграфічну продукцію відповідно до умов договору і додатків до нього (далі - продукція), а замовник зобов'язується прийняти і оплатити продукцію.

Перелік продукції, вимоги до неї та її пакування і маркування, обсяги продукції, терміни поставки (графік поставки у разі потреби), ціна, вартість, строки оплати та інші умови встановлюються в замовленнях - специфікаціях (форма наведена в додатку №1), що є додатками до даного договору, складаються у письмовій формі і підписуються уповноваженими представниками сторін.

Пунктом 1.3 договору закріплено, що виконавець може виготовлювати продукцію зі своїх матеріалів або з матеріалів замовника. Якщо продукція виготовлюється з матеріалів замовника, виконавець повинен надати звіт про використання матеріалів замовника (форма наведена в додатку №2).

Обов'язки сторін визначені у розділі 3 договору.

Так, виконавець, серед іншого, поставляє виготовлену продукцію замовнику своїми силами та за власний рахунок, а при виготовленні продукції використовує лише ті матеріали, фарби і лаки, які були узгоджені із замовником в замовленні - специфікації.

На виконання умов зазначеного договору між сторонами були підписані замовлення - специфікації №1 від 08 серпня 2014 року, №1/1 від 08 серпня 2014 року, №1/2 від 08 серпня 2014 року, №2 від 08 серпня 2014 року, №3 від 08 серпня 2014 року, №4 від 15 серпня 2014 року, №4/1 від 15 серпня 2014 року, №5 від 15 серпня 2014 року, №5/1 від 15 серпня 2014 року, №6 від 26 серпня 2014 року, №7 від 26 серпня 2014 року, №8 від 26 серпня 2014 року, №9 від 26 серпня 2014 року, №10 від 26 серпня 2014 року, №11 від 26 серпня 2014 року, №12 від 26 серпня 2014 року, №13 від 26 серпня 2014 року, №14 від 27 серпня 2014 року.

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано копії наступних документів:

1) видаткових накладних №145 від 19 серпня 2014 року на суму 16560,00 грн., у тому числі ПДВ 2760,00 грн., №146 від 19 серпня 2014 року на суму 33120,00 грн., у тому числі ПДВ 5520,00 грн., №147 від 19 серпня 2014 року на суму 33120,00 грн., у тому числі ПДВ 552000 грн., №148 від 19 серпня 2014 року на суму 59400,00 грн., у тому числі ПДВ 9900,00 грн., №149 від 19 серпня 2014 року на суму 23400,00 грн., у тому числі ПДВ 3900,00 грн., №140 від 19 серпня 2014 року на суму 112860,00 грн., у тому числі ПДВ 18810,00 грн.;

2) звіту про використання матеріалів замовника (давальницької продукції) від 09 вересня 2014 року;

3) акту приймання-передачі продукції;

4) податкових накладних від 19 серпня 2014 року №145 на суму 16560,00 грн. в т.ч. ПДВ 2760,00 грн., від 19 серпня 2014 року №146 на суму 331220,00 грн. в т.ч. ПДВ 5520,00 грн., від 19 серпня 2014 року №147 на суму 33120,00 грн. в т.ч. ПДВ 5520,00 грн., від 19 серпня 2014 року №148 на суму 59400,00 грн. в т.ч. ПДВ 9900,00 грн., від 19 серпня 2014 року №149 на суму 23400,00 грн. в т.ч. ПДВ 3900,00 грн., від 21 серпня 2014 року №140 на суму 112860,00 грн. в т.ч. ПДВ 18850,00 грн., від 29 серпня 2014 року №139 на суму 194400,00 грн. в т.ч. ПДВ 32400,00 грн., від 29 серпня 2014 року №144 на суму 34200,00 грн. в т.ч. ПДВ 5700,00 грн.;

5) виписки з банку на підтвердження перерахування грошових коштів за отримані послуги.

Також 05 серпня 2014 року між позивачем (замовник) та ТОВ «Компанія «Омега Люкс» (виконавець) було укладено договір №6/14-З-СП, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується виконати за завданням замовника роботи, а замовник зобов'язується оплачувати виконані роботи в порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Зміст та обсяг робіт, технічні вимоги, вартість робіт, строки виконання робіт та інші умови встановлюються в замовленнях - специфікаціях (форма наведена в додатку №1), що є додатками до договору, складаються у письмовій формі і підписуються уповноваженими представниками сторін.

Порядок виконання робіт визначений у розділі 2 договору.

Так пунктом 2.1. закріплено, що виконавець може виконувати роботи зі своїх матеріалів або з матеріалів замовника. Якщо роботи виконуються з матеріалів замовника (надалі - продукція), передача продукції відбувається за актом приймання - передачі (форма наведена в додатку №2). Якщо умовами відповідного замовлення - специфікації передбачено зворотне повернення продукції, що була надана замовником для виконання робіт, вона повертається у тій самій кількості з урахуванням втрат на технічні потреби.

Відповідно до пункту 2.5 договору транспортування продукції та результатів робіт до місця передачі здійснюється силами та за рахунок виконавця.

Приймання - передача результатів робіт здійснюється представниками сторін з одночасним підписанням акту про виконання робіт (форма наведена в додатку №3).

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано копії наступних документів:

1) замовлення - специфікації №1 від 12 серпня 2014 року, №1/1 від 15 серпня 2014 року, №2 від 22 серпня 2014 року, №3 від 26 серпня 2014 року, №4 від 27 серпня 2014 року;

2) актів приймання - передачі продукції від 22 серпня 2014 року, 27 серпня 2014 року;

3) актів про виконання робіт від 26 серпня 2014 року на суму 144000,00 грн., в тому числі ПДВ 24000,00 грн., на суму 102900,00 грн., в тому числі ПДВ 17150,00 грн., на суму 205800,00 грн., в тому числі ПДВ 34300,00 грн., на суму 205800,00 грн., в тому числі ПДВ 34300,00 грн., на суму 164640,00 грн., в тому числі ПДВ 27440,00 грн., від 27 серпня 2014 року на суму 72000,00 грн., в тому числі ПДВ 12000,00 грн., від 29 серпня 2014 року на суму 144000,00 грн., в тому числі ПДВ 24000,00 грн.;

4) податкових накладних від 26 серпня 2014 року №103 на суму 144000,00 грн. в т.ч. ПДВ 24000,00 грн., від 26 серпня 2014 року №107 на суму 102900,00 грн., в тому числі ПДВ 17150,00 грн., від 26 серпня 2014 року №108 на суму 205800,00 грн., в тому числі ПДВ 34300,00 грн., від 26 серпня 2014 року №109 на суму 164640,00 грн., в тому числі ПДВ 27440,00 грн., від 26 серпня 2014 року №110 на суму 205800,00 грн., в тому числі ПДВ 34300,00 грн., від 27 серпня 2014 року №104 на суму 72000,00 грн., в тому числі ПДВ 12000,00 грн., від 28 серпня 2014 року №85 на суму 205800,00 грн., в тому числі ПДВ 343000,00 грн., від 29 серпня 2014 року №105 на суму 144000,00 грн., в тому числі ПДВ 24000,00 грн., від 29 серпня 2014 року №106 на суму 1029000,00 грн., в тому числі ПДВ 171500,00 грн., від 29 серпня 2014 року №111 на суму 205800,00 грн., в тому числі ПДВ 34300,00 грн.

Додатково на підтвердження своїх позовних вимог позивач надав суду копії наступних документів:

- договір №418 від 01 січня 2013 року та №2/14-З-О, відповідно до умов яких позивач орендує нежитлові приміщення;

- ліцензії Державного комітету України з питань контролю за наркотиками, відповідно до якої позивач має право здійснювати діяльність по придбанню, зберіганню, перевезенню, ввезенню на територію України, використання прекурсорів;

- ліцензії Служби безпеки України, відповідно до якої позивач має право спроваджувати голографічні захисні елементи;

- договір №7/12-К-КМ від 31 липня 2012 року, відповідно до умов якого позивач зобов'язався виконати послуги за завданням замовника, а також складені на його виконання замовлення - специфікації, акт здачі - приймання робіт та податкову накладну;

- договір №8/12-К-КК від 31 липня 2012 року, відповідно до умов якого позивач зобов'язався за завдання замовника виготовити та передати у власність останнього стретч-карти та іншу продукцію, визначену у додатках до договору, а також складені на його виконання замовлення - специфікації, видаткові та податкові накладні.

Згідно пояснень позивача, наведені вище документи підтверджують використання придбаних ним у контрагентів послуг для виконання договорів, укладеного між позивачем та його замовником.

Однак, суд критично ставиться до такого твердження позивача. Надані копії акту здачі - приймання робіт та видаткових накладних, як доказ виконання саме контрагентами позивача - виконавцями послуг, які були надані замовнику позивача згідно з названими вище договорами, судом до уваги не приймаються, оскільки такі не підтверджують факту надання таких послуг саме працівниками виконавців.

Крім того, суд звертає вагу, що ані до позовної заяви, ані під час розгляду справи по суті, позивачем не надано документів, які підлягали складенню відповідно до умов договорів, укладених з контрагентами позивача - виконавцями, на підтвердження їх виконання в сумах, на які надано податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факт здійснення господарської операції з отримання результатів робіт від контрагентів належними первинними документами, а тому віднесення сум податку на додану вартість з вартості таких послуг до податкового кредиту є безпідставним, що свідчить про правомірність донарахування податковим органом позивачу сум податку на додану вартість із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням -рішенням.

На підтвердження такого висновку суду та правомірності висновків податкового органу, які стали підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення також свідчить явка в судове засідання в якості свідків директорів контрагентів позивача - ТОВ «Компанія «Омега Люкс» та ТОВ «Стиль Медіа», які викликалися за ініціативою суду.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач суду не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про судовий збір, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.

Законом України «Про судовий збір» встановлено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору складає 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» встановлено у 2015 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 01 січня - на рівні 1218,00 грн.

Враховуючи розмір майнових вимог, позивачу, в даному випадку, за звернення до адміністративного суду із майновим позовом слід було сплатити 4872,00 грн.

Водночас, частиною 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 487,20 грн., а тому враховуючи, результат розгляду адміністративної справи та розмір сплаченого судового збору, решта суми судового збору у розмірі 4384,80 грн. підлягає стягненню з позивача на користь Державного бюджету.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕКЛ» відмовити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕКЛ» (код ЄДРПОУ 25397547) судовий збір у розмірі 4384, 80 грн. (чотири тисячі триста вісімдесят чотири) грн. 80 коп. на р/р 31218206784007, отримувач коштів УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38004897, банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку отримувача (МФО) 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя І.М Погрібніченко

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 10.04.2015 р.